ТОП 10:

Організаційно-економічна характеристика ДП «ДГ «Елітне»



Вступ

Сільське господарство – одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості. У світі спостерігається бесперервний приріст сільскогосподарського виробництва, але це відноситься перш за все до економічно розвинених країн.

Традиційне сільське господарство ділять на дві галузі: рослинництво та тваринництво.Рослинництво вважається провідною галуззю, бо, окрім продуктів харчування та сировини для промисловості, воно виробляє корми для домашніх тварин.

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю необхідно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним набором, комплексом різної сільськогосподарської техніки. Раціональна експлуатація основних засобів є важливим фактором оптимізації собівартості продукції тобто загальних витрат виробництва і оподаткування підприємства, що безпосередньо впливає на загальний кінцевий фінансовий результат діяльності.

Основні засоби відіграють величезну роль у процесі праці, так як вони у своїй сукупності утворюють виробничо-технічну базу і визначають виробничу потужність підприємства.

В процесі виробничої діяльності загальна вартість основних засобів з одного боку, поступово зменшується на суму зносу (амортизації), а також вибуття обєктів повністю фізично зношених або за непридатністю з інших причин, а, з іншого боку, збільшується на вартість здійснюваних капітальних вкладень, а також на вартість витрат на поточний, середній і капітальний ремонт, якщо вони не фінансуються за рахунок витрат на виробництво.

Відомо, що при великих масштабах виробничого потенціалу щорічні амортизаційні відрахування представляють собою досить вагоме джерело фінансових ресурсів суспільства і держави.

Таким чином, сьогодні вкрай важливим є питання вибору моделі подальшого розвитку систем бухгалтерського і податкового обліку в цілому, і в тому числі в частині обліку амортизації. Так як однією з умов поступального економічного розвитку держави є здійснення прогресивної амортизаційної політики, яка б оптимізувала параметри відтворення основного капіталу. Саме амортизаційна політика як діючий інструмент державного регулювання процесу відтворення основного капіталу, як складова частина інвестиційної і загальної фінансово-економічної політики повинна створювати сприятливі умови для стимулювання процесу оновлення основного капіталу, сприяти зміцненню фінансової бази підприємств, їх інноваційній орієнтації і бути інструментом поєднання підприємницьких і загальнодержавних економічних інтересів у сфері науково-технічного прогресу.

Проблеми обліку і нарахування амортизації основних засобів є предметом особливої уваги економічної науки, оскільки амортизація як економічна категорія, одночасно виступає як витрати виробництва та як джерело відтворення і, як наслідок, впливає на широке коло економічних показників - собівартість, ціну, прибуток, податки, кількісні та якісні оцінки виробничого потенціалу тощо. Великий внесок у розробку теоретичних основ і методологічних підходів до тодологічних підходів до вирішення цих питань зробили провідні вітчизняні вчені-економісти; М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Н.Г. Виговська, С.Ф. Голов, М.Я.Дем'яненко, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, В.Г. Лінник, В.Б. Моссаковський, М.Ф.Огійчук, Ю.І.Осадчий, П.Т. Саблук, В.В. Сопко, Л.К. Сук та інші вчені; зарубіжні дослідники: В.Ф. Палій, Я.В. Соколов, Е.С. Хендріксен, М.Ф. Ван Бреда. Проте глибокі структурні зміни в економічному механізмі вимагають постійного вдосконалення методології й методики обліку відтворення основних засобів.Наявність великої кількості невирішених проблем, недостатній ступінь дослідження проблеми стосовно сучасних змін в економіці, наявність багатьох невирішених і дискусійних питань, а також велике їх практичне значення свідчать про необхідність подальшого дослідження питань нарахування і обліку амортизації та роблять цю тему актуальною в наш час.Отже метою курсової роботи являється розгляд основних методик розрахунку амортизації основних засобів підприємства, визначення позитивних та негативних рис кожної, визначення порядку бухгалтерського обліку амортизації основних засобів.

Предметом дослідження є стан та організація обліку амортизації основних засобів. Об'єктом курсової роботи є фінансово-господарська діяльність Дослідного господарства «Елітне».

