Визначення туристських витрат

 

ТА ТУРИСТСЬКОГО СПОЖИВАННЯ

 

 

Всесвітня туристична організація туристські витрати визначає як суму грошових коштів, витрачених на придбання споживчих товарів і послуг, а також цінностей для власного користування або передачі іншим особам перед або під час туристської поїздки. Туристські витрати включають витрати самих відвідувачів, а також витрати, що оплачені або компенсовані їм іншими особами. До витрат, що оплачені або компенсовані відвідувачам іншими особами, належать:

 

– грошові витрати на споживчі товари й послуги, які здійснює безпосередньо роботодавець для своїх робітників, що знаходяться в діловій поїздці;

 

– грошові кошти відвідувачів, що компенсовані третьою стороною:

 

роботодавцем, іншим домогосподарством або в рамках соціального страхування;

 

– грошові кошти відвідувачів на цілі отримання індивідуальних послуг, які надають та субсидують органи державного управління та некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, в сфері освіти, медицини,

 

музейної справи, виконавчого мистецтва;

 

– дрібні витрати на послуги, які надають робітникам та їх сім’ям упродовж туристських поїздок та оплачують переважно роботодавці (транспорт, що вони субсидують, проживання та перебування в резиденціям роботодавців, які використовуються ними для цілей відпочинку, або інші послуги);

 

– додаткові платежі, що здійснює відвідувач для відвідування спортивних та інших культурних заходів за запрошенням їх організаторів (компаній, урядів,

 

некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства), які в основному оплачуються цими організаторами.

 

Одночасно туристські витрати не включають інші види платежів, що вони можуть здійснювати. Це такі платежі, які не відповідають цілям придбання споживчих товарів і послуг:

 

– оплата податків та зборів, які не входять у закупівельну ціну продуктів, що придбають відвідувачі;

 

– оплата всіх видів процента, в тому числі на витрати, які були здійснено як упродовж поїздки, так і при підготовці до неї;

 

– покупка фінансових і нефінансових активів, уключаючи землю, нерухомість,

 

але виключаючи матеріальні цінності;

 

– покупка товарів для перепродажу або від імені третіх сторін, або за власний рахунок;

 

– готівкові переводи, такі як пожертвування на благодійність, або дарування іншим особам.

 

Важливим питанням статистики туризму є час, коли туристські витрати вважають здійсненими. Багато з видів туристських послуг оплачуються або бронюються заздалегідь. Особливо це стосується оплати послуг транспорту та розміщення. І навпаки, відповідний платіж може бути здійснено після споживання, наприклад, через оплату по кредитній картці або погашення особливого займу, який узято конкретно для оплати відповідних послуг.

 

Відповідно правилам Системи національних рахунків 2008 р. кінцеве споживання домогосподарств враховується на момент переходу права власності на товар або надання послуги, а не на момент плати за них. Такі ж самі правила стосуються туристських витрат. Наприклад, споживчі витрати вважаються здійсненими:

 

– на послуги транспорту: на момент транспортування;

 

– на послуги розміщення: на момент перебування в місці розміщування;

 

– на послуги бюро подорожей: на момент надання інформації та бронювання послуг подорожування тощо.

 

Категорія «туристське споживання» більш широка ніж категорія

 

«туристські витрати».

 

Туристське споживання, крім туристських витрат, уключає споживання послуг, пов’язаних із тимчасовим проживанням у власному житлі, соціальні трансферти туристам у натуральній формі та інше умовно розраховане споживання. Саме туристське споживання використовується для визначення валової доданої вартості, що створена безпосередньо в туризмі, та валового внутрішнього продукту, який створено безпосередньо в туризмі.

 

Відповідно до видів туризму виокремлюють категорії туристського споживання. Споживання, що відноситься:

 

– до внутрішнього туризму: туристське споживання відвідувачів-резидентів у межах економічної території відповідної країни;

 

– до в’їзного туризму: туристське споживання відвідувачів-нерезидентів у межах економічної території відповідної країни;

 

– до виїзного туризм: туристське споживання резидентів за межами економічної території відповідної країни;

 

– до туризму всередині країни: включає туристське споживання відвідувачів,

 

які є як резидентами, так і нерезидентами в межах економічної території відповідної країни. Його величина дорівнює сумі показників туристського поживання, що відноситься до внутрішнього туризму та туристського споживання, що відноситься до в’їзного туризму;

 

– до національного туризму: включає туристське споживання відвідувачів-

 

резидентів у межах економічної території відповідної країни та за її межами. Величина цього споживання дорівнює сумі показників споживання, що відноситься до внутрішнього туризму та споживання, що відноситься до виїзного туризму.

