Аналіз проблеми соціально-психологічної адаптації

Соціально-психологічна адаптація є необхідною умовою функціонування суспільства як єдиного соціального організму, оскільки передбачає включеність особистості в соціальне середовище через набуття статусу, місця в соціальній структурі суспільства.

У дослідженнях підкреслюється безперервний характер соціальної адаптації. Так, Н.А. Свиридов вважає, що «соціальна адаптація - активне освоєння особистістю нового для неї соціального середовища. Адаптаційні процеси відбуваються постійно, так як постійно відбуваються зміни і в соціальних умовах нашого існування, і в нас самих» [22].

В.В. Гриценко підкреслює, що сутністю соціально-психологічної адаптації є поєднання стійкості (збереження ідентичності, тотожності організму самому собі) з мінливістю (досягненням нових станів), яке здійснюється на рівні способів його взаємодії з середовищем і на рівні адаптивних механізмів [6].

Автор пропонує проводити диференційований аналіз феноменів соціально-психологічної адаптації на двох рівнях: груповому та особистісному. На груповому рівні аналізу виділяються фактори, що впливають на вибір і реалізацію людьми різних стратегій адаптації в умовах кризи ідентичності, зокрема: установки на збереження своєї культурної своєрідності.

На особистісному рівні аналізується вплив на вибір і реалізацію стратегій адаптації ціннісно-смислової структури особистості, вираженої у вигляді конкретних показників: прагнення до самоактуалізації, задоволеність професійною діяльністю, здійсненням сенсу життя, а також факторів емоційної стійкості та локусу контролю особистості.

Цей підхід розвиває уявлення про функції соціально-психологічної адаптації і дозволяє виділити в якості основних такі функції: формування коштів, знаходження умов і форм для вільного прогресивного розвитку особистості у новому соціокультурному середовищі. У ряді підходів соціальна адаптація розглядається у співвідношенні з провідною діяльністю особистості та здатністю особистості вирішувати проблемну ситуацію. Так, А. Налчаджян визначає соціальну адаптацію як стан взаємовідносин особистості і групи, при якому особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої потреби, в повній мірі йде назустріч тим рольовим очікуванням, які пред'являє до неї еталонна група, переживає стан самоствердження і вільно висловлює свої творчі здібності. У зв'язку з цим автор виділяє нормальну, девіантну і патологічну види адаптації [21].

Нормальна адаптація призводить до стійкої адаптивності особистості в типових проблемних ситуаціях без патологічних змін її структури і одночасно без порушення норм тієї соціальної групи, в якій протікає активність особистості.

Девіантна адаптація - це ті процеси соціальної адаптації особистості, які забезпечують задоволення потреб індивіда у даній групі за умови, що очікування інших учасників соціального процесу не виправдовуються такою поведінкою.

Патологічна адаптація - це такий соціально-психічний процес, який повністю або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм поведінки і призводить до утворення патологічних комплексів характеру, що входять до складу невротичних і психотичних синдромів.

В якості специфічних особливостей соціальної адаптації відзначається активна участь свідомості, вплив трудової діяльності людини на середовище, активна зміна людиною результатів своєї соціальної адаптації у відповідності з соціальними умовами буття, а «успішний» характер адаптація носить при збереженні стійкості об'єкта, придбання нової якості в результаті мінливості і розвитку адаптивних механізмів [12].

Складним є питання про показниками соціально-психологічної адаптації. У найбільш загальному вигляді такими показниками є стан психічного здоров'я особи та ступінь біологічного відтворення певної групи. Це означає, що показники адаптації визначають життєздатність і виживання як індивіда, так і групи. Також відзначаються показники, пов'язані з переосмисленням ситуації, ефективності вирішення важких ситуацій, у тому числі у навчальній і професійній діяльності.

В літературі зустрічається два основних терміна щодо показників адаптації: адаптивність-неадаптивність і адаптованість - дезадаптивність, які в принципі означають одне і те ж, а саме, результат адаптаційного процесу з точки зору успішності його завершення [10].

Дослідник соціально-психологічної адаптації Л.В. Ключникова, під цим видом адаптації розуміє процес включення особистості у взаємодію з соціальним середовищем, що передбачає орієнтування в ній, усвідомлення проблем, що виникають у ході цієї взаємодії, знаходження шляхів їх вирішення, вибір найбільш адекватної для неї діяльності в даних умовах з метою досягнення відповідності між собою (своїми інтересами, потребами, можливостями) і соціальним середовищем. Автор підкреслює наявність двох аспектів адаптації як процесу і як результату. У першому випадку досліджується процесуальна сторона взаємодії особистості з середовищем. У другому випадку-результат цієї взаємодії, тобто адаптованість [21].

Адаптаційні здібності індивіда багато в чому залежать від психологічних особливостей особистості, які визначають можливість адекватної регуляції функціонального стану організму в різних умовах життя і діяльності. Крім того, значущість адаптаційних здібностей підвищує ймовірність нормального функціонування організму і його ефективної діяльності при збільшенні інтенсивності впливу психогенних факторів зовнішнього середовища.

