Особливості лікування ЦД типу 1 у підлітків

В період статевого дозрівання ЦД типу 1 у більшості підлітків характеризується дуже нестабільним перебігом, схильністю до кетоацидозу. Підлітки мають найбільш високий рівень глікованого гемоглобіну, що підтверджує часту та тривалу декомпенсацію захворювання.

Причини даного стану:

□ напруженість процесів метаболізму у зв’язку з інтенсивним ростом та розвитком;

□ зростання рівня контрінсулярних гормонів (соматотропін, статеві, тиреоїдні гормони

та ін.);

□ психосоціальне становлення підлітка (прагнення до самостійності, незалежності, іноді

ігнорування захворювання, протест проти лікування тощо);

□ розширення режиму життя, стреси та інші фактори;

□ у підлітковому віці частіше спостерігаються специфічні ускладнення ЦД;

□ контроль за перебігом ЦД погіршується, що призводить до прогресування судинних

ускладнень, погіршення стану здоров’я та інвалідизації в молодому віці.

Особливості лікування ЦД у підлітків:

● пубертатний період характеризується зниженням чутливості периферичних тканин до інсуліну;

●потреба в інсуліні нерідко зростає до 1,5-1,7 ОД/кг/добу і є необхідною для забезпечення нормального росту і розвитку підлітка; підвищена потреба в інсуліні, як і відносна інсулінорезистентність, є тимчасовою і з віком зменшується;

● у зв’язку з ризиком розвитку судинних ускладнень підлітковий вік потребує ретельної корекції вуглеводного обміну;

● застосування в підлітковому віці інсулінових аналогів ультракороткої дії полегшує досягнення компенсації ЦД і дозволяє розширити режим життя;

● нерідко підлітки потребують професіональної допомоги психологів.

● професіональна допомога діабетолога, психолога, організація відпочинку в спеціалізованих таборах, санаторіях, періодичне стаціонарне лікування допомагають забезпечити та підтримувати стан стабільної компенсації ЦД у підлітків, сприяють попередженню виникнення та прогресування його ускладнень, що в значній мірі обумовлює прогноз захворювання.

 

Інтеркурентні захворювання

● В період інтеркурентного захворювання дитина потребує більш частого контролю за станом вуглеводного обміну і відповідної корекції дози інсуліну.

●Потреба в інсуліні при інфекційному захворюванні у дитини, хворої на ЦД типу 1, зростає у зв’язку з розвитком відносної тканинної резистентності і підвищеним виділенням контрінсулярних гормонів (стрес).

●Нерідко наростає гіперглікемія, доза інсуліну підвищується за рахунок препарату короткої дії і додаткових ін’єкцій.

●Іноді у зв’язку з інфекційним захворюванням у дитини з ЦД типу 1 розвивається виражена декомпенсація і вона потребує госпіталізації.

Ускладнення інсулінотерапії

Найбільш характерними ускладненнями інсулінотерапії є:

- імунологічні реакції;

- стани, які виникають в результаті гормональної дії інсуліну.

До імунологічних реакцій належать:

• Алергія до препаратів інсуліну

• Ліподистрофія

• Інсулінорезистентність

●Алергія до препаратів інсуліну в останній час спостерігається рідко у зв’язку із застосуванням високоякісних людських інсулінів. Частіше виникає на пролонговані препарати інсуліну.

Розрізняють місцеві алергічні реакції на інсулін і генералізовану алергічну реакцію.

◊Місцева алергічна реакція проявляється у вигляді гіперемії, болючого затвердіння, сверблячки в місці ін’єкції інсуліну.

Виділяють:

- негайну реакцію, яка настає через 15-30 хвилин після ін’єкції; симптоми наростають в наступні 6 годин і зберігаються протягом кількох діб;

- реакцію сповільнену, яка проявляється тим ж симптомами, що і реакція негайного типу, але виникає через 6-12 годин, досягає максимуму через 24-48 годин і зберігаються тривалий час у вигляді щільного інфільтрату.

◊Генералізована алергічна реакція на інсулін проявляється різноманітною симптоматикою від папульозного сипу, сверблячки шкіри, нудоти, блювання до різкої слабкості, лихоманки, поліартралгії, бронхоспазму. Тяжким проявом генералізованої алергічної реакції є анафілактичний шок з розладами серцевої діяльності і дихання.

Генералізована алергічна реакція на інсулін у дітей майже не спостерігається.

Для виявлення алергії до інсуліну рекомендують проводити внутрішньошкірну пробу.

●Ліподистрофії проявляються атрофією (атрофічна форма) або гіпертрофією (гіпертрофічна форма) підшкірно-жирової клітковини в місцях ін’єкцій інсуліну.

Для профілактики ліподистрофій необхідно регулярно міняти місця ін’єкцій за схемою, використовувати гострі голки, уводити інсулін глибоко під шкіру.

● Інсулінорезистентність пов’язують з утворенням антитіл до інсуліну. Стан інсулінорезистентності можна передбачати, якщо добова доза інсуліну перевищує 1,5 ОД/кг.

 

Ускладнення інсулінотерапії, пов’язані з гормональною дією інсуліну:

●Гіпоглікемія

●Синдром Сомоджи (синдром хронічного передозування інсуліну)

●Інсулінові набряки

●Інсулінова пресбіопія

●Гіпоглікемія розвивається внаслідок неадекватної дози інсуліну, порушення режиму харчування та фізичних навантажень. Клінічна симптоматика різноманітна і пов’язана з енергетичним голодуванням ЦНС. Розвивається швидко, проявляється слабкістю, відчуттям голоду, пітливістю, головним болем, дратівливістю, тахікардією до появи сонливості, затриманості, судом і втрати свідомості.

● Синдром Сомоджи (синдром хронічного передозування інсуліну) характеризується значним підвищенням глікемії після гіпоглікемії, індукованої уведенням інсуліну. Причиною гіперглікемії вважають вивільнення контрінсулярних гормонів у відповідь на гіпоглікемію. Необхідно знизити попередню дозу інсуліну і попередити виникнення гіпоглікемії, а не підвищити її на гіперглікемію.

● Інсулінові набряки спостерігаються у хворих з недостатньою компенсацією ЦД після початку інсулінотерапії. Основною причиною їх виникнення вважають вплив інсуліну на нирки, зменшення виділення натрію, що спричинює затримку води.

● Інсулінова пресбіопія (порушення рефракції) зумовлена значним зниженням рівня глікемії на початку інсулінотерапії.