Сєров В.О. Портрет балерини Т.П.Карсавіної.1909. Графітний олівець.

Рисунок

Малювання – один з найдавніших видів творчості, який прийшов з епохи палеоліту. Первісна людина, створюючи наскальні зображення тварин, продряпуючи прикрашання на виробах з кістки або каменю, користувалась одним з основних художніх засобів, притаманних рисунку, -- лінії. Проте поняття рисунка, початок його історії як особливого виду мистецтва відноситься до більш пізнього часу: на Далекому Сході до ІІ ст. до н.е. (час винайдення паперу), а на європейському континенті – до ХІ-ХІІ ст. Великий художник епохи Відродження Мікеланджело писав свого часу: “Рисунок – це джерело і душа всіх видів зображення і корінь кожної науки”.

Рисунок – це передовсім зображення на аркуші паперу, поле якого є складовою частиною композиційної побудови в малюнку. Співвідношеннями розмірів чистого поля паперу і зображення, розподілом форм і об’ємів, іноді намічених кількома швидкими лініями, рисувальник створює ілюзію простору, реальності, яка набуває того ж ступеню переконливості, що і в живопису.

Матеріали, якими малюють художники, відрізняються великим різноманіттям. Розрізняють дві групи технік: “суху” і “вологу”. До першої відносяться рисунки олівцем, вуглем, сангіною і пастеллю, до другої – малюнки пером і пензлем з використанням рідких фарбових речовин, таких як туш, бістр, сепія та акварель. Кожна техніка створює свій художній і кольоровий ефект. Нерідко художник, досягаючи потрібного враження, сполучає у малюнку кілька технік.

За своїм характером і призначенням рисунок може бути то швидким начерком, що фіксує миттєві враження художника, то початковим ескізом композиції майбутньої картини, то абсолютно закінченим твором, що отримує право на самостійне життя.

Найбільш ранні малюнки на папері відносяться до межі середньовіччя і Відродження. Першим, за словами Вазарі, хто “ввів звичай малювати живих людей з натури”, був великий італійський художник початку ХІУ ст. Джотто.

 

«Сухі» техніки

· Рисунок олівцем

Найбільш розповсюдженою технікою рисунку є різноманітні олівці: графітні, італійські, свинцеві, кольорові.

Графітний олівець створює сіруватий тон з легким відблиском. Італійський володіє глибиною та інтенсивністю чорного тону, матового і бархатистого. Свинцевий олівець відрізняється темно-сірим відтінком.

 

1 2

Сєров В.О. Портрет балерини Т.П.Карсавіної.1909. Графітний олівець.

Леонардо да Вінчі Свята Анна з Марією, малим Христом та Іоанном Хрестителем. 1490.

Коричневий папір, вугіль.

Сангіна (від лат. кров) – рисувальний матеріал, що виготовляється у вигляді паличок і володіє відтінками від коричневого до червоного кольору.

Пастель – рисувальний матеріал у вигляді кольорових паличок. Нею працюють на жорсткому папері або картоні, в минулому на пергаменті. Виконаний пастеллю твір має матову пухнасту поверхню, відрізняється дзвінкою інтенсивністю кольору.

1 2 3

1 2

1 2

1 2

Обрі Бердслі. «Павина спідниця». Іл.. до п’єси «Саломея» О. Уайльда. 1894. Рисунок тушшю.

1 2

Пітер Брейгель Старший. Художник і знавець. 16 ст. Рисунок пером.

 

Друкована графіка. Гравюра.

 

Існують три види гравюри: опукла (або опуклий друк), заглиблена (або заглиблений друк), і плоска (або плоский друк).

Опукла гравюра

· Ксилографія, ліногравюра

Ксилографія

Ксилографія (від грець. дерево і пишу, малюю) – гравюра на дереві. Працюючи різними штихелями, гравер вирізає на дошці (зазвичай грушевого дерева) ті місця рисунка, які повинні стати білими. В результаті – вирізане на дошці зображення утворює опуклий рельєф, на поверхню якого валиком накатується фарба. Наклавши аркуш паперу і прогладивши його кісткою, отримують відтиск (відбиток).

1 2

1 2

1. Ведерников А.С. Інтер’єр майстерні. 1968. Кольорова ліногравюра.

Заглиблена гравюра

· Гравюра на металі. Різець. Офорт. Акватинта. Суха голка..

