Поняття стилю і художнього методу

Цілісна модель мистецтва як естетичного явища передбачає опрацювання та осмислення всіх його основних понять, серед яких важливе місце посідає феномен стилю.

Поняття “стиль” приходить на зміну транс-культурному поняттю доби середньовіччя – “канону” (від грец. – правило, норма), що являв собою систему жорстких норм та правил і фактично нівелював індивідуально-творче начало. Тому у зазначений період особливого розквіту набувають іконопис і храмове будівництво – мистецтво, що було позбавлене авторства.

Поняття “стиль” (від лат та грец. stulis, stulos – паличка для письма, що належала до особистих речей людини) безпосередньо пов’язувалось з особистим началом, яке передбачало індивідуальну форму вираження у мистецтві. Воно ототожнюється з добою Відродження, що назавжди залишилася в історії людської цивілізації як епоха видатних персоналій. За образним висловом О.Герцена, мистецтво Відродження відкрило мертві очі грецькій статуї і перевело художньо-творчий процес в емоційно-чуттєву площину.

У сучасному розуміння цей термін визначається так:

Стиль – це стійка єдність образної системи, виражальних засобів, що характеризують своєрідність тих чи інших сукупностей явищ мистецтва, чи то є крупною художньою епохою, чи окремим художнім напрямом, чи манерою окремого художника.

Таким чином, термін “стиль” може використовуватись в різних значеннях, проте у всіх випадках мається на увазі цілісна художня система, яка створює єдиний образно-пластичний стрій в творах архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.

 

Поняття “художня епоха” -- це конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, що безпосередньо пов’язаний із суспільно-історичною добою.

Поняття “художні напрями” об’єднують митців в певну художню епоху.

Поняття “ художній стиль ” – це система художньо-образних засобів і прийомів, що належать конкретному митцеві.

Наприклад, зосередимось на мистецтві ХХ ст., що, безперечно, є яскравим зразком феномена художньої доби, позначеної могутнім і стрімким розвоєм культурно-мистецького руху.

У структурі мистецтва ХХ ст. органічно поєдналися напрями відверто протилежної художньої орієнтації:

 

Кожен із зазначеним напрямів залишився в історії художньої доби ХХ ст. завдяки яскравим творчим особистостям, які через свій неповторний індивідуальний стиль, авторське розуміння природи і завдань мистецтва відображали й осмислювали в художніх творах загально-філософські проблеми сенсу буття.

Отже, слід чітко розмежувати такі поняття

 

Художній метод:

Одним із важливих естетичних понять є художній метод.

Одне з його визначень звучить так: художній метод це засіб пізнання дійсності. В історії світової культури і мистецтва він представлений двома основними різновидами:

Специфічною ознакою художнього методу є його здатність до розвитку і трансформації.

Так, П.Пікассо та С.Далі розпочали свій творчий шлях у межах школи класичного іспанського живопису, продовжуючи кращі традиції Веласкеса, Рібери, Гойї, а згодом їх імена набули статусу символів двох найсуперечливіших та найцікавіших напрямків ХХ ст. кубізму та сюрреалізму, що склалися у межах нереалістичної методології.

Художній метод означає світосприйняття та світовідчуття митця і виражається в специфіці його художньої творчості.

Розробкою проблеми методу через аналіз художньої творчості займалися античні філософи Платон і Аристотель, теоретичні моделі яких можна вважати передвісниками дослідження нереалістичного і реалістичного методів у мистецтві.

Платон інтерпретував творчість через інтуїтивно-позасвідоме начало, позбавлене раціональних компонентів. Тому можна сказати, що він безпосередньо вплинув на формування і розвиток нереалістичного методу в мистецтві. Адже філософи ірраціоналістичної орієнтації А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, С.Кьєркегор, З.Фрейд, А.Бергсон, які визнавали себе послідовниками Платона, надали своїми концепціями теоретичного підґрунтя нереалістичним напрямам: футуризму, кубізму, абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму тощо.

 

кубізм

абстракціонізм

 

експресіонізм

 

	сюрреалізм

 

Тривалий час вітчизняна естетична наука і мистецтвознавство рішуче заперечували нереалістичний метод у мистецтві, а митців, які працювали у межах наведених напрямків, вважали позбавленими світосприйняття.

