Вимоги до постановки театрального дійства.

Таким чином, на етапі підготовки до свята та розробки проекту сценарію соціальний педагог повинен враховувати два важливих фактори: а) потребу самовираження як учасників, так і присутніх на святі; б) потребу в святкуванні і об'єднанні з іншими. Ця особливість ставить перед педагогом (організатором, постановником) відповідні вимоги:

^- кожне театральне дійство (свято) має реальну основу. Тому треба цю реальність (явища, події,) подати художньо оформленою, емоційно посиленою і впливовою, щоб вона могла дійти до свідомості і сердець навіть непідготовленого учасника і глядача;

- створений відповідний святковий настрій у ході театралізованого дійства слід підтримувати упродовж усього свята;

- у кожному театралізованому дійстві є безпосередні учасники і глядачі. Тому головне завдання полягає в тому,щоб через ситуативне спілкування у співпереживанні виконавців і глядачів створити атмосферу єдності.

3.Етапи активізації учасників театрального дійства.

Бажання, внутрішній світ, вольові якості та активність особистості в різних соціальних сферах завжди проявляються в її діяльності. Сама ж діяльність, як звичайно, перебуває в прямій залежності від істотних якостей і властивостей особистості. Тобто діяльність є показником і виразником внутрішнього світу людини. Ця особливість дає можливість стверджувати, що театралізовані виховні заходи своєю ефективністю і впливовістю перебувають в прямій залежності від соціальної і художньо-творчої активності молоді, її ініціативності. Звідси випливає необхідність пошуку стимулів, які б активізували учасників і глядачів, оскільки від них значною мірою залежить успіх здійснюваних театральних заходів Пошук цих стимулів має динамічний характер, виходячи з того, що активізація учасників театрального дійства допомагає кожному із "пасивного глядача" стати (перетворитися) зацікавленою особою; потім необхідно, щоб ця зацікавлена особа відчула причетність до дійства і відчула потребу в спілкуванні з іншими; і, нарешті, стала її учасником.

Практика і досвід показують, що цей процес є тривалим і має поетапний характер:

Перший етап: охоплює час до свята (передує театралізованому дійству). У цей підготовчий період соціальний педагог разом з волонтерами здійснює інформування. Педагогічна мета його -розкрити соціальну значущість конкретного дійства, пробудити інтерес і увагу до нього, створити психологічну установку до його участі і сприйняття.

Від цього етапу залежить міра зацікавленості, активності молоді, що спонукає до бажання брати в цьому участь. У цей період керівники-організатори створюють організаційні комітети, перспективні плани, творчі групи по збору і підготовці чималої інформації та матеріалу. Передбачається також масштабність театрального дійства і кількість учасників.

На цьому етапі соціальний педагог (організатор, постановник) передбачає і прогнозує, які учасники і творчі колективи будуть активними, більш задіяними, а які менше. А від цього залежить, кому більше уваги приділяти з метою активізації їх діяльності.

Другий етан: процес активізації охоплює момент проведення самого театралізованого дійства. У цей період втілюється сценарій, основні його композиційні частини (пролог, розвиток дій, кульмінація, фінал).

У вступі (пролозі) слід посилити особливу увагу на емоційному розкритті теми, виявленні інтересу до наступного сценічного дійства театралізованого заходу. Педагог-постановник повинен передбачити місце проведення свята, всі сценічні площадки, на яких будуть відбуватися дійства. З цією метою слід продумати оформлення територій, наявних ознак, які символізуватимуть тематичну спрямованість театралізованого дійства, а також при потребі і радіофікацію та розповсюдження програми свята. Особливо впливовими на початку свята є масові проходи учасників, марші-паради, ритуали тощо.

Відповідальним у процесі дійства є кульмінаційний момент, в якому виявляється найбільший емоційний прояв учасників та глядачів, їх настрою. Це може проявлятися у різних формах: виконанні масових пісень, спільних оплесках, запалюванні свічок, ритуальних діях і т. ін.

Фінал має передбачати закріплення у свідомості всіх учасників театралізованого дійства тих думок і переживань, заради чого проводилось свято.

Основною метою педагога-постановника є перетворення глядача на активного учасника театралізованого дійства.

Третій етап: активізація глядачів у післядії. Активність учасників, позитивні емоції, які проявлялись протягом усього дійства і закріпились у фіналі, залишаються ще довгий час. Вони проявляються в подальшому: в соціальній діяльності, на виробництві, в побуті, в міжособистісних стосунках тощо. Здійснюється процес активності не сам по собі, а за допомогою прийомів активізації: цілеспрямовану діяльність організаторів щодо вдосконалення змісту, форми і окремих прийомів свята з метою викликати зацікавлення й підвищити активність присутніх.

