Оформлення ілюстративного матеріалу

Під час захисту бакалаврської кваліфікаційної роботи на засіданні ДЕК необхідно використовувати ілюстративні матеріали, які у графічному або табличному вигляді розкривають основні положення кваліфікаційної роботи.

Ілюстративний матеріал включає таблиці, графіки, діаграми, схеми, розрахунки, тощо та виготовляється студентом технічними засобами для демонстрації за допомогою мультимедійного проектора. Один примірник ілюстративних матеріалів підшивається разом із кваліфікаційною роботою після додатків. Спочатку вставляють чистий листок з надписом в правому верхньому кутку “Додаток …” з відповідною йому літерою (наступної за алфавітом до позначення попереднього додатку), рядком нижче посередині пишуть “ Ілюстративний матеріал ”, надпис роблять малими жирними з першої великої літерами 14 шрифту. На кожному аркуші в правому верхньому кутку, з першої великої літери пишуть “Лист …”, якщо матеріал для демонстрації розміщується на кількох сторінках, то на другій сторінці вказують “Продовження листа …”, якщо сторінок більше, ніж дві – на останній зазначають “Закінчення листа …”. Рядком нижче надпису “Лист …”, по центру рядка, друкують великими, прописними жирними літерами 14-го шрифту назву демонстраційного матеріалу, під нею розміщують діаграму, таблицю, рисунок, тощо.

При оформленні листів можна використовувати шрифт 10 – 14 розміру.

Якщо на одному листі розміщено таблицю з числовими даними та діаграму, то спочатку пишуть назву листа великими прописними жирними літерами, далі: через один рядок - назву таблиці (звичайними малими не жирними літерами з першої великої); в наступному рядку - саму таблицю; через три комп’ютерні інтервали (двічі натискають клавішу Enter) - назву діаграми (оформляють аналогічно до назви таблиці); нижче саму діаграму (послідовність таблиці і діаграми не є регламентованими).

Якщо ілюстративний матеріал містить таблицю, що розміщується на декількох сторінках, то в правому верхньому кутку ставлять номер листа, нижче його назву (великими прописними жирними літерами), рядком нижче у правому верхньому куті друкують “ Таблиця 1 ”, в наступному рядку зазначають назву таблиці (малими не жирними звичайними з першої великої літерами 14-го шрифту), нижче розміщують саму таблицю (в якій зазначають номери колонок). На наступній сторінці друкують “Продовження листа …”, під ним – “Продовження табл. 1”, замість назв граф проставляють їх порядкові номери, якщо таблиця розміщується більш, ніж на двох сторінках, на останній зазначають: “Закінчення листа …”, рядком нижче – “Закінчення табл. 1”. На всіх листах проставляють номери сторінок, а в змісті зазначають лише номер сторінки на котрій розміщений надпис “Ілюстративний матеріал”. Інформацію на аркуші слід розмістити в зручній для ознайомлення формі, тобто щоб для вивчення матеріалу сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою.

Приклади оформлення ілюстративного матеріалу наведено в додатку 11.

Крім того, членам ДЕК можна запропонувати примірники ілюстративних матеріалів у паперовому вигляді на аркушах формату А4. Обсяг ілюстративного матеріалу має містити 4-5 листів.

ДЕЯКІ ПОРАДИ СТУДЕНТАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ТЕКСТУ БАКАЛАВРСЬКОЇ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ ТА ВИСТУПУ НА ЇЇ ЗАХИСТІ

Як свідчить практика, написання бакалаврської кваліфікаційної роботи спричиняє у студентів значні труднощі організаційного характеру, зокрема під час пошуку і відбору необхідної літератури та роботи з літературними джерелами, компонування опрацьованого матеріалу та вибору методу викладення тексту, формування висновків та підготовки виступу на захист роботи.

Пошук і відбір необхідної літератури – один з першочергових кроків практичної реалізації поставлених завдань студентом-випускником під час підготовки бакалаврської роботи. Для повнішого виявлення основних літературних джерел, а за необхідності архівних документів, статистичних даних тощо за темою бакалаврської роботи використовують каталоги чи картотеки кафедр та бібліотек університету, провідних та спеціалізованих бібліотек міста, області, бібліотечні спеціальні видання, виноски та посилання у підручниках, монографіях, словниках тощо, а також засоби Інтернет.

