Міжнародна та європейська діяльність України в сфері стандартизації

 

В практичній діяльності робіт зі стандартизації необхідно вирішу­вати конкретні завдання, що стосуються різних галузей промисловості, науки, техніки, охорони середовища для проживання, наприклад: роз­робка методик вимірів концентрації забруднюючих речовин в об'єктах природного середовища; встановлення єдиних систем документації; розробка систем стандартів гармонізованих з міжнародними та інше. Такі завдання залежно від їх змісту можливо вирішувати в масштабах країни, галузі виробництва (міністерства) або підприємства.

1. Організація робіт з стандартизації

 

Керують та координують діяльністю у сфері стандартизації центральні органи виконавчої влади в межах їхньої компетенції та в закріплених сферах діяльності.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у ме­жах своїх повноважень:

Ø забезпечує здійснювання державної політики у сфері стандар­тизації;

Ø вживає заходів щодо гармонізування розроблюваних націона­льних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стан­дартами;

Ø бере участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

Ø установлює правила стосовно того, як треба розробляти, схва­лювати, приймати, переглядати, змінювати та скасовувати чинність національних НД, як їх позначати, класифікувати за видами та іншими ознаками кодування та реєстрації; вживає заходів щодо виконування зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

Ø співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

Ø формує програму робіт зі стандартизації та координує її вико­нування;

Ø вирішує питання щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та поря­док створювання;

Ø організує створення та ведення Національного фонду норма­тивних документів і Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

Ø організує надавання інформаційних послуг з питань стандар­тизації.

Суб'єкти стандартизації, які керують галузями (підгалузями) розробляють, приймають, змінюють та скасовують стандарти органі­зацій. Роботи зі стандартизації стосовно інформації, яка має обмеже­ний доступ, виконують відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

На технічні комітети покладено функції розробляти, розглядати та погоджувати міжнародні (регіональні)та національні НД.

Роботи зі стандартизації в галузі будівництва організує Мінбудар- хітектури України.

Інформацію про державні і міжнародні стандарти; стандарти ін­ших країн; державні класифікатори; органи з питань сертифікації; до­відкові дані різного практичного призначення та інше забезпечує ДКТРСП України. До системи ДКТРСП України належать науково- дослідні інститути, приладобудівні заводи, територіальні центри, на­вчальні заклади. ДКТРСП України координує діяльність 118 технічних комітетів із стандартизації; 134 органи із сертифікації продукції, сис­тем якості та послуг; 600 випробувальних центрів (лабораторій).

Детальні вимоги з питань організації робіт зі стандартизації наве­дені у ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення та ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Порядок розроблення національних нормативних документів та інших.

Державна система стандартизації спрямована на забезпечення реа­лізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів продукції, послуг, взаємо­замінності та сумісності продукції, її уніфікації, економії всіх видів ресурсів. Нормативною базою державної системи стандартизації є: державні стандарти; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інже­нерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств. За відсутності державних стандартів чи в разі необхідності встановлення вимог, які доповнюють вимоги державних стандартів, розробляються галузеві стандарти на продукцію.

Державний нагляд за додержанням стандартів норм і правил здійс­нює ДКТРСП України та його територіальні органи. Об'єктами держа­вного нагляду є: продукція виробничо-технічного призначення; товари народного споживання; продукція тваринництва, рослинництва, про­дукти харчування; імпортна продукція на відповідність чинним в Україні нормативним документам; продукція експортна - на відповід­ність нормативним документам; різні виробництва - на відповідність установленим вимогам щодо сертифікації продукції.

Державні стандарти України за дорученням Держстандарту Украї­ни можуть розробляти також підприємства, установи і організації, які мають у відповідній галузі стандартизації необхідний науково- технічний потенціал. Стандарти науково-технічних та інженерних то­вариств і спілок розробляють самі товариства і спілки. Стандарти під­приємства розробляють служби стандартизації підприємства (органі­зації).

Роботи з стандартизації здійснюють відповідно до річного плану, який формують на основі довгострокових програм і проектів планів роботи із стандартизації.

Відповідальність за відповідність нормативних документів із стан­дартизації вимогам чинного законодавства, а також їх науково- технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які про­вели їх експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи.

