ТОП 10:

Збільшення номінальної вартості корпоративних прав



В цьому випадку акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду акціонерного товариства збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок джерел:

o додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

o індексації основних фондів.

Кожний акціонер може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився зробити це, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

Обмін облігацій на акції

У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента статутний фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики.

Облігації конверсійної позики(конвертовані облігації) — це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. Конверсійні облігації є особливо ефективним санаційним інструментом, є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства.

Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

1) відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться нарівні з кредиторами);

2) можливості збільшити капітал, яку дають звичайні акції.

Підприємства емітують такі облігації у випадках:

o коли ставки на кредитному ринку високі,

o курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження, внаслідок чого випуск звичайних акцій є проблематичним.

Переваги конверсійних облігацій:

o проценти за ними є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку, отже, інвестори дають згоду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції;

o проценти за борговими цінними паперами відносяться на валові витрати емітента, а дивіденди за акціями сплачуються за рахунок чистого прибутку.

Конверсійні облігації випускають, як правило, великі підприємства на строк 5—10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, взятих для конверсії.

Коефіцієнт конверсії — це відношення, за яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 : 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то 4 облігації можна обміняти,на одну звичайну акцію.

Оскільки конверсія може відбуватися через кілька років після емісії облігацій, за цей період прибутковість емітента та ринковий курс акцій можуть значно змінитися. Щоб привести у відповідність реальну ціну акцій з вартістю конверсії, умовами емісії можуть бути передбачені доплати, які здійснюються під час обміну. Застосовують такі види доплат:

1) фіксованого розміру — курс емісії акцій визначається розміром доплат та коефіцієнтом конверсії;

2) зростаючого розміру — курс емісії акцій із часом зростає, що сприяє прискоренню конверсії;

3) спадного розміру — курс емісії акцій із часом зменшується, що сприяє віддаленню конверсії;

4) прив'язані до дивідендів — розмір доплат збільшується або зменшується пропорційно до ставки нарахування дивідендів за акціями підприємства;

5) компенсаційні — у разі конверсії окрім акцій держатель облігацій отримує певну суму грошових компенсацій.

Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс її (вартість облігацій плюс доплати) нижчий від біржового курсу акцій. Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони мають бути встановлені так, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.

Рішення держателів облігацій щодо їх конверсії в акції залежить від рівня прибутковості та надійності емітента. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

 

 

16.

Функції нагляду за повнотою виконання плану санації покладаються на арбітражного керуючого (розпорядника майна чи керуючого санацією). Повноваження арбітражного керуючого, членів комітету кредиторів та нагляд господарського суду зберігаються до повного виконання плану санації.

Арбітражний суд, ухвалюючи рішення про санацію, призначає керуючого санацією. Це може бути особа, котра мала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів і (або) інвесторів.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов’язані забезпечити передачу йому бух-галтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей.
Керуючий санацією має право:

• самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень;
• укладати від імені боржника мирову та інші цивільно-правові угоди;
• відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених відповідним законом.

Істотним є те, що керуючий санацією у тримісячний строк від дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися вико-нувати договори боржника, укладені до порушення справи про банкрутство й не виконані повністю або частково в такому разі:

• виконання договору завдає збитків боржникові порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов;

• договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостро-ковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологіч-ним циклом, який перевищує строки санації боржника;

• виконання договору створює умови, що перешкоджають від-новленню платоспроможності боржника.

Керуючий санацією зобов’язаний:

• прийняти в господарське відання майно боржника та організувати його інвентаризацію;

• відкрити спеціальний рахунок для здійснення санації та розрахунків із кредиторами;

• розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника;

• організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

• вжити заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

• розглянути вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство у процедурі розпорядження майном боржника та санації;

• заявити в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;

• звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації.
Коли затверджено звіт керуючого санацією або достроково припинено процедуру санації, припиняються повноваження арбі-тражного керуючого як керівника санації, про що зазначається у відповідній ухвалі суду. Якщо процедура санації припиняється достроково з огляду на укладення мирової угоди або погашення вимог кредиторів, керу-ючий санацією і далі виконує повноваження керівника (органів управління) боржника доти, доки в установленому порядку тако-го керівника не буде призначено.

17.

Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники. Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів.

Форми фінансування санації власниками :

а) внески на збільшення статутного фонду;

б) надання позик;

в) цільові внески на безповоротній основі.

Найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення.

Надання позик, як зовнішнє джерело фінансування санації плану санації.

