Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств.

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко використовуються непрямі форми підтримки (приховане субсидіювання). До основних форм непрямої державної підтримки підприємств слід віднести такі:

· підтримка фіскального характеру;

· дозвіл на порушення антимонопольного законодавства;

· державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника;

· розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі;

· обмеження щодо виходу на ринок;

· надання державних гарантій та поручительств.

У вітчизняній практиці можна зустріти й інші методи державної підтримки підприємств, наприклад надання певним суб'єктам підприємницької діяльності в оренду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг; надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності, погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб'єктів господарювання за енергоносії.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру. Ця підтримка може набирати таких форм:

· надання податкових пільг та податкове кредитування;

· реструктуризація заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

· списання заборгованості перед державою;

· надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації;

· фіскальні поступки головним кредиторам підприємств, які потребують санації, з метою активізації участі кредиторів у санаційних процесах.

Типовим прикладом використання такої форми фінансового сприяння підприємствам є прийнятий 5 лютого 1999 року Парламентом України Закон «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків – цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року». Цей Закон покликаний частково списати і реструктуризувати податкову заборгованість вищевказаних платників податків. Списанню підлягають суми податкової заборгованості з оплати пені (крім суми пені, нарахованої за порушення термінів розрахунків за здійснення операцій у сфері ЗЕД), штрафних і фінансових санкцій до Державного бюджету України, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Реструктуризація податкової заборгованості поширюється на ПДВ, податок на прибуток, податок на землю, збір до Інноваційного і Чорнобильського фондів, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір на обов'язкове пенсійне страхування, прибутковий податок із громадян, податок із власників транспортних засобів.

Реструктуризація відбувається поділом податкової заборгованості на 120 місяців, при цьому оплата має починатися з 1 січня 2004 року і здійснюватися рівними частинами до 15 числа кожного місяця. До 1 січня 2004 року податкові органи припиняють стягнення з платників податків у безспірному порядку сум реструктуризованої заборгованості і відкликають з уповноважених банків розрахункові документи зі сплати зазначеної заборгованості. Якщо за заявою податкового органу розпочато провадження справи про банкрутство проти підприємства, заборгованість якого підлягає реструктуризації, то податковий орган звертається до арбітражного суду з клопотанням про припинення провадження у справі, тобто відкликає заяву про порушення справи про банкрутство.

На думку багатьох спеціалістів, такого роду перманентна підтримка фіскального характеру є не що інше як приховане субсидіювання підприємств, оскільки на суму списаної заборгованості чи наданих податкових пільг зменшуються бюджетні доходи. Ефективність такого роду заходів, спрямованих на фінансову підтримку підприємств, є надзвичайно низькою. Про це свідчить, зокрема, напівзбанкрутілий стан підприємств вітчизняної цукрової промисловості, яким не раз надавалися різного роду податкові пільги та інші форми державної фінансової підтримки.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, зокрема під час санаційної реорганізації злиттям чи приєднанням. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Принагідно зазначимо, що у США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має велике народногосподарське значення. Загалом у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їх злиття буде найбільш повно використано ефект масштабу, значно знизиться собівартість продукції та істотно поліпшиться її якість. Злиття з порушенням антимонопольного законодавства можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.