Серед ознак і якостей адаптованості індивіда до соціального оточення слід зазначити: набуття статусу, місця в соціальній структурі суспільства; формування коштів, знаходженні умов і форм для вільного прогресивного розвитку особистості; збереження стійкості об'єкта; придбання нової якості в результаті мінливості адекватних захисних механізмів; вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної взаємодії; усвідомлення діяльнісного середовища, здатність індивіда самому справлятися з виникаючими стресовими ситуаціями; установки на активну взаємодію з соціальним середовищем; прийняття соціальної ролі; продуктивність, вираженість здатності насолоджуватися життям і психічна рівновага; конструктивне вирішення конфліктних і напружених ситуацій; здатність брати на себе відповідальність за свої вчинки, прояви; успішне прийняття рішень; прояв ініціативи; здатність тонко і точно відображати зміни у взаєминах; ефективність в сфері соціально-економічної активності; емоційно-насичені зв'язку з людьми, наявність емпатії; прийняття та ефективну відповідь на соціальні очікування.

Важливим наслідком успішності адаптації для особистості є можливість придбати достатню автономність. Чим вище рівень адаптованості людини до даного соціальному середовищі, тим вище рівень її незалежності від цього оточення. При цьому процеси успішного задоволення особистістю власних потреб і очікувань соціальної групи стають в такій мірі безконфліктними, спонтанними і природними, що дозволяє людині досягти більшої самореалізації.

На думку А.А. Налчаджяна ознакою дезадаптації (яка виникає в разі опору змінам свого середовища) є наявність тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів при відсутності у особи психічних механізмів і форм поведінки для їх вирішення [19].

Слабо розробленим є питання про психологічну структуру та рівні соціально-психологічної адаптації. В якості основних елементів виділяють, наприклад, такі складові структури адаптації: пізнавальний компонент і психічну переорієнтацію.

Пізнавальний компонент полягає в сприйнятті та тлумачення ситуації, що вимагає адаптації, і включає в себе також засвоєння нових форм поведінки, норм, цінностей, правил нового оточення. Він залежить, насамперед, від установок, особливостей когнітивної сфери індивіда, наприклад, від того наскільки він є когнітивно простим або складним, його загального інтелектуального рівня розвитку, від таких його особливостей психічних функцій, як увага, мислення, загальна рухливість і сила нервової системи.

Психічна переорієнтація особистості являє собою вироблення оцінок і уявлень про ситуації (на основі емоційної та інтелектуальної обробки), які відповідають ціннісним орієнтаціям і зразкам поведінки нової групи. При цьому відбуваються значні внутрішньоособистісні зміни: змінюються соціальні установки особистості, які підганяються під вже наявні в новому оточенні, в різній мірі, але все ж видозмінюються погляди, відносини, навіть мотиви і цілі особистості. Психічна переорієнтація особистості може бути революційною і зачіпати глибокі пласти душевного світу людини, але часто вона відбувається і на рівні свідомого конформізму. У подібних випадках людина лише зовні поводиться у відповідності з прийнятими нормами, але не інтеріорізує їх в структуру своєї особистості. При цьому досягається стан нормальної адаптації, але глибокої психологічної переорієнтації особистості не відбувається.

Наявність цих двох складових компонентів адаптації дозволяє досягти нормальної адаптації, яка може здійснюватися різними способами залежно від того, які механізми використовує людина в цьому процесі:

- перетворення та усунення проблемної ситуації, в процесі яких відбуваються незначні особистісні зміни, в основному в бік особистісного розвитку і вдосконалення;

- адаптація зі збереженням проблемної ситуації (пристосування), коли відбуваються більш глибокі зміни в особистості, але вони мало або зовсім не сприяють її самоактуалізації та зростання[9].

Для розуміння нормальної адаптації важливо враховувати також і її спрямованість: зовнішню і внутрішню. Зовнішня адаптація складається в процесі пристосування до зовнішніх ситуацій і здійснюється шляхом їх збереження або усунення. Внутрішня може направлятися на різні цілі: це може бути вирішення внутрішніх конфліктів і проблем особистості, освоєння та приєднання нового адаптивного механізму до вже наявних в арсеналі людини, або пристосування адаптивного механізму до всієї структурі особистості.

Л.В. Ключникова виділяє рівні адаптації у відповідності з такими інтегральними показниками адаптованості: соціальне самопочуття (інтернальність, прийняття себе, прийняття інших, емоційний комфорт); інтеграція з місцевим населенням; активність (власна активність у досягненні цілей, домінантність); узгодженість індивіда і середовища; оптимізм. Тому основними показниками соціально-психологічної адаптації автор вважає такі як: оцінка самопочуття; включеність у взаємодію з місцевим населенням (за типом інтеграції); активність у досягненні цілей; узгодженість індивіда з середовищем; оптимізм [14].