Класи імуноглобулінів,їх характеристика.

За структурою,антигенними та імунобіологічними властивостями імуноглобуліни поділяються на 5 класів-IgM,IgG,IgA,IgE,IgD. Імуноглобуліни M,G,A мають підкласи.

IgG складаються з двох важких і двох легких ланцюгів. Вони становлять 70-80% всіх сироваткових Ig людини,найбільш активно зв*язують і нейтралізують розчинні антигени бактерій,віруси,екзотоксини,зв*язують комплемент. Ці імуноглобуліни забезпечують пасивний імунітет новонародженого протягом перших місяців життя.

IgM складаються з 5 субодиниць,вони становлять 5-10% всіх сироваткових імуноглобулінів,швидко з*являються при дії антигену і швидко зникають. Це короткотривалі імуноглобуліни. Наявність антитіл цього класу свідчить про гостру інфекцію.

IgA відомі 2 типів-сироваткові та секреторні. Вони забезпечують місцевий імунітет слизових оболонок.

IgE(реагіни) містяться в незначній кількості. Вони беруть участь у алергічних реакціях 1 типу.

IgD містяться у сироватці крові у незначних кількостях,вони здатні активізувати комплемент,нейтралізувати активність вірусів.

У клінічній практиці виникає потреба визначення імуноглобулінів. Їх загальну кількість визначають біохімічними методами,а окремі класи –за допомогою специфічних антитіл.

 

46. Р-ції з міченими антитілами або антигенами. Принципи та використання р-цій РІФ, імуноферментного і радіо імунного аналізу

Серологічні р-ції високо специфічні, але їхня чутливість не завжди достатня для того, щоб виявити утворення комплексу антитіл з антигенами. Щоб підвищити чутливість р-цій, до антитіл приєднують хімічним способом позначену мітку, яку легко виявити. Найчастіше антитіла мітять люмінесцентним барвником, радіоактивним ізотопом або ферментом.

РІФ – метод мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань, а саме імунохімічний метод, заснований на виявленні антигенів збудника за допомогою мічених (флюрохромами) специфічних сироваток. В основі р-ції лежить утворення комплексу антиген-антитіло, який виявляють за допомогою люмінесцентного мікроскопа. Розрізняють пряму та непряму р-ції РІФ. В прямій використовують біопсій ний матеріал хворого. В цьому випадку викор. Специфічне антитіло мічене флюорохромом і р-ція проходить в дин етап. В непрямій – використовується сироватка хворого, специфічне антитіло не має мітки. Для виявлення комплекса антиген-антитіло, що утворився на першому етапі, використовують інші мічені антитіла, специфічні до конкретних антитіл.

Радіоімунний метод – для виявлення антигенів використовують антитіла, позначені радіоактивним ізотопом. Такі антитіла фіксуються на антигені, а комплекс антиген – мічене антитіло легко виявити за радіоактивною міткою. Метод дуже чутливий, дає можливість виявити мінімальну к-сть антигена, потребує спеціально обладнаної лабораторії.

Імуноферментний аналіз (ІФА) – застосовуються антитіла, позначені ферментом (н.п. пероксидазою). До фіксованих антигенів приєднують антитіла, позначені ферментом. Утв. Комплекс АГ-АТ-Е, який легко виявити за допомогою речовин,які внаслідок ферментативної р-ції змінюють колір.

 

47. Р-ції гіперчутливості. Їх типи, механізми розвитку. Поняття сенсибілізації та десенсибілізації

У зв’язку з тим, що після першого попадання алергену розвивається підвищена чутливість на повторну зустріч з ним, і організм реагує сильною захисною р-цією, яка набуває шкідливого характеру, такі р-ції одержали назву реакції гіперчутливості. Залежно від того, через який час після повторного попадання алергену розвиваються ці р-ції, розрізняємо гіперчутливість негайного(перші 8год.) і сповільненого типів(24-48 год.).

За мех.. розвитку гіперчутливість поділяють на 2 групи: 1) пов»яз ану з імуноглобулінами

2) пов»яз ану з сенсибілізованими Т-лімфоцитами. Виділяють 4 типи р-цій гіперчутливості: - анафілактичні, атопічні; - цитотоксичні; - імунних комплексів, гістотоксичні; - туберкулінового типу. Четвертий тип відноситься до сповільненого типу.

Сенсибілізація – стан підвищеної чутливості, коли при парентеральному введені алергену у тварини різко зростає чутливість до повторної ін»акції речовини.

Десенсибілізація – це імунологічний метод лікування, який дозволяє зняти стан сенсибілізації. Для цього хворому протягом тривалого часу вводять зростаючі дози алергену, починаючи з мінімальної дози, яку далі індивідуально підвищують. Механізм десенсибілізації полягає в тому, що при повторній імунізації зростаючими дозами антигена в організмі утв. IgG, які циркулюють в крові. При контакті людини з антигеном IgG зв”язують його і він не потрапляє до адсорбованих на тучних клітинах IgE, а значить де грануляції клітин не відбувається.

 

48. Імунодефіцитні стани. Первинні та вторинні імунодефіцити. Автоімунні захворювання.