Проте видатні представники нереалістичних течій були досить послідовними у своїх світоглядних позиціях і демонстрували у творах особисте ставлення як до загально-філософських, так і до конкретно-історичних проблем, які, спираючись на нереалістичний метод пізнання дійсності, через систему відповідних образів і символів, осмислюючи суспільно-історичну ситуацію періоду між світовими війнами, зверталися до життєвих проблем людства, зокрема феномена смерті, інтерпретуючи їх у своїх художніх творах.

Учень Платона Аристотель через свою теорію “мімесісу” – наслідування дійсності реконструював основні принципи раціоналізму. Філософ вважав, що мистецтво відтворює дійсність, яка “містить у собі істину” і, згідно з його концепцією, художній твір може з’явитися тоді, коли “виникає спільний погляд на споріднені речі”, а самі митці добре розуміють і “знають причини того, що створюється”.

Позицію Аристотеля можна тлумачити як прообраз реалістичного методу, що зумовив причину виникнення яскравих художньо-мистецьких напрямів і стимулював творчі пошуки митців, які не пов’язували свою художню діяльність з будь-якими мистецькими угрупуваннями та осередками:

 

У межах реалістичного методу були створені шедеври Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, Ф.Достоєвського, Т.Шевченка, Ф.Кричевського. Реалістичний метод творчості давав митцям змогу продемонструвати віртуозну професійну майстерність, створити психологічно насичену систему художніх образів, розробити різноманітні варіанти композиційної побудови творів і, отже, висловити свою світоглядну позицію, своє мистецьке та життєве кредо.

Функції мистецтва

Однією з найважливіших граней мистецтва є процес функціонування мистецького твору в суспільстві.

Проблема функцій (від лат. functio – виконання, здійснення) належить до фундаментальних теоретичних питань естетики. Її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв’язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Сучасна естетична наука нараховує 7 функцій мистецтва

 

1) Соціальна функція.

З одного боку, соціальна функція мистецтва безпосередньо пов’язана з суспільно-політичними процесами у державі, з іншого – вона пояснюється специфікою природи мистецтва.

Розглядаючи соціальну функцію мистецтва взагалі і теорію “соціального замовлення” зокрема, ми зупинилися на необхідності її принаймні двох-аспектної інтерпретації.

І аспект -- Слід пам’ятати, що у різні часи свого існування мистецтво виконувало соціальну функцію, реалізуючи через систему художніх образів поставлене перед ним “соціальне замовлення”.

Так, Леонардо да Вінчі фактично жодної картини не написав за власним бажанням, як і не створив жодної скульптури Мікеланджело. Своєрідною відповіддю на замовлення Людовіка ХІV була драматургія Мольєра. На “замовлення” працювала значна частина митців доби Просвітництва.

Отже, аналіз соціальної функції мистецтва дає змогу звернутися до загальнотеоретичної проблеми, яку схематично можна подати так:

 

ІІ аспект – хто виконує функції замовника і на кого покладається завдання виконання замовлення.

Скажімо, соціальні вірші Д.Бєдного виявилися лише кон’юнктурними одно-миттєвими агітками “Бєдного Дем’яна”, тоді як геніальний “Реквієм” Моцарта, також написаний “на замовлення”, назавжди залишився у скарбниці світової культури.

У зв’язку з цим треба звернутися до складного питання, пов’язаного з проблемою художньої цінності мистецького твору. Історія світової культури свідчить, що сучасники практично ніколи не сприймали створене митцем за його життя, прирікаючи художника як на матеріальну скруту, так і на трагедію самотності. Саме така доля судилася М.Березовському, А.Веделю, пізніше – Ван Гогу, Гогену та ін. Однак сьогодні, перебуваючи на порозі нового тисячоліття, людство визнає цих митців геніями, вважаючи їхні твори шедеврами світової культури.

Отже, як можна переконатися, справжнім випробувачем для мистецтва виявляється час. І тільки витримавши це випробування, твір мистецтва може вважатися духовною пам’яттю людства, у чому, власне, і полягає його надзадача.

Пригадаємо визначення мистецтва: