Вимірювання спектральних параметрів і характеристик СД

Спектральні параметри СД визначають з відомої спектральної характеристики - .

Принцип вимірювання оснований на порівнянні спектрального розподілу робочого і зразкового (атестованого) джерел.

Схема вимірювань має такий вигляд (рис.4.3)

 

Рис.4.3

БЖ1, БЖ2 – блоки живлення,

ЗСД – зразковий СД,

РСД – робочий СД,

ВП – вимірювальний пристрій (клас точності - ±2%),

ПВ – приймач випромінювання,

МХ – монохроматор.

Вимоги до вимірювань:

1) БЖ1 і БЖ2 повинні забезпечувати вихідні параметри (струм живлення СД та напругу живлення ПВ) з похибкою ±5%;

2) монохроматор повинен бути проградуйований з похибкою ±5% в межах ширини спектру випромінювання СД;

3) спектральна ширина вихідної щілини не повинна перевищувати крок при проведенні вимірювань

,

де – геометрична ширина вихідної щілини,

– лінійна дисперсія монохроматора;

4) вимірювання проводять не менше, ніж в 10 точках (10 довжин хвиль) і з кроком по довжинам хвиль не більше 10 нм;

5) вимірювальний прилад повинен мати клас точності не нижче 1.5.

Для кожної довжини хвилі визначають значення спектральної густини потоку випромінювання робочого джерела

, (4.7)

– відлік по вимірювальному пристрою при освітленні монохроматора зразковим джерелом,

– відлік по вимірювальному пристрою при освітленні монохроматора робочим джерелом,

– спектральна густина потоку випромінювання зразкового джерела.

Після вимірювань будують криву відносної спектральної характеристики СД

 

. (4.8)

За допомогою цієї кривої знаходять значення спектральних параметрів і .

 

1. Методи вимірювання затухання в світловодах.

Повне затухання в СВ визначається такими причинами:

3) власне затухання, зумовлене поглинанням і розсіюванням;

4) надлишкове затухання, яке виникає в процесі виготовлення, транспортування і експлуатації СВ;

5) затухання внаслідок втрат (відбивання) на торцях СВ;

6) затухання, зумовлене якістю вводу-виводу випромінювання.

Повне затухання визначається коефіцієнтом затухання по потужності

 

. (5.38)

 

Вимірювання затухання є досить складною технічною задачею. Однозначне вимірювання можливе тільки для розподілу мод, що встановилися. На відтворюваність вимірювань впливають дві групи факторів:

- інструментальні похибки;

- фактори, які впливають на затухання (досягнення рівноважного розподілу мод, спосіб збудження мод, мікро- та макровигини, зміни температури, тощо).

Для виключення другої групи факторів домовляються (стандартизують) однозначно задавати умови проведення вимірювань.

Іноді виникає необхідність у дослідженні диференціального затухання, тобто залежності затухання при збудженні різних груп мод. Це робиться з метою визначення оптимального методу збудження, при якому досягаються оптимальне значення затухання та широкосмуговості. Особливо це важливо в процесі розробки СВ. Для цього випромінювання вводять в певну зону перетину СВ або за допомогою мікрооб’єктива, або через одномодовий СВ. Оптимальний розмір зондуючого пучка , де – діаметр плями основної моди. Точність установки пучка складає ~ 0.1мкм.

Іноді (також в процесі розробки СВ) досліджують спектральну залежність затухання не дивлячись на те, що використовуються СВ тільки на певних довжинах хвиль. По вигляду спектральних залежностей можна точніше встановити основні фактори, які вносять вклад в затухання.

Найбільше розповсюдження отримали такі методи вимірювання затухання:

1) двоточковий метод,

2) метод заміщення,

3) метод зворотного релеївського розсіювання,

4) метод роздільного вимірювання поглинання і розсіювання,

5) метод витягування.

З цих методів найбільше поширення отримав двоточковий метод, який фактично є різновидом класичного методу двопроменевої фотометрії.

В свою чергу двоточковий метод має такі різновиди:

а) метод обламування,

б) безобламний метод,

в) метод каліброваного розсіювання.

 

Двохточковий метод

 

А. Метод обламування

Схема вимірювань виглядає наступним чином (рис.5.11)

 

 

Рис.5.11. Схема вимірювання.

1 – джерело світла, 8 – об’єктив,

2 – конденсор, 9 – діафрагма,

3 – монохроматор, 10 – мікроо’єктив,

4 – механічний модулятор, 11 – держак з трьохкоординатним

5 – напівпрозора пластинка, юстувальним пристроєм,

6 – фотоприймач, 12 – кювета з імерсійною рідиною,

7 – реєструючий пристрій, 13 – СВ,

14 – самописець.

 

Кювета з рідиною відіграє роль фільтра оболонкових мод.

Вимірювання проводять наступним чином:

1) спочатку юстують СВ в пристрої (11) до отримання максимального сигналу на виході СВ - ;

2) без порушення умов вводу СВ обламують на віддалі 3-5 метрів від початку, підготовлюють (шліфують, полірують) торець, під’єднують до системи і проводять вимірювання сигналу (який вважається вхідним) - . Затухання визначають за формулою

; (5.42)

3) при зміні на самописці (14) спочатку записують сигнал , а потім і розраховують .

Основні джерела похибок такі:

- нестабільність джерела світла,

- нелінійність приймача випромінювання,

- нестабільність узгодження передачі випромінювання з СВ на фотоприймач.

Похибка вимірювань складає ~ 0.03 дБ. Недоліком методу є його руйнівний характер.

Б. Безобламний метод

Схема вимірювання виглядає наступним чином (рис.5.12)

Рис.5.12. Схема вимірювань.

 

1 – джерело випромінювання,

2 – роз’єднувачі-з‘єднувачі,

3 – змішувач мод (разом зі шматком СВ для врівноваження мод),

4 – фотоприймач,

5 – реєструючий пристрій,

6 - світловод.

Спочатку реєструючий блок з’єднують безпосередньо зі змішувачем мод і вимірюють сигнал , а потім підключають СВ і вимірюють сигнал . Затухання розраховують за формулою (5.42), як і в попередньому методі.