Мистецтво – це сфера духовно-практичної діяльності людей, спрямована на художньо-образне відображення світу.

Мистецтво – це сфера духовно-практичної діяльності людей, спрямована на художньо-образне відображення світу.

Мистецтво (художня творчість) – одна з форм суспільної свідомості, що відображає дійсність в художніх образах; істотний елемент культури, творчої діяльності людства.

Маючи величезні пізнавальні і суспільно-виховні можливості, мистецтво активно діє на думки, почуття і волю людей. Воно грає надзвичайно важливу роль у житті суспільства.

Мистецтво розвивається разом із суспільством майже на всьому шляху його історії і є одним із видів ідеологічної надбудови; воно відображує розвиток морального життя суспільства, само бере участь у соціальному житті як сила, що мобілізує і формує суспільну свідомість.

Мистецтво виступає в живій, яскраво індивідуальній, конкретній формі, яка є доступною чуттєвому сприйняттю.

Мистецтво узагальнює, воно може передавати в поодинокому випадку сутність ідеї, і робити це наочно, конкретно і почуттєво. В цьому є одна з найбільш суттєвих основ творчого процесу, яка вимагає особливого, специфічного дару, художньої фантазії, емоційного уявлення, вміння вдихнути повнокровне життя у створюваний образ.

Суттєвою специфічною особливістю мистецтва є також і те, що пізнання і типізація явищ та закономірності дійсності в ньому неподільно пов’язані з емоціональним сприйняттям, з переживанням та естетичною оцінкою об’єкту пізнання, з вираженням ставлення до життєвих явищ. У художній творчості людина виявляє свою суспільну природу, свій світогляд, свої індивідуальні якості, здібності й навички у творчому засвоєнні світу. Той, хто сприймає мистецтво, переживає його як свій власний світ, співвідносячи образи мистецтва з своїм душевним світом і життєвим досвідом. Ця особливість мистецтва багато в чому визначає й його значення для формування суспільних якостей особистості.

Робота над створенням мистецького твору вимагає виявлення образу в матеріалі (що сприймається на чуттєвому рівні, що є специфічним для кожного виду мистецтва): слові, музичному звуку, рухах людського тіла, живописних, скульптурних, графічних та інших матеріалах. Прийоми обробки цих матеріалів базуються на об’єктивних закономірностях, притаманних кожному виду, на величезному накопиченому людському досвіді і в той же час носять творчий характер, безкінечно варіюються у залежності від характеру образа і творчих принципів автора.

Кожен вид мистецтва має свої закони технічної майстерності й оволодіння ними слугує передумовою для вирішення ідейно-художніх завдань. Відображення дійсності у мистецтві носить, таким чином, складний синтетичний характер, і носієм цього синтезу є художній образ.

Види мистецтва відрізняються один він одного як за художньою формою, так і, в певній мірі, за своїм змістом, об’єктами художнього пізнання, за своєю суспільною та естетичною функцією, за можливостями відображення життя і впливу на нього.

Класифікація мистецтв

 

Гітаристка Ян Вермера 1670

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

· просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

· часові мистецтва — радіо, музика, література

· просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

· слухові — музика, радіо

· зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

· зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слов зображення літер набуло самостійного естетичного значення - мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

1. знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво);

2. знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

3. знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й актерсько-танцювальному — пантомімічному синтезу.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

· традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) — архітектура, скульптура, живопис і т. д.

· сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) — медіамистецтво

· звук (чутні коливання повітря) — музика

· слово (одиниця мови) — література

· людину-посередника — (актор, клоун тощо).

Одним із перших до класифікації мистецтв звернувся поет Горацій: писав, що поезія - це живопис, що говорить, а живопис - німа поезія. Більш ніж 2000 років таке визначення вважалося вичерпним. У XVIII ст. Лессінг у трактаті «Лаокоон» звернув увагу читача на те, що один і той самий образ не може бути однаково зображений у різних видах мистецтва. Жахливе, страшне в слові впливає на читача, але скульптор не може передати всю послідованість подій, тому має обирати момент, який поєднає в собі передуючі й подальші події. Скульптурна статуя «Лаокоон» зображує різні стадії боротьби людей із чудовиськом, останню з яких демонструє сам давньогрецький жрець. Скульптор завжди залишає надію на роз'язку драматичної ситуації, тому що це складає динамізм композиції.

Словесне мистецтво зображує всі події по черзі, в окремих деталях, та це не створює враження краси. Для подолання цих складнощів талановитий автор залишає місце фантазії читача. У літературному творі не сказане, пропущене може важити більше, ніж детальний опис стану головного героя.

Один з варіантів класифікації видів мистецтв представив німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Критерієм виступає співвідношення ідеї й форми твору:

· 1). Символічна форма - ідея виступає в абстрактній односторонній формі. Характерно для мистецтва народів Стародавнього Сходу. Найбільш розвинутою на цій стадії виступає архітектура (її матеріал - неорганічна природа):

· 2). Класична форма - ідея досягає належної конкретності, знаходиться в гармонії з формою. Мистецтво античної Греції, втілюється в скульптурі;

· 3). Романтична форма - світ душі святкує перемогу над зовнішнім світом. Дух звільняється від чуттєвої оболонки, переходить у нові форми самопізнання - релігію, філософію. Це характеристика сучасного Гегелю європейського мистецтва, на цій стадії, за думкою філософа, відбувається розпад мистецтва. Лідуючими виступають живопис, музика, поезія (їхній матеріал: фарби, гра світла - для живопису, звук - для музики, звук як смисл - для поезії).^[16]

Роди, види, жанри - це формально-змістовні категорії, класифікація видів мистецтва подібна до живого організму, що постійно розвивається й змінюється. Розвиток мистетва відбувається шляхом подолання жанрових меж, тому при аналізі конкретного художнього твору треба звертати увагу на історичну епоху, в яку воно було створено.

