Чинники соціально-психологічної адаптації особистості

Розглядаючи поняття «показники соціально-психологічної адаптації (або адаптованості)», вказують на поняття «фактори адаптації», воно відноситься до проблеми детермінації адаптаційного процесу. Під факторами розуміють умови, які впливають на значення показників адаптації [32]. Інші автори уточнюють, що під чинником адаптації розуміються комплекс умов, що визначають вид, характер (швидкість і етап) та результати адаптації [6].

Однією з найбільш актуальних теоретичних і практичних задач адаптації є проблема її механізмів, чинників та критеріїв, за допомогою яких процес адаптації може бути прискорений і спрямований у соціально корисному напрямку. Як зазначає М.І. Скубій, в тому випадку, коли адаптація розглядається як процес, мова повинна йти про її чинники, про сукупність умов або обставин, які визначають результат. Якщо ж аналізується результат цього процесу, то говорять про критерії або показники [10].

У структурі чинників адаптації виділяють об'єктивні і суб'єктивні чинники. Об'єктивні - визначають зовнішні соціальні умови формування особистості, тобто умови життєдіяльності і засоби, під впливом яких формуються ті чи інші риси особистості. Вони поділяються на загальні і специфічні. Загальні об'єктивні чинники діють на рівні суспільства в цілому, на макрорівні, що визначає характер і загальні напрямки соціалізуючих впливів на людину. Специфічні чинники діють на рівні окремих соціальних структур суспільства. Вплив загальних об'єктивних чинників опосередковується специфічними об'єктивними чинниками, що діють на мікрорівні [1, 13-14.]. До даних чинників необхідно віднести професійне середовище, у якому відбувається професійна діяльність людини, формується її суспільно значимий характер.

Дія суб'єктивних чинників пов'язана з тим, що в процесі адаптації людина не тільки пристосовується, але і займає активну, творчу позицію, обумовлену виробленою системою ціннісних орієнтацій, установок і т.п.

А.В. Філіпов відмічає, що у цілому на процес адаптації чинять вплив такі фактори: фактори середовища, до яких здійснюється адаптація (робоче місце, технологічний процес, зміст виробничих завдань, підвищення кваліфікації); індивідуально-особистісні фактори, безпосередньо пов'язані з особливостями самого адаптанта (переадаптаційний рівень знань, умінь та навичок, характер мотивації, яка визначає ставлення до професійної діяльності, індивідуально-психологічні властивості особистості); соціально-психологічні фактори (соціально-психологічний клімат колективу, наявність групових норм, стиль міжособистісної взаємодії у групі) [12].

На результат адаптації впливають різноманітні чинники, які взаємопов'язані між собою та прискорюють чи гальмують процес адаптації. Ці чинники надзвичайно численні, різна їх вагомість та радіус дії. Поряд з об'єктивними чинниками, що визначають загальний напрям адаптації і чинниками, специфічними для конкретного середовища (матеріально-технічна база, наявність житла, побутові умови), є такі, дія яких проявляється крізь функціонування адаптуючого середовища і наявність чи відсутність яких залежить від нього. Ці чинники об'єктивні відносно особистості, але є суб'єктивними відносно середовища адаптації і діють у різних педагогічних колективах по-різному [9].

У процес адаптації включаються соціально-психологічні, соціально-економічні, соціально-демографічні, соціально-психологічні, психофізіологічні та інші чинники, суб'єктивні й об'єктивні, соціальні й особистісні, природні, чинники діяльності, технологічні, внутрішні (що лежать усередині системи "індивід -середовище - професія") і зовнішні (що лежать за межами цієї системи), основні (домінуючі) і другорядні; специфічні; чинники колективу; чинники розвитку та інші. Всі вони по-різному впливають на успішність адаптації і на її результат у залежності від ступеня інтенсивності та тривалості впливу, взаємозв'язані між собою, діють як єдине ціле, як система взаємообумовлених обставин, у якій існує субординація й координація чинників [4].

В.А. Семиченко [7] виділяє наступні чинники, що поглиблюють труднощі адаптаційного періоду на індивідуальному рівні, а саме:

- відсутність умінь і навичок самореалізації, не сформованість умінь здійснювати психічну самореалізацію поведінки і діяльності;

- нездатність усвідомлювати вимоги до рівня інтеграції діяльності, адже нова система міжособистісних стосунків з навколишніми не може бути засвоєна відразу;

- особистісна схильність фіксуватися на негативних сторонах повсякденного життя: помисливість, зосередженість на своїх моральних, інтелектуальних, вольових недоліках, які ще більше посилюються у світлі нових соціальних вимог;

- розлука із сім'єю, з людьми звичайного кола. Гострота переживань поглиблюється побутовими труднощами, незадовільним матеріальним становищем;

- болісні сумніви у правильності вибору професії внаслідок відсутності необхідних стимулів праці, розходження між раніше сформованою ідеальною моделлюдіяльності та її реальним характером, недостатня психологічна підготовленість до педагогічної діяльності, несформованість професійної позиції;

- незадовільні стосунки з колегами, відсутність позапрофесійного спілкування, зниження можливостей у встановленні неформальних зв'язків, що посилює переживання, пов'язані з професійними невдачами;

- відсутність спрямованості на конструктивне подолання труднощів.