 

Окремі питання при визначенні туристського споживання потребують особливої уваги. До них належать такі:

– туристське споживання як проміжне споживання виробників (комерційних підприємств, державного управління, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства);

 

– послуги, що надаються в рамках домогосподарства, в інтересах його членів;

 

– житлові послуги, що надаються в домах для відпочинку за власний рахунок;

 

– туристські одноцільові споживчі товари тривалого використання.

 

Якщо відвідувачі здійснюють ділову поїздку, їх споживання може в повному обсязі або частково оплачуватися комерційними підприємствами, державними органами або некомерційними організаціями, в яких працюють ці особи. Їх витрати можуть відшкодовувати також будь-які особи, від імені і за дорученням яких здійснено поїздку. Такі платежі можуть здійснюватися в будь-який спосіб. Існують витрати, які в рамках Системи національних рахунків розглядають як частину проміжного споживання підприємств: це транспортні витрати та витрати на розміщення. Вони в рамках СНР не включаються в кінцеві споживчі витрати домогосподарств. Проте ці витрати є елементом туристського споживання.

 

При порівнянні агрегованих показників СНР (кінцевого споживання домогосподарств) і показників, що відносяться до туристського споживання, треба пам’ятати про відмінності в сфері їх охоплення.

 

Щодо послуг, які надаються в рамках домогосподарства, в інтересах його членів. У Системи національних рахунків послуги, що надаються домогосподарством для власного споживання членами цього домогосподарства, не включаються в рамки виробничої діяльності. Є два виключення з цього правила, а саме: в рамки виробничої діяльності включають житлові послуги з використання приміщень, які займають їх власники та послуги домашньої прислуги щодо ведення домашнього господарства. Статистика туризму враховує ці положення СНР. Наприклад, транспортні послуги, що надаються домогосподарством для власного споживання (перевезення сім’ї у пункт призначення), послуги щодо приготування їжі тощо не включають у рамки виробництва та не враховують при вимірюванні туристського споживання.

У СНР рекомендується здійснювати умовне обчислення вартості житлових послуг для власного споживання для всіх житлових приміщень, які займають та використовують їх власники. Оцінювання вартості здійснюється або за величиною експлуатаційних витрат, або на основі середньої ринкової орендної плати за аналогічне житло. Ця рекомендація стосується і будинків для відпочинку, які використовують за власний рахунок. Вартість житлових послуг

 

є одним з лементів туристського споживання.

 

Товарами тривалого використання є товари, які можуть використовуватися багаторазово або постійно впродовж одного року й більше.

 

В рамках вивчення туристського споживання мова йде про товари відносно високої вартості, що придбають для особистого використання.

 

При використанні таких товарів виробниками вони розглядаються як елементи основного капіталу, які задіяні у виробничому процесі (транспортні засоби, комп’ютери тощо).

 

Якщо такі товари тривалого використання купляють домогосподарства,

 

вони розглядаються як споживчі товари тривалого використання.

 

У контексті проблематики статистики туризму розглядають два види споживчих товарів тривалого використання: товари, які задіяні в основному в рамках підготовки до поїздки та в ході її здійснення (житлові автофургони,

 

чемодани, туристське спорядження), і товари, які можна використовувати в різних умовах: і в поїздці, і в умовах звичної середи (автомобілі, фотоапарати тощо).

 

Саме товари тривалого використання, які виключно або майже виключно можна використовувати окремими особами під час туристських поїздок, належать до туристських одноцільових товарів.

 

У міжнародних рекомендаціях щодо складання допоміжного рахунка туризму 2008 року пропонується перелік туристських одноцільових споживчих товарів тривалого використання. Їх поділено на дві групи: перша – це продукція та інше обладнання для дозвілля й відпочинку та спортивний інвентар, які

 

пропонується включати до переліку всім країнам; друга – за бажанням.

 

До першої групи належить така продукція: літаки й дельтаплани; пересувні будинки й автомобілі для заміського відпочинку; туристичні фургони; житлові автопричепи й легкі автопричепи з тентом; багаж; туристське спорядження (намети, спальні мішки, туристські печі й т.п.).

 

З групи іншого обладнання для дозвілля й відпочинку до товарів, які запропоновано включити до переліку всім країнам, належать моторні човни, підвісні човнові мотори й причепи для перевезення човен.

 

До переліку туристських одноцільових споживчих товарів тривалого використання кожна країна за бажанням може вносити також інше обладнання для дозвілля й відпочинку: гідроцикли, парусні човни з допоміжним двигуном або без нього, яхти, каное, байдарки, лижне спорядження, спорядження для мисливства й спортивного рибальства, морське водолазне спорядження, водні лижі та інший водноспортивний інвентар, спорядження для альпінізму, дальніх походів, піших прогулянок, спорядження для гри в теніс і гольф.