Кримінальна відповідальність суддів за винесення завідомо неправосудного рішення.

Постановлення суддею завідомо неправосудного судового акта призводить до порушення конституційних основ здійснення правосуддя, підриває авторитет судової влади. У зв’язку з цим, закон криміналізував ці дії - за їх вчинення передбачається кримінальна відповідальність відповідно до ст. 375 КК.

Згідно зі ст.375 КК України є злочином та карається постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Зазначені дії караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Практика притягнення суддів до кримінальної відповідальності за ст.375 КК України є не досить значною за обсягом. Фактично відсутня ця практика за вчинення суддями дій у сфері судочинства в цивільних, кримінальних чи адміністративних справах. Однією з головних причин цього, на наш погляд, є невикористання прокурорами у повному обсяг своїх повноважень з представництва інтересів громадян та держави в суді.

Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 1 ст. 129) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, до складу яких входять професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі і присяжні, які при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Таким чином, суб’єктом злочину, передбачено ст.375 КК можуть бути не тільки професійні судді, а також народні засідателі та присяжні при здійсненні ними правосуддя у різних видах судочинства – кримінальному, цивільному, адміністративному та господарському.

Предметом злочину, передбаченого ст.375 КК, є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова. Дії винної особи кваліфікуються за ст. 375 КК незалежно від того при розгляді справи по якій інстанції було постановлено судовий акт (судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції); якою є галузева приналежність розглянутої судом справи та винесеного в ній судового акта (вирок чи ухва­ла у кримінальній справі, рішення чи ухвала — у цивільній, постанова чи ухвала — в адміністративній, ухвала, рішення чи постанова – в господарській); в якому складі суду було постановлено неправосудний судовий акт — судом колегіально чи суддею одноосібно.

Для кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 375 КК не потрібно настання певних злочинних наслідків, достатньо лише вчинення нею дій з постановлення завідомо неправосудного судового акта.

З об’єктивної сторони постановлення неправосудного судового акта включає дії з: а) складання відповідного процесуального документа; 6) підписання його суддею (суддями); в) проголошення акта або вчинення інших дій, передбачених процесуальним законом (наприклад, доведення до відома учасників процесу). Набрання законної сили судовим актом, його виконання та викликані цим наслідки не впливають на кваліфікацію дій особи. Неправосудним є такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов’язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуально­го закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам спра­ви. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у незаконному забезпеченні позову, необґрунтованій відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог, задоволення явно необґрунтованого позову, тощо.

Частина 2 ст. 375 КК передбачає кваліфікований склад постановлення завідомо неправосудного судового акта як складу злочину та полягає в: а) спричиненні тяжких наслідків або б) вчиненні з корисливих мотивів чи в) вчинення в інших особистих інтересах.

Тяжкі наслідки встановлюється судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До тяжких судова практика відносить такі наслідки, як настання тяжкого захворювання, заподіяння значних матеріальних збитків державі чи іншим особам.

Корисливі мотиви припускають прагнення винного одержати будь-яку ви­году матеріального (майнового) характеру або позбутися матеріальних витрат у разі постановлення неправосудного судового акта. Інші ж особисті інтереси припускають вчинення злочину за мотивами осо­бистої зацікавленості, яка може бути обумовлена помстою, кар’єризмом, заздрістю, ревнощами, прагненням просунутися по службі, одержати нагороду, приховати свою некомпетентність тощо.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.375 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки особа усвідомлює, що постановляє завідомо неправосудний судовий акт, керуючись при цьому будь-якими мотивами. Якщо судовий акт постановляється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), то для кваліфікації їхніх дій за ст. 375 КК необхідно встанови­ти, що кожен з них діяв умисно й усвідомлював завідомо неправосудний характер такого акта. В іншому разі вчинене може розглядатися лише як дисциплінарний проступок, а якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов’язків, то діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки злочину, передбаченого ст. 367 КК.

Про наявність умислу в діях судді, як в діях щодо порушення присяги, можуть свідчити дані щодо обізнаності його із законодавством

, яке регулює спірні правовідносини, наявність досвіду роботи, розгляд суддею подібних справ, у яких виявлені порушення не допускалися, тощо.

 

Кримінально-процесуальне законодавство містить особливості процедури притягнення судді до кримінальної відповідальності, які пов’язані, насамперед, з особливостями недоторканності судді.

Так, відповідно до статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Питання притягнення судді до кримінальної відповідальності врегульовується також ст. ст.48 Закону „Про судоустрій і статус суддів”.Так, відповідно до положень цієї статті суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. У зв’язку з цим, за наявності достатніх даних, які вказують на винесення завідомо неправосудного рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі для вирішення питання про порушення кримінальної справи прокурори повинні надсилати матеріали перевірки до Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України (абз.4 п.п.12.5 наказу Генерального прокурора №6гн від 29.11.2006 року). В матеріалах перевірки прокурори повинні зазначати обставини, що свідчать про наявність у діях судді складу злочину, передбаченого ст.375 КК, зазначені нами вище. Причому особливу увагу, на наш погляд, прокурори повинні звертати на обґрунтування обставин суб’єктивної сторони складу злочину, що свідчать про винесення суддею завідомо незаконного для нього самого рішення. Крім того, суттєве значення для перспективи кримінальної справи має та обставина, чи скасоване завідомо неправосудне рішення. У зв’язку з цим, прокурори повинні, за можливості, вживати всіх передбачених законом заходів щодо скасування такого рішення. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.Також, проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.