При цьому ставляться наступні завдання: визначення економічної сутності амортизації (зносу) основних засобів, розгляд методів нарахування амортизації та документації щодо обліку амортизації основних засобів.


 

Огляд літератури

Сільське господарство України — одна з провідних галузей економіки України. Сільське господарство є базовою складовою аграрного сектора України.

Крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, сільське господарство України спроможне на вагомий внесок у розв'язання світової проблеми голоду. Його потенціал виробництва значно перевищує потреби внутрішнього ринку.

У своїй статті Лупенко Ю.А. стверджує наступне: «Українська аграрна наука має достатній потенціал, спроможний забезпечувати здійснення в аграрному секторі активної інноваційної діяльності. Реформування аграрної науки, освіти й сільськогосподарського дорадництва має бути спрямоване на створення єдиного загальнодержавного комплексу взаємозв’язаних між собою зазначених складових. Мета такої інтеграції полягає в модернізації сільськогосподарського виробництва на базі впровадження в галузь інноваційних розробок; створенні конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції; розвитку сучасної інфраструктури українського села, законодавчих гарантіях ведення аграрного підприємництва» [1].

В.Д. Залізко, розглядаючи у своїх роботах шляхи підвищення ефективності виробничих ресурсів сільського господарства України, виявив наступне: «Україна – аграрна держава, а її сільське господарство – одна з основних галузей національної економіки, що відіграє важливу роль у житті як сільських, так і міських жителів. Тому державі необхідно створити умови для підвищення ефективності діяльності сільськогосподарських виробників. Основними напрямами підвищення ефективності виробництва у сільському господарстві України є: забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського виробництва; розвиток форм господарювання; техніко-технологічна модернізація сільського господарства; розвиток аграрного ринку; забезпечення доступними кредитами й пільгами сільськогосподарських виробників; розвиток зовнішньоекономічної діяльності підтримкою експорту…» [2].

Литвинов А.І. зазначає, що сільське господарство – це базова галузь економіки, воно є джерелом продуктів харчування та незамінної сировини для інших галузей. І хоча з давніх-давен продукція сільського господарства активно використовувалась на всіх етапах економічного й суспільного відтворення, останнім часом в Україні загострюється проблема її якості, оскільки критерії якості не завжди є зрозумілими не лише широкого загалу, але й для виробників сільськогосподарської продукції [3].

У сільському господарстві головним і незмінним засобом виробництва є земля, що має суттєві особливості збереження й використання в процесі сільськогосподарського виробництва з огляду на конкретні природні та метеорологічні умови. Земля є природним чинником, вона належить до основних засобів сільського господарства, на неї не нараховують знос та амортизацію, але фінансують заходи щодо підвищення її родючості.

Організація бухгалтерського обліку на підприємствах регламентується рядом законодавчих актів. Важливим актом є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»[4]. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

В зв’язку з реформуванням системи бухгалтерського обліку Міністерством фінансів України було затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операції підприємств і організацій. Для обліку основних засобів у Плані передбачено рахунок 10 «Основні засоби» і ряд субрахунків [5].

Крім цього затверджено інструкцію про застосування плану рахунків [6]. Вона спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. В інструкції наведено коротку характеристику і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типову схему реєстрації та групування інформації про господарські операції.

Значна роль відводиться П (С)БО. Для обліку основних засобів передбачений П(С)БО 7 «Основні засоби» [7]. Це положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Обмін основних засобів, формування вартості у фінансовому обліку з прийняттям стандарту 7 докорінно відрізняється від податкового обліку. Тому підприємства, при нарахуванні амортизації, можуть користується методами передбаченими податковим обліком, і при цьому керуватися положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.1987 р. (зі змінами і доповненнями) [8].

Згідно цього Закону під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скориговагоного прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею [8].

Основні засоби є невід’ємною складовою діяльності будь-якого підприємства, вони відіграють неабияку роль, зокрема, в економічних процесах, саме тому термінологія відіграє значну роль у відображенні основних засобів у синтетичному та аналітичному обліку та врешті у звітності.