Бібліографічні записи джерел краще робити на каталожних картках, бо з них швидко можна скласти робочу картотеку і зручно поповнювати її. Сукупність таких карток доцільно групувати за розділами роботи, мети чи періоду опрацювання. Якщо у різних розділах роботи використовується одне й те саме джерело, то при групуванні за розділами і підрозділами необхідно дублювати картки. Бібліографічні описання на картках повинні бути повними, відповідно до вимог стандарту, бо ці картки потім використовуються для складання списку використаних джерел.

Складену з теми роботи картотеку бажано показати керівникові, який може порекомендувати додаткові джерела, дати певні поради щодо першочерговості їх опрацювання, необхідності та доцільності використання тих чи інших джерел.

Вивчення та конспектування літератури за темою роботи. Вивчення літератури рекомендується розпочинати з тих робіт, у яких досліджувана проблема висвітлюється загалом, а пізніше перейти до джерел, в яких відображаються вибранні питання. Починати ознайомлення з виданням потрібно з титульної сторінки, щоб з’ясувати де, коли і ким воно видано, переглянути зміст, прочитати анотацію чи передмову, де розкрито призначення видання, завдання, які ставив автор (автори) у ньому.

Читати текст потрібно уважно, щоб збагнути хід авторської думки, відрізнити висновки, головні положення від фактів, аргументів та ілюстративного матеріалу. Необхідно вияснити зміст тез і аргументів, знайти відповідь на питання, чи є між ними відповідний зв'язок; проаналізувати, чи достатньо зрозумілі поняття, які використовуються; визначити, які з тверджень носять проблематичний, гіпотетичний характер, які з фрагментів тексту містять “скриті” питання тощо. Цих вимог необхідно дотримуватись і при формуванні основного тексту роботи.

Необхідні цитати, цифри, факти, висновки, які стосуються теми бакалаврської роботи, виписують на окремому аркуші паперу стандартного розміру, що сприяє кращій орієнтації у накопиченому матеріалі, систематизації його за розділами, проблемами. Після кожної цитати, прикладу чи іншого виписаного матеріалу потрібно точно описувати джерело з позначенням сторінок, на яких опублікований цей матеріал. Це необхідно для забезпечення вимог правильного оформлення, якщо такий матеріал буде використовуватись у тексті роботи.

Композиція плану роботи передбачає формулювання назви теми, викладення вступного матеріалу, основного тексту і висновків. При цьому необхідно пам’ятати, що усі частини тексту – вступ, основна частина і висновки – підпорядковуються темі.

Спочатку необхідно логічно побудувати структуру роботи, що є запорукою успіху розкриття теми. Така структура дає змогу побачити окремі частини роботи у їх взаємозв’язку, контролювати послідовність, у якій мають подаватись окремі частини тексту, визначити шляхи дій, виявити нерозкриті питання, спланувати та організувати працю студента, написати зміст роботи. Розроблену структуру необхідно погодити з науковим керівником. Структура може уточнюватись протягом усієї роботи над темою.

Потім доцільно скласти повний список використаних джерел, щоб при написанні тексту відразу можна було зробити відповідні посилання на літературу, бо, як свідчить практика, на завершальному етапі роботи над текстом без такого списку студентам доводиться витрачати багато часу на переробку і уточнення посилань.

Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів. Кожний розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ – окрему частину цього питання.

Починаючи працювати над розділом, необхідно усвідомити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези мають підтверджуватися фактами (аргументами), висновками різних авторів, результатами теоретичних досліджень, експериментів, аналізом конкретного практичного досвіду.

Вступ роботи є початковою частиною тексту, його, як правило, пишуть після того, як виконана основна частина роботи.

Зміст теми розкривають в основній частині тексту. Ця частина, за обсягом, головна і найвідповідальніша. Тут виняткову увагу приділяють аналізу досліджуваної проблеми і аргументації одержаних результатів, тому основна частина складається, як правило, з декількох розділів.

У цій частині має бути виконано два головні завдання: перше – обґрунтувати (довести, пояснити, розтлумачити, підтвердити, виправдати, спростувати) сформульовані положення; друге – розкрити їх у доступній і переконливій формі, причому так, щоб можна було оцінити достовірність інформації, відтворити за необхідності результати і використати для інших цілей викладений матеріал.