Порядок розроблення, узгодження, затвердження, розповсюджен­ня, перевірки, перегляду, зміни та скасування стандартів регламенто­вано:

ü для державних стандартів - ДСТУ 1.2:2003;

ü для технічних умов - ДСТУ 1.3:2004;

ü для стандартів організацій, підприємств - ДСТУ 1.5:2004;

ü для галузевих стандартів – органом, до сфери управління якого входять підприємства, установи, організації, на які поширюється дія стандарту;

ü для стандартів науково-технічних та інженерних товариств – їх статутними органами;

ü для міжнародних і регіональних стандартів – ДСТУ 1.7-2001;

ü для державних класифікаторів – ДСТУ 1.10.

2. Нормативні документи і порядок їх розроблення

 

Нормативний документ - документ, що встановлює правила, зага­льні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Існує багато видів нормативних документів, які розподі­ляють відповідно до специфіки об'єктів і аспектів стандартизації.

Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надавання йому чинності, розрізняють такі но­рмативні документи:

Ø стандарти;

Ø кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи правил, державні класифікатори, каталоги тощо);

Ø технічні умови.

Настанова, звід правил (правила) - нормативний документ, що рекомендує практичні прийоми чи методи проектування, виготовлен­ня, монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій чи виробів.

Регламент - прийнятий органом влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень

Технічний регламент - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст. Примітка, Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним положенням.

Технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга.

Класифікатор - документ, в якому відповідно до прийнятих ознак класифікації та методів кодування об'єкти класифікації розподі­лено на угруповання і цим угрупованням надано коди.

Каталог - систематичний звід, перелік будь-яких об'єктів, який дає змогу віднайти кожен об'єкт і певну ознаку відповідно до прийня­тих правил його укладання. Каталог може містити характеристики, показники та інші дані щодо об'єктів, внесених до каталогу.

Стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови мають чинність відповідно до рівнів суб'єктів стандартизації, установлених законодавством. Національні стандарти, кодекси усталеної практики та державні класифікатори застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Порядок стосовно того, як застосовувати стандарта для забезпечення потреб оборони України визна­чає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій. Порядок стосовно того, як розробляти та застосовувати стан­дарти для забезпечення потреб державної безпеки та мобілізаційної готовності визначають центральні органи виконавчої влади відповідно до покладених на них функцій.

Залежно від специфіки об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:

ü засадничі (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні);

ü на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання);

ü на продукцію;

ü на процеси;

ü на послуги;

ü на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спі­льному використовуванні;

ü загальних технічних вимог.

Згідно з рівнями суб'єктів стандартизації в Україні розрізняють такі НД:

v національні;

v організацій.

НД національного рівня розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.

Міжнародні та регіональні документи у сфері стандартизації при­ймають на засадах пріоритетності та переважно через НД національно­го рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіональні документи це - складники чинного Національного фонду нормативних документів.

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за по­треби накопичення досвіду використовування виробу чи стандарту, щоб випробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір із мож­ливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.

Пробний стандарт - стандарт, прийнятий тимчасово орга­ном стандартизації і доведений до широкого кола користува­чів з метою накопичення потрібного досвіду у процесі його за­стосування і який може бути використаний як база станда­рту.

Пробні стандарти розробляють, у разі потреби, також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи.

Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжна­родної організації стандартизації:

♦ PAS - загальнодоступні технічні умови;

♦ TS-технічні умови;

♦ ІТА - галузеві технічні угоди.

У разі, коли неможливо завершити розроблення проекту стандарту як стандарту за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформлюють як технічний звіт. Звіт не є нормативний документ.

НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавст­вом, потрібно будувати та викладати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтверджування відповідності зазначених про­дукції, процесів та послуг.

НД інших суб'єктів стандартизації, крім вище зазначених, роз­робляють на продукцію, процеси чи послуги, якщо національних стан­дартів немає чи якщо є потреба встановити вимоги, які перевищують чи доповнюють вимоги національних стандартів.

НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та ін­женерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального та прикладного досліджування чи прак­тичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах профе­сійних інтересів.

НД на рівні суб'єктів господарювання та їхніх об'єднань розроб­ляють на продукцію, процеси та послуги, використовувані на власні потреби. їх дозволено застосовувати для продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо у них встановлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальни­ком) і споживачем (користувачем) та за згодою останнього.

