ТОП 10:

Перелік питань для підсумкового контролю



Таблиця 1.4

Фактори, що зумовлюють різні види кризи

Стратегічна криза Криза прибутковості Криза ліквідності
· Неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства) · Неефективна політика збуту та асортиментна політика · Недосконале планування та прогнозування · Помилкова політика диверсифікації · Неефективний апарат управління · Дефіцит в організаційній структурі · Відсутність виробничої програми · Зайві виробничі потужності · Відсутність або недієздатність системи контролінгу · Форс-мажорні обставини · Несприятливе співвідношення цін та собівартості · Невиправдане завищення цін · Ризиковані великі проекти · Зростання собівартості за стабільних цін · Зменшення обороту від реалізації продукції · Збитковість окремих структурних підрозділів · Придбання збиткових підприємств · Значні запаси готової продукції на складі · Високі витрати на персонал · Високі процентні ставки · Неефективна маркетингова політика · Форс-мажорні обставини · Невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків) · Незадовільна структура капіталу · Відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів · Незадовільна робота з дебіторами · Надання незабезпечених товарних кредитів · Великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності · Великі обсяги низьколіквідних оборотних активів · Зниження кредитоспроможності підприємства · Високий рівень кредиторської заборгованості · Форс-мажорні обставини

 

 

Рис. 2.1. Контролінг у системі функцій фінансового менеджменту

Згідно з функціями фінансів підприємств (формування фінансових ресурсів; розподіл та використання; контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів) можна виокремити три основні функціональні блоки фінансового менеджменту: фінансування; вкладення коштів у інвестиційну та операційну діяльність і контролінг. Зазначені функціональні блоки тісно пов'язані між собою й утворюють цілісну систему функцій фінансового менеджменту. Від ефективності виконання цих функцій залежить санаційна спроможність та життєздатність підприємства.

Оптимізація фінансових результатів за гарантованої ліквідності та платоспроможності підприємства може розглядатися як головна мета фінансового менеджменту, для досягнення якої контролінг вирішує такі основні завдання:

· збір та аналіз внутрішньої і зовнішньої інформації, яка стосується об'єкта контролінгу;

· виявлення та ліквідація «вузьких місць» на підприємстві;

· своєчасне реагування на появу нових шансів і можливостей (виявлення й розвиток сильних сторін);

· забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків у фінансово-господарській діяльності, а також розробка заходів щодо їх нейтралізації;

· виявлення резервів зниження собівартості продукції;

· оцінювання повноти та надійності ведення бухгалтерського обліку, операційного та адміністративного контролю;

· розробка стратегії розвитку підприємства та координація роботи з планування фінансово-господарської діяльності;

· аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих та вироблення на цій основі пропозицій щодо корекції планів або усунення перешкод на шляху їх виконання;

· забезпечення постійного контролю за додержанням співробітниками встановленого документообороту, процедур проведення операцій, функцій та повноважень згідно з покладеними на них обов'язками;

· надання рекомендацій структурним підрозділам підприємства у процесі планування, розроблення і впровадження нових продуктів, процесів, систем;

· проведення внутрішнього консалтингу та розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних підрозділів;

· проведення внутрішнього аудиту та координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм під час зовнішнього (у тому числі санаційного) аудиту підприємства з метою забезпечення оптимальних умов, за яких аудиторські фірми можуть з довірою покластися на висновки служби внутрішнього аудиту, уникнувши дублювання зусиль.

Із наведених завдань контролінгу випливає необхідність його впровадження на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. На таких підприємствах діяльність служб контролінгу має зосереджуватися на розглянутих далі трьох напрямках.

1. Упровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи раннього попередження та реагування, що має на меті прискорити виявлення кризових явищ і забезпечити вжиття адекватних заходів для їх подолання.

2. Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися в тісному співробітництві із зовнішніми експертами.

3. Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану.

Вирішення зазначених завдань відбувається в ході виконання службами контролінгу своїх функцій та використання специфічних методів контролінгу.

 

Правила фінансування.

Кредитори та інвестори, маючи на меті гарантувати свої вкла­дення та не припуститися порушення фінансової рівноваги, вима­гають додержання певних правил під час формування структури капіталу. Щоправда, не завжди додержання чи недодержання цих правил є вирішальним критерієм під час прийняття інвестиційних рішень, але на практиці зазначені правила широко застосовуються для аналізу фінансового стану підприємств, оцінювання їх креди­тоспроможності та інвестиційної привабливості. Додержання пра­вил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпе­чення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу.

Правила фінансування формують принципи, згідно з якими підприємство мобілізує фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. На них слід зважати, виробляючи страте­гію залучення фінансових джерел санації підприємств. Розрізня­ють такі основні правила фінансування підприємств:

· золоте правило фінансування;

· золоте правило балансу;

· правило вертикальної структури капіталу.

Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Усі три правила базуються на розрахунку низки показ­ників, що характеризують співвідношення певних статей балансу.

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ФІНАНСУВАННЯ

Золоте правило фінансування називають також золотим бан­ківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це пра­вило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресур­си, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бу­ти мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об'єктах основних та оборотних засобів.

Підприємство, додержуючи вимог золотого правила фінансу­вання, забезпечує собі стабільну ліквідність та платоспроможність. Але під час застосування цього правила постає проблема порів­няння окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та джерел фінансування). Це можна (і є сенс) робити лише на стадії планування фінансово-господарської діяльності.

Загалом вважають, що має діяти принцип “загального фінан­сування”, згідно з яким усі активи фінансуються за рахунок усіх пасивів. На практиці застосовуючи золоте правило фінансування, користуються двома умовами, що виражають його зміст:

 

У разі додержання золотого правила фінансування фінансова рівновага забезпечується за таких умов:

1) інвестований капітал своєчасно (у передбачені строки) ви­вільняється в результаті господарської діяльності;

2) існує можливість субституції або пролонгації строків пове­рнення капіталу;

3) платежі, строк оплати яких настав, можна здійснити за ра­хунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

Отже, виникає парадокс. Золоте правило фінансування справ­джується, якщо існує можливість пролонгації чи залучення ново­го фінансового капіталу в разі настання строків погашення попе­редньої заборгованості. Проте якщо можлива субституція чи пролонгація, тоді зовсім не обов'язкова паралельність строків, на які залучається капітал, та строків інвестування.

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО БАЛАНСУ

Золоте правило балансу вимагає не лише паралельності стро­ків фінансування та інвестування, а й додержання певних спів­відношень між окремими статтями пасивів та активів. Загалом це правило вимагає виконання двох умов:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок коштів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише для фі­нансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів (наприклад, оборотні засоби, авансовані у стратегічні за­паси сировини, неліквідні товари тощо).

Докладніше досліджуючи золоте правило балансу, можна ви­явити таку саму суперечність, як і в золотому правилі фінансу­вання. Використання золотого правила балансу дає змогу уник­нути проблем з ліквідністю, якщо списання активів у результаті господарської діяльності за обсягами і термінами збігається з по­гашенням залученого капіталу і якщо грошових надходжень до­статньо для забезпечення розрахунків у процесі поточної опера­ційної діяльності. У довгостроковому капіталі має також існувати можливість пролонгувати строки погашення існуючих кредитів і залучити новий капітал. Якщо ж такі можливості існують, то до­тримання золотого правила балансу є необов'язковим.

ЕФЕКТ ФІНАНСОВОГО ЛІВЕРИДЖУ

Щоб визначити оптимальну структуру капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкрет­ного підприємства розраховують ефект фінансового лівериджу Ефл. Цей показник доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, маючи на меті визначити відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінити ризики, що при цьому виникають, а також під час роз­робки такої стратегії фінансування санації, яка дасть змогу оптимізувати джерела залучення фінансових ресурсів. Економічний зміст ефекту фінансового лівериджу розкриємо на поданому далі прикладі.

 

Форми фінансової санації.

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвес­тиційної діяльності. Перш ніж перейти до висвітлення механізму мобілізації фінансових джерел санації підприємств, розглянемо організаційні засади фінансування підприємств. При визначенні конкретних шляхів мобілізації фінансового капіталу слід вивчити порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, пра­вила, якими слід керуватися, формуючи активи та пасиви, а та­кож методи оптимізації розміру й структури капіталу.

Форми фінансування суб'єктів господарювання класифікую­ться за джерелами надходження капіталу та за правовим стату­сом інвесторів. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів – власний та позичковий капітал. Форми фінансування та їх класифікацію ілюструє рис. 4.1.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та по­зичкового капіталу. Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників, за допомогою кредиторів. У виняткових ви­падках може надаватися державна фінансова підтримка. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення на підприємство додаткових фінансо­вих ресурсів;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу. У першому випадку санація може набирати таких форм:

· зменшення номінального капіталу підприємства;

· конверсія власності в борг;

· конверсія боргу у власність;

· строків сплати заборгованості;

· добровільне зменшення заборгованості;

· самофінансування.

У другому випадку можливі такі форми:

· альтернативна санація;

· зменшення номінального капіталу з подальшим його збіль­шенням (двоступінчаста санація);

· безповоротна фінансова допомога власників;

· безповоротна фінансова допомога персоналу;

· емісія облігацій конверсійної позики;

· залучення додаткових позик.