Гравюра на металі належить до галузі заглибленої гравюри. Сюди відносяться такі гравірувальні техніки як різець, «суха голка», офорт та його різновид – акватинта. Рисунок прорізується або продряпується на поверхні металевої пластини (мідної чи цинкової). У заглиблення тампоном набивається фарба. Відтиск на папері відбивається під дією пресу.

Різцева гравюра – одна з найбільш складних і трудомістких технік. Зображення наноситься на пластину за допомогою спеціальних інструментів – різців, що залишають на поверхні металу штрихи у вигляді заглиблених рівчачків. Робота різцем – процес довгий, який не допускає поправок. У теперішній час класична різцева гравюра зустрічається рідко.

Гравюра на міді.

Офорт (від франц. міцна горілка) – гравірувальна техніка, де художник працює голкою на мідній або цинковій пластині, вкритій твердим лаком. Пластина з нанесеним на неї рисунком занурюється у кислоту (зазвичай азотну), де продряпані до метала штрихи травляться. Після зняття лаку пластина виявляється вкритою рисунком, перенесеним на метал за допомогою кислоти. Нанесена на дошку фарба затримується у рівчаках, що утворилися. Відтиск робиться під пресом.

.

1 2

1 2

1 2

Плоска гравюра

· Літографія. Монотипія

·

Літографія (від грець. камінь і графо – пишу, малюю) – гравюра на камені відноситься до галузі плоского друку. В якості друкарської дошки використовується особлива порода вапняку, що має пористу поверхню. Художник малює на камені олівцем, пером чи пензлем. Після спеціальної хімічної обробки на камінь накатується фарба і робиться відтиск.

1 2

1 2

1. Андрійчук М.О. Довго, довго дивувались… За мотивами Т.Г.Шевченка. 1990. Папір, автолітографія.

1 2

1. Лейб-гвардія Гренадерського полка. Перша половина 19 ст. Росія. Кольорова літографія.

2. Тулуз-Лотрек А. «Divan japonais» (Японський диван). Афіша. 1892. Кольорова літографія.

1056-1057Остромирово Євангеліє ()

Монотипія – графічна техніка, що сполучає можливості гравюри і живопису. Зображення наноситься олійними фарбами на металеву пластину, з якої робиться відтиск на папері. Техніка ця вимагає надзвичайної швидкості роботи, оскільки друкувати потрібно одразу, доки не висохли накладені на цинкову дошку олійні фарби. Отриманий відтиск може бути єдиним. Звідси і сама назва техніки – монотипія (від грець. один відтиск).

 

1 2

1 2

Книжкова ілюстрація і шрифт

Особливе значення має робота художника в книзі. Основа книжкового мистецтва – ілюстрація. Художник-ілюстратор стає ніби співавтором книги, трактуючи літературний твір, розширюючи і доповнюючи текст зоровими образами.

Книжкова ілюстрація — елемент книжки, що або пояснює текст наочними образами, або активно тлумачить текст, даючи можливість читачеві по-новому зрозуміти і відчути цінність літературного змісту і форми.

Художники здавна оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками на берегах сторінок. Графіка рукописної книги бере початок з ХІ ст. Рукописні книги ще з Київської Русі почали переписуватись зі слов’яно-візантійських зразків. Переписуванням і оздобленням книг тоді займалися головним чином ченці при монастирях та митрополичих дворах. Вони використовували спеціальне горіхове чорнило, яке зберегло свою стійкість до цього часу. Сторінка тексту старанно й повільно записувалася гарним почерком.

Графіка шрифту мала три назви: устав, півустав і скоропис. Такі шрифти писалися загостреними гусячими перами. Найпоширенішим елементом в оздобленні рукописної книги є чорно-біла або кольорова заставка прямокутної форми, яка завжди вміщувалася перед початком тексту розділу. Такі заставки мали суто декоративне значення. Крім загального декоративно-орнаментального оздоблення, рукописи також ілюструвалися сторінковими сюжетними малюнками – мініатюрами. Це багатокольорові зображення канонічних святих, або київських князів того часу. З ХУ ст. з’являються мініатюри з композиціями побутового та історичного змісту.

До нашого часу дійшло дуже мало давніх рукописів – чудових взірців давньоукраїнського книжкового мистецтва. Чимало їх загинуло під час воєн та пожеж. Але й ті, що збереглися, дають нам уявлення про високе мистецтво художників давніх часів. Графічне оздоблення книги набуло іншого характеру у ХУІІ-ХУІІІ ст., коли масове книгодрукування повністю витіснило нелегкий труд книго переписувачів та ілюстраторів.