Є група спадкових і набутих захворювань, загальною ознакою яких є дефекти гуморальної або клітинної ланки імунітету. Є первинні і вторинні імунодефіцити. Перші зумовлені мутаціями генів імунної відповіді або ушкодженнями анатомічного і функціонального розвитку органів імунітету. Усі дефекти імунної с-ми розділяють на такі види: 1) імунодефіцити В-сист. Імунітету 2) імунодефіцити Т-системи 3) комбіновані імунодефіцити 4) вади системи фагоцитозу 5) вади с-ми комплементу

Дефект дозрівання чи диференціації В-лімфоцитів спричиняє пригнічення синтезу антитіл і підвищує схильність до гнійно-септичних захворювань. Дефіцит Т-лімфоцитів більш небезпечний, хворі переважно заражаються вірусними, грибковими і протозойними інфекціями.При комбінованих імунодефіцитах мають місце вади розвитку Т і В систем імунітету. Переважно такі діти гинуть у перші місяці свого життя. Дефекти системи фагоцитозу й комплементу теж проявляються схильність до стафілококових, протейних та ешерихіозних інфекцій.

Вторинні імунодефіцити є постійними супутниками інвазій, вірусних і бактеріальних інфекцій, будь-якого хронічного процесу, тривалого прийому гормонів, антибіотиків, голодування, тощо.

Автоіму́нні захворювання - патологічний стан, коли імунітет організму мобілізується не проти сторонньої сполуки, біологічного організму, а проти клітин, тканин власного організму.Внаслідок вироблення автоімунних антитіл, які з'єднуються із атнигеном (яким стають власні тканини) і комплементом, виникає процес запалення.До автоімунних хвороб відносяться велика кількість системних хвороб сполучної тканини (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, синдром Бехчета) та інших систем організму — розсіяний склероз, кардіоміопатія, дерматози тощо.Схильність до автоімунних захворювань є успадкованою і контролюється системою людських лімфоцитарних антигенів (HLA).Лікування автоімунних захворювань базується на реалізації імунодепресивної терапії із використанням кортикостероїдних гормонів, імунодепресантів та елімінації (виведення) автоімунних комплексів із організму шляхом проведення гемосорбції.

 

49. Комплексна оцінка імунного статусу організму. Діагностика імунопатологічних станів.

Оцінку імунологічного статусу проводять при необхідності детального обстеження стану здоров»я, імунодефіцитних і алергічних станах, трансплантації, онкологічних та інших захворюваннях. Рекомендується двоетапний принцип обстеження. На першому етапі виявляють загальні характеристики або грубі дефекти гуморального й клітинного імунітету, а також с-ми фагоцитозу за допомогою тестів: визначення відносного і абсолютного числа лімфоцитів у периферичній крові; визначення к-сті Т І В лімфоцитів; конц. Сироваткових імуноглобулінів; визначення фагоцитарної активності лейкоцитів. Більш детальний аналіз імунологічного статусу проводиться на 2 етапі, якщо виявлені відхилення в результатах тестів або при наявності спец. Показань. До аналітичних тестів відноситься: визначення к-сті Т-хелперів і Т-супресорів; досл. Проліферативної акт. Т і В лімфоцитів у р-ції бласттрансформації на міогени й антигени; визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів; постановка шкірних тестів гіперчутливості; оцінка синтезу імуноглобулінів у культурі В-лімфоцитів; оцінка акт. К-Клітин і ПК-клітин; визн. Різних компонентів комплементу й оцінка окремих етапів фагоцитозу. На основі одержаних даних можна достовірно оцінити стан імунної с-ми організму й застосовувати конкретні підходи для корекції.

 

50. Вакцини. Історія одержання. Класифікація. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генноіндженерні та ідіотипові вакцини.

Вакцини –це препарати, одержані з бактерій, вірусів і інших м\о, їх хім.. компонентів, прод. Життєдіяльності або штучним шляхом, які заст.. для акт. Імунізації людей і тварин з метою профілактики і лікування інфекційних хвороб.Усі вакцини поділяють на живі, вбиті, хімічні, анатоксини, штучні, асоційовані. За к-стю антигенів розрізняють моно-, ди-, три-, тетравакцини, тощо.Система виробництва вакцин передбачає: одержання вакцинного штампу, виготовлення достатньої к-сті препарату, експериментальну перевірку на стерильність, токсичність, реактогенність, імуногенність, оцінку ефективності при масовому застосування.

Хімічні вакцини – За допомогою хімічних методів або ультразвуку вилучають окремі антигенні компоненти, вони складають основу хім.. вакцини. Їх ожна концентрувати й адсорбувати на різних основах, збільшуючи цим їх імуногенну активність.

Корпускулярні вакцини це бактерії віруси, інактивовані хімічним (формалін, спирт, фенол) чи фізичним (тепло, ультрафіолетове опромінення) впливом. Прикладами корпускулярних вакцин є: коклюшна (як компонент АКДС і Тетракок), антирабічна, лептоспірозна, грипозні цельновіріонні, вакцини проти енцефаліту, проти гепатиту А (Аваксим), інактивована поліовакцина.

Біосинтетичні вакцини - це вакцини, отримані методами генної інженерії які є штучно створеними антигенними детермінантами мікроорганізмів. Прикладом може служити рекомбинантна вакцина проти вірусного гепатиту B. Для їхнього одержання використовують дріжджеві клітини в які вбудовують вирізаний ген, що кодує вироблення необхідного для одержання вакцини протеїну, що потім виділяється в чистому вигляді.Біосинтетичні вакцини це синтезовані з амінокислот пептидні фрагменти, що відповідають амінокислотної послідовності тим структурам вірусного (бактеріального) білка, що розпізнаються імунною системою і викликають імунну відповідь. Важливою перевагою синтетичних вакцин у порівнянні з традиційними є те, що вони не містять бактерій і вірусів, продуктів їхньої життєдіяльності і викликають імунну відповідь вузької специфічності.