У суспільному житті основні засоби називають майном (річчю). Відповідно до Цивільного Кодексу України – майном, як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179). Вони поділені на рухомі і нерухомі речі [9]. Якщо врахувати, що річ має бути визначена індивідуальними ознаками, то під майном слід розуміти активи (сукупність ресурсів та грошових засобів), які використовуються в господарській діяльності підприємства.

На сьогоднішній день не існує єдиного визначення «основні засоби» та переліку їх складових (об’єктів основних засобів) згідно чинного законодавства. У дослідженнях українських та зарубіжних вчених та в нормативному забезпеченні існує багато точок зору, щодо трактування «основні засоби». Це свідчить, перш за все, про недостатній рівень дослідження сутності основних засобів. Маємо зауважити, що в сучасній обліково-економічної літературі здебільшого автори використовують визначення основних засобів згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби».

У Податковому Кодексі України [10] основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Що стосується П(С)БО 7 «Основні засоби» [7] та Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів (наказ Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 р. № 561 [11], то нам пропонується наступне визначення, відповідно до якого основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою їх використання у процесі виробництва, постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше як один рік (або операційний цикл, якщо він триває більше одного року).

У П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість» [12] ми зустрічаємося з визначенням «інвестиційна нерухомість» – власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності.

В даному положенні є ще одне визначення, яке заслуговує на увагу «операційна нерухомість» – це власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання для виробництва, або постачання товарів чи надання послуг, або ж в адміністративних цілях.

Ще одним нормативним документом є Державний класифікатор України, затверджений Наказом державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 19 серпня 1997 р. [13].

Основні фонди – це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

МСБО 16 «Основні засоби» [14] основні засоби – це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для оренди іншим або для адміністративних цілей; будуть використовуватися, як очікується, протягом більше, ніж одного періоду.

Проаналізувавши зміст нормативно-правових актів можемо зробити висновок про ототожнення категорій «основні засоби» та «основні фонди».

Крім законодавчих актів при написанні роботи я керувалася підручниками, використовувала матеріали зі статей науковців.

Дослідженням сутності питання оцінки та обліку основних засобів займалося багато інших вчених, серед яких слід відзначити: Бортнік Н.А., Бутинець Ф.Ф., Власюк В.Г., Граковський Ю., Зиміна О.І., Зюкова М.М., Кучеренко Т., Лінник В.Г., Пащенко Н.В., Ткаченко Т., Шайко О., Шпакович М. та інші.

В одній зі своїх робіт, Ковальов Дмитро дає відповідь на запитання як показати в бухгалтерському та податковому обліку витрати на оплату послуг оцінювача: «Як в бухгалтерському, так і в податковому обліку затрати на оплату послуг профоцінювача у випадку переоцінки основних засобів необхідно записати до адмінвитрат. Якщо звернутися до П(С)БО 16 «Витрати», у ньому сказано, що до адмінвитрат, серед іншого, потрапляють винагороди за професійні послуги (юридичні,аудиторські, з оцінки майна тощо)» [15].

Зокрема, автор Коваленко Олена відмітила, що одним із видів майна, яке інвестор управі внести до статутного капіталу іншого підприємства, - об’єкти, що перебувають у складі його основних засобів. У зв’язку з тим, що норма, яка керує вибуття основних засобів, оперує терміном «дохід від продажу або іншого відчуження», вчасно буде повідомити, що для відчужуваного до статутного капіталу об’єкта суму доходу від їх продажу визначає узгоджена засновниками вартість [16].

Зокрема, автор Оркуш Емілія відмітила, що основні засоби можуть покидати баланс підприємства з різних причин, але найпопулярніша – це їх реалізація. Отож, коли підприємство вирішило продати об’єкт основних засобів, то йому треба перш за все перевірити, чи виконано умови для переведення його до складу необоротних активів, утримуваних для продажу. Таким чином, бухгалтер мусить «протестувати» об’єкт основних засобів, який планують реалізувати на виконання всіх критеріїв п. 1 р. ІІ П(С)БО 27. І якщо всі умови виконано, об’єкти основних засобів визнають утримуваними для продажу [17].

В одній зі своїх статей про операції з продажу основних засобів, Дмитро Ковальов акцентує увагу на наступному: «Відповідно до пп. 1.20.5 Закону про прибуток, якщо звичайну ціну об’єкта основних засобів не можна визначити з використанням попередніх норм п. 120 згаданого Закону, то для доказів обґрунтування іі рівня застосовують правила, визначені П(С)БО, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. У цьому випадку для оподаткування терміни: «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «та чиста вартість реалізації», які використовують у П(С)БО, прирівнюють до терміна «звичайна ціна» [18].

Розглядаючи питання продажу основних засобів за бартером, автор Богач Мальвіна зазначає, що бартер для кожної зі сторін являє відразу дві операції. У нашому випадку для однієї – продаж основних засобів і придбання товарів (робіт, послуг). Для другої – придбання основних засобів і продаж товарів (робіт послуг). При цьому можливі два варіанти такого бартеру:

1) справедлива вартість обмінюваних активів однакова (тобто обмін без доплати);

2) справедлива вартість обмінюваних активів неоднакова (тобто одна сторона доплачує другій за різницю, що виникла у справедливій вартості) [19].

Автор Бойчук Євген зазначає,що іноді підприємствам доводиться тимчасово відмовлятися від експлуатації власних виробничих потужностей. Причин цьому багато, але найтиповіша – банальна економічна неефективність використання об’єктів. У таких випадках, як правило, удаються до консервації цих обтяжуючих основних засобів, аби хоч якось скоротити експлуатаційні витрати та забезпечити схоронність майна. Отже, консервація основних засобів – це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання таких активів у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їхнього функціонування [20].

Зокрема, автор Чалий Іван зазначає, що у діяльності більшості підприємств час від часу трапляються події, які спричиняють необхідність ліквідувати основні засоби. Причини ліквідації можуть бути як зовнішні, так і внутрішні. Найчастіше причиною ліквідації стає високий знос основних засобів. У цьому випадку ліквідація основних засобів – це вибуття, обумовлене невідповідністю основних засобів критеріям визначення активом. Основна причина – відсутність імовірності одержання економічних вигід [21].

Автор Ковальов Дмитро зазначає, що визначення строку корисного використання об’єкта основних засобів – продукт професійного судження. Таким чином, точно визначити строк корисного використання об’єкта основних засобів складно, тому зовсім не обов’язково вважати «дострокову амортизацію» об’єкта основних засобів помилковою, найімовірніше, це вплив реальних факторів експлуатації, які складно передбачити на момент зарахування активу на баланс [22].

Зокрема, автор Прокопенко Віталій відмітив, що ліквідвартість покликана віддзеркалювати попередньо оцінену вартість об’єкта основних засобів, що вибуває, або активів що залишилися від його ліквідації. У результаті первісна вартість (собівартість) оприбуткованих від ліквідації запасів в ідеалі має дорівнювати ліквідаційній вартості списаного об’єкта основних засобів [23].

Одним з найбільш важливих об’єктів обліку та звітності, що визначає майновий стан підприємства, його економічний потенціал та інвестиційну привабливість Венгерук Н.П. вважає основні засоби: «В зв’язку із трансформуванням вітчизняного бухгалтерського обліку відповідно до Міжнародних стандартів, виникає ряд проблемних питань, що негативно впливають на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів. До ряду таких проблем можна віднести проблеми вдосконалення системи амортизації» [24].

Булах Л.А., розглядаючи питання відтворення основних засобів, стверджувала наступне: «Для забезпечення процесу виробництва на підприємствах необхідна наявність певної кількості засобів праці, що відповідали б вимогам науково-технічного прогресу. Оскільки засоби праці постійно вибувають з виробництва внаслідок фізичної непридатності і технологічної невідповідності, виникає необхідність їх заміни новими засобами праці. Процес постійного і безперервного оновлення і заміщення засобів праці, що вибувають в наслідок фізичного і морального зносу, називається відтворенням основних засобів». «… Основним джерелом відтворення основних засобів вважається амортизація, призначення якої полягає в тому, щоб покрити знос основних засобів і відшкодування їх вартості» [25 ].

Півнюк Ю.В. стверджував наступне: «Амортизація являє собою надзвичайне складне економічне явище. Вона поєднує ознаки ви- трат виробництва і джерела коштів, процесу руху вартості і важелі управління відтворенням, відшкодування зношених і нагромаджених нових засобів праці» [26].

