Висвітлення поняття терміну з точки зору різних лінгвістів

 

 

Проблемами термінології глибоко займались такі лінгвісти як Г.О.Винокур, А.А.Реформатський, О.С.Ахманова, В.П.Даниленко, Н.З.Котелова, С.В.Гринєв та інші. Більшість дослідників признає, що термінологічність – одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики мов науки. Під терміном, зазвичай, розуміється мовний засіб вираження спеціального поняття.

О.С.Ахманова (1987: 70) визначає термін як “слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене (отримане, запозичене і т.п.) для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів”.

В.П.Даниленко (1979: 67) також дотримується точки зору, що “термін – це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття”.

Словник, в свою чергу, дає таке визначення слова “термін”: Термін (лат. terminus “границя, кінець, межа”) – це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань.

Приблизно такі ж визначення термінології знаходимо і в зарубіжних словниках лінгвістичних термінів. Так, а словнику Ж.Марузо вона визначається як система термінів, які використовуються для вираження понять, притаманних даній науці.

В словнику Р.Р.К.Хартмана та Ф.С. Стока (1997: 227) зафіксовано наступне визначення: “ Terminology. The sum total of terms used in a particular subject, e.g. chemistry or phonetics of swimming and contained in special glossary and dictionaries”.

В основі кожного терміно обов’язково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Кожна галузь знання оперує власними термінами, які й складають суть термінологічної системи даної науки.

 

 

Класифікація термінологічної лексики за лексико-семантичними ознаками

 

 

У складі термінологічної лексики можна виділити декілька ‘”прошарків”, які відрізняються сферою застосування, особливостями об’єкту, що позначається:

1. Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних областях знань і належать науковому стилю мови в цілому. Наприклад такі терміни як: “експеримент”, “реакція”, “еквівалент”, “прогнозувати”, “гіпотетичний” і т.д. Такі терміни утворюють загальний поняттєвий фонд різних наук та мають найбільшу частоту застосування.

2. Розрізняються також і вузькоспеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: “підмет”, “присудок”, “займенник”, “прикметник”; в медицині: “інфаркт”, “хірургія”, “кардіологія” і т.д. В цих термінологіях концентрується квінтесенція кожної науки.

3. Терміни-абревіатури та скорочення. Наприклад: “R&A” (reliability and availability), “AFBC”, “V-MOS”, “X-ray” та інші.

 

РОЗДІЛ 2. Явище омонімії

 

Терміни, на відміну від слів “широкого вжитку” всередині свого термінологічного поля зазвичай однозначні; одне і те ж слово може бути терміном різних сфер знання, але слід зауважити, що це не полісемія, а омонімія.

Омонімія – одне з явищ, які притаманні всім мовам та характеризують лексико-семантичну систему кожної з них.

Вперше Арістотель визначив, що омоніми як “предмети, у яких лише ім’я спільне, а мова про сутність, яка відповідає цьому імені – різна”. Зацікавленість омонімією з’явидася в англійських дослідників дуже давно. Згадку про омоніми можна знайти ще в працях Купера в “Граматиці (1685 року)”, Мердока в “Словнику розрізнень”, який вийшов в Лондоні ще в 1811 році. Ці і багато інших авторів наводили довгі списки омонімів, щоб продемонструвати правильну вимову слів.

Зацікавленність у вивченні омонімів, їх походженні та розвитку в окремих мовах, в сім’ях і групах споріднених мов, то розгорталася, то затухала, але ніколи не зникала повністю. Це пояснюється тим, що поява омонімії багатоаспектна і потребує всестороннього мовного аналізу.