Виписування, зберігання і застосування лікарських засобів.

ЛЕКЦІЯ №7

(лікувальна справа)

Виписування, зберігання і застосування лікарських засобів.

План

1. Шляхи введення лікарських засобів в організм людини: зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи), ентеральний і парантеральний.

2. Місцева і резорбтивна дія ліків:

- Право пацієнта на отримання інформації про призначений лікарський засіб.

- Необхідність отримання згоди пацієнта на введення ліків.

3. Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

4. Переваги та недоліки ентерального введення, взаємодія ліків з продуктами.

- Сублінгвальний та ректальний способи введення лікарських засобів.

5. Парентеральний шлях уведення лікарських засобів, його особливості, переваги та недоліки.

- Види ін’єкцій.

- Анатомічні ділянки для парентерального введення лікарських засобів.

6. Ускладнення, їх профілактика.

- Тактика фельдшера в разі виникнення можливих ускладнень.

7. Виписування і отримання лікарських засобів в умовах стаціонару.

8. Правила зберігання, розміщення та обліку ліків у відділенні.

- Зберігання, призначення, застосування і облік препаратів списків А і В.

 

1. Шляхи введення лікарських засобів в організм людини: зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи), ентеральний і парантеральний.

Шляхи введення лікарських засобів

 

2. Місцева і резорбтивна дія ліків:

- Право пацієнта на отримання інформації про призначений лікарський засіб.

- Необхідність отримання згоди пацієнта на введення ліків.

Лікарські форми:

1. тверді: порошки, таблетки, драже, капсули.

2. м’які: свічки, мазі, пасти, пластирі, лініменти.

3. рідкі: розчини, настої, відвари, мікстури, настойки, екстракти.

Застосування лікарських препаратів називається фармакотерапією.

Дія лікарських засобів:

1) терапевтична:

за механізмом терапевтичної дії:

- етіотропна (впливає на причину захворювання)

- патогенетична (впливає на певні ланки патологічного процесу)

- симптоматична (призначають з метою усунення певного симптому)

- замісна (заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі)

за місцем дії:

- місцева (діє на тканину, що безпосередньо стикається з лікарським засобом)

- загальна (впливає на організм в цілому)

2) побічна:

- непереносимість → алергічні реакції (кропивниця, анафілактичний шок, набряк Квінке, дерматити)

- звикання до препарату

- накопичення в організмі

- кандидамікози – грибкові захворювання, що розвиваються при подавлені нормальної мікрофлори організму

- несумісність при поєднанні деяких препаратів.

Дози лікарських засобів:

- разова;

- вища разова;

- добова;

- токсична (може спричинити отруєння);

- смертельна (спричинює смерть).

Суворому предметному обліку в ЛПЗ підлягають: наркотичні, психотропні, отруйні препарати, спирти, ліки, що мають одурманюючі властивості, гостродефіцитні препарати (перев’язувальний матеріал, кровозамінники, системи для в/в вливань, спирт, преднізолон, анальгін, інсулін, ліпаза, антибіотики), гуманітарна допомога.

Медичні працівники зобов’язані інформувати пацієнта про:

- Назву призначеного лікарського засобу;

- Можливі побічні дії;

- Термін і ознаки ефекту від застосованого лікарського засобу;

- Спосіб застосування;

- Отримати згоду на застосування лікарських засобів.

 

3. Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

Зовнішній шлях введення лікарських засобів -це використання дії ліків на шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи; отримують місцеву та загальну дію.

Методи:

1. Втирання – введення ліків через шкіру без порушення її цілості, шкіра зігрівається, посилюється лімфо- та кровообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз.

Показання: місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, порушення трофічних процесів, паразитарні захворювання шкіри, алопеція.

Дія на прилеглі тканини: гострі та хронічні ураження м’язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Лікарські форми: рідини, мазі.

Протипоказання: тяжкі ураження шкіри (мацерація, пролежні, фурункули, карбункули, гноячкова висипка).

