Інвестиційний капітал: основні методи залучення.

До залучення прямих іноземних інвестицій у країну існує багато чинників податкового та неподаткового плану.

Обсяги ринку. Показник особливо важливий для іноземного інвестора. На початковому етапі переваги залучення прямих іноземних інвестицій невисокі. їх головна мета зводиться до здійснення короткострокових імпортних операцій для отримання доходів за рахунок підвищеного попиту на товари, яких раніше не було. Організація недорогих торгових операцій служить першим кроком транснаціонального підприємства при вступі на ринок країни.

Макроекономічне середовище. Коливання рівня цін і валютного курсу також ускладнює ділове планування і збільшує ступінь невпевненості. Це підсилює відчуття ризику при інвестуванні і зменшує можливості залучення прямих іноземних інвестицій.

Вартість робочої сили та оподаткування. Привабливість та доступність факторів виробництва може служити для залучення прямих іноземних інвестицій, високий рівень підготовки та дешева робоча сила у країнах із перехідною економікою викликає інтерес і дає змогу іноземним компаніям здійснювати тут інвестиції для забезпечення експортного ринку. Іноземні компанії концентрують інвестиції переважно для отримання доступу до такої сировини, як нафта і газ, мінеральні та лісові ресурси. У такому разі перед країною виникає завдання отримати значний дохід від експлуатації цих ресурсів.

Важливим чинником залучення та використання прямих іноземних інвестицій є система оподаткування.

Податкова ставка має вирішальне значення під час визначення податкового обов'язку. У розвинутих країнах вона відіграє важливу роль при розробці стратегії фінансування та податкового планування компанії.

Податки, не пов'язані з доходами. Такі податки поділяються на три основні груші: податки на соціальне страхування і заробітної плати; митні збори та податки на інвестиційні товари. Податки на соціальне страхування являють собою виплати, що відображають ті вигоди, які отримують працюючі.

Податкові стимули. Податкові стимули різко обмежені. Основний аргумент проти використання стимулів полягає в тому, що вони спотворюють економічну діяльність. Ці стимули зумовлюють відхилення моделі прибутку після сплати податків від моделі прибутку до їх сплати.

33. Податкові стимули інвестиційної діяльності.

Податкові стимули різко обмежені. Основний аргумент проти використання стимулів полягає в тому, що вони спотворюють економічну діяльність. Ці стимули зумовлюють відхилення моделі прибутку після сплати податків від моделі прибутку до їх сплати.

Податкові стимули можна поділити на кілька категорій: податкові канікули (є типовою формою податкового стимулювання. Вони надаються новим фірмам на визначений період, коли, починаючи з якогось моменту, вони звільняються від обов'язку подоходного податку), податкові пільги на інвестиції (та податкові кредити засновані на величині витрат, пов'язані з відповідними інвестиціями. Податкові пільги використовуються для зниження оподатковуваного доходу підприємства, а податковий кредит - для безпосереднього зменшення суми виплачуваних податків) та податкові вільні зони (вільні економічні зони).

Крім того, певною формою прискорення оподаткувань є прискорена амортизація, коли вартість придбаного активу може списуватися згідно з нормою, яка перевищує економічну норму амортизації.

Трансфертне ціноутворення забезпечує до переведення прибутку від операції фірми, яка не має права на податкові канікули, фірмам, на котрі це право поширюється, зокрема, на спільне підприємство.

Створення нового підприємства зводиться до утворення нової корпорації, яка купує активи існуючого підприємства, щоб мати право на стимули. Так, наприклад, у будівельній промисловості використовується метод створення нових фірм для кожного нового об'єкта, що дає змогу їм постійно користуватися податковими канікулами.

Регіональне ухилення від сплати податків пов'язане з тим, що податкові канікули ставлять під ризик доходи інших юридичних осіб. Фірми, що експортують у треті країни, сплачують податки на прибуток від продажу, створюють перевалочні компанії в інших державах для купівлі товарів у експортуючої компанії, щоб згодом продати їх дійсному одержувачу, який перебуває у третій країні. Перевалочна компанія отримує право на податкові канікули, купує товари за собівартістю і переводить із допомогою трансфертного ціноутворення собі всі доходи від продажу.