Огляд літератури з досліджуваної теми має включати найцінніші, найактуальніші джерела. Огляд літературних джерел доцільно групувати так: роботи, в яких висвітлюється історія розвитку проблеми; теоретичні роботи, які повністю присвячені темі; далі ті, що розкривають тему частково, окремі її сторони; роботи, у яких тема чи окремі її сторони висвітлюються чи оцінюються неоднозначно, суперечливо. Студент має виявити ті питання, які залишились невирішеними, і визначити свої завдання у розв’язанні проблеми. Огляд закінчується коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми.

Достовірність висновків та результатів, що відображаються у роботі загалом, підтверджуються вивченням досвіду роботи конкретних організацій (установи, банку, підприємства, їх підрозділів тощо). Накопичуючи та систематизуючи відомості, необхідно вміти визначати їх достовірність, знаходити найістотніші ознаки для порівняння, розрізнення, характеристики, описання, аналізу і синтезу, узагальнення.

Порівняння чи розрізняння допомагає виділити головне, типове у розглядуваних подіях, простежити зміни за певний період, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощі, визначити тенденції та перспективи тощо.

Аналіз зібраних матеріалів потрібно проводити у сукупності, з урахуванням різних чинників впливу на цей об’єкт. На основі синтезу необхідно поєднати окремі частини, що були вивчені у процесі аналізу, і розглянути предмет дослідження як єдине ціле, зробити узагальнення і певні висновки.

Основна частина переважно має свій власний план викладення. При складанні цього плану можуть бути використані найрізноманітніші процедури: поділ, класифікація, розчленування, типологія, періодизація тощо, це залежить від специфіки дослідження і рівня, на якому воно проводиться. На емпіричному рівні, наприклад, широко використовується класифікація, на теоретичному–типологія, для історичного дослідження істотно значення набуває періодизація.

Під час формування тексту необхідно визначитись (це залежить від теми, методів дослідження, наявного фактичного матеріалу тощо) у способах викладення текстового матеріалу. Найважливішими способами викладення матеріалу є дедуктивний та індуктивний.

При дедуктивному способі викладення матеріалу головними є деякі загальні положення, кінцевими, як правило, - часткові чи одиничні, які логічно виводяться із загальних. При індуктивному способі викладення матеріалу, навпаки, вихідними є часткові чи одиничні положення, факти, а кінцевими - загальне твердження, яке індуктивно виводиться з цих часткових чи одиничних.

Дедуктивний виклад є строгий, послідовний, систематичний та доказовий. Разом з тим цей спосіб не забезпечує достатнього наочно-образного переконання. Індуктивний спосіб викладення є більш цікавий, доступний і переконливий, але у теоретичному плані індукція є менш доказовою, думки не оформляються у строгу логічну систему. На практиці, як правило, виклад матеріалу здійснюється комбіновано, використовуючи дедуктивний та індуктивний способи.

Коли виникає необхідність висловити свою власну думку з того чи іншого питання, проінтерпретувати висловлення інших авторів, то часто вдаються до аналогії.

Висновки є логічним завершенням роботи. У них коротко і стисло викладаються основні результати, які одержали достатнє обґрунтування в основній частині тексту. Висновки подають у вигляді окремих лаконічних положень та рекомендацій. Важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках зазначається не тільки те позитивне, що вдалось виявити у результаті вивчення теми, але й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення.

Після підготовки тексту, ілюстрацій, літературного і технічного коригування студент готує тези виступу, з якими він має виступити при захисті своєї роботи. У виступі доцільно висвітлити такі важливі питання: аргументувати вибір теми і обґрунтувати її актуальність; розкрити мету, завдання, і об’єкт дослідження; показати, що вдалось встановити, виявити, довести чи спростувати; описати, якими методами це досягалось; викристалізувати елементи, які становлять цінність і є основою, механізмом реалізації завдань роботи; які труднощі виникли у процесі дослідження; як виконуються вимоги відповідних законодавчих актів та нормативних документів; які зроблено висновки. Виступ не повинен перевищувати 10 хв.