Активну участь кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли вони внаслідок санації і збереження підприємства-боржника одержать більшу користь, ніж при його ліквідації. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у розподілі прибутку цього підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або сподіваючись одержати великий ринок збуту своєї продукції.

У цьому випадку здійснюється реструктуризація пасивів підприємства як конвертування боргу у власність. Суть її полягає в тому, що підприємство-боржник стимулює великих кредиторів, наприклад, банк, що обслуговує, придбати корпоративні права в обмін на боргові зобов'язання. У результаті цього боржник досягає подвійної мети:

- підвищує ринковий курс корпоративних прав, тому що здійснюється їх додаткове придбання;

- поліпшується структура балансу, тому що співвідношення власних і позикових коштів змінюється в позитивний для підприємства бік.

Одним з методів санації за допомогою кредиторів є підвищення боргу й мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Ця форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство. Через те, що ця форма кредиту пов'язана з високим рівнем ризику, ставка відсотка досягає максимального рівня. При цьому, якщо банк дає кредит підприємству, проти якого порушена справа про банкрутство до моменту підписання кредитного договору, а інформація була опублікована, безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.

Загроза банкрутства змушує персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Така ситуація особливо часто виявляється в період загального економічного спаду, коли наявний дефіцит альтернативних робочих місць.

Фінансова санація персоналом може здійснюватися в таких формах:

- відстрочка чи скасування нагороди за виробничі результати;

- надання працівниками позик;

- придбання працівниками акцій цього підприємства.

 


18. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», передбачено використання реструктури­зацї як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, право­вих, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукцїї, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду юридичної особи, а та­кож: у зміні організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

Форми реструктуризації:

1) реструктуризація виробництва ;

2) реструктуризація активів;

3) фінансова реструктуризація;

4) корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає внесения змін до

організаційної та у виробничо-господарської сфери підприємства

з метою шдвищення його рентабельностї та конкурентоспроможності. Ідеться насамперед про такі заходи:

зміна керівництва підприємства; упровадження нових, прогресивних форм та методів управління; диверсифікація асортименту продукції; поліпшення якості продукції; підвищення ефективності маркетингу; «зменшення витрат на виробництво; «скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.
Реструктуризація активів передбачає заходи:

• продаж частини основних фондів;

• продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів
тощо;

• продаж окремих підрозділів підприємства; «зворотний лізинг;

• реалізація окремих видів фінансових вкладень;

• рефінансування дебіторської заборгованості. Фінансовареструктуризація пов'язана зі зміною структури й розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змшами в інвестиційній діяльності підприємства.

Отже, це такі заходи: реструктуризація заборгованості перед кредиторами; одержання додаткових кредитів; «збільшення статутного фонду; заморожування інвестиційних вкладень.

Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Остання передбачає реорганізацію підприємства, що має на меті змінити власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб і (або) нову організаційно-правову форму діяльності. У межах такої реструктуризації виконують:

• часткову або повну приватизацію;

• поділ великих підприємств на частини;

• виокремлення з великих підприємств тих чи інших підрозді-лів, зокрема об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних під-розділів;

• приєднання до інших чи злиття з іншими, потужніігшми під-приємствами.

Реорганізація(злиття, приєднання, поділ, виокремлення, пере-творення) підприємства має відбуватися з додержанням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а іноді — за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рі-шенням суду (арбітражного суду). Перш ніж вдаватися до санаційної реорганізації, слід поглиблено проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства, яке перебуває у кризі, з огляду на основні характеристики його діяльності. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства. Якщо прийнято рішення про його реорганізацію, потрібно розробити план реорганізаційних заходів.

19.

До розукрупнення підприємства (поділ, виокремлення) вдаються в таких основних випадках:

1. Якщо в підприємства поряд із прибутковими секторами діяльності є багато збиткових виробництв. Метою розукруп­нення при цьому є виокремлення підрозділів, які є санаційно спроможними, і їх подальше фінансове оздоровления, зокрема й за допомогою приватизації.

2. Уразі високого рівня диверсифікації сфер діяльності підприємств, які підлягають санації.

3. Коли йдетъся про передприватизаційну підготовку державних
підприємств з метою підвищення їх інвестиційноїпривабливості.

4. За рішенням антимонопольних органів.

Підприємство-монополіст, яке підлягає примусовому розукрупненню, реорганізується самостійно.

Реорганізація поділом. Поділ — це спосіб реорганізації, який полягає в тому, що юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

Угода про реорганізацію поділом має містити:

· повний перелік та обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному правонаступнику;

· строк складання розподільного балансу з розшифруван-нями кожної статті цього балансу.

