С.Ф.Клепко 2.1. Експертиза як вид наукової роботи

Експертизу (експертні дослідження) як укладання експертних висновків звичайно потрібно теж розглядати як специфічний вид наукової роботи. Експертизою називають розгляд чи дослідження якої-небудь справи, яко­гось питання з метою зробити правильний висновок, дати оцінку відповід­ному язищу. Експертне споглядання, за визначенням, має бути точним від­творенням явища, процесу, об'єкта з метою встановлення засад оптиміза-ції їх функціонування. Експертний висновок - це, образно кажучи, виготов­лена експертом точна копія об'єкта певними методами і способами, своє­рідне текстове „факсиміле" об'єкта. Експертна діяльність є предметом спе­ціальної науки - експертології, міждисциплінарного наукового напрямку, що вивчає закономірності, методологію і процес формування і розвитку науко­вих основ експертиз. У найбільш поширених дефініціях поняття експертизи подається через такі терміни, як дослідження або оцінка. Експертиза (франц. Ехрегіізе, від лат. Ехрегіиз - досвідчений) - дослідження фахівцем (експертом) яких-небудь питань, вирішення яких потребує спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Будь-яка експертиза як оцін­ка діяльності суб'єкта або результатів його діяльності припускає наявність суб'єкта експертизи, об'єкта експертизи, методології, конкретних методів оцінки, з метою одержання результатів експертизи (висновків).

Педагогічну експертологію розглядають як нову галузь науки управлін­ня навчальними закладами, що вивчає закономірності, методологію і про­цес формування і розвитку наукових основ експертизи. Це вивчення здійс­нюється на основі знань, що привносяться з базових наук (теорії вихован­ня, навчання, розвитку, управління) і трансформування в систему наукових принципів, методів, засобів і методик вирішення експертних педагогічних завдань. Стосовно ІППО експертизу як феномен культури управління роз­крито у праці (2004) і в ній же подаються методичні рекомендації щодо здійснення її в освіті. Сутність педагогічної діагностики, педагогічних експе­ртних систем та експертизи педагогічних проектів та інновацій викладено у посібнику І.П.Підласого.Діагностика та експертиза педагогічних проектів" (1998). Не претендуючи на узагальнення усього обсягу цих досліджень і рекомендацій, висловимо лише декілька найзагальніших зауважень.

Про експертизу та її стан в освіті можна говорити у широкому та вузь­кому значенні слова, зокрема, про внутрішню експертизу, здійснювану вла­сне освітянами у всіх ланках освіти, і зовнішню, яку провадять незалежні експерти. Але усім формам експертизи властива проблема ваги і значущо­сті, дієвості і впливовості, адекватності і конструктивності експертних оці­нок, тобто кількісних чи порядкових оцінок процесів і явищ, які найчастіше

рти навіть не знають, чи знаходиться українська освіта в посткатастрофіч-ному стані, чи напередодні нової катастрофи. У таких умовах експерт ста­вить усі питання із впевненістю, що ніхто не має права заборонити йому шукати відповіді на них, і повинен використовувати при цьому сучасні про­ривні методи аналітики, експертизи та прогностики.

ми колами, що ухвалюють доленосні рішення. Хто тут винен? Експерти чи ухвалювачі рішень? Найімовірніше, винні епізодичність та низька публіч­ність експертних висновків.

При реалізації ідеї укладання компендіуму експертизи української осві­ти (або ще краще Білої та Зеленої книг української освіти) важливо прослі­дкувати висновки і пропозиції експертів щодо української освіти і з'ясувати, чому їх не було взято вчасно до уваги або спростувати їх доцільність чи раціо експертів. У грі з вичерпною інформацією найкраща результативність досягається новою організацією даних, у чому, власне, і полягає метод ін­теграції. Така нова організація вдається частіше за все при з'єднанні в один ряд даних, які до того вважалися незалежними. Цим обумовлюється взаємозалежність двох типів експертної діяльності в освіті - внутрішньої та зовнішньої.

Важливим моментом є оволодіння методологією експертизи освітньої політики, формування інституту експертизи освітньої політики як „мозково­го танку", становлення регіональних центрів освітньої політики, розроблен­ня їх типових алгоритмів дій, кодексу незалежної експертизи тощо.

Розроблення аналітичних документів на Заході має свої стандарти, які виникли як відповідь на жорстку політичну конкуренцію, свободу слова і ко­нтроль громадськості за виконанням урядом його функцій і передвиборних зобов'язань.