1 2 3

1 2

1 2 3

1 2

Прикладна графіка

Прикладна, ужиткова, промислова або, як її називають, “мала графіка” існує в народному побуті всюди і повсякденно. Це різноманітні етикетки на промислових товарах, художнє оформлення пакувальних виробів, наприклад, коробок для цукерок, мальовані обгортки для самих цукерок, малюнки на коробках для сірників, цигарок тощо. До цього виду графіки належать також грошові знаки, поштові марки й вітальні листівки (спеціально мальовані, а не репродукції з живописних картин чи фотографій), різні промислові торговельні емблеми, видавничі марки (друковані знаки), книжкові знаки – екслібриси, гербові знаки, оформлення календарів тощо.

Специфіка прикладної графіки така, що кожний її твір вимагає тиражування в такій кількості, яка потрібна для вжитку. До 80-х років ХІХ ст. виконаний художником малюнок гравірувався на дерев’яній дошці, з якої й друкувався необхідний тираж. На жаль, творці прикладної графіки не завжди залишали підписи на своїх роботах, тому чимало їх залишаються для нас невідомими. Зараз це виконується на спеціальних друкарських машинах.

Промислова графіка єрізновидом прикладної художньої графіки. Вона обслуговує сферу виробництва і збуту промислової продукції (товарні ярлики, фірмові знаки, упаковки, видавничі марки; рекламні видання — каталоги, буклети, проспекти і т. ін.) і сферу управління виробництвом (ділові папери — бланки, конверти тощо). За своїми завданнями промислова графіка тісно стикається з торговельно-промисловою рекламою, часом є її складовою. У творах сучасної промислової графіки однаково важливу роль грають шрифт, орнамент, різні мальовані (переважно символічного характеру) і фотографічні зображення, колірне і поліграфічне рішення. Промислова графіка походить від клейм і торгівельних марок, відомих з глибокої давнини. В процесі розвитку товарно-грошових відносин вона формувалася як спеціальна область художньої діяльності, підпорядкована розвитку виробництва і ринку. Як вид графіки остаточно склалася в кінці 19 ст., коли стали виникати колективи професійних художників, що спеціалізувалися на рекламі, оформленні упаковок та ін. До цього ж часу відносяться перші спроби створення єдиного фірмового стилю, що охоплює як промислові будівлі і продукцію, так і елементи П. р. (роботи П. Беренса). Стильовий розвиток промислової графіки тісно пов'язаний із загальним розвитком пластичних мистецтв. Наприкінці 19 — початку 20 ст. характерне для «модерна» прагнення естетично наситити людину зумовило бурхливий розвиток цього виду графіки в рамках названого стилю. У 20-ті роки ХХ ст.. на неї справив вплив стиль функціоналізм (роботи австрійського художника Р. Байера, німецького художника Я. Чихольда, голландського художника П. Зварта та ін.). 30-ті 1 40-ві роки пов’язані з еклектичними тенденціями, а сучасна промислова графіка часто включається в систему художнього конструювання (так званий графічний дизайн), широко використовуючи типові для нього методи проектування.

У дореволюційній Росії промислова графіка не розвинулася в самостійну область творчої діяльності, панувало переважно наслідування іноземним зразкам. Після Жовтневої революції 1917 були створені нова радянська державна емблематика, зразки оформлення документації установ і промислових підприємств. У 20 — початку 30-х рр. важливу роль в розвитку радянської промислової графіки зіграли Л. М. Лисицький, А. М. Родченко, В. В. Маяковський та ін. У 30-х рр. – Є.Є. Лансере, в 40-х — Кукринікси. З кінця 1950-х рр. влаштовуються виставки промисловї графіки, при Спілці художників створюються підсекції, об'єднуючі професійних художників, що працюють в галузі промислової графіки.

В наш час промислова графіка стала найважливішим видом графіки, що отримав найбільший розвиток. Художники промислової графіки працюють над оформленням різноманітних упаковок для товарів, фабричними чи фірмовими знаками, грамотами, поштовими марками, афішами, театральними програмами, етикетками тощо, необхідними в нашому житті. Над створенням красивих зручних речей працюють художники дизайнери.

 

 

Список джерел

1. Государственная Третьяковская галерея. Живопись. Скульптура. Графика: Жанры, материалы,

техники. – М.: Сов. художник, 1977.

· До теми 7 – [6] іл. 1-37.

2. Богомольний Н.Я., Чебикін А.В. Техніка офорта.: Навчальн. посібник для студентів худож. ін-тів.

