Поняття про орфографію, орфограму, типи орфограм.

Орфограма — правильне написання, що виби­рається із ряду можливих, але неправильних.

Більшість написань не належать до орфограм, бо вони єдино можливі: тара, відро. Коли ж існують графічні варіанти, один з яких відповідає орфографічним нормам, то таке написання є орфограмою: село (не­правильний варіант — сило), бо села.

Орфограми бувають буквені і небуквені (написання разом, окремо, через дефіс, перенос слів, апостроф).

Українська орфографія базується на чотирьох принципах: фонетичному, морфологічному, історич­ному, або традиційному, і смисловому, або диферен­ціюючому.

Фонетичний принцип полягав у повній відповідності між написанням і літературною ви­мовою: будинок — [будинок],субота — [субота].

За морфологічним принципом значущі час­тини слова (морфеми) завжди пишуться однаково, незважаючи на відмінну вимову їх у різних формах слова або в споріднених словах: миєш [мийеш] — миєшся [мийес':а].

Згідно з історичним, або традиційним,принципом зберігаються написання, що усталилися здавна і правилами не пояснюються: лиман (при ви­мові [ле^иман], [ли^еман]), юрба, щур.

Смисловий, або диференціюючий, принцип застосовується при написанні омонімічних слів для їх розрізнення: запорожець (людина) — 3апорожець»(автомашина); по-вашому (нехай буде) — по вашому (сліду).

Орфографія (від грецьк. орвоурафіа — правильно писати) має 4 значення:
1)історично сформована, уніфікована система правил, що визнача­ють написання слів згідно з усталеними нормами, яку приймає і якою користується суспільство;
2)правила, що забезпечують однотипні написання в тих випадках, коли можливі різні варіанти;
3)дотримання всіма прийнятих написань;
4)розділ мовознавства, який вивчає та встановлює правила написання.

Орфограма — це написання, що вибирається з кількох можливих варіантів і ґрунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правилі.

Типи орфограм: буквені, небуквені. Види орфограм за графічним вираженням:
1)орфограма-буква;
2)орфограма-дефіс;
3)орфограма-риска (знак переносу);
4)орфограма-пропуск (написання слів окремо);
5)орфограма-контакт (написання слів разом);
6)орфограма-апостроф.
Орфографічне правило — це особлива коротка, чітка рекоменда- ція-інструкція, у якій перераховуються умови вибору тих чи інших єди­но прийнятих написань як зразкових.
Послідовність орфографічного розбору слова.
1. Подати слово в орфографічному записі.
2. Визначити орфограми для аналізу, підкреслити їх (для зручності орфограми на різні правила краще підкреслювати неоднаково).
3. Сформулювати назву орфограми.
4. Встановити тип та різновид орфограми.
5. При потребі вказати морфему, у якій міститься орфограма.
6. За допомогою орфографічного правила пояснити конкретну орфограму.
7. Визначити й охарактеризувати принцип правопису аналізованої орфограми.
8. Дібрати слова з аналогічною орфограмою.
Примітка 1. Якщо орфограм у слові дві чи більше, то краще пояс­нення кожної позначати буквами алфавіту. Арабськими цифрами позначаються слова з орфограмами під час орфографічного ана­лізу речення або тексту.
Примітка 2. Під час стислого орфографічного розбору слова чи орфографічного аналізу речення (тексту) використовують під­пункти: 1, 2, 6. До того ж у процесі орфографічного аналізу ре­чення або тексту враховуються правила милозвучності. Зразок:
Перехресний —
а)- буквена орфограма;
- букви е в префіксі пере-;
- префікс пере- в українській мові завжди пишеться з двома літерами е;
- напи­сання двох літер е здійснюється за морфологічним принци­пом, бо вимовляються два звуки [еи ] в ненаголошеній пози­ції;
переміщений, перешитий, переодягнений, перекладений, перебудований;
б)- буквена орфограма;
- спрощення в групі приголосних [стн];
- у групі [стн] середній проривний звук [т] випадає (спрощу­ється) у вимові, цей прикметник утворений від іменника пе­рехрестя;
написання -сн- здійснюється за фонетичним прин­ципом, тому що явище спрощення відбувається у вимові й фіксується орфографічно;
злісний, обласний, пристрасний, доблесний, ненависний.
Орфографічний аналіз речення (тексту): Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубили зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).
Орфограми:
Мій — перше слово в реченні пишеться з великої букви;
написаний в окопі —
а) дієприкметник пишеться з однією буквою н (ен);
б) за правилами милозвучності між приголосним та голо­сним уживається прийменник в;
- сипкій — у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], а пи­шеться буква и, бо перевірне слово — сипати;
- стіні — перед м'яким звуком [т'] унаслідок уподібнення за м'я­кістю звук [с'] пом'якшується у вимові, але ь (м'який знак) після букви с (ес) не пишеться перед наступним м' яким звуком;
- зорі в гороскопі — за правилами милозвучності між голосним і приголосним уживається прийменник в;
дитинство, вбите —
а) у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], але пишеться буква и, тому що це слово потрібно запам'я­тати чи перевіряти за орфографічним словником, у цьому корені звук [и] чергується із звуком [і] (діти);
б) після паузи, що на пись­мі позначається комою, за правилами милозвучності на початку слова повинна вживатися буква у, в авторському варіанті не до­тримано законів милозвучності, очевидно, через те, що це віршо­ваний текст і таке використання не порушує ритму, віршованого розміру поезії.