До основних прийомів активізації належать:

1. Сила подразників – перша вимога до того, щоб прикувати увагу. Для цього потрібно збільшити масштаб предметів і дій порівняно з їх нормальною величиною.

2. Контраст і різноманітність матеріалу – танець після слова, музика після пантоміми, стрибок від темряви до світа – і навпаки, від тихої музики до голосної, від повільного руху до стрімкого.

3. Наростання дії. Воно має бути безперервним, але з невеликим спадом напруги після кожного піднесення з тим, щоб приготувати присутніх до наступного моменту.

4. «Очуднення» дійових засобів для збудження зацікавлення і наростання уваги аудиторії. На «очудненні» (від слова - чудно, дивно) будується плакат – обличчя розрізане навпіл, постаті надано незвичайного ракурсу, людина скомбінована з машиною і т.п. – все це затримує увагу перехожих і присутніх набагато сильніше, ніж плакат із звичайними, добре знайомими предметами. Прийом «очуднення» можна використовувати не лише в оформленні масового видовища, але і в святкових діях.

Основними засобами активізації масової аудиторії в процесі педагогічно запрограмованого театралізованого дійства є:

§ вербальна активізація, яка дає учасникам можливість самовираження через слово, виявити своє ставлення до того, що відбувається, дати свою оцінку (різні запитання, звернені до присутніх, вікторини, загадки тощо).

§ пряме звернення до аудиторії, тобто всі слова і дії виконавців безпосередньо спрямовані до присутніх, а не один до одного (як це звичайно відбувається в театрі). А коли «Я» до когось звертаюсь, то, зазвичай чекаю відповідної реакції;

§ удавана активізація, яку інакше називають – «виконавці серед глядачів», закликана прилучити до дії присутніх за допомогою виконавців. Це – вигуки із залу, проходження через натовп, тобто перебування в гущі глядачів і безпосереднє спілкування з ними. Звичайно ж, і репліки, і запитання заздалегідь передбачені в сценарії, але це не відкидає певної імпровізації, до якої творча група теж певним чином готується.

§ фізична активізація (спонукання до руху, переміщенню та іншим фізичним діям), здійснюється в тому разі, коли постановник спонукає аудиторію до ряду нескладних фізичних дій: передати будь-який предмет, листівки з текстами, відійти на декілька кроків, перейти на інше місце тощо. Завдяки таким, на перший погляд, механічним діям, глядачі до деякої міри відчувають себе не сторонніми спостерігачами, а учасниками дійства;

§ гра – є засобом святкового спілкування.

§ художня активізація, стимулює емоційну сферу учасників і викликає їх художню самодіяльність. У мистецтві організації театралізованого дійства оригінальність, неповторність - перша запорука успіху і зацікавленості учасників свята. Видовищність є саме тим ключиком, який відкриває шлях до серця кожного, перетворюючи глядачів у співучасників дійства.

На практиці зустрічається увесь комплекс прийомів та засобів активізації, однак найбільш типовим для театралізації є художня активізація.

На данному етапі питання активізації набирають усе більшогї ваги, позаяк тільки видовищне, пасивне споживання культури завдає шкоди активній самостійній творчій діяльності людини.

Отже, сценарист масових заходів повинен знати їхню специфіку, яка полягає, передусім, у документальності, конкретності фактичного матеріалу, а також в активізації присутніх.

Конец формы Сценарно-режисерський задум

Майбутній сценарій вимагає сценарно-режисерського задуму. Шляхи народження сюжетного задуму різноманітні, але в першу чергу творчий задум митця спирається на його життєвий досвід. Чим багатший цей досвід, тим більше в пам’яті сценариста глибоко осмислених життєвих вражень і спостережень, тим цікавіші і значиміші його задуми.

Конфлікт – основа сюжетного задуму. З конфлікту неминуче випливають певні події, у взаємозв’язаному ряду яких він виникає, розвивається і завершується.

Необхідно пам’ятати, що сюжетний задум включає також: визначення основної події сценарію, побудову ряду подій, пошук художнього образу театралізованого дійства, вибір жанру, визначення місця проведення і тривалості дії.

Виникнення задуму необхідне для з’ясування основного напрямку дії, і залежно від нього починається етап збирання матеріалу.