– К.: Вища школа, 1978. – 143 с., іл.

3. Владич Л. Майстри плаката. – К.: Мистецтво, 1990.

4. Иллюстрация: [Сб. статей и публикаций]. – М.: Сов.худож., 1988. – 416 с., ил.

5. Корецкий В.Б. Товарищ плакат.- М.: Плакат, 1978. – 111 с., ил.

6. Соловьева Б.А. Искусство рисунка. – М.: Искусство, 1989. – 256 с., ил.

7. Турова В.В. Что такое гравюра. – М.: Сов. художник, 1963.- 160 с., ил.

8. Графика — Википедия ru.wikipedia.org/wiki/Графика‎

9. Графіка — Вікіпедія uk.wikipedia.org/wiki/Графіка‎

10. ‎Графік — Вікіпедія uk.wikipedia.org/wiki/Графік‎

11. Силует (графіка) — Вікіпедія uk.wikipedia.org/wiki/Силует_(графіка)‎

12. Книжная графика — Википедия ru.wikipedia.org/wiki/Книжная_графика‎

13. ASCII-графика — Википедия ru.wikipedia.org/wiki/ASCII-графика‎

14. Графіка. Художні засоби. Види та жанри

www.zhu.edu.ua/mk_school/mod/.../view.php?...‎

15. Графіка та живопис. www.zhu.edu.ua/mk_school/mod/.../view.php?...‎

16. Графіка - вид образотворчого мистецтва. Види... - ira popovych art

irapopovychart.blogspot.com/.../blog-post_25....‎

17. Види мистецтва - Мистецтво — засіб пізнання світу...

subject.com.ua/philosophy/osnovi/222.html‎

18. Розвиток мистецтва української графіки – Освіта.UA ru.osvita.ua ›...

19. Графіка це вид мистецтва, назва якого походить від грецького...

uchni.com.ua/informatika/24426/index.html‎

Додаток

Словник

Автолітографія (від авто… і літографія) – вид літографії, при якому зображення на літографську форму наносить художник-автор.

Акварель (італ. аcguerello; першоджерело: лат. agua – вода) – прозора фарба (звичайно на рослинному клеї), яка розводиться водою; живопис цією фарбою.

Акватинта (італ. аcguatinta, від acguforte – офорт і tinto – пофарбований, тонований) – 1) Ручний спосіб виготовлення заглибленої гравюри на металі. 2) Вид гравюри, основний на травленні кислотою вкритої тонким шаром асфальту або каніфолі металевої платівки, на яку голкою нанесено зображення. Акватинта була винайдена у 1765 р. французьким художником Ж. Б. Лепренсом. Спочатку акватинта призначалась для відтворення (репродукції) рисунків тушшю й аквареллю. Створює ефект, близький до тонового рисунку. Великий іспанський майстер Ф. Гойя використовував техніку акватинти в поєднанні з офортом в знаменитій серії «Капрічос» (1797—98). Наприкінці 18 ст. з’явилась кольорова акватинта, в котрій використовували друк з декількох дошок (Ж. Ф. Жаніне, Л. Дебюкур). На початку 19 ст. в Англії випускались цілі альбоми гравюр, виконані в техніці кольорової акватинти. Серед російських художників 20 ст. видатними майстрами акватинти були Е. А. Кибрик й І.І. Нівинський.

Акватипія (від аква… і …типія) – поліграфічний спосіб відтворення малюнків водяними (знежиреними) фарбами.

Бістр — (фр. bistre), фарба (відтінок чорного кольору) з деревної сажі, змішаної з розчиненим у воді рослинним клеєм; використовувалась європейськими художниками 15-18 ст. при малюванні пером і пензлем. Бістр отримують з сажі, яку отримують від спалювання букової деревини. В залежності від ступеню обпалу деревини можна отримати бістр різного відтінку: від коричневого до чорного. Зібрану сажу спочатку розтирають на камені, щоби пігмент став «тонким» (мілко стертим), а потім промивають у воді, щоби видалити різні смолисті речовини. Після цього його відмучують і змішують пігмент з природним клеєм, камеддю (смола вишні або сливи). Воду випарюють, але не до кінця, а лишень до отримання в’язкої маси, що нагадує віск. З цього «воску» формують або просто ліплять вручну таблетки, як акварельні, і дають висохнути. Працювати бістром можна так само, як аквареллю і тушшю, можна писати пензлем або пером. Але на відміну від акварелі і туши бістр володіє неповторним природним теплом, за що його так полюбляли художники минулого.

