Позитивні та проблемні аспекти функціонування ІС в організаціях.

В останні роки став популярний інформаційний менеджмент. Інформаційний менеджмент охоплює систематичне планування, організацію і контроль інформаційної діяльності та інформаційних процесів, а також комунікації підприємства з метою поліпшення його роботи. До нього входить вирішення таких задач, як забезпечення технічними та програмними засобами, концептуальні та організаційні розробки (правила), які визначають інформаційну та комунікаційну структуру підприємства, а також кадрова політика та юридичні питання, всі питання обробки даних, які включають телефонний зв’язок, діловодство, бланкове господарство та ін.

Тобто ІМ трактується як повне управління всією інформаційною системою підприємства та її окремими компонентами, інформаційними ресурсами включно.

Передумовою введення спеціалізованого інформаційного менеджменту, як складової системи менеджменту будь-якої організації стали:

· хронічне перевищення фактичних витрат на проекти інформаційних систем порівняно з запланованими сумами, що часто супроводжується незадовільною якістю результатів розробки;

· надмірне зростання витрат на обслуговування ІС, які вже знаходяться в експлуатації, що гальмувало створення і розвиток нових систем або підсистем через брак коштів;

· поглиблення суперечності між централізованими і децентралізованими технічними і технологічними рішеннями.

Основні задачі інформаційного менеджменту: створення інформаційної інфраструктури фірми; управління інформаційними технологіями; розробка управлінських інформаційних систем; створення БД; консультування користувачів; захист даних; отримання даних із зовнішніх ресурсів.

Формування відділу ІТ організації

Набуття інформацією стратегічної ваги у підвищенні конкурентоздатності підприємства в інформаційному суспільстві зумовило необхідність перегляду місця і ваги ІТ-підрозділу. Він може мати різну назву: ІТ-підрозділ, Інформаційна служба, Відділ АСУ, Відділ розробки впровадження та супроводу КІС.

Керівник ІТ-підрозділу повинен:

¾ стати посередником між господарським керівництвом і ринками;

¾ стати своєрідним каталізатором інформаційної діяльності і ланкою, що об’єднує всіх її учасників;

¾ знати мову господарських керівників;

¾ допомагати виявляти ризики та організаційні ускладнення при реалізації ІТ-проектів;

¾ розбиратись у технологічних питаннях інформаційної діяльності;

¾ вміти виконувати функції генерального менеджера, сприймаючи інформаційну діяльність як бізнес-процес і одночасно керувати нею;

Відділ розробки, впровадження та супроводу корпоративної інформаційної системи (КІС) повинен/може містити наступні підрозділи:

¾ технічних засобів виконує функції обслуговування технічного забезпечення ІС

¾ системних програмних засобів займається впровадженням, налагодженням та експлуатацією автоматизованої системи управління або базових програмних засобів, СУБД та оболонок для розробки ІС

¾ прикладного програмного забезпечення призначений для максимального полегшення виконання функцій співробітниками підприємства за допомогою їх автоматизації.

¾ системного адміністрування для моніторингу подій і дій в системі, визначення та коригування повноважень користувачів тощо.

Тема 6. Системи підтримки прийняття управлінських рішень.

1. Інформація в СППР.

2. Сутність, архітектура й сфери використання системи підтримки прийняття рішень.

3. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управ­лінських рішень.

4. Види та розвиток експертних систем.

5. Використання технологій штучного інтелекту в управлінні організацією.

Інформація в СППР.

Перетворення даних в інформацію здійснюється інформаційним процесором. Інформаційний процесор — один з головних елементів будь-якої концептуальної системи, який може складатися з комп’ютерних і некомп’ютерних компонентів або деякої їх комбінації.

12 ознак корисності інформації для користувача СППР.

1. Своєчасність (Timeliness).

2. Достатність (Sufficiency).

3. Рівні деталізації та агрегації (Level of detail and aggregation).

4. Зрозумілість (Understandability).

5. Недопущення зміщення (Freedom from bias).

6. Релевантність (Decision relevance).

7. Зіставлюваність (Comparability).

8. Надійність (Reliability).

9. Надмірність (Redundancy).

10. Економічна ефективність (рентабельність) (Cost Efficiency).

11. Квантифікація (можливість кількісного вираження якісної інформації) (Quantifiability).

12. Прийнятність формату (Appropriateness of format).

За останні 20 років двічі Нобелівська премія в галузі економіки присуджувалася за роботи з удосконалення загальноприйнятої концепції прийняття рішень – в 1978 р. Г. Саймону за дослідження процесу прийняття рішень (основна ідея – знаходження в економічних організаціях рішень прийнятних для всіх); в 1986 р. Дж. Б’юкенен за розвиток основ теорії прийняття економічних і політичних рішень (основна ідея прийняття рішень виходячи з інтересів що у цьому процесі осіб)

Створення рішень і розв’язання проблем — це взаємопов’язані поняття. Існує кілька способів класифікації проблем, що потребують прийняття рішень. Найбільшого поширення набула класифікація, запропонована Гербертом Саймоном і Алленом Ньюелом (табл. 4).

Таблиця 4

Класифікація задач організаційного управління

Клас	Визначальна особливість	Методи рішення	Галузі використання
Перший	Цілком структуровані (формалізова­ні) процедури вироблення рішень	Основані на стандартизації і програмуванні	Бухгалтерський облік; під­готовка виробництва; складський облік і т. ін.
Другий	Слабоструктуровані процедури ви­роблення рішень	Умови неповної інформації, теорії нечітких (розмитих) множин	Поточне планування; оперативно-календарне планування; управління запасами
Третій	Неструктуровані процедури вироб­лення рішень	Творчий підхід на основі поінформованості, кваліфікації, інтуїції і т. ін.	Прогнозування; перспек­тивне планування

Більшість неструктурованих проблем розв’язується за допомогою евристичних методів, у яких не передбачена жодна упорядкована логічна процедура пошуку їх розв’язку, а сам метод цілком залежить від особистих характеристик людини (інформованості, кваліфікації, таланту, інтуїції тощо).

Для слабоструктурованих проблем характерна відсутність методів розв’язання на основі безпосередніх перетворень даних. Постановка таких задач потребує прийняття рішень за умов недостатності інформації. Відомі випадки, коли на основі теорії нечітких множин і її застосувань були побудовані формальні схеми розв’язання таких задач. До слабоструктурованих задач можна віднести задачі з розподілу капіталовкладень, вибору проектів, проведення наукових досліджень і розробок, складання плану виготовлення виробів широкого вжитку тощо.

Найважливіша особливість слабоструктурованих проблем полягає в тому, що їх концептуальна модель може бути створена тільки на підставі додаткової інформації, яку надає особа, що бере участь у розв’язанні проблеми. Тому такі моделі не можуть бути об’єктивними, неупередженими.