2. Змазування – нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки тіла.

Паста – це суміш окису цинку, тальку, крохмалю з ланоліном або вазеліном, яка проникає через поверхневий роговий шар шкіри і зберігає її еластичність.

Механізм дії мазі: мазь на жировій основі затримує випаровування води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз; розм’якшується роговий шар, що посилює проникнення лікувальної рідини в шкіру.

3. Мазеві пов’язки.

Показання: при необхідності тривалого впливу лікарської речовини (12-24 год.)

4. Волого-висихаючі пов’язки.

Показання: гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екземою.

5. Припудрювання та присипання.

Показання: для зменшення подразнення при попрілостях, надмірному потовиділенні.

6. Пластирі (бактерицидний, перцевий, фіксуючий, лікувальний) – густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею, застосовують для розсмоктування глибоких обмежених ущільнень шкіри (накладають на 1-2 дні).

7. Бовтанки – суміш порошків і рідин (гліцерин, спирт, олія). Не застосовують на мокнучі поверхні, при надмірній сухості шкіри – на волосисті місця.

8. Інгаляції – препарати вводять у дрібнорозсіяному аерозолі, пароподібному або газоподібному стані.

Види аерозолів:

- низькодисперсні аерозолі (водорозчинні лікарські засоби, олії) для тепловологих інгаляцій (підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискорюють його евакуацію) і олійних (зменшують сухість слизових оболонок) – фіксуються у верхніх дихальних шляхах.

- високодисперсні аерозолі – ферменти (трипсін, хімотрипсін) проникають в альвеоли, розріджують мокротиння, поліпшуючи дренаж бронхів.

Показання: гострі і хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів, які супроводжуються утворенням великої кількості густого мокротиння, бронхіальна астма, хронічна пневмонія, пневмосклероз, після операцій на легенях.

Протипоказання: схильність до легеневих кровотеч, гіпертонічна хвороба ІІБ і ІІІ стадії, порушення гемодинаміки ІІ-ІІІ ступеня, підвищена чутливість до препарату.

Переваги: лікарські засоби у незмінному вигляді потрапляють безпосередньо в ділянку патологічного процесу.

Недоліки: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу в разі порушення проникності дихальних шляхів.

Види апаратів для інгаляцій: закритого та відкритого типів, індивідуальний домашнього вживання.

9. Введення крапель в очі при захворюваннях кон’юнктиви, рогівки, кришталика, сітківки ока (1-2 краплі в 1 око).

10. Введення крапель в зовнішній слуховий хід при запаленні середнього вуха (6-8 крапель в 1 ухо).

11. Введення крапель в ніс (5-6 крапель в 1 носовий хід).

12. Закладання мазі за повіко.

Місцевий шлях введення, безпосередньо у вогнище ураження.

В спинномозковий канал, в суглобові сумки, плевральну порожнину, бронхи, трахею.

Підшкірні ін’єкції.

Переваги: технічно легкі у виконанні; багато ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підшкірну жирову клітковину і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказання: глибокі зміни в шкірі, опіки, інфільтрати, поранення у тих ділянках, де треба робити ін’єкцію, виражений набряк та рубцеві зміни підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для п/ш ін’єкцій:

- зовнішня поверхня плечей(пацієнт зручно сидить або лежить, рука трохи зігнута у ліктьовому суглобі),

- підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік, руку на боці ін’єкції слід опустити і трохи відвести назад),

- передньозовнішня поверхня стегон,

- латеральні поверхні живота на рівні пупка (пацієнт лежить на спині).

У цих ділянках шкіру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Вводять 1-2 мл розчину, максимально – 5мл.

Особливості п/ш введення олійних розчинів:

1) Ампулу підігрівають на водяній бані або в руці до температури 36-37⁰С.