У багатьох літературних джерелах розглядають також автоно­мну санацію, здійснювану з використанням власних коштів під­приємства та капіталу його власників, і зовнішню санацію, що від­бувається за рахунок коштів кредиторів і держави. Окремий вид санації підприємств – це санація за державної фінансової підтри­мки. Держава може фінансувати санаційні заходи на поворотній або безповоротній основі. Іноді вона може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб'єктів господарювання: податкові піль­ги, створення особливих умов підприємницької діяльності і т. ін.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного ро­ку), то має бути прийнято рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті в науковій літературі з питань санації часто вживається поняття “чиста санація”, або “санація балансу”. Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття засвідчених у балансі збитків. Санація балансу, як правило, є необхідною пере­думовою для залучення коштів інвесторів та кредиторів.

 

Санаційний прибуток – це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав (дизажіо), у результаті їх безкоштовної передачі до анулювання, зниження номінальної вартості або у разі одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Перша складова санаційного прибутку – дизажіо – дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і затратами, пов'язаними з процедурою викупу прав і зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються до анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнює номінальній вартості наданих до анулювання прав за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу. Дизажіо можна розглядати як один із видів емісійного доходу.

Безповоротна фінансова допомога – це сума коштів, переданих підприємству на умовах, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів. Вона може здійснюватися:

1) власниками корпоративних прав наданням фінансових ресурсів для покриття збитків та проведення санації;

2) кредиторами підприємства в разі повного або часткового списання заборгованості;

3) іншими зацікавленими в санації підприємства-боржника особами.

Санаційний прибуток у частині емісійного доходу не є об'єктом оподаткування. Безповоротна фінансова допомога включається до складу валових доходів підприємства-одержувача і підлягає оподаткуванню на загальних підставах. Якщо ж підприємство має непокриті збитки, то фінансова допомога не оподатковується в тій частині, яка спрямовується на покриття збитків підприємства. Сума, яка залишається після погашення збитків, оподатковується на загальних підставах. Якщо безповоротну фінансову допомогу здійснює юридична особа, то суму зазначеної допомоги вона має відносити на рахунок власних коштів підприємства, які залишаються після сплати податків.

Якщо санація балансу здійснюється за рахунок емісійного доходу, то в результаті такої операції змінюється лише структура власного капіталу, а загальна його сума лишається незмінною. Якщо ж підприємство отримало санаційний прибуток у вигляді безповоротної фінансової допомоги, то власний капітал збільшується на суму отриманої допомоги за відрахуванням податкових платежів.

 

Рис. 9.1. Альтернативні варіанти розвитку справи про банкрутство

За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі способів добору (селекції) суб'єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20–30.

Позовних заяв щодо оголошення підприємств банкрутами 1999 року було в Україні 20000. Як свідчить статистика, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами.

В Україні близько 10–15% всіх поданих позовів про банкрутство стосуються підприємств з державною формою власності. Поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення Закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (зокрема на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна.

 

Модель Спрінгейта

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 С + 0,4D.

Тут А – робочий капітал / загальна вартість активів; В – прибуток до сплати податків та процентів / загальна вартість активів;

С – прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; D – обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Також існує:

Функції контролінгу

Перелік питань для підсумкового контролю

(екзамен)

1. Фінансова криза на підприємстві: зміст, причини виникнення.

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи Украї­ни, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фі­нансів базової ланки економіки – підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істо­тне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінан­сової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання ма­ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор­тимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від “ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до “ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належ­ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяль­ності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм­стві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенці­алу для успішного функціонування. З позиції фінансового менедж­менту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здій­снювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па­раметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібра­ти найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено на
рис. 1.1.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття прави­льних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на під­приємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що за­лежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;

• зменшення купівельної спроможності населення;

• значний рівень інфляції;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• посилення конкуренції в галузі;

• криза окремої галузі;

• сезонні коливання;

• посилення монополізму на ринку;

• дискримінація підприємства органами влади та управління;

• політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри­ємства або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);

• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система ран­нього попередження та реагування, одним із завдань якої є про­гнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кри­зи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фі­нансово-господарський стан підприємства такі:

· втрата клієнтів і покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу про­дукції;

· неритмічність виробництва, неповне завантаження потуж­ностей;

· підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наяв­ність наднормативних запасів;

· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

· підвищення тиску на ціни;

· істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недо­одержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

· стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано вироб­ничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

· криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених ви­дів кризи, подані в табл. 1.4. Між розглядуваними видами кри­зи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна кри­за спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Розвиток си­мптомів фінансової кризи на підприємстві унаочнює рис. 1.2. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зни­ження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зни­ження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банк­рутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризо-вих заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризово-го управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумо­вою правильної та своєчасної реакції на неї.

 

Таблиця 1.4







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.200.226.179 (0.022 с.)