 

Просторові види мистецтва:

Література

 

 

 

Архітектура

Блаженного). Москва.

Скульптура

Давньоєгипетський рельєф. ІІ тис. до н.е. А. Канова. Три грації.1821 р.

Л.Берніні. Аполлон і Дафна. 1622-1625. Кора. Кін. VІ ст.до н.е. Греція.

 

Живопис

Леонардо да Вінчі. Джоконда. (Мона Ліза). Ель Греко. Несіння хреста.

Графіка

Альбрехт Дюрер. Ілюстрація. ХVІ ст. Альфонс Муха. Афіша. ХІХ ст.

Часові види мистецтва

Музика Балет

Театр Цирк

Кіно

Телебачення

Список літератури

1. Вопросы социального функционирования художественной культуры: Сб. статей. / Отв. Ред.

2. Г.Г.Дадамян, В.М.Петров. – М.: Наука, 1984. – 229 с.

3. Гаврилюк П.І. Про природу прекрасного. - К.: Мистецтво, 1972. – 198 с., іл. – (У світі прекрасного).

4. Ничкало С.А. Мистецтвознавство. – К.: Либідь, 1999.

5. Подольська Є.А., Лихвар В.Д, Іванова К.А. Культурологія: Навч. посібн. – Вид. 2-е, перероб. та доп. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 392 с.

· До теми 1 – [5] с. 97-104, 118.

6. Татаркевич В..Історія шести понять: мистецтво, прекрасне, форма, творчість, відтворництво,

естетичне переживання. /Пер. з пол. В.Корнієнка. – К.: Юніверс, 2001. – 368 с.

7. МОРФОЛОГІЯ — НАУКА ПРО СИСТЕМУ ВИДІВ - Народне...

uchni.com.ua/kultura/2180/index.html?page=2‎

8. Розділ 5. Морфологія мистецтва

uristinfo.net/...-/8776-morfologija-mistetstva.ht...‎

Мистецтво – це сфера духовно-практичної діяльності людей, спрямована на художньо-образне відображення світу.

Мистецтво (художня творчість) – одна з форм суспільної свідомості, що відображає дійсність в художніх образах; істотний елемент культури, творчої діяльності людства.

Маючи величезні пізнавальні і суспільно-виховні можливості, мистецтво активно діє на думки, почуття і волю людей. Воно грає надзвичайно важливу роль у житті суспільства.

Мистецтво розвивається разом із суспільством майже на всьому шляху його історії і є одним із видів ідеологічної надбудови; воно відображує розвиток морального життя суспільства, само бере участь у соціальному житті як сила, що мобілізує і формує суспільну свідомість.

Мистецтво виступає в живій, яскраво індивідуальній, конкретній формі, яка є доступною чуттєвому сприйняттю.

Мистецтво узагальнює, воно може передавати в поодинокому випадку сутність ідеї, і робити це наочно, конкретно і почуттєво. В цьому є одна з найбільш суттєвих основ творчого процесу, яка вимагає особливого, специфічного дару, художньої фантазії, емоційного уявлення, вміння вдихнути повнокровне життя у створюваний образ.

Суттєвою специфічною особливістю мистецтва є також і те, що пізнання і типізація явищ та закономірності дійсності в ньому неподільно пов’язані з емоціональним сприйняттям, з переживанням та естетичною оцінкою об’єкту пізнання, з вираженням ставлення до життєвих явищ. У художній творчості людина виявляє свою суспільну природу, свій світогляд, свої індивідуальні якості, здібності й навички у творчому засвоєнні світу. Той, хто сприймає мистецтво, переживає його як свій власний світ, співвідносячи образи мистецтва з своїм душевним світом і життєвим досвідом. Ця особливість мистецтва багато в чому визначає й його значення для формування суспільних якостей особистості.

Робота над створенням мистецького твору вимагає виявлення образу в матеріалі (що сприймається на чуттєвому рівні, що є специфічним для кожного виду мистецтва): слові, музичному звуку, рухах людського тіла, живописних, скульптурних, графічних та інших матеріалах. Прийоми обробки цих матеріалів базуються на об’єктивних закономірностях, притаманних кожному виду, на величезному накопиченому людському досвіді і в той же час носять творчий характер, безкінечно варіюються у залежності від характеру образа і творчих принципів автора.

Кожен вид мистецтва має свої закони технічної майстерності й оволодіння ними слугує передумовою для вирішення ідейно-художніх завдань. Відображення дійсності у мистецтві носить, таким чином, складний синтетичний характер, і носієм цього синтезу є художній образ.

Види мистецтва відрізняються один він одного як за художньою формою, так і, в певній мірі, за своїм змістом, об’єктами художнього пізнання, за своєю суспільною та естетичною функцією, за можливостями відображення життя і впливу на нього.