2) Двомоментне введення: після введення голки в тканину складку шкіри відпускають і лівою рукою відтягують поршень шприца до себе, щоб переконатися, що голка не потрапила у кровоносну судину. За наявності крові в шприці відтягують трохи голку із шприцом до себе, не виймаючи її, вводять під іншим кутом і знову перевіряють.

3) Після введення місце ін’єкції масажують, для кращого розсмоктування накладають грілку або зігрівальний компрес.

Особливості введення інсуліну.

1. Дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально з урахуванням клінічної картини, вмісту глюкози в крові і в сечі.

2. Інсулін зберігають в холодильнику при температурі 2-8⁰С. Перед введенням інсулін підігрівають до кімнатної температури (не вище 22⁰С), за 1 год. перед ін’єкцією витягнути його з холодильнику.

3. Перед введенням візуально оцінити стан інсуліну: інсулін короткої дії – абсолютно прозорий, продовженої дії – білий осад на дні.

4. Перед введенням першої дози інсуліну треба зробити в/ш або скарифікаційну пробу на індивідуальну чутливість до препарату з метою уникнення можливої алергійної реакції.

5. Ін’єкцію робити інсуліновим шприцом, при відсутності необхідно розрахувати в мл призначену лікарем дозу. В 1мл може бути 40ОД, 80ОД, 100ОД (в 0,1мл відповідно 4ОД, 8ОД, 10ОД).

6. Перед набиранням суспензії інсуліну флакон потрібно струсити до утворення рівномірної суміші.

7. Точно набирати дозу інсуліну.

8. Враховувати тривалість терапевтичного ефекту інсуліну: інсулін короткої дії дає терапевтичний ефект 6-8год; середньої пролонгованої дії – 16-20год; пролонгованої дії – 24-36год.

9. Спирт знижує активність інсуліну, тому після протирання корка флакона та шкіри пацієнта спиртом треба дати час для повного випаровування спирту.

10. Ін’єкцію інсуліну треба робити за 15-20хв. до їди, простежити, щоб пацієнт обов’язково поїв для запобігання виникнення гіпоглікемічної реакції.

11. Найшвидше інсулін всмоктується з ділянки живота, найповільніше – із стегна (вранці вводять у живіт, а ввечері – в стегно).

12. Кожного разу потрібно змінювати місце ін’єкції, тому що при введенні в одну й ту саму анатомічну ділянку може виникнути ускладнення – жирова дистрофія.

13. Голку вводять під кутом 45⁰, у разі довжини голки до 1,5см – під кутом 90⁰.

14. Вводять інсулін повільно, не протирають і не масажують місце ін’єкції.

Особливості введення гепарину:

Гепарин – це антикоагулянт прямої дії.

1. За 15-20 хв. до ін’єкції прикладіть холод до місця проколювання (у ділянці живота, щоб знизити ймовірність утворення синців).

2. Введіть голку в основу складки під кутом 90⁰, препарат вводять повільно, щоб уникнути пошкодження тканин і больових відчуттів.

3. Шкіру не протирайте, а дещо натисніть стерильним сухим тампоном на місце ін’єкції і тримайте 30-60с.

4. Чергуйте анатомічні ділянки для ін’єкцій. Ділянки, в які ін’єкції роблять протягом тижня, мають перебувати принаймні на відстані 2,5см одна від одної.

5. Утворення синця після ін’єкції свідчить про те, що доза препарату не адсорбується належним чином.

6. Не можна робити ін’єкції в місце утворення синця.

Внутрішньом’язові ін’єкції.

Застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при п/ш ін’єкціях, оскільки м’язи краще постачаються кров’ю та лімфою. Деякі препарати при п/ш введенні спричиняють місцеве подразнення тканин, біль, погано розсмоктуються, що призводить до утворення інфільтратів.

Максимально в/м можна ввести до 10мл.

