Невідомий майстер. Адам і Єва. Б. 1220. Альбрехт дюрер. Адам і Єва. Лукас кранах старший.

Розписна дерев’яна дошка. 1507. Адам і Єва. 1527.

Ханс Бальдунг. Адам і Єва. Б. 1538. Пітер Пауел Рубенс. Адам і Єва. І пол. 17 ст. Густав Клімат. Адам і Єва. 1917/18.

 

2) Важливе місце при створенні художнього образу посідає співвідношення раціонального та емоційного. Ці два поняття взаємопов’язані між собою і доповнюють одне одного.

Без емоційного начала не може існувати художній образ в жодному виді мистецтва. Однак емоційність починає працювати лише тоді, коли митець чітко знає і раціонально обмірковує, як має бути вибудована структура образів його твору.

Чим більше людина прагнула пізнати світ і саму себе, тим більше вона намагалась внести і в мистецтво контроль розуму, раціональне начало. Раціоналізм у мистецтві пов’язаний з бажанням художника якимось чином керувати стихією емоцій, направляти їхню дію у необхідне русло.

Багато майстрів ренесансної Італії будували свої картини надзвичайно раціонально. Вони суворо визначали перспективне скорочення предметів на першому плані і в глибині картини, строго вивіряли анатомічні пропорції, фігури в них виступали ніби свого роду об’ємним рельєфом, подібно до того, як виступала на тлі будівлі колона. Художник здебільшого дуже ясно врівноважував різні моменти композиції.

Здавалась би, твір такого роду повинен залишати холодними наші почуття. Але тут в дію вступала геніальна лірична інтуїція художника. Вона надає впевненості формальній схемі. Завдяки їй, здавалось би, абсолютно ясний твір наповнювався глибоким і складним змістом.

 

Перуджино. Христос вручає ключі апостолу Петру. Б. 1482. Рафаель. Обручення Марії. 1504.

Паоло Учелло. Святий Георгій і дракон. Б. 1445.

Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря. 1495/97.

Але є художники, які сприймають дійсність як свого роду згусток емоцій, заряд величезної стихійної сили. В своїй творчості вони прагнуть виразити момент емоційного співпереживання, зіткнення з життям, захоплення і розчарування. То художник ніби виплескує на нас всю повноту своїх почуттів, досягаючи граничної експресії, виразності художнього почерку, то він занурює нас в глибини людського свідомості, виявляючись тонким і проникливим філософом.

Рембрандт в своїх пізніх портретах у боротьбі світла й тіні, коли колір і світло майже зливаються воєдино, в емоційній напруженості колориту відкриває для нас драматичність сприйняття світу своїх героїв. Кожний жест, кожний вихоплений світлом із таємничого глибокого мороку погляд сповнені сенсу і неповторної виразності.

Рембрандт. Автопортрет. Б. 1668. Воскреслий Христос в Емаусі. ІІ третина 17 ст.

Едвард Мунк. Крик. 1893.

 

В картині “Крик”, яку вважають яскравим взірцем експресіоністичного живопису, норвезький художник Е.Мунк досягає вершин емоційного напруження, “експресіоністичної збудженості” завдяки своїй блискучій майстерності і професіоналізму, а також раціональній чіткості композиційної побудови свого полотна, колористичного рішення тощо. Автор застосовує майже фізичні методи впливу. Здається людина, що вигнута і звивається, наче полум’я багаття, насправді терпить всі пекельні муки, і ніби дійсно кричить. Ми бачимо відкрите провалля рота. Фарби пронизливо різкі і тривожні. Художник б’є по нервах глядача, ніби сподіваючись пробудити совість і співчуття своїх сучасників.

3) Третій зв’язок – типове – індивідуальне – являє собою важливу частину художнього образу і безпосередньо пов’язаний з гносеологічним аспектом мистецтва.

Існують випадки, коли художник відтворює певний тип, який насправді існує в реальній дійсності. Він детально вивчає його, намагається зрозуміти, щоб потім інтерпретувати і осмислити в своєму творі. Таким шляхом досить часто йдуть представники живописного мистецтва, використовуючи практику етюдів. Прикладом може бути 20-літня робота видатного російського художника О.А.Іванова «З’явлення Христа народу».

Іванов О.А. З’явлення Христа народу. 1837-1857.