Розкрити реабілітаційні завдання,посильні соціальному педагогу.

Реабілітаційними завданнями, посильними для здійснення соціальному педагогові є відновлення:

- самоповаги і життєрадісності, віри у свої сили, почуття безпеки;

- адаптаційних здібностей;

- активності клієнта як суб'єкта своєї життєдіяльності;

- своєї соціальної значущості і на цій основі вибудовування соціально-значущих життєвих планів;

- зміцнення загально навчальних умінь і навичок, здатності до вольового зусилля;

- порушених зв'язків і відносин із середовищем існування, первинним колективом, родиною і середовищем неформального спілкування;

- втраченого здоров'я у процесі навчання і виховання, як одна з важливих основ педагогічної реабілітації.

Соціально-педагогічну реабілітацію спрямовують на відновлення соціального досвіду та встановлення соціальних зв'язків, норм поведінки, спілкування, емоційної стабільності, активного соціального життя, поновлення соціального статусу.

 

Реабілітаційно-педагогічна діяльність у 19-20столітті

У 1891 р. досить відомий у другій половині XIX ст. педагог П. Ф. Каптерєв опублікував свою статтю у відповідь на монографії двох німецьких учених Ф. Ашера «Основні положення профілактичного та корекційного виховання» (1880 р.) і Штрюмпеля «Педагогічна патологія або вчення про недоліки

дітей» (1890 р.). Незважаючи на деякі неточності, саме Штрюмпель першим дає визначення нового напрямку педагогічної науки –педагогічній реабілітації, однак, не називаючи його, диференціює медичну і педагогічну патологію дитинства, класифікує і визначає понад 300 найбільш поширених недоліків поведінки і розвитку дітей. Власне термін «реабілітація» також увійшов

у педагогічну лексикологію не відразу. Першу спробу визначення «реабілітації» знаходимо в 12-ому томі енциклопедичного словника Ф. Брокгауза. Приблизно в цей самий період своє бачення проблематики реабілітаційної педагогіки пропагує видатний гуманіст XX ст. – В. О. Сухомлинський, укладаючи весь її зміст у таке формулювання,

як «захисне виховання», що дістало належне обґрунтування у статті «Найвідсталіший у класі»: «Любити дитину – це значить захищати її від того

зла, яке ще оточує багатьох дітей у житті»і, насамперед, у сім’ї.

У 80-х роках на шпальтах журналу «Народное образование» друкується серія статей російського педагога Б. М. Алмазова, який нарешті вводить

поняття «реабілітація» в педагогічну термінологію, пропонуючи при цьому посилити увагу до тих проблем, які виникають у повсякденній виховній

практиці в умовах загальноосвітнього навчального закладу. Усвідомлення

пріоритетної ролі педагогічної реабілітації ви-знається тільки у зв’язку з організацією спеціальної освіти в Україні.

На думку вітчизняних дослідників В. Мартинюк і С. Зінченко, «реабілітація – це відновлення уражених систем організму дитини для успішної соціальної адаптації»

Вітчизняні дослідники С. Харченко та Л. Яковлєва розглядають педагогічну реабілітацію як процес, що здійснюється шляхом цілеспрямованого

застосування психолого-педагогічних засобів і прийомів із неодмінним використанням прикладних медичних знань. Зведення ж сутності реабілітаційної педагогіки лише до відновлення моральних якостей і соціальних зв’язків вибитої з життєвої колії дитини, на їхню думку,невиправдане, особливо в сучасній ситуації.

Таким чином, реабілітаційну педагогіку можемо розглядати як самостійний напрям педагогічної науки, що передбачає комплексний підхід до

відновлення тимчасово порушених або втрачених здібностей дитини до нормальної поведінки і розвитку шляхом цілісної організації її життєдіяльності. Враховуючи, що це досить новий напрям

науково-педагогічного знання, реабілітаційна педагогіка має широку проблематику, яка потребує більш глибокого вивчення.