Ділянки тіла, що використовують для в/м ін’єкцій: верхньозовнішній квадрант сідниць (пацієнт лежить на животі), передньозовнішня поверхня стегон (пацієнт лежить на спині), підлопаткові ділянки (пацієнт сидить на стільці, випрямивши спину і притискає до спинки стільця лівий чи правий бік), рідше триголовий м’яз плеча.

Не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, це може призвести до утрудненого введення голки, навіть до її ламання. Не слід виконувати ін’єкцію пацієнту у положенні стоячи, тому що він може знепритомніти.

 

Взяття крові з вени.

- для біологічних і серологічних досліджень беруть кров з вени натще із розрахунку 5 мл на одне дослідження.

- м/с бере кров з вени в масці, гумових рукавичках, захисних окулярах, фартусі.

- на пробірці і направленні проставляють відповідний однаковий номер.

- пробірки закривають гумовими корками.

- кров не зберігають у холодильнику.

- доставляють в лабораторію не пізніше ніж через 1 год. після забору в спеціальному ящику-контейнері або промаркірованому біксі, на дно кладуть бавовняну серветку, згорнуту в 4 шари.

- направлення до лабораторії відправляють окремо в поліетиленовому пакеті. Зазначають: назву лабораторії, назву біоматеріалу і дослідження, реєстраційний номер, відділення, ПІБ пацієнта, стать, вік, діагноз, дату взяття крові, прізвище особи, яка здійснювала взяття біоматеріалу.

- транспортування крові в лабораторію здійснює м/с в гумових рукавичках.

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження:

- Здійснюють до початку хіміотерапевтичного лікування або через 12-24 год. після останнього введення а/б.

- Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні лабораторії, їх зберігають у холодильнику +4- +6⁰С. Перед взяттям крові флакон зігрівають до кімнатної температури.

- Не перевіряють прохідність голки, щоб уникнути попадання в шприц м/о з повітря.

- Обпалюють горловину флакона на полум’ї, не торкаючись його стінок, вливають в нього кров.

- Ще раз обпалюють горловину флакона, потім стерильну частину корка і закривають ним флакон.

Кров на білірубін, трансамілазу беруть в суху чисту пробірку 3-5мл. Перед взяттям крові рекомендують одноденне голодування, не варто вживати аскорбінову кислоту.

Особливості взяття крові з вени на коагулограму:

- У конусоподібну пробірку наливають 1мл 3,8% р-ну цитрату натрію (антикоагулянт).

- Беруть 10мл, по стінці пробірки випускають 9мл крові.

- Кров перемішують з антикоагулянтом легким поколихуванням без утворення піни.

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю:

- Шкіру обробляють 3%р-ном пероксиду водню або фурациліном.

- 5мл крові виливають у чистий сухий стерильний флакон з-під а/б, закривають корком.

- Горловину з корком навхрест заклеюють 2 смужками лейкопластиру, його краями фіксують направлення.

- Лікар засвідчує особисті дані хворого в направленні своїм підписом, на коркові – особистою печаткою.

Взяття крові на ВІЛ-інфекцію:

- Працювати обережно, не використовувати пробірки з відбитими краями.

- Засоби особистого захисту: маска, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух.

- У кожному пацієнтові треба вбачати можливого носія тієї чи іншої інфекції.

- Кров у холодильнику зберігається не більше доби.

- Кров доправляють у лабораторію у контейнері з ущільнювачем або промаркованому біксі.

- Окремо доправляють направлення.

Кровопускання (300-500мл)

Механізм дії: зменшує кількість циркулюючої крові, може мати позитивне значення при правошлунковій серцевій недостатності (набряк легень). Включається нейрогуморальний механізм і підвищується вміст води в крові до 15% вище від початкового, тому в деяких випадках знижується в’язкість крові і зсідання її триває довше.

Показання:

- Хронічна некомпенсована серцева недостатність з явищами застою (набряк легень);

- Значне підвищення АТ різного походження (гіпертонічна хвороба, гострий нефрит);

- Тяжкі отруєння та інтоксикації.