Василенко Андрій у своїх роботах зазначав: «Інакше, мовлячи про амортизацію, під нею потрібно розуміти насамперед процедуру розподілу амортизованої вартості, але ніяк не оцінки вартості об’єкта. Хоча в традиційному уявленні зчаста мають на увазі, що коли від первісної вартості основних засобів відняти амортизацію, то можна одержати оцінку саме поточної вартості об’єкта. Однак це далеко не завжди так. Хоча збіги не виключені» [27].

Зюкова М.М. стверджує наступне: «Поняття амортизація у перекладі з латинської означає погашення, сплата боргу. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості засобів праці у зв'язку зі зносом на виготовлений продукт та використання цієї вартості у подальшому для відтворення засобів праці. Принциповою відмінністю зносу та амортизації є те, що знос це поступове втрачання основним капіталом своєї вартості, а амортизація – це поступове перенесення його вартості на виготовлений продукт. Амортизація є одним із засобів стимулювання інноваційного розвитку підприємницької діяльності. В економічній літературі протягом багатьох років питання сутності амортизації та її ролі не втрачає своєї актуальності» [28].

Чалий Іван зауважував, що: «Незважаючи на те що амортизацію необоротних активів використовують бухгалтери всього світу вже кілька сторіч поспіль, досі не існує єдиного теоретичного пояснення суті цього основоположного бухгалтерського поняття. Провідні світові авторитети змушені визнати, що жодна концепція «не здатна задовільно пояснити те, що робить бухгалтер у процесі нарахування зносу (амортизації)». Теоретики змирилися з тим, що амортизаційну методологію застосовують підприємства в основному з доволі прозаїчних міркувань: бухгалтерська амортизація – це просто розподіл повної вартості об’єкта на частини. Ніякі теоретичні роздуми не створюють фундаменту для переваги жодного з відомих методів амортизації, а вибір останнього будується лише на прагненні створити сприятливі умови для розрахунку оподаткованих сум» [29].

Зокрема, Шевченко Н.О. зазначала: «Нарахована сума амортизації, яка входить у структури витрат і є складовою собівартості сільськогосподарської продукції, прямо впливає на економічні по- казники підприємства. Чим вища сума амортизації в структурі витрат, тим результа- тивніша їх діяльність. На наше переконання, амортизація фіксує міру зношення основних засобів (тех- ніки), відображає величини зменшення їх вартості й акумулює кошти для фінансування їх оновлення. Як грошова форма амортизація слугує для відтворення основних засобів у їх натуральній формі (капітальне будівництво, купівля нових засобів)» [30].

У своїх статті про методи нарахування амортизації, Протасова Наталя дала повну характеристику кожному з них, зауважуючи що: «… Підприємству важливо обрати найкращий для конкретного об’єкту метод амортизації. Адже від обраного методу залежить сума амортизації, яка, у свою чергу, впливає на величину витрат підприємства, і в підсумку, - на фінансовий результат його діяльності» [31].

Розглядаючи питання про зміну методів амортизації, Ільяшенко Сергій звертав увагу на те, що для визнання зміни методу амортизації зміною облікової оцінки потрібні «значні зміни в передбачуваній структурі споживання майбутніх економічних вигід, що містяться в активі. Інакше кажучи, мають бути вагомі причини, що вказують на зміни в умовах використання (експлуатації) об’єкта основних засобів. У протилежному випадку, якщо метод амортизації змінюють «просто так», ця зміна може розглядатися як первісна помилка [32].

Чалий Іван вважав, що з однією найсуттєвіших точок перетину бухгалтерського та податкового обліку є категорія ліквідаційна вартість основних засобів. «… У пп. 14.1.19 Податкового кодексу України дано визначення вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується. Це первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості. Ліквідаційна вартість основних засобів – нова категорія для податкового обліку. Можливо, саме через це в пп. 145.1.4.ПКУ присутнє спеціальне зауваження: амортизацію основних засобів проводять до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості» [33].