Буквиця або Ініціал (від лат. initum — початок) — більша від загально-текстових початкова літера розділу тексту (глави, параграфу, абзацу) в рукописних і друкованих текстах. Це зазвичай буква з письма з більшим кеглем, яка починає текст книги чи розділу і здебільшого займає два, три і більше рядків тексту. Літера ця часто буває мистецька, розмальована та орнаментована різними декоративними елементами. Вживають такі літери для підкреслення та прикрашання друку. В таких випадках буквиця пишеться прописною чи готичною початковою буквою. В інкунабулах ініціали або ж буквиці пробували друкувати в два кольори. Але частіше для них і книжкових мініатюр залишали пусті місця. Друкували здебільшого чорний каркас буквиці або гравюри, а ілюмінатори (художники) їх пізніше розмальовували.

Вугіль – матеріал для рисування з обпаленої липи, верби та інших порід дерев. У 19 ст. отримав розповсюдження твердий вугільз спресованого вугільного порошку з додаванням рослинного клею. Вугіль як художній матеріал відрізняється бархатистістю штриха, можливістю сполучати лінію з плямою і тональними ефектами.

Гравюра (франц. gravure, від graver – вирізати, висікати) – 1) Вид графіки. 2) Спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу, пластмаси, лінолеуму тощо. 3) Пластина, на якій награвіровано зображення. 4) Відбиток з гравірованої пластини.

Графіка (від грец. графо – пишу, малюю) – 1) Вид образотворчого мистецтва, основними зображальними засобами якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем, або друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою (див. Гравюра); назва окремого художнього твору. 2) Сукупність усіх рукописних і друкованих знаків певної писемності (наприклад, російська графіка, українська графіка).

Графіті ( італ. graffiti -- видряпані ) – написи й малюнки, видряпані на стінах давніх будівель, на посудинах та інших предметах.

Графітний олівець – цеолівець, широко відомий нашому сучаснику з дитинства. Але не кожен знає, що він вперше з’явився в Англії у 1546 р., а з ХУІІІ ст. міцно увійшов в користування художниками завдяки винайденому у 1795 р. “олівцю Конте”, олівець різної твердості. Графітний олівець, навіть якщо взяти його найм’якіші сорти, -- матеріал більш твердий, ніж вугіль та “ італійський олівець ”. Лінія його носить сіруватий відтінок, вона абсолютно визначена, рівна, без зернистості. Олівець приваблював багатьох художників. Дуже тонка і точна лінія, з допомогою якої можна було не лише детально передати зовнішні особливості натури, але й показати середовище, дати відчуття фактури предмета, зробила графіт дуже популярною технікою серед художників академічного напряму ХІХ ст. Перший графітовий олівець виготовили 1560 року в Англії; до того свинцевими, олов’яними і срібними штифтами (штифт – з нім. – циліндричний або конічний металевий стрижень) писали на спеціальних дощечках. Наприкінці ХУІІІ ст. француз Н.Конте “одягнув” графітовий стержень у дерев’яну «опалубку».

Графо… (від грец. пишу, малюю) – частина складних слів, що відповідає поняттям “письмо”, “почерк”, “креслення”, “малювання”, наприклад, графологія.

Гуаш (франц. gouache, від італ. guazzo – водяна фарба) – фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів з водно-клейовим сполучником і домішкою білила, а також твори мистецтва, виконані цими фарбами. Виникла як різновид акварелі, коли для досягнення щільності фарбового шару до водяних фарб почали примішувати білила. Гуашшироко використовувалась для виконання книжкових мініатюр вже в середньовічному мистецтві, а починаючи з епохи Відродження – також для ескізів, картонів, підфарбовування рисунків, пізніше – для портретних мініатюр. Початок виробництва спеціальних гуашових фарб в середині 19 ст. сприяв остаточному відокремленню гуашівід акварелі, використанню її особливостей (щільність і матовість тонів) для досягнення спеціальних декоративних ефектів.

Ескіз, шкіц (від анг. sketch, draft outline; нім. Skizze f) — попередній начерк креслення, картини тощо. В живописі — швидко виконаний вільний малюнок, неприпустимий як готова робота, часто має назву картон — великоформатний ескіз, що виконується в розмірі майбутнього твору (зазвичай монументального).

Естамп (франц. estampe -- твір друкованої графіки (гравюра, офорт, літографія тощо), який являє собою відбиток на папері, рідше на шовку та інших матеріалах.