Протипоказання:

- Значне зниження АТ;

- Недокрів’я;

- Шок, колапс.

Після кровопускання хворий повинен дотримуватись постільного режиму протягом доби. Спостерігають за загальним станом хворого, здійснюють контроль АТ, пульсу. Випущена кров є утилітарною, її знезаражують і виливають в каналізацію.

ЛЕКЦІЯ №7

(лікувальна справа)

Виписування, зберігання і застосування лікарських засобів.

План

1. Шляхи введення лікарських засобів в організм людини: зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи), ентеральний і парантеральний.

2. Місцева і резорбтивна дія ліків:

- Право пацієнта на отримання інформації про призначений лікарський засіб.

- Необхідність отримання згоди пацієнта на введення ліків.

3. Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

4. Переваги та недоліки ентерального введення, взаємодія ліків з продуктами.

- Сублінгвальний та ректальний способи введення лікарських засобів.

5. Парентеральний шлях уведення лікарських засобів, його особливості, переваги та недоліки.

- Види ін’єкцій.

- Анатомічні ділянки для парентерального введення лікарських засобів.

6. Ускладнення, їх профілактика.

- Тактика фельдшера в разі виникнення можливих ускладнень.

7. Виписування і отримання лікарських засобів в умовах стаціонару.

8. Правила зберігання, розміщення та обліку ліків у відділенні.

- Зберігання, призначення, застосування і облік препаратів списків А і В.

 

1. Шляхи введення лікарських засобів в організм людини: зовнішній (через шкірні покриви, слизові оболонки і дихальні шляхи), ентеральний і парантеральний.

Шляхи введення лікарських засобів

 

2. Місцева і резорбтивна дія ліків:

- Право пацієнта на отримання інформації про призначений лікарський засіб.

- Необхідність отримання згоди пацієнта на введення ліків.

Лікарські форми:

1. тверді: порошки, таблетки, драже, капсули.

2. м’які: свічки, мазі, пасти, пластирі, лініменти.

3. рідкі: розчини, настої, відвари, мікстури, настойки, екстракти.

Застосування лікарських препаратів називається фармакотерапією.

Дія лікарських засобів:

1) терапевтична:

за механізмом терапевтичної дії:

- етіотропна (впливає на причину захворювання)

- патогенетична (впливає на певні ланки патологічного процесу)

- симптоматична (призначають з метою усунення певного симптому)

- замісна (заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі)

за місцем дії:

- місцева (діє на тканину, що безпосередньо стикається з лікарським засобом)

- загальна (впливає на організм в цілому)

2) побічна:

- непереносимість → алергічні реакції (кропивниця, анафілактичний шок, набряк Квінке, дерматити)

- звикання до препарату

- накопичення в організмі

- кандидамікози – грибкові захворювання, що розвиваються при подавлені нормальної мікрофлори організму

- несумісність при поєднанні деяких препаратів.

Дози лікарських засобів:

- разова;

- вища разова;

- добова;

- токсична (може спричинити отруєння);

- смертельна (спричинює смерть).

Суворому предметному обліку в ЛПЗ підлягають: наркотичні, психотропні, отруйні препарати, спирти, ліки, що мають одурманюючі властивості, гостродефіцитні препарати (перев’язувальний матеріал, кровозамінники, системи для в/в вливань, спирт, преднізолон, анальгін, інсулін, ліпаза, антибіотики), гуманітарна допомога.

Медичні працівники зобов’язані інформувати пацієнта про:

- Назву призначеного лікарського засобу;

- Можливі побічні дії;

- Термін і ознаки ефекту від застосованого лікарського засобу;

- Спосіб застосування;

- Отримати згоду на застосування лікарських засобів.

 

3. Зовнішні застосування лікарських засобів: переваги та недоліки, техніка застосування.

Зовнішній шлях введення лікарських засобів -це використання дії ліків на шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи; отримують місцеву та загальну дію.