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конс­трукції, технічні системи, ви роби тої самої чи подібної функційної визначеності, але які різняться конструктивним виконанням чи прин­ципом дії, і для яких аспекти проектування, виготовлення чи встанов­лювання/монтування, експлуатування чи утилізації є визначальні для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне та методи стосовно того, як розв'язувати завдання щодо орга­нізування та координування робіт зі стандартизації та метрології, а також як реалізувати певні вимоги технічних регламентів чи стандар­тів тощо.

Державні класифікатори належать до державної системи класи­фікації. Головними видами класифікаторів, що використовуються при розробленні стандартів є: ДК 004 і ДК 009.

ДК 004 - український класифікатор нормативних документів (УКНД) призначено для впорядковування і класифікації стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації. Він є основа для по­будови каталогів, покажчиків, реєстрів, тематичних переліків нормати­вних документів. Цей класифікатор установлює назви класифікаційних угруповань та їхні коди. Коди класифікаційних угруповань використо­вують для індексування нормативних документів зі стандартизації усіх видів та рівнів приймання. Об'єкти класифікації цього класифікатора - стандарти різних видів і рівнів приймання та прирівняні до них норма­тивні документи. Ознаками класифікації є галузі стандартизації (перший рівень класифікації) та об'єкти стандартизації (другий рівень класифіка­ції з подальшою деталізацією на третьому рівні). Класифікація - ієрархічна, трирівнева. Кожний наступний рівень класифікації не змі­нює значення попередніх рівнів. У загальному випадку код позиції кла­сифікатора має таку структуру:

ХХ.ХХХ.ХХ

де ХХ – клас (від 01 до 99);

ХХ. ХХХ – група;

ХХ.ХХХ. ХХ – підгрупа.

Більшість груп, поділених на підгрупи, мають підгрупу з кодом, який закінчується на «.99». Такі підгрупи містять стандарти на об'єкти, які не належать ні до об'єктів загальних підгруп, ні до об'єктів конкрет­них підгруп відповідних груп.

Технічні умови (далі - ТУ) установлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконування процесів чи надавання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем). В ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, складаних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термі­нології, умовних познак, методів випробовування (вимірювання, конт­ролювання, аналізування), пакування, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають, за потреби, способи оцінюван­ня відповідності встановленим обов'язковим вимогам.

Право власності на НД установлює та регулює чинне законодав­ство. У всіх нормативних документах, окрім національних, треба за­значати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і орга­нізацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.

3. Правила позначення нормативних документів

 

Познака нормативного документа складається з індексу, номера та року прийняття. Згідно ДСТУ 1.0-2003 установлено такі індекси доку­ментів:

для національного рівня:

«ДСТУ» - національний стандарт; «ДСТУ-П» - пробний стан­дарт;

«ДСТУ-Н» - настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, які не прийнято як стандарт.

«ДК» - державний класифікатор;

«ДСТУ-ЗТ» - технічний звіт.

для інших рівнів:

«СОУ» - стандарт організації;

«ТУУ» - технічні умови, які не прийнято як стандарт;

«СТУ» - стандарт наукового, науково-технічного або інжене­рного товариства чи спілки.

У познаці НД громадських організацій (окрім наукового, нау­ково-технічного або інженерного товариства чи спілки), зареєстрованих у Мін'юсті України, як індекс рекомендовано застосовувати скорочену назву відповідної організації. Індекси інших документів у сфері стандартизації, а також документів інших суб'єктів стандартизації цей стандарт не встанов­лює; їх надають суб'єкти, які ухвалили ці документи.

Для позначання проектів документів застосовують індекс відповідного документа, сполучений із скороченням слова «проект» - «пр», яке розміщують перед індексом. Приклад:

Проект національного стандарту матиме познаку прДСТУ, а державного класифікатора—прДК.

Установлені індекси нормативних документів не можна застосову­вати для позначання інших документів чи в скороченнях. Правила надавання номера та позначання року.

- для національних НД - згідно з ДСТУ 1.5,

- для державних класифікаторів - згідно з ДСТУ 1.10,

- для технічних у мов - згідно з ДСТУ 1.3.

- для міжнародних чи регіональних стандарт, які приймаються через національний стандарт, - згідно з ДСТУ 1.7.

У познаці НД інших суб'єктів стандартизації рекомендо­вано після індексу НД зазначати коди державних класифікаторів:

- групу згідно з ДК 009 (перші три цифри кодової познаки виду економічної діяльності);

- через дефіс - код суб'єкта стандартизації, якому належить пра­во власності на документ згідно з СДРПОУ;

- інші складники познаки НД установлюють згідно з ДСТУ 1.3 суб'єкти, які схвалили ці НД.