Заставка – невелика орнаментальна або зображальна композиція, що виділяє і прикрашає початок якого-небудь розділу книги або іншого видання. Заставка — прикраса, колись зроблена рукою, тепер друкарським способом за допомогою кліше, яка відокремлювала та прикрашала початок книги, чи окремого розділу книги, переважно вгорі сторінки. Особливо часто заставки вживались у всіх виданнях XVI–XVIII ст. Така окраса свідчить про те, з якою любов'ю ставилися майстри до видавництва й ілюстрування книжок, й показує високий ступінь культури книжки того часу. Роль такої окраси в книжці значна — вона приваблює читача, викликає високі емоції й полегшує сприйняття тексту, доповнює його. Відповідними до цього значення повинна була бути форма заставки, і композиція, і малюнок, а також і місце для неї, а так само й розмір. В ранніх друках заставки мали рослинний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати багатофігурними елементами, сюжетами з навколишньої дійсності та сюжетами на біблійну тематику.

Ілюстрація (лат. illustratio – живий опис, наочне зображення) – 1) Зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (наприклад, малюнок, фотографія, репродукція, карта, схема). 2) Наочне пояснення чого-небудь; наведення прикладів у статті, промові.

Інкуна́були (лат. incunabula — колиска, початок) — книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їх наклад був в межах 100–300 примірників.

Італійський олівець – це олівець, отриманий штучним шляхом, а той, яким малювали у ХУІ ст., був справжнім природним мінералом. Його знайшли, стали видобувати і використовувати наприкінці ХУ ст. в Італії. За своїми якостями “італійський олівець” – матеріал дуже м’який, його іноді називають “чорною крейдою”. Працювати ним навдивовижу приємно. Олівець може давати як широку, так і тонку зернисту, живописну лінію, яка легко лягає на білий гладенький аркуш паперу. Рука з “італійським олівцем” рухається абсолютно вільно, тому кожний штрих – це безпосередній імпульс художника. Сама лінія, достатньо жирна, дає великі можливості “розтушовки” на папері. Одним з найбільш яскравим прикладів використання “італійського олівця” є малюнки Мікеланджело. Крім архітектурних замальовок Мікеланджело малював людське тіло. Художник прагнув до передачі сильного, неочікуваного руху, складних ракурсів, напруження м’язів. Його фігури завдяки енергійному і соковитому штриху несуть в собі міць і силу.

Каніфоль – природна смола, що її добувають з живиці хвойних дерев; жовта або темно-червона тверда склоподібна речовина. Застосовують у виробництві лаків, мила, у паперовій промисловості тощо. Від назви давньогрецького міста Колофона в Малій Азії.

Карандаш (от тюрк. кара – чорний і даш, таш – камінь) – стержень з вугля, свинцю, графіту або сухої спресованої фарби, зазвичай в дерев’яній або металевій оправі, призначений для письма, рисування, креслення. В 12–16 ст. для малювання застосовувались свинцеві і срібні олівців металевій оправі, які давали тонкий штрих і темно-сірий тон. Відомий з 14 ст. італійський олівець, що виготовлявсяз чорного глинистого сланцю або порошку паленої кістки в суміші з рослинним клеєм, дає лінію матового відтінку і слабкої чорноти. Малою інтенсивністю і легким полиском відрізняється штрих графітного олівця, який розповсюдився з 16 ст. Сучасний тип олівця зі стержнем, що пише, з суміші графітного порошку з глиною і з дерев’яною оправою виготовляється з кінця 18 ст. Особливі види олівця – пастель і сангіна.

Картон (італ. cartone) — підсобний великоформатний рисунок (іноді розфарбований), що виконується в розмірі майбутнього твору фрескового живопису, мозаїки, вітражу, гобелену. Картон вимальовується вуглем або або олівцем (або в два олівці — білий і чорний), зроблений на папері або на ґрунтованому полотні, з чого вже пишеться картина фарбами. Спочатку подібні малюнки робилися виключно для фресок, товстий папір, на якому робився малюнок, проколювався по його контуру, накладався на ґрунт, приготовлений для фрескового живопису, і посипався вугільним порошком по проколюванню, через що на ґрунті утворювався слабкий чорний контур. Фресковий живопис писався відразу без поправок, і тому вироблення готового, абсолютно обдуманого контуру було необхідно. Закінчені картони часто мають цінність картин; такими є і картони Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мантеньї, Джуліо Романо, Гойї та ін. мають самостійне мистецьке значення і століттями слугували школою вивчення художниками минулих часів.

