Принципи українського правопису.

Принцип правопису (від лат. principium — основа) — це те, що лежить в основі правопису.
Український правопис визначають 4 принципи:
I. Фонетичний;
II. Морфологічний;
III. Історичний (або традиційний);
IV. Смисловий (або семантико-диференційний).
І. Згідно з фонетичним принципом слова записуються відповідно до літературно-нормативного звучання, тобто так, як вимовляються. Раніше вважалося, що в українській мові приблизно 50 % слів пишеться за фо­нетичним принципом. За найновішими даними встановлено, що на 76,7 % правописні форми українських слів збігаються з власною транскрипцією.
До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу нале­жать такі написання:
1) наголошені та ненаголошені [а, у, і, о], крім слів, у яких [о] вжи­вається перед наголошеним [у]: мати, думка, місяць, торба,картина, куріпка, діво чий, корогва, картати, кілок, куліш, мостити, міряти, купувати;
2) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чорний, черемшина, жоржина, вечеряти, жонатий, черствий, пшоно, четверо;
3 )а на місці давнього звука [о] перед складом з наголошеним [а]: хазяїн, гарячий, багатий, качан, гаразд, кажан, калач;
4 )е, и, що позначають наголошені звуки: мед, кедр, мольберт, студент, коректор, вишня, тихо, візник, дим, дихання;
5)позначення приголосних звуків у позиції перед голосними: ко­лихати, перехід, іменини, газета, озеро, молодий, коритися, галичани;
6)усі чергування голосних і приголосних звуків, що фіксуються орфографічно: котити — качати, садити — сідати, нога — нозі — ніжка, мука — у муці — мучний, муха — мусі — мушка, летіти — літати, могти — можу, текти — тече, купити — ку­плений, трусити — трясти, дух — дихати;
7)префікс с- перед кореневими к, п, т, ф, х: скоротити, спустити, струсити, сфотографувати, схуднути;
8)групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення, закріпленого орфографічно: щасливий, під'їзний, тижневий, сер­це, чесний, жалісний, обласний, блиснути, брязнути, місце, скло, міський;
9)суфікси -ств-, -цтв-, -зтв- в іменниках середнього роду на -о: то­вариство, новаторство, видавництво, ремісництво, убозтво, бо­ягузтво;
10)перші літери в прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк-, -ьк-, -зьк-: чеський, біблейський, латиський, поліський, митецький, старо­грецький, наставницький, паломницький, печенізький, варязький, магдебурзький, абхазький та інші.
ІІ. За морфологічним принципом значущі частини слова — мор­феми — пишуться однаково незважаючи на те, що в різних частинах того самого слова чи в споріднених словах вимовляються по-різному. У таких словах спостерігається невідповідність між вимовою та на­писанням (тому слід бути особливо уважними). Фонетичний та мор­фологічний — два головні принципи української орфографії.
За морфологічним принципом здійснюються такі написання, що відрізняються від їх реальної вимови:
1 е, и на позначення ненаголошених голосних: весняний, дерево, мести, теплохід, число, весело, живопліт;
2) о на позначення ненаголошеного звука перед складом з наголоше­ним [у]: чому, зозуля, голубка, кожух, лопух;
3)слова з наявними асимілятивними змінами, які відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: ліч­ба, бейсбол, молотьба, вогкий, зцементувати, безпечний, роз­чесати, дивишся, відчувати, не морочся, річці, уманський, тру­додні, підняти, лінгвістів, долинці, під джипом, перед дзеркалом, без жалю, принц чемний;
4)букви на позначення подовжених звуків, що утворилися на межі морфем чи внаслідок асимілятивних змін: беззубий, ззовні, пись­менник, віддячити, возз'єднання, страшенний, настінний, ма­линник, ллється, навмання, розрісся, зневоднення, сіллю, галуззю, суддя, життєвий;
5)слова, у яких спрощення відбувається у вимові, але не фіксується орфографічно: максималістський, шістнадцять, шістсот, шіст­десят, у хустці, невістці, журналістський, лейтенантський, де­кадентство;
6 випадки дисимілятивних змін (розподібнення), що відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: пшеничний, молоч­ний, ячний, смачно, яєчня, сонячний та інші.

ІІІ. Суть історичного (або традиційного) принципу полягає в тому, що написання деяких слів, їх частин, окремих літер не можна пояснити ні вимовою, ні позиційними змінами сучасної української літературної мови. Такі написання здійснюються за традицією, так, як було при­йнято в давній мові чи в певний історичний період, і пояснити їх за до­помогою законів розвитку мови на сучасному етапі не можна.
За історичною традицією пишуться:
1)літери ї та щ, які завжди позначають два звуки: короїд, з 'їзд, їздо­вий, солов 'ї, твої, щука, хвощ, щоденник, пригорщі, хрящуватий;
2)букви я, ю, є, що позначають по два звуки: ящірка, колія, в яз, юнак, воювати, тримаються, єнот, кольє, поєднатися;
3)буква ь (м'який знак) у всіх випадках: лялька, киньте, мідь, льон, трьох, калинонька, стільці, прилинь, щирість;
4)букви д і ж, д і з, що позначають один звук: джоуль, джигіт, ка­джу, джин, джокер, дзюдо, дзенькіт, дзиґлик, дзиґа, дзиґарі;
5)літери на позначення ненаголошених [и] та [е], що не перевіря­ються наголосом: лиман, кишеня, левада, леміш, комин, тепер, чекати;
6) и та і в словах іншомовного походження, що регулюються пра­вилом «дев'ятки»: дивертисмент, пюпітр, корида, візит, ар­тикуляція, ідіома, офіціоз, Ватикан, Сицилія, Флорида, Чилі, Вір- джинія, Візантія;
7)подвоєння букв у словах іншомовного походження: тонна, манна, нетто, брутто, пенні, мулла, панна, мірра, мадонна, голландець, ясський, шіллерівський, Калькутта, Діккенс, Торрічеллі, Аддис- Абеба, Таллінн, Бонн, Дебюссі, Лоллобриджида, Піттсбурґ.