Познаку не змінюють (не транслітерують) якщо у познаці чинного в Україні документа у сфері стандартизації використано по­знаку документа міжнародної чи регіональної організації (ISO, ІЕС, EN, ГОСТ чи іншої), а також якщо назву відповідного документа пере­кладено.

Позначення національних стандартів

Повне позначення національних стандартів України, кодексів устале­ної практики та інших нормативних документів загальнодержавного засто­совування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з:

- індексу згідно з ДСТУ 1.0,

- реєстраційного номера, наданого йому при прийняті (до п'яти цифр),

- відокремлених знаком «двокрапка» чотирьох цифр року прийняття.

Приклади: ДСТУ 3145:2001; ДСТУ 13472:2004.

Якщо група стандартів утворює комплекс стандартів, то реєст­раційний номер стандарту складають з номера комплексу і номера ста­ндарту в комплексі, які сполучають крапкою:

ДСТУ ККККК.ННН: РРРР де ККККК - номер комплексу стандартів (від 1 до 99999);

ННН - номер стандарту в комплексі (від 1 до 999).

Приклади: ДСТУ 3.27:2000; ДСТ-2617.5:2004

Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їхні ре­єстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відо­кремлених знаком «дефіс»:

ДСТУ ННННН-ЧЧЧ-РРРР

де ННННН - реєстраційний номер багато частинного стандарту; ЧЧЧ - номер частини.

Приклад: ДСТУ 4287-25:2002

Національні стандарти України - впровадження міжнародних чи регіональних стандартів, позначають згідно з ДСТУ 1.7.

Національні стандарти, які затверджує Держбуд України, позна­чають відповідно до рекомендацій цього розділу з урахуванням поло­жень класифікації нормативних документів України в галузі будівницт­ва, наведеної в ДБН А 1.1-1.

Якщо стандарт скасовано, його реєстраційний номер заборонено на­давати іншим стандартам протягом тридцяти років з дня скасування.

Позначення інших нормативних документів

Позначання стандартів, які затверджують (приймають) інші суб'єкти стандартизації, визначають нормативні документи цих суб'єктів.

Позначання державних класифікаторів - згідно з ДСТУ 1.10.

Позначання технічних умов - згідно з ДСТУ 1.3.

Позначає ТУ власник ТУ. У позначенні ТУ має бути:

- індекс документа - «ТУ»;

- скорочена назва держави - «У»;

- код продукції за ДК 016 (три перші знаки);

- код підприємства (організації) - власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків);

- порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки);

- рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих уперше чи на заміну чинних ТУ, - через двокрапку.

Приклад: ТУ У 27.1-21926977-001:2004

ТУ, що є частиною комплекту конструкторської документації, до­зволено надавати подвійне дворядкове позначення; у першому рядку - позначення, складене, як зазначено вище, у другому рядку - згідно з ГОСТ 2.114.

ТУ на продукцію будівельного призначення позначають за прави­лами, установленими Держбудом України.

У позначенні ТУ на заміну чинних порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ, не змінюється.

У разі виготовлення та постачання продукції на території України за ТУ підприємств інших держав застосовують подвійне дворядкове позначення: у першому рядку - за 6.2, у другому - позначення вихідно­го ТУ.

Приклад: ТУ У 25.2-23635128-005:2003

ТУ РБ 00959441.005-2001

 

4. Зміст стандартів та технічних умов

Зміст основоположних стандартів

Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлю­ють:

Ø визначеність, завдання, класифікаційні структури різноманітних об'єктів стандартизації;

Ø загальні організаційно-технічні положення щодо провадження робіт у певній сфері діяльності тощо;

Ø правила, як розробляти, схвалювати та впроваджувати нормативні документи і технічну документацію (конструкторську, технологічну, про­ектну, програмну тощо);

Ø правила запроваджування продукції у виробництво.