Ксило… ( від грец. зрубане дерево) – частина складних слів, що відповідає поняттям “дерево” (як матеріал) або “деревина”.

Ксилографія (від грець. xylon – дерево і grapho – пишу), один з видів гравюри, гравюра на дереві. Зображення в ксилографіїдрукується з плоскої поверхні дерев’яної дошки, покритої фарбою, від якої вільні заглибини, вирізані між елементами зображення. Існують два основних типи ксилографії. В "обрізній" ксилографії на дошках повздовжнього розпилу з м’яких порід дерева лінії й плями рисунка обрізуються ножем, а проміжки між ними вибираються долотом. Обрізній ксилографії, що зародилась в Німеччині, Чехії, Австрії на межі 14 і 15 ст., притаманні контрастні співвідношення чорного і білого, узагальненість рисунка, його підвищене емоційне звучання. Видатні гравюри в цій техніці створював А. Дюрер, а також його сучасники, що розробили техніку кольорової ксилографії (німецькі майстри Х. Бургкмайр, Х. Бальдунг, Л. Кранах Старший). Поетичними асоціаціями, емоційною яскравістю, надзвичайною технічною досконалістю відмічені гравюри майстрів японської школи укийо-е (Судзукі Харунобу, Кітагава Утамаро, Тесюсай Сяраку, Кацусика Хокусай, Андо Хиросиге), що існувала з 17 ст. У 1780-і рр. англієць Т. Бьюїк винайшов "торцеву" ксилографію; в цій техніці на дошках поперечного розпилу з твердих порід дерева спеціальним інструментом (штихелем) прорізуються тонкі штрихи, які у відбитку виходять білими. Можливість за допомогою комбінацій подібних штрихів створювати тонові плями різної насиченості визначила широке розповсюдження "торцевої" ксилографії як техніки репродукування живопису і тональних рисунків.

Ліногравюра (від лат. linum – льон, полотно і гравюра) – гравюра на лінолеумі і відбиток зображення з неї.

Лінолеум (від лат linum – льон, полотно і oleum -- олія) – рулонний будівельний матеріал (без-основний або з основою, що зміцнює чи тепло-ізолює) – полімерів і наповнювачів. Застосовується для покриття підлог.

Літографія (від lithos – камінь і grapho – пишу) – спосіб плоского друкарського друку із застосуванням друкарської форми, виготовленої з літографського каменю (вапняку), листів цинку або алюмінію; відбиток з такої форми; твір, виконаний у такий спосіб. Це доволі специфічний вид друкованої графіки, при якому відбитки отримують перенесенням фарби під тиском з плоскої, нерельєфної друкарської форми безпосередньо на папір; також твір, виконаний літографським способом. Друкарською формою в літографії слугує гладка або зерниста поверхня каменю-вапняку, на яку жирною тушшю або жирним літографським олівцем наноситься зображення; після травлення каменя кислотою, що діє на не вкриту жиром поверхню, рисунок змивають і натомість наносять типографську фарбу, що пристає тільки до непротравлених часток каменя. У сфері образотворчого мистецтва літографію зазвичай відносять до гравірувальних технік, хоча процес її створення не пов’язаний з гравіруванням, тобто з механічною обробкою друкарської форми. Винайдена А. Зененфельдером у Німеччині між 1796–1798, літографія привернула увагу художників великою свободою авторського виконання, широким діапазоном графічних засобів, великою точністю відтворення штрихового рисунка. Специфічна мова художньої літографії оформилася в творах майстрів французького романтизму (Т. Жеріко, Е. Делакруа) і працюючого в 1820-і рр. у Франції Ф. Гойї, а також у графіці О. Домьє, найбільшого майстра цієї техніки в мистецтві 19 ст. У Хмельницькому майстрами літографії є заслужений художник України Михайло Андрійчук та його син – Тарас Андрійчук.

 

Металевий олівець ( або штифт). Свинцеві і срібні штифти, або, як їх тепер називають, олівці, для нашого часу унікальні. В епоху середньовіччя і раннього Відродження художники так само часто користувались цим матеріалом, як тепер графітом. Рисунки, виконані металевим штифтом, володіють особливою якістю: лінія лежить не на поверхні паперу, а вдавлюється в неї. Такий малюнок створює відчуття добре продуманого і закінченого. Художник, малюючи, деформує папір, тому виправити малюнок, видаливши випадкову лінію, неможливо. Срібний штифт дає темно-сіру лінію, яка з часом перетворюється на коричневу.Це був улюблений матеріал майстрів північних шкіл. Папір для таких малюнків ґрунтували, вкриваючи тонким шаром фарби. Особливо теплі світлі тони гранту створювали атмосферу всередині малюнка і пом’якшували жорсткість тонких металевих ліній.Металеві олівці полюбляли великі художники ХУ – початку ХУІ ст. Ян Ван Ейк і Дюрер. Особливо часто використовувався срібний олівець у портретних рисунках.