Якщо кількість засновників підприємства, котре реорганізується, менша за кількість підприємств, що створюються в резуль­таті поділу, то частка кожного засновника в його статутному фо­нда відповідним чином розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників стає співзасновником усіх (або деяких) із підприємств-правонаступників. Внесками засновників до статутного фонду таких підприємств є їх частки у стату­
тному фонді підприємства, що реорганізується.

Реорганізація виокремленням.Згідно із Законом «Про підприємства в Україні»підприємство може бути створене в ре­зультаті виокремлення зі складу діючого підприємства одного чи кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань згідно з рішенням їх трудових колективів і за згодою власників або уповноваженого ними органу. Під час виокремленняз підприємства одного чи кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Реорганізація виділенням передбачає, що частина активів і пасивів підприємства, яке реорганізується, передається право-насгугшику або кільком правонаступникам, утворюваним унаслідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність. Воно не втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих документів згідно з чинним законодавством.

Коли ведеться про виокремлення, нова юридична особа (особи) створюється з використанням лише частини надежного реорганізованому підприємству майна. Залишкова частина є базою для продовження господарської діяльності. Етапи реорганізації підприємства виокремленням здебільшого збігаються з тими, які були описані в разі реорганізації поділом. Виняток становить останній етап, оскільки під час виокремлення реорганізоване підприємство не виключа-ється з державного реестру. Виокремлення засновників, якщо створюється юридична особа в результаті виокремлення, є не обов'язковим. Засновником юридичної особи, створюваної в результаті виділення, може бути реорганізоване підприємство. При цьому новостворена юридична особа може бути дочірнім підприємством.

20.

До основних форм реорганізації, результатом яких є укруп­нения підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, а також їх взаємне поглинання.

Із санаційною метою зазначені форми реорганізації нерідко застосовують, коли підприємство-боржник не в змозі розрахуватися зі своїми боргами і змушене в досудовому чи судовому по­рядку шукати санатора, який погасив би або перейняв на себе заборгованість. Санатор переймає на себе, як правило, не лише зобов'язання зі сплати заборгованості, а й контроль над боржником, який втрачає свій юридичний статус у результаті приєднан-ня, поглинання чи злиття із санатором.

До основних мотивів, які можуть спонукати санатора до реорганізації поглинанням, приєднанням чи злиттям з підприємством, що перебуває у фінансовій кризі, можна віднести такі:

1. Ефект синергізму. Синергізм — це умова, за якої загальний
результат є більшим від суми часток. Коли йдеться про реорганізацію, спрямовану на використання ефекту синергізму, вартість підприємства в її результаті перевищує сумарну вартість окремих підприємств до реорганізації.

2.Прагненнязаволодітиліцензіями, патентами, ноу-хау, які є
в розпорядженні підприємства, що перебуває в кризі.

З.Отримання надійного постачальника факторів виробництва(наприклад, сировини чи комплектуючих).

4. Податкові переваги.Прибуткова фірма може придбати ком-панію, яка мае від'ємний об'єкт оподаткування, і таким чином отримати економію на податкових платежах.

5. Придбання активівза ціною, нижчою за 'іх вартість заміщення, передача технологічних і управлінських знань та навичок (тех-нологічні трансферта) тощо.

6. Диверсифікаціяактивів та діяльності з метою зменшення ри-зиків.

7. Попередження захоплення компаніївеликими корпоративними «хижаками» та збереження контролю над підприємством.

В антимонопольних законодавствах більшості країн розрізня-ють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне.

Горизонтальне злиттяце об'єднання двох фірм, які ви-робляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги; Вертикальне злиттяце злиття одного підприємства з йо-го постачальником сировини чи споживачем продукції.

Злиття кількох підприємств в одне. Така форма санаційної реорганізації, як злиття, означає об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим, фінансово стійким підприємством (кількома підприємствами). У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства.

Під час такої реорганізації активи і пасиви підприємств, що реорганізуються, у повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику; підприємства, які злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають свій юридичний статус. Реорганізація приєднанням. Приєднання — це спосіб корпо­ративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних осіб — правопопередників до іншої юридичної особи — правонаступника. Поглинання. Ця форма реорганізації полягає в придбанні корпо­ративних прав фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором. Поглинуте підприємство може або зберегги свій статус юридичної особи і стати дочірнім підприємством санатора, або бути приєднаним до підприємства-санатора і стати його струк-турним підрозділом, втративши при цьому юридичний статус. Майнові права та зобов'язання боржника переходять до правонаступника.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.186.116 (0.016 с.)