Основоположні загально-технічні стандарти встановлюють:

Ø науково-технічні терміни та визначення позначених ними понять, часто вживані в науці, техніці, промисловості й сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у закладах культури, охорони здоров'я, охо­рони праці та в інших сферах національної економіки;

Ø умовні познаки (назви, коди, позначки тощо) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно-цифрові познаки, зокрема познаки фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами) та їхню розмірність, замінні написи (або піктограми! позначки) тощо;

Ø правила, як будувати, викладати, оформлювати різні види доку­ментів (нормативні, конструкторські, будівельні, проектні, технологічні, експлуатаційні, ремонтні, організаційно-розпорядчі, комп'ютерно- програмні тощо) та вимоги до їхнього змісту;

Ø загально технічні величини, вимоги та норми, необхідні для техні­чного, зокрема метрологічного, забезпечення процесів виробництва:

Зміст стандартів на терміни та визначення понять - згідно з ДСТУ 3966. Якщо впроваджують міжнародний стандарт на терміни без націона­льних доповнень зі ступенем відповідності «Ідентичний» (IDT), йому да­ють назву «Словник термінів».

ü класифікація;

ü основні параметри і (або) розміри;

ü загальні технічні вимоги;

ü вимоги безпеки;

ü вимоги охорони довкілля;

ü маркування;

ü пакування;

ü правила транспортування та зберігання;

ü методи контролювання;

ü правила приймання;

ü правила експлуатування, ремонту, утилізації:

Зміст стандартів на продукцію, послуги На продукцію, послуги залежно від їхніх особливостей розробляють стандарти таких видів, які містять відповідні групи положень чи вимог:

Коли стандарт об'єднує декілька з цих груп вимог, то такий вид стан­дарту може мати, наприклад, назву:

§ «Класифікація, основні параметри і (або) розміри»;

§ «Класифікація й загальні технічні вимоги»;

§ «Загальні технічні вимоги та методи випробовування» тощо.

Якщо об'єднаний стандарт містить положення всіх наведених вище груп вимог, йому дають назву «Загальні технічні умови» (для групи од­норідної продукції чи послуг) або «Технічні умови» (для однорідної про­дукції чи послуг). У стандарті, який об'єднує кілька груп вимог, поло­ження, що стосуються однієї групи, викладають здебільшого в одному розділі. Номенклатуру структурних елементів, зміст і назву цих елементів конкретного стандарту визначають відповідно до особливостей продукції (послуг) і характеру вимог, які до них ставлять. Деякі групи положень чи вимог, за потреби, дозволено випускати.

Стандарти на продукцію, виготовляння і використовування якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, повинні обов'язково мати розділи «Вимоги безпеки» і «Вимоги охорони навко­лишнього довкілля».

Зміст стандартів на методи контролювання Методи контролювання (випробовування, вимірювання, аналізуван­ня тощо), які встановлюють у стандартах на продукцію і (або) у стандар­тах на методи контролювання, повинні забезпечувати об'єктивне переві­рення всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлено в стан­дартах на неї. Вони повинні бути об'єктивні, чітко сформульовані, точні і забезпечувати послідовні й відтворні результати. Для кожного методу, залежно від специфіки проведення контролювання, установлюють:

- засоби та допоміжні пристрої;

- правила готування до нього;

- методику та правила його проведення;

- правила опрацювання результатів;

- правила оформлювання результатів;

- допустиму похибку.

Стандарт на методи контролювання може встановлювати методи ко­нтролювання одного показника декількох груп однорідної продукції або методи контролювання комплексу показників груп однорідної продукції. У стандарті, що встановлює вимоги до методів контролювання одного показника, дозволено передбачати декілька методів контролювання, один з яких визначають як арбітражний. Зазначаючи засоби контролю­вання та допоміжні пристрої, наводять перелік застосовуваного обладнан­ня або основні технічні характеристики устаткування необхідні для забез­печення контролю з належною точністю, а також перелік матеріалів (реа­ктивів) або дані про їхні властивості. Викладаючи правила готування до контролювання, зазначають дані, що стосуються готування до контро­лювання продукції, а також місце та спосіб відбирання зразків (проб), форму, вид, розміри або масу, а за потреби, умови їх зберігання і (або) транспортування. За потреби наводять структурну й функціональну схеми засобу вимірювальної техніки, а також схеми сполучення приладів чи апа­ратів.

Викладаючи вимоги до методики контролювання, наводять характе­ристики умов контролювання, їхні значення та границі допустимих похи­бок їх відтворення, а також послідовність виконуваних операцій, якщо ця послідовність впливає на результати контролювання та їх опис. Виклада­ючи правша обробляння результатів контролювання, наводять розрахункові формули. Викладаючи вимоги до оформлення результатів контролювання, установлюють вимоги до журналів (протоколів) контролю, змісту й по­слідовності визначуваних даних. Викладаючи вимоги до точності методу контролювання, зазначають границі допустимих похибок методу, точ­ність розрахунків і ступінь округлення даних, а також наводять дані про відтворення й дублювання результатів, що забезпечує цей метод.