О.М. Кокун виділяє дві групи чинників, що впливають на успішність адаптації: суб'єктивні фактори та фактори середовища. До першої групи належить вік, стать, фізіологічні й психологічні характеристики людини; до другої - умови праці, режим і характер діяльності, особливості соціального середовища [4].

До вищезгаданих факторів І.В. Медвєдєв додає ще комплекс природних адаптогенних чинників. За його словами, соціальні чинники зумовлені типом діяльності, яка була виконана та соціальних завдань, що стоять перед особистістю. А внутрішні умови виконання діяльності є третьою групою чинників, тобто це стан процесів, що забезпечують адаптацію [5].

Окрім того, у науковій літературі можна умовно виділити чотири підходи до аналізу факторів адаптації: 1) аналіз одного конкретного фактора; 2) аналіз декількох факторів (без подальшого об'єднання їх у групи); 3) аналіз груп факторів; 4) системний підхід до аналізу факторів.

Представники першого підходу акцентують свою увагу на виділення якогось окремого чинника, що впливає на процес адаптації, наприклад, сугестивності (Дохолян, 1983) або утворення (Кирильцева, 1980). Аналіз аналогічних досліджень (Марковкина, 1997) показав, що виділення конкретного фактора не дає і не може дати повної картини умов, що роблять вплив на адаптаційний процес.

Однак і просте перерахування безлічі чинників, наприклад, таких як енергетичний потенціал, характер та інтенсивність мотивації досягнення, механізми інтеграції поведінки, досягнення соціально значущих цілей, наявність підтримки в та інші, не дозволяє розкрити природу явища. Тому, як правило, після певного переліку факторів слід вказівка на те, що це приблизний набір, який згодом може бути доповнений. До того ж представники другого напряму не аналізують взаємозв'язки між виділеними факторами. А подібна інформація могла б дати додаткові відомості про проблеми детермінації процесу адаптації.

Враховуючи неможливість виділення універсального фактора або переліку факторів, ряд дослідників робить спробу об'єднання всіх наявних факторів у групи. В даний час існує декілька класифікацій: зовнішні та внутрішні; суб'єктивні та об'єктивні; провідні і тимчасові; індивідуальні та групові; глобальні (соціально-економічний і політичний устрій суспільства) і регіональні (природно-кліматичні, ступінь розвитку соціально-побутової інфраструктури, ступінь напруженості балансу трудових ресурсів); особистісні, виробничі та фактори, що лежать за межами виробництва.

Найбільш поширеною класифікацією з вищеназваних є дихотомічний поділ факторів на зовнішні і внутрішні, де під зовнішніми факторами розуміють умови соціального середовища, а під внутрішніми - індивідуальні можливості людини.

Так, наприклад, Ш.А.Георгієва, грунтуючись на емпіричному вивченні адаптації особистості в колективі, пропонує наступні набори внутрішніх і зовнішніх факторів:до внутрішніх факторів належать соціально-демографічні характеристики учасників дослідження (стать, вік, сімейний стан, наявність дітей тощо), ціннісні орієнтації особистості, ряд психологічних властивостей особистості;в якості зовнішніх факторів виступає комплекс параметрів, пов'язаний з видом діяльності групи, - це специфічні характеристики діяльності і пов'язані з ними особливості соціальної організації колективу.

Змістовний аналіз виділених факторів показав, що традиційний підхід до адаптації визначив їх значимість в адаптаційному процесі. Вивчалися переважно зовнішні чинники. Такий підхід був обумовлений традиційним розумінням адаптації як акту пристосування до впливів ззовні, як результату дії сторонніх сил, а не власних потенцій людини.

Тим не менш, вчені не могли проігнорувати важливість внутрішніх чинників, оскільки одні і ті ж зовнішні впливи по-різному переломлюються через внутрішній світ особистості. Аналіз групи внутрішніх факторів, як правило, вівся з точки зору виділених особливостей, властивих конкретному суб'єкту, і спроб типологізації індивідуальних відмінностей.

Близьку до класифікації факторів І.А. Георгієвої дає І.М. Вершиніна, вона виділяє наступні групи факторів:

- особистісні (демографічні характеристики, стаж, тривалість проживання в місті, життєвий досвід, психологічні характеристики, соціально-професійна спрямованість;

- виробничі (зміст умов праці, організація праці, комплекс побутових умов, заробітна плата, можливості зростання, ступінь зрілості виробничого мікроклімату);

- чинники, що лежать за межами виробництва (система профорієнтації і профвідбору, система підготовки і розподілу кадрів, стан з трудовими ресурсами, рівень розвитку соціально-побутової інфраструктури регіону).