8)уживання значка апострофа (') для роздільної вимови, тобто для позначення буквами я, ю, є двох звуків після твердих при­голосних, чи для позначення деяких скорочених часток перед ін­шомовними власними іменами, а також з метою відображення на письмі явища аферези (втрати звука [о] на початку деяких слів під впливом попереднього слова, що закінчується голосним) та явища редукції (прикінцевого скорочення у вимові звуків та складів): круп'є, розм'якнути, в'ялий, від'єднаний, кав'ярня, в'юн, Захар'їн, Дем'янськ; Д'Аламбер, Д'Аннунціо, Д'Обіньє, О'Кон- нелл, О'Коннор-Вілінська, О'Ніл, О'Генрі, О'Кейсі; Це ми за 'дин день зробимо (Народна творчість). А ми в парі ходить будем, одно 'дного любить будем (Народна творчість). Тільки що 'дцві- ли сади, а вже ось і літують. Мовчки сосни стоять — вітами похитують (П. Тичина). І взагалі: ко' б не було рабів, Цікаво, чи з'явилися б тирани? (Л. Костенко). Хіба і мені не хочеться іноді згребти цього жирного павука і випустити з нього смердюче по­вітря... й затулити свого носа, щоб не вчадіти? Хо' і дуже хо', але стерплю... (В. Яворівський). Може, бренькав я на лірі? Мо' в житті скакав телятком? А народ хай сам розсудить. Бджіл­ку люблять з повним взятком (П. Тичина). Мо', поміч потрібна? (В. Яворівський).
ІУ. Смисловий (або семантико-диференційний) принцип полягає в тому, що різні написання слів та їх сполучень, які звучать однаково, за­лежать від різного лексичного значення. До смислових написань належать:
1)розрізнення великої та малої літер у власних та загальних на­звах: горобець — Горобець (прізвище), карась — Карась (пріз­вище), зелений барвінок — Зелений Барвінок (назва села), земля (ґрунт) — Земля (планета), макінтош (плащ) — Макінтош (пріз­вище), ампер (фізична одиниця) — Ампер (прізвище), зірка — Зір­ка (кличка корови), вулкан — Вулкан (міфічна істота), бостон (тканина) — Бостон (назва міста), арканзас (мінерал) — Ар­канзас (штат), к'янті (вино) — К'янті (провінція);
2)написання слів разом та окремо (у тому числі розмежування част­ки не та префікса не-): потри — по три, сонце — сон це, під­віз — під віз, задачею — за дачею, напам'ять — на пам'ять, не­написаний — не написаний, немає — не має, недобре — не добре, неправда — не правда, нездужати — не здужати, якби — як би, щоб — що б, проте — про те, уп 'ятьох — у п 'ятьох, уперше — у перше, вкрай — в край, якнайліпше — як найліпше, нижчепідписа­ний — трохи нижче підписаний;
3)написання слів окремо та через дефіс: по березневому — по-бе­резневому, по сусідському — по-сусідському, по святковому — по- святковому, по театральному — по-театральному, по їхньому — по-їхньому, по нашому — по-нашому;
4)написання деяких закінчень, що залежать від конкретного лек­сичного значення слів: вала (колінчатого) — валу (земляного), апарата (приладу) — апарату (державного), рака (твари­на) — раку (хвороба), томата (рослина) — томату (приправа), лексикона (книжка) — лексикону (запас слів), граната (дерево) — гранату (мінерал), туші (фарба) — тушу (музичне привітання), Ростовом (назва міста) — Ростовим (прізвище), Куйбишевом (назва міста) — Куйбишевим (прізвище);
5)написання окремих літер залежно від смислу слова: компанія — кампанія, богатир — багатир, сердешний — сердечний, повила­ся — повелася;
6)написання лапок залежно від контексту та лексичного значення слова чи словосполучення: Ятрань (річка) — «Ятрань» (назва кі­нотеатру), Вітчизна — «Вітчизна» (назва журналу), Дніпро (річ­ка) — «Дніпро» (назва готелю), Волга (річка) — «Волга» (мар­ка машини), Челленджер (найбільша заглибина у світовому оке­ані) — «Челленджер» (американський космічний корабель), Арк­тика — «Арктика» (атомохід) та інші.
Слід зауважити, що написання в одному слові можуть здійснюва­тися за різними орфографічними принципами. Наприклад, у слові по- новітньому — літери п (пе), о, н (ен), о, в (ве), і, н (ен), о, м (ем), у пи­шуться за фонетичним принципом; літера т (те), що позначає м'який звук [т'] унаслідок уподібнення за м'якістю до наступного звука [н'], уживається за морфологічним принципом; ь (м'який знак) — за традиційним принципом; префікс по- фіксується в цьому слові через дефіс за смисловим принципом, тому що дане слово — прислівник