Соціальна структура та соціальні відносини.

У X-XII ст. в Польщі йшов процес феодалізації, тобто виникнення системи вотчинного землеволодіння і складання двох основних соціальних груп середньовічного суспільства: залежного селянства і феодалів. Всупереч пануючій довгий час у вітчизняній науковій літературі думці польський феодалізм до XII ст. грунтувався не на приватній великій феодальній вотчині, яка до цього часу просто не існувала як скільки-небудь значне явище, а на централізованій системі державної експлуатації залежного населення. Відповідно дружинник був феодалом лише остільки, оскільки залишався членом цієї військово-політичної корпорації. Феодалом у власному розумінні слова виступала сама держава в особі великого князя. Селяни в свою чергу зберігали особисту свободу і беззаперечне право користування землею як піддані государя. З державою їх пов'язувала централізовано зібрана рента, що була одночасно і податком.

 

Ця ранньосередньовічна система соціальних відносин, типова для більшості варварських товариств, вростає в феодалізм, в XI-XII ст. поступалася місцем класичному, «нормальному» феодалізму. Суть цього процесу була в тому, що держава передавала право використовувати частину централізованої ренти окремим представникам військово-дружинної верхівки, роздаючи в умовне тримання державні землі з сидячими на них селянами. З часом ці землі - через наділення їх податковим, судовим і адміністративним імунітетом - перетворювалися з, так би мовити, службових резиденцій в приватні феодальні вотчини. Процес феодалізації йшов, таким чином, не знизу (шляхом соціальної диференціації громади і виникнення приватної власності на землю, на основі якої пізніше виростала держава), а зверху - через роздачу державних земель спочатку в умовну, а потім безумовну власність членів військово-феодальної дружинної корпорації.

 

Першими недержавними феодальними вотчинами стали вотчини церкви. Найбільшою з них була вотчина голови польської католицької церкви Познанського (Гнезненського) архієпископа, яка, як видно з папської булли 1136 р., налічувала близько 150 поселень, 1000 селянських господарств, більше 6 тис. селян. Зрозуміло, такий комплекс не міг скластися швидко, тому можна припускати, що церковні вотчини почали з'являтися вже незабаром після прийняття християнства Мешко I. Це не означає, що церква відразу ж придбала незалежну матеріальну базу. Навпаки, духовенство аж до XII ст. залишалося в такій же залежності від князя, як і його власні дружинники. Проте саме духовенство раніше за інших отримує статус стану, тобто наділяється поруч прав і привілеїв, які роблять його в великій мірі непідвладним князівського сваволі і незалежним від світської феодальної знаті. XI-XII ст. стали часом складання духовенства як станової групи в соціальній структурі польського середньовічного суспільства.

 

Світська феодальна вотчина виникає в Польщі пізніше церковної. Процес цей розгортається лише в другій половині XI-XII ст. і розширюється тільки разом із затвердженням режиму феодальної роздробленості. Тому головним фактором, що відокремлює феодалів від іншої маси населення і одну групу феодалів від іншої, виступає не земельне багатство. Можновладці, вищий шар серед військово-дружинної аристократії, виділяється завдяки політико-психологічним, а не економічним і соціальним чинникам: воно спирається на придбаний даним родом військово-політичний авторитет, престиж в дружинному середовищі, близькість до самого князя, характер виконуваних при дворі і в дружині функцій, почасти на рухоме майно, наприклад кількість належить тому чи іншому можновладцю худоби і коней. Ці люди фігурують в джерелах як «кращі люди» (optimates). Коріння цієї групи сходять до колишньої племінної верхівки. У Польщі за перших П'ястів можновладцями стають воєначальники, командири гарнізонів (каштеляни), найближчі радники князя.

 

Лицарство становить основну масу військово-служилого середовища. Воно вже зовсім не схоже з дружиною племінних часів, оскільки не консолідовано ні спорідненістю, ні єдиною територією. Лицар повністю залежить від князя, який забезпечує йому їжу, одяг, житло, екіпіровку і навіть займається його шлюбними справами. Навколо самого князя концентрується дружинна еліта, а лицарі, що сиділи під початком князівських намісників в локальних гарнізонах, мало чим відрізнялися за способом життя від селян чи ремісників. Поряд з лицарями в джерелах XII ст. ми зустрічаємо і третю категорію військово-служилих людей - влодик, селян, призиваються час від часу на військову службу. Це маргінальна група, яка вказує на незрілість станово-класових структур і яка пізніше розчиниться між дворянством і селянством. Починаючи з XI ст. розвернувся процес осідання дружинників на землі в результаті князівських земельних пожалувань, що і створило передумови для феодальної роздробленості.

 

В цілому ні можновладці, ні лицарство навіть в XII ст. ще не набули рис і статусу середньовічного служилого дворянства і феодальної аристократії, не склали поки стану. У той же час вони вже далеко не схожі на племінну аристократію і воїнів племінних часів. З цієї точки зору X-XII ст. складають перехідний період між феодальним і дофеодальним ладом.

 

Польське селянство в X-XII ст. залишалося особисто-вільним, об'єднаним в традиційні громади, гміни. У міру розгортання процесів феодалізації з однорідного середовища землеробів виділялися групи, які потрапляли в залежність від окремих землевласників. Цей процес відбився в диверсифікації термінології джерел, що стосуються цього стану. Проте переважання форм державного феодалізму і потреби внутрішньої колонізації сприяли збереженню польськими хліборобами традиційного статусу особистовільних підданих князя. У князівських і церковних вотчинах поряд з селянами можна було зустріти і безземельних холопів-невільників, роль яких у господарстві і питома вага в соціальній структурі були невеликі.

 

Що стосується польського бюргерства, то в XI-XII ст. воно починає тільки складатися як відокремлена соціальна група, оскільки навіть спеціалізоване ремесло залишалося заняттям сільських жителів, а торгівля - монополією дружини. Проте в XII ст. - особливо в Сілезії і Помор'я - з'являються зрілі форми міської організації та бюргерський стан виступає як особливий шар в соціальній структурі суспільства.

 

Таким чином, Польща X-XII ст. була суспільством, в якому лише намітився розподіл на соціальні групи, характерні для зрілого феодалізму, і самі процеси феодалізації були ще далеко не завершені.

3. Політичний та державний розвиток Польщі в X на початку XII ст.. Генеза польської державності. Головні етапи політичного розвитку. Хрещення і християнізація Польщі.