По суті, Т.ЗВ. Вершиніна говорить про тих внутрішніх і зовнішніх факторах адаптації. Різниця лише в тому, що в неї внутрішні фактори - це особистісні, а зовнішні - це виробничі і невиробничі фактори.

Іншою менш поширеною класифікацією факторів адаптації є їх розподіл на провідні і тимчасові [25], де перші діють протягом усього процесу адаптації, а другі надають часткове вплив на нього. Таке суворе і безумовне розмежування дії чинників у часі, на наш погляд, не відповідає дійсності, так як немає постійних і тимчасових чинників, а є просто чинники, які набувають певну значимість у зв'язку з актуалізацією потреб. Інакше кажучи, фактори важливі не самі по собі, а тільки в момент актуалізації відповідної потреби.

Четвертий підхід пов'язаний з виділенням факторів-комплексів. Так, П.С. Кузнецов виділяє сім таких комплексних факторів, що впливають на успішність адаптації: економічний (матеріальний), самозбереження, регулятивний, відтворювальний, комунікативний, когнітивний і самореалізації [15]. Кожен комплексний фактор включає в себе ряд приватних чинників.

Економічний (матеріальний) - об'єднує фактори, пов'язані з отриманням засобів для існування (заробітна плата, приробіток, нетрудові доходи, виплати, матеріальні стимули, доступ до дефіциту).

Самозбереження - включає фактори, які пов'язані з реалізацією безпеки існування: фізичної та економічної (загроза життю і здоров'ю, можливість втрати джерела існування, притягнення до кримінальної відповідальності).

Відтворювальний - містить чинники, що відображають реалізацію сексуальних потреб людини, включаючи сексуальні стосунки, створення сім'ї, продовження роду (сексуальний партнер, шлюбний партнер, діти).

Комунікативний - включає фактори, які пов'язані з реалізацією потреб людини в спілкуванні (глибина спілкування, коло спілкування, положення в групі).

Когнітивний - містить чинники, що відображають реалізацію пізнавальних потреб (освіта, кваліфікація, інтелект, світогляд).

Самореалізація - це самий складний комплексний фактор, який може включати в себе будь-який з перерахованих вище факторів за умови, що реалізація тих потреб, яку вони відображають, набуває для людини цінність. Комплексний фактор самореалізації визначається через поняття «творення», «досягнення», «майстерність», «влада», «авторитет», «престиж».

Отже, виділені комплексні фактори відповідають основним потребам людини. Перші чотири фактори характеризують насичується потреби, тобто ті, які по мірі задоволення втрачають свою актуальність - це нижчі потреби. Три інших фактори характеризують вищі потреби. Їх задоволення викликає відчуття радості, супутнє всьому проміжку часу, протягом якого ця потреба задовольнялася.

Запропонована П.С. Кузнєцовим класифікація факторів найбільш повно описує систему чинників, надають комплексний вплив на успішність адаптації, і має ряд переваг у порівнянні з іншими підходами. Головна перевага даної класифікації полягає в тому, що вона являє собою спробу реалізації системно-комплексного підходу до вивчення такого складного і неоднозначного явища, як соціально-психологічна адаптація. Перевагою її є те, що виділені фактори виступають не самі по собі, а в контексті потреб людини. Для нас дана класифікація має привабливістю ще й тому, що вона дуже тісно переплітається з теорією мотивації А. Маслоу, підкреслюючи при цьому важливість, складність і комплексність такого чинника адаптації, як самореалізація.

Висновки до першого розділу:

Соціально-психологічна адаптація - це процес взаємодії особистості і соціального середовища, під час якого відбувається активне пристосування психіки особистості до умов фізичного та соціального середовища. Процес соціально-психологічної адаптації пов'язаний з адаптивною ситуацією, що виникає у зв'язку зі змінами в соціальному середовищі, або переходом із одного соціального середовища в інше, нове для даної особистості, коли звичні шаблони поведінки, стереотипи сприйняття, установки і орієнтації особистості стають малоефективними.

Під чинником адаптації розуміється комплекс умов, що визначають вид, характер (швидкість і етап) та результати адаптації Враховуючи неможливість виділення універсального фактора або переліку факторів, ряд дослідників робить спробу об'єднання всіх наявних факторів у групи. В даний час існує декілька класифікацій: зовнішні та внутрішні; суб'єктивні та об'єктивні; провідні і тимчасові; індивідуальні та групові; глобальні (соціально-економічний і політичний устрій суспільства) і регіональні (природно-кліматичні, ступінь розвитку соціально-побутової інфраструктури, ступінь напруженості балансу трудових ресурсів); особистісні, виробничі та фактори, що лежать за межами виробництва.

 

 

РОЗДІЛ 2