Мініатюра (фр. miniature, від лат. minium — кіновар, сурик, якими в давнину оздоблювали рукописні книжки) — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру в рукописах, книгах, на полотні тощо, відзначається особливо тонкою технікою виконання.

Моноти́пія (от моно… і грецьк. τυπος — відбиток) — вид друкованої графіки, винахід якого приписується італійському художнику и граверу Джованні Кастильйоне (1607—1665). Техніка монотипії міститься в нанесенні фарб від руки на ідеально гладку поверхню друкарської форми з наступним друкуванням на станку; отриманий на папері відтиск завжди буває єдиним, унікальним. Серед найбільш відомих майстрів: італієць Джованні Кастильйоне (1616—1670), англієць Уїльям Блейк (1757—1828), француз Едгар Дега (1834—1917).

Офорт (від фр. eau-forte – "міцна вода", тобто азотна кислота) – 1) Вид гравюри на металі, в якому заглиблені елементи зображення роблять способом травлення металу кислотами; відбиток з дошки, гравірованої таким способом. 2) Ручний спосіб виготовлення форм глибокого друку із застосуванням хімічного травлення; відбиток друкарської форми, виготовленої таким способом. При виготовленні офорта рисунок продряпується сталевою голкою на поверхні, вкритій кислотостійким лаком цинкової або мідної пластини; після протравлення пластини в кислоті на місці подряпин утворюються заглиблені елементи, що можуть друкувати, які заповнюють фарбою. Для офорта характерні емоційність, живописність, свобода штриха, тонкість світлотіньового моделювання.
Перші офорти були виконані на початку 16 ст. Д. Хопфером і А. Дюрером у Німеччині, У. Графом у Швейцарії. Розквіт мистецтва офорта припадає на 17 ст., коли працювали Ж.Калло, який створював віртуозні гравюри, зробивши досконалими виразні можливості цієї техніки. Офорт використовувався всюди, в тому числі у творах, що відбивали всілякі торжества європейських держав. Людовик ХІУ (1643-1715) заснував у 1670 році Королівську граверну майстерню. Таким же чином зробив і папа Клемент ХІІ (1643-1715), засновуючи у 1738 році Граверну майстерню. Написані різними художниками жанрові сцени потім відтворювались граверами. Найвідоміші гравюри англійського художника Уїльяма Хогарта (1697-1764), які він часто власноруч робив зі своїх живописних творів. В Італії робили багато гравюр з творів П’єтро Лонгі (1702-1785). Визначними офортистами були Рембрандт, Х. Сегерс, А. ван Остаде, П. Поттер, Я. ван Рейсдал у Голландії, А. ван Дейк у Фландрії, Г. Рені в Італії, Х. Рібера в Іспанії. Блискучими майстрами офорта в 18 ст. були Дж. Б. Тьєполо і Дж. Б. Піранезі в Італії, А. Ватто, Ф.Буше й Ж.О.Фрагонар у Франції, У. Хогарт у Великій Британії. На межі 18 і 19 ст. іспанець Ф. Гойя створював свої великі графічні серії, використовуючи сполучення офорта з акватинтою. У 19 ст. нові можливості офорта відкривали Ж.Ф. Мілле, К. Коро, Е. Мане, К. Піссарро у Франції, А. Цорн у Швеції, Я.Б. Йонгкінд у Голландії, Дж. Уїстлер у США.

Офсет (англ. offset) – спосіб переважно плоского друку, за яким фарба з друкарської форми передається на проміжну гумо-тканинну пластину, а з неї – на папір (або інший матеріал).

Пастель (фр. paetel, з італ. pastello, від pasta -- тісто) – м’які кольорові олівці, що їх виготовляють з пресованих стертих у порошок фарб; техніка живопису, основана на застосуванні таких олівців; відповідний вид живопису, а також картина або малюнок, виконані в цьому виді.

Сангіна (фр. sanguine, від лат. sanguineus – криваво-червоний) – м’який червоний або червоно-брунатний (переважно мінеральний) олівець без оправи, який використовують у живописі малюнок, виконаний таким олівцем.

С