У своїй статті Гаман Тетяна дає відповідь на питання про нарахування амортизації основних засобів в умовах неповного робочого тижня наступним чином: «При проведенні виробничої діяльності навіть за скороченим робочим тижнем нарахування амортизації основних засобів можна продовжувати. Адже ці основні засоби виконують виробничі або інші функції, потрібні підприємству для госпдіяльності. Виводити з експлуатації працюючі основні засоби не можна, тому й підстав для припинення амортизації немає [34].

Розглядаючи питання про строк корисного використання основних засобів, Чалий Іван каже наступне: «Очевидно, що визначальним фактором під час нарахування строку амортизації основних засобів є строк їхньої корисної служби. Він розраховується з урахуванням передбачуваної корисності активу для організації. Його установлення – предмет професійного судження та залежить від політики організації й управління даними активами. Термін корисної служби може бути коротшим за строк його економічного використання» [35].

Вишневецька Валерія зазначала, що під час одержання основного засобу за договором фінансового лізингу до підприємства ще не переходить право власності на останній. Але, незважаючи на це, лізингоодержувач може включити вартість об’єкта фінлизингу (без урахування лізингових платежів, нарахованих, або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів із метою податкової амортизації за результатами податкового періоду, у якому здійснюють таку передачу[36].

Питання поліпшення орендованих об’єктів основних засобів досліджували такі науковці як Чалий І., Єфімчук О., Прокопенко В., Корнійчук Г., Коваленко О. тощо.

Розглядаючи питання поліпшення орендованих об’єктів основних засобів ЦМК в обліку орендаря, Іван Чалий звертав увагу на наступне: «Орендар оприбутковує орендовані активи на власний баланс і поводиться з ними в облікових схемах так само, як і з власними активами. Зокрема, нараховує амортизацію на орендовані необоротні активи. Орендар ЦМК амортизує вартість об’єктів – необоротних активів, які входять у його склад і в бухгалтерському, і в податковому обліку» [37].

У Своїй статті Єфімчук Олександр зауважував, що при понадлімітному ремонті орендованого основного засобу облік вартості, яку амортизують, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об’єктів наданих в оренду. Кожний понадлімітний ремонт або поліпшення конкретного орендованого об’єкта основних засобів варто відображати в податковому обліку як окремий об’єкт основних засобів [38].

У своїй статті Корнійчук Галина дає відповідь на запитання, хто ж здійсню ремонт орендованого основного засобу: «Якщо договором не передбачено іншого, поточний ремонт завжди лягає на плечі орендаря (навіть якщо в договорі про нього жодного слова). А ось відобразити в податковому обліку капітальний ремонт чи поліпшення орендарю вдасться тільки тоді, коли про його право (чи обов’язок)проводити такі заходи буде згадано в договорі» [39].

Коваленко Олена з приводу ремонту орендованих основних засобів за компенсацію, висловлює наступне: «Іншими словами, податківці виступають за амортизацію витрат на ремонт об’єкта оренди у податковому обліку орендаря у сумі, що перевищує 10%-вий ліміт. Причому компенсація за проведені роботи, передбачена в договорі оренди чи додатковій угоді до нього, на думку контролерів, не впливає на такий порядок податкового обліку ремонтних витрат» [40].

Питання оновлення та модернізації основних засобів, Бухал Л.А. вважає одним із найболючіших для економіки сучасної України: «Таким чином, лише шляхом консолідованих заходів у рамках сприятливої інвестиційної й амортизаційної політики відтворювального характеру, економічно обґрунтованої цінової політики, розроблених на основі реальних даних про стан основних засобів у сільському господарстві, можна забезпечити оновлення та нарощування галузевого основного капіталу і зростання фондозабезпеченості аграрного виробництва в Україні до рівня передових країн світу» [41].

Могилова М.М. стверджує, що однією з причин звуженого характеру відтворення основних засобів у сільському господарстві є недосконалість амортизаційної системи, яка не має інвестиційного спрямування з двох причин: по-перше, розміри амортизаційних відрахувань не відповідають витратам основного капіталу в процесі виробництва; по-друге, кошти амортизаційного фонду використовуються не за призначенням [42].

