Здатність людського організму підтримувати постійною температуру тіла при зміні параметрів мікроклімату і при виконанні різних за тяжкістю робіт називається терморегуляцією.

 

Терморегуляція здійснюється такими трьома шляхами:

1 Терморегуляція біохімічним шляхом.

2 Терморегуляція за рахунок зміни інтенсивності кровообігу.

3 Терморегуляція за рахунок випаровування вологи з поверхні тіла.

 

Терморегуляція біохімічним шляхом заснована на інтенсифікації тих або інших біохімічних реакцій (наприклад, мимовільне скорочення м'язів - тремтіння тіла).

Терморегуляція за рахунок зміни інтенсивності кровообігу. Рух крові по кровоносних судинах можна собі уявити як рух теплоносія в теплообміннику.

В цілому для тіла кількість крові може змінюватися більш ніж в 30 разів, а для кінцівок пальців - 600 разів.

Терморегуляція за рахунок випаровування вологи з поверхні людини. При зовнішній t = +30 - +33 ºС віддача тепла конвекцією і випромінюванням припиняється і відбувається віддача тепла шляхом випаровування поту з поверхні шкіри. Причому тим ефективніше, чим нижча відносна вологість повітря і вища швидкість руху повітря. При цьому організм втрачає і солі. З цієї причини в гарячих цехах робітникам дають підсолену газовану воду.

При зниженні t⁰ повітря реакція організму інша - судини звужуються і віддача тепла випромінюванням і конвекцією сповільнюється.

Вологість повітря також впливає на терморегуляцію організму, при високій вологості (φ = 85%) знижується випаровування поту, а при низькій (φ = 20%) - спостерігається пересихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рух повітря збільшує віддачу тепла і покращує стан організму, але в певних межах.

Мінімальна швидкість руху повітря, яка відчувається людиною, становить 0,2 м/с. Швидкість руху повітря впливає також на інтенсивність конвекції і віддачу тепла за рахунок потовиділення.

Швидкість руху повітря впливає і на розподіл шкідливих речовин у приміщенні, а також на перенесення пилу, що осів.

При дії високих температур можливий перегрів організму - тепловий удар. При різких коливаннях температури і сильному русі повітря виникають простудні захворювання.

Відповідно до ГОСТу 12.1.005-88 встановлюються оптимальні і допустимі метеорологічні умови для робочої зони приміщення в залежності від:

1) періоду року:

- холодний (з температурою зовнішнього повітря нижче
+10^о С);

- теплий (вище +10^о С).

2) категорії робіт за тяжкістю.

Всі роботи за тяжкістю поділяються на три категорії:

а) категорія легких робіт (1а, 1б - витрати енергії до 150 ккал/год) – роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, але не вимагають систематичного фізичного навантаження або підняття і перенесення вантажів (точне машинобудування);

б) категорія робіт середньої тяжкості (2а, 2б витрати енергії більше 150 і до 250 ккал/год) – роботи, пов'язані з постійною ходьбою, перенесенням невеликих вантажів (до 10 кг), і ті, що виконуються стоячи (механоскладальні і зварювальні);

в) категорія важких робіт (3 - витрати енергії більше 250 ккал/год) – робота, пов'язана з постійними пересуваннями і перенесенням значної (більше 10 кг) ваги (ковальський, ливарний, термічний цехи).

Оптимальні умови повітряного середовища встановлені для нормально одягнених людей при тривалому перебуванні в приміщеннях (більше 3 годин). Норми встановлюються для робочої зони.

Робочою зоною або зоною обслуговування вважається простір заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на яких перебувають люди або є робочі місця.

Постійним робочим місцем вважається місце, на якому робітник перебуває більшу частину свого часу.

 

Наприклад:

1) для категорії робіт середньої тяжкості (2а);

2) для холодного періоду року (температура зовнішнього повітря нижче +10°С);

3) на постійних робочих місцях.

Оптимальні і допустимі параметри мікроклімату повинні бути такими:

 

Параметри	Оптимальні	Допустимі
Температура	18-20^0С	17-23^0С
Відносна вологість	40 – 60%	не більше 75%
Швидкість переміщення повітря	0,2 м/с	не більше 0,3 м/с

 

Інтенсивність теплового опромінювання робітників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування не повинна перевищувати:

- 35 Вт/м² – при опромінюванні більше 50% поверхні тіла людини;

- 70 Вт/м² – більше 25% та не більше 75%;

- 100 Вт/м² – при опромінюванні не більше 25% поверхні тіла.