Цукрозамінники та аналоги цукру

Для зміни смакових якостей їжі більшість діабетологів вважають можливим застосування в дитячій практиці цукрозамінників та аналогів цукру, тому що деякі діти важко переносять виключення цукру з раціону харчування.

● З аналогів цукру частіше використовуються фруктоза, ксиліт та сорбіт.

◊ Фруктоза– природний моносахарид, який міститься у фруктах, ягодах, овочах; методом іонообмінної хроматографії її отримують в промислових умовах. Фруктоза солодша ніж сахароза, глюкоза, сорбіт. Вона розчиняється у воді, стійка до кіп’ятіння та випікання, придатна для консервування та заморожування. Для метаболізму фруктози потрібна достатня кількість інсуліну в печінці, тому вона може бути рекомендована дітям з ЦД в стані компенсації з урахуванням вмісту вуглеводів в їжі (0,5 г/кг маси тіла, не більше 30 г/добу).

◊ Сорбіт та ксиліт – 6- та 5-тиатомні спирти, які мають солодкий смак, містяться в багатьох рослинах, ягодах, фруктах, деяких овочах. Для їх метаболізму також необхідна достатня кількість інсуліну в печінці, але ці аналоги цукру при дефіциті інсуліну менше впливають на посталіментарну гіперглікемію, ніж глюкоза та фруктоза.

Сорбіт та ксиліт дають дітям з ЦД типу 1 для підсолоджування їжі (не більше 30 г/добу) лише в стані компенсації захворювання під контролем за рівнем глікемії.

● Цукрозамінники та підсолоджувачі – низькокалорійні сполуки, отримані шляхом хімічного синтезу амінокислотних залишків. Їх солодкість значно перевищує сахарозу (більше ніж у 200 разів). Частіше використовують аспартам (20 мг/кг /добу).

◊Не доведена безпечність застосування сахарину та цикломату, тому вони не рекомендуються для застосування дітям.

◊ Серед цукрозамінників рослинного походження найбільш популярна стевія медова. З рослини виділяють глікозид – стевіозид, солодкість якого в 300 разів перевищує сахарозу. Випускається у вигляді порошку з листя для підсолоджування чаю, компоту, застосовується як харчова добавка. В Україні із стевії отриманий харчовий підсолоджувач сахарол.

Фізичні навантаження

Поряд із дієтою та інсулінотерапією обов’язковим компонентом лікування ЦД типу 1 у дітей є фізичні навантаження.

●Систематичні заняття спортом, фізкультурою сприяють:

◊ досягненню та підтриманню стабільної компенсації ЦД;

◊ покращенню фізичного розвитку, збільшенню м’язової маси;

◊ загальнооздоровлюючому впливу, зниженню частоти простудних захворювань;

◊ соціальній адаптації;

◊ покращанні якості життя.

●Дозування тривалості та інтенсивності фізичних вправ повинно бути індивідуальним.

●Витривалість однакового рівня фізичних навантажень порівняно із здоровими, у хворих на ЦД, особливо при збільшенні тривалості та частій декомпенсації, значно знижена.

●Дозоване фізичне навантаження:

◊ стимулює засвоєння глюкози;

◊ підвищує толерантність до вуглеводів, зменшує потребу в інсуліні;

◊ покращує мікроциркуляцію;

◊ знижує масу тіла;

●У дітей, хворих на ЦД, слід враховувати, що у зв’язку з підвищенням утилізації глюкози тканинами, фізичні вправи можуть спричинювати тяжкі гіпоглікемії під час, а також безпосередньо після фізичного навантаження, і навіть через 12 годин і більше. Це пояснюється підвищенням чутливості до інсуліну, витрат енергії і поповненням м’язами та печінкою запасів глікогену за рахунок глюкози крові.

●Фізичні навантаження при некомпенсованому ЦД не тільки не знижують рівень глікемії, а й можуть підвищувати його. При цьому посилюється продукція глюкози печінкою, ліполіз та кетогенез.

Призначення фізичних навантажень дітям, хворим на ЦД типу, потребує виконання певних вимог:

●к ожномухворому відповідно загальному стану, рівню глікемії, глюкозурії визначають інтенсивність та тривалість фізичного навантаження, час занять, дозу і час введення інсуліну, харчовий режим;

● декомпенсація ЦД є протипоказанням для призначення фізичних навантажень;

● фізичні навантаження у хворих з компенсованим та некомпенсованим ЦД потребують додаткового прийому вуглеводів. Їх кількість, частота прийому визначається рівнем глікемії, тривалістю та інтенсивністю фізичних навантажень;

●перед початком фізичного навантаження необхідно визначити рівень глікемії та наявність кетонурії. Фізичні навантаження проводять при рівні глікемії в межах 6-13 ммоль/л;

●ін’єкцію інсуліну необхідно робити не пізніше 1 год до занять;

●при інтенсивних фізичних навантаженнях нерідко доводиться знижувати дозу інсуліну, який діє в період навантаження та кілька годин після нього для попередження гіпоглікемій;

●ризик розвитку гіпоглікемії зберігається в наступні 24-28 годин, що потребує глікемічного контролю;

●діти не повинні брати участі у змаганнях, займатися на спортивних приладах, їх звільняють від складання спортнормативів на присвоєння спортивного розряду;

●проведення фізичного навантаження потребує більш частого контролю глікемії і, відповідно, корекції дози інсуліну;

●фізичні навантаження вважаються адекватними, якщо самопочуття хворих і показники, які характеризують стан компенсації цукрового діабету, покращуються.