Шандурська В.Г. зазначає, що амортизаційна політика є важливим інструментом активізації діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Тому розробка амортизаційної політики дозволяє стимулювати зростання інвестицій. На її думку, амортизаційна політика повинна бути спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, запобігання надмірного зносу основних засобів, удосконалення видової і вікової структури основних засобів, збільшення обсягу виробництва, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та активізації інвестиційної діяльності [43].

Шелін С.В. однією з головних проблем сучасної амортизаційної політики вбачає у нецільовому використанні підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти. Означена проблема, на його думку, виникла через послаблення ролі держави у питанні використання амортизаційних коштів, яке сталося у зв’язку зі скасуванням положень законодавства, що існували раніше, щодо формування амортизаційного фонду підприємства [44].

Федоренко Л.В. зазначав наступне: «Діюче в Україні нормативно-законодавча база не дає в повній мірі реалізувати усі пріоритети переоцінки основних засобів. Достовірна переоцінка основних засобів забезпечить ефективне управління розмірами та динамікою амортизаційних нарахувань - одних з найважливіших джерел власних інвестицій, які направлені на оновлення основних виробничих фондів. Ефективне просте відтворення основних фондів потребує великих зусиль з боку підприємства. Необхідно зуміти повернути кошти таким чином, щоб мати можливість відновити втрачені внаслідок спрацювання активи та продовжити ефективно працювати з метою отримання позитивного фінансового результату, максимізації прибутку та суспільної користі. Цю роль на підприємстві покликана виконувати амортизація, один із основних елементів облікової політики» [45].

Єрмолаєва М. В. та Скиданенко Ю.Д. стверджують наступне: «Із прийняттям Податкового кодексу України суттєво змінились підходи до облікового відображення амортизації необоротних активів та методики нарахування амортизації у податковому обліку. За останнє десятиріччя вперше з’явилась реальна перспектива для об’єднання податкового та фінансового обліку в єдине ціле, оскільки ця проблема постійно хвилювала як бухгалтерів–практиків, так і науковців. Крім того, новий Податковий кодекс на законодавчому рівні уточнив класифікацію необоротних активів і максимально наблизив її до потреб фінансового обліку» [46].

Зокрема, Євтушенко С.М. зазначає наступне: «Основним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування. Нині в аграрному секторі склалося викривлене співвідношення між нарахованою та використаною на інвестиційні потреби амортизацію, що негативно впливає на розвиток окремих підприємств та економіки країни в цілому» [47].

Відсутність наукового підходу до розробки механізму відтворення основних засобів спричинила значне погіршення стану активів. Бухгалтерський облік орієнтований на вимоги податкового законодавства, а тому не враховує економічну суть категорій амортизації і зносу».

Осіпчук Г.С. зауважив: «Проблема обліку амортизації набуває важливого значення на сучасному етапі розвитку нашої країни, оскільки вона одночасно виступає як витрати та як джерело відтворення основних засобів. Тому процес нарахування амортизації на підприємстві повинен бути належним чином документально оформленим і містити такий мінімум інформації, який зможе задовольнити інформаційні потреби користувачів, а також повністю відобразити підготовку інформативної бухгалтерської звітності для інвесторів і кредиторів» [48].


 

За 2012-2014 рр.

Показники 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилен­ня (+, -) 2014 р. від 2012 р.
1. Ліквідні активи        
1.1 Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції -
1.2 Дебіторська заборгованість -5
1.3 Запаси
Всього ліквідних засобів
2. Короткострокові зобов’язання -87
3. Коефіцієнт ліквідності балансу        
- абсолютний (1.1/2) 0,004 - 0,002 0,002
- проміжний ((1.1+1.2)/2) 0,11 0,06 0,06 -
- загального покриття ((1.1+1.2+1.3)/2) 3,33 3,56 3,94 0,27

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності та ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім вважається, якщо він не нижче 0,2. Аналіз таблиці 2.5 показав, що коефіцієнт абсолютної ліквідності ДП «ДГ «ЕЛІТНЕ» дуже низький і не відповідає нормі: в 2012 році він склав 0,004, в 2014 році – 0,002, а в 2013 році він взагалі дорівнює нулю. Це означає, що підприємство не може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платосп







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-29; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.017 с.)