Зміст стандартів на процеси та послуги

Стандарти на процеси (роботи), послуги встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконування різного виду робіт у технологічних процесах розробляння, виготовляння, збері­гання, транспортування, експлуатування, ремонту та утилізації продукції (послуг), що забезпечують їх технічну однаковість і оптимальність, зок­рема:

Ø до технологічних операцій, що мають самостійне значення;

Ø до сукупності послідовно виконуваних технологічних операцій.

Ці стандарти зокрема встановлюють:

- методи автоматизованого проектування продукції та інформацій­ного обслуговування;

- методи блоково-модульного конструювання;

- технологічні методи виготовлення (вирощування, добування) про­дукції;

- принципові технологічні схеми вироблення продукції та викорис­товувані технологічні режими (норми) тощо.

Стандарт на процеси (робота), послуги повинен містити вимоги безпе­ки для життя і здоров'я людини під час виконування технологічних опе­рацій, а також, за потреби, вимоги до обладнання, приладдя, інструменту та допоміжних матеріалів, що повинні відповідати положенням інших стандартів та нормативних актів про охорону праці.

Вимоги до охорони довкілля під час виконування технологічних операцій повинні містити:

- гранично допустимі норми хімічних, фізичних, біологічних і ме­ханічних чинників впливу на довкілля технологічних процесів, небезпе­чних для екології;

- вимоги до зменшення (запобігання) шкідливих впливів на довкілля технологічних процесів (умов застосовування, використовуваної сирови­ни, матеріалів, покупних виробів, небезпечних стосовно екології, їх збе­рігання, транспортування, поховання відходів тощо);

- характеристики ефективності роботи

- водо- і (або) газоочищального устаткування;

- вимоги щодо запобігання аварійним скидам (викидам) і ліквідації їх наслідків, а також гранично допустимі норми скидів (викидів) забруднюва­льних речовин зі стічними водами у системи каналізації.

Зміст стандартів на технічні умови

В ТУ загалом мають бути такі розділи:

- сфера застосування;

- нормативні посилання;

- технічні вимоги (параметри й розміри, основні показники та характеристики, вимоги до сировини, матеріалів, покупних виробів, комплектність, маркування, пакування);

- вимоги безпеки; вимоги охорони довкілля, утилізація;

- авила приймання;

- методи контролювання (випробування, аналізу, вимірювання);

- транспортування та зберігання;

- вимоги до експлуатації, ремонту, настанова щодо застосування;

- гарантії виробника.

Залежно від специфіки виробництва та призначення продукції ТУ дозволено доповнювати іншими розділами та об'єднувати окремі розді­ли. Зміст, викладання та оформлення ТУ як складника конструкторсь­кої документації має відповідати ГОСТ 2.114 та вимогам ДСТУ 1.3. В ТУ на продукцію, виготовлення та використання якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, обов'язково мають бути розділи «Вимоги безпеки» та «Вимоги охорони довкілля». Загальні вимоги щодо змісту окремих розділів ТУ - згідно з вимогами ДСТУ 1.5 і додатком Б ДСТУ 1.3. ТУ на послуги мають враховувати вимоги ДСТУ 3279.

Побудова групових ТУ має відповідати вимогам цього стандарту. У групових ТУ змінні дані (які різняться для окремих виробів, видів проду­кції або складників) треба подавати як таблиці, розташовані в тексті від­повідного розділу, підрозділу, додатка. Якщо однакові види продукції за умовами замовлення виготовляють різної комплектності, то спочатку треба запи­сувати постійні дані для виконання, а потім - змінні в порядку зростання їхніх позначень. Назву продукції на титульному аркуші ТУ треба записувати в називному відмінку множини.

Якщо окремі вимоги, установлені в нормативних та технічних до­кументах, поширюються на дану продукцію, то в ТУ зазначені вимоги не повторюють, а у відповідних розділах ТУ дають посилання на ці до­кументи або на їхні розділи, пункти. Недозволено посилатися на документи, які не внесено в державні реєстри нормативних документів.

Придатність ТУ для підтвердження відповідності забезпечу­ють виконанням вимог ISO/IEC Guide 7.