Методи:

1. Втирання – введення ліків через шкіру без порушення її цілості, шкіра зігрівається, посилюється лімфо- та кровообіг, розширюються вивідні протоки сальних та потових залоз.

Показання: місцеві розлади крово- та лімфообігу, розлад функції периферичних нервових розгалужень у шкірі, порушення трофічних процесів, паразитарні захворювання шкіри, алопеція.

Дія на прилеглі тканини: гострі та хронічні ураження м’язів, периферичних нервових стовбурів, лімфаденіти, затяжні та хронічні запалення суглобів.

Лікарські форми: рідини, мазі.

Протипоказання: тяжкі ураження шкіри (мацерація, пролежні, фурункули, карбункули, гноячкова висипка).

2. Змазування – нанесення різних мазей, паст на уражені ділянки тіла.

Паста – це суміш окису цинку, тальку, крохмалю з ланоліном або вазеліном, яка проникає через поверхневий роговий шар шкіри і зберігає її еластичність.

Механізм дії мазі: мазь на жировій основі затримує випаровування води, закупорює вивідні протоки сальних і потових залоз; розм’якшується роговий шар, що посилює проникнення лікувальної рідини в шкіру.

3. Мазеві пов’язки.

Показання: при необхідності тривалого впливу лікарської речовини (12-24 год.)

4. Волого-висихаючі пов’язки.

Показання: гострі запальні ураження шкіри, які супроводжуються мацерацією, екземою.

5. Припудрювання та присипання.

Показання: для зменшення подразнення при попрілостях, надмірному потовиділенні.

6. Пластирі (бактерицидний, перцевий, фіксуючий, лікувальний) – густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею, застосовують для розсмоктування глибоких обмежених ущільнень шкіри (накладають на 1-2 дні).

7. Бовтанки – суміш порошків і рідин (гліцерин, спирт, олія). Не застосовують на мокнучі поверхні, при надмірній сухості шкіри – на волосисті місця.

8. Інгаляції – препарати вводять у дрібнорозсіяному аерозолі, пароподібному або газоподібному стані.

Види аерозолів:

- низькодисперсні аерозолі (водорозчинні лікарські засоби, олії) для тепловологих інгаляцій (підвищують секрецію, сприяють розрідженню мокротиння і прискорюють його евакуацію) і олійних (зменшують сухість слизових оболонок) – фіксуються у верхніх дихальних шляхах.

- високодисперсні аерозолі – ферменти (трипсін, хімотрипсін) проникають в альвеоли, розріджують мокротиння, поліпшуючи дренаж бронхів.

Показання: гострі і хронічні захворювання слизової оболонки носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів, які супроводжуються утворенням великої кількості густого мокротиння, бронхіальна астма, хронічна пневмонія, пневмосклероз, після операцій на легенях.

Протипоказання: схильність до легеневих кровотеч, гіпертонічна хвороба ІІБ і ІІІ стадії, порушення гемодинаміки ІІ-ІІІ ступеня, підвищена чутливість до препарату.

Переваги: лікарські засоби у незмінному вигляді потрапляють безпосередньо в ділянку патологічного процесу.

Недоліки: неточність дозування, можливі подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, недостатнє проникнення в ділянку патологічного процесу в разі порушення проникності дихальних шляхів.

Види апаратів для інгаляцій: закритого та відкритого типів, індивідуальний домашнього вживання.

9. Введення крапель в очі при захворюваннях кон’юнктиви, рогівки, кришталика, сітківки ока (1-2 краплі в 1 око).

10. Введення крапель в зовнішній слуховий хід при запаленні середнього вуха (6-8 крапель в 1 ухо).

11. Введення крапель в ніс (5-6 крапель в 1 носовий хід).

12. Закладання мазі за повіко.

Місцевий шлях введення, безпосередньо у вогнище ураження.

В спинномозковий канал, в суглобові сумки, плевральну порожнину, бронхи, трахею.