У демократичних країнах аналітичні документи поділяють на дві групи: внутрішні та зовнішні. Внутрішні документи регламентують діяльність уря­дових структур та міжвідомчу взаємодію під час ухвалення політичних рі­шень та їх реалізації. Це такі документи, як доповідна записка Міністру, аналітична записка, корпоративний документ. Зовнішні документи перед­бачають залучення громадськості і незалежних експертів до розроблення політики та забезпечують підготовку законодавчих актів і заходів щодо впровадження політики.

"Зелена книга" - це такий зовнішній документ, який залучає незалеж­них експертів і громадськість до обговорення складних проблем державної політики, щодо яких уряд не має чіткого рішення. Ці консультації проводять задля того, щоб підготувати на їх основі проект урядового рішення або за­конодавчого акту.

"Біла книга" - це також зовнішній документ урядової політики, який має активізувати процес ухвалення урядового рішення через залучення полі­тичних діячів, незалежних аналітиків і експертів та громадськості до проце­су розроблення державної політики.

Програма є таким різновидом зовнішнього документа урядової політи­ки, який інформує громадськість про вже ухвалені політичні рішення і міс­тить визначені та представлені інструменти, низку інституційних кроків та ресурсів для їх реалізації.

_ ³Р^ешт°ю зауважимо, що техногенні чи природні катастрофи переваж-чі м1^Впі^{ЮТЬСЯ раптово} і ^в ОДНУ мить. Експертиза їх, встановлення їх при­чин і наслідків тривають роками, у випадку з освітою значно важче. Ексле-

погано», «красиво-огидно», «вдало-невдало» тощо не є експертними. У меншій мірі критична оцінка не є основним видом експертизи. Експертизг пов'язана з прогнозуванням наслідків для елементів діючої системи та оці­нкою саме цих прогнозованих наслідків, тобто вона має показати, які саме зміни можуть виникнути для окремих людей, соціальних груп або умов іс­нування людей.

Це стає можливим тільки тоді, коли об'єкт експертизи розглядається з якоїсь іншої точки зору, коли він інтерпретується з точки зору тих знкнь або практик, які не включені у самий об'єкт. Причому тільки рефлексивна визначеність цієї іншої точки зору й відрізняє експертне судження від зви­чайних оцінних висловлювань. У зв'язку з вказаною особливістю експерт­ного знання необхідно зупинитися на двох важливих моментах.

По-перше, відносно будь-якого об'єкта може бути побудована теоре­тично неможлива кількість інтерпретацій. Будь-яка експертиза є інтерпре­тацією, але не кожна інтерпретація є експертизою. Обмеження пов'язане з тим, що експертиза є прикладним дослідженням і відповідає деяким прак­тичним потребам та інтересам людей, що виражені у запиті на експертизу.

По-друге, будь-яка сфера знань або практики є внутрішньо неодно­значною та суперечливою. Навіть самі, «суворі» науки як фізика містять у собі, опріч загальноприйнятих знань, різномовні наукові дані та суперечли­ві наукові теорії. Тому перед експертом завжди виникає проблема вибору тих конкретних знань, які можуть бути покладені в основу експертної оцінки об'єкта. Один і той самий об'єкт може отримати різну експертну інтерпре­тацію залежно від того, яку теорію або «точку відліку» обере експерт.

Так, якщо об'єктом психологічної експертизи стає будь-яка педагогічна інновація, то психолог може її оцінювати, наприклад, з точки зору історії розвитку особистості або з точки зору теорії навчальної діяльності. Тому перед експертом завжди стоїть особлива задача рефлексії власних основ діяльності та їх артикуляцію. Експертиза, таким чином, це особливий вид прогностичної оцінки, яка будується як інтерпретація об'єкта.

Прогностичне оцінювання, по суті, є імовірнісним, але в цьому полягає одна з переваг експертизи як методу дослідження - в результаті ми завжди отримуємо не одну-єдину відповідь, яка претендує на абсолютну істину, а на віяло відповідей, що відображають якість та ступінь вірогідності можли­вих наслідків.

Отже, експертиза у разі потреби може об'єднувати в собі й суто науко­ві дослідницькі компоненти, такі як критика, аналіз, експеримент тощо. Така необхідність виникає у тому випадку, коли в арсеналі базових знань експе­рта жодне не може бути прийняте як відповідне об'єкту експертизи. Однак на відміну від наукового дослідження експертиза завжди виявляється при­четною до розв'язання якихось «інших» проблем та не має власних дослі­дних цілей. Експертний висновок має, як правило, характер констатації де­яких фактів і не містить якихось рекомендацій з приводу цілеспрямованих дій стосовно зміни положення справ. Ця робота належить уже до консуль­тування. Консультування передбачає свою особливу структуру робіт та ор-