Вказівки по контролю за гідрохімічним і гідробіологічним режимами ставів товарних господарств (по Р. Г. Акимовій та ін. , 1980)

Біомаса фітопланктону, мг/л	Характеристика
До 20	Низька
20 – 30	Оптимальна
50 – 80	Допустима
Понад	Небажана

Проведені УкрНДІРГ дослідження фітопланктону ставів різних категорій, розташованих у різних зонах України, показали наступне:

- у вирощувальних ставах його розвиток залежить від віку ставів, щільності посадки риб, внесення мінеральних і органічних добрив. У старих ставах розвивається у багато разів (4—10) інтенсивніше, ніж у перші роки їх експлуатації;

- у нагульних ставах із щільною посадкою риб (до 5000 экз./га) кількість водоростей збільшується, що зумовлено наявністю у ставах органічних речовин у вигляді штучних кормів й екскрементів риб.

Основними групами фітопланктону у ставах Полісся, Лісостепу та Степу є зелені, синьо-зелені, евгленові й діатомові. Кількість водоростей залежить від розвитку масових форм зелених, синьо-зелених водоростей, а маса формується за рахунок зелених, евгленових і діатомових. Максимальна кількість і біомаса водоростей (середні показники за вегетаційний період по ставам) спостерігаються у ставах, розташованих у Степовій зоні: від 19,3 до 289,4 млн. кл/л і від 9,1 до 69,6 мг/л. У ставах Лісостепової зони показники кількості й маси фітопланктону нижчі, ніж у Степовій, і складають відповідно 30,3-61,8 млн. кл/л і 4,7-11 мг/л. За кількістю ведучими є зелені і синьо-зелені водорості, за масою — зелені. Фітопланктон ставів Полісся характеризується кількістю 10,9--100,4 млн. кл/л і більш низькою, ніж у других зонах біомасою: 2,5 — 7,4 мг/л. Ведучими групами є зелені, синьо-зелені, діатомові й евгленові (табл. 4).

Таблиця 4

Показники ступеню розвитку фітопланктону у нагульних ставах України по зонам

Зони	Щільність посадки риби, тис.екз/га	Середньосезонна маса фітопланктону мг/л
Степ	6,9 – 15,6	9,1 – 69,9
Лісостеп	4,8 – 11,2	4,7 – 11,0
Полісся	3,6 – 6,3	2,5 – 7,4

 

Поряд з користю, яку приносять планктонні водорості, розвиваючись у водоймах, необхідно відмітити їх негативне значення. Воно заключається у наступному: при “цвітінні”, що визивається бурхливим розвитком синьо-зелених водоростей у ставах і других водоймах, після спаду його починається їх масове відмирання. Це призводить до порушення кисневого режиму, до заморних явищ, пригніченню розвитку кормового зоопланктону й бентосу. Ряд синьо-зелених водоростей отруйний. Їх отрута близька до отрути блідної поганки. Ступінь отруйності залежить від концентрації водоростей у воді, але у ставах України, у більшості випадків, ці водорості розвиваються до загибелі риб.

 

Методика відбору й обробки проб фітопланктону

Існує два метода відбору планктонних водоростей: відстійний або осадочний і фільтраційний. При проведенні досліджень частіше ще використовують перший метод. Він заключається у наступному: у невеликих за площею ставах глибиною до двох метрів вода відбирається з поверхневого шару (10—20 см) кружкою у різних точках ставу, обов’язково біля водоподавального й спускного обладнання, у застійних зонах і виливається у відро. Після ретельного перемішування вода набирається у бутилку ємкістю 0,5 л, фіксується 40%-ним формаліном до слабкого запаху (вийде приблизно 2%-ний розчин). На бутилку заздалегідь наклеюють широку полоску лейкопластиру, на якій заповнюється етикетка (олівцем або шарикову ручкою): вказується місце, де відбирається проба (господарство, категорія та номер чи назва ставу), дата відбору й фамілія виконавця. Бутилка закривається пробкою й відправляється у лабораторію, де вона повинна відстоюватися у затемненому місці не менше 10—14 діб. За цей час майже всі синьо-зелені сконцентруються у поверхневій плівці, а інші види осядуть на дно. Після відстоювання видаляється серединний чистий шар води за допомогою тонкої гумової трубки — сифона. Ця операція проводиться дуже обережно, щоб не збовтати пробу, вода випускається дуже повільно, по краплям. Осадок концентрується до об’єму 20—50—100 мл й у такому стані може зберігатися до обробки.

У ставах великої площі проби відбираються по розрізам — вершина, середина і гребля. На кожному розрізі відбирається по 3 проби: у кожного берега і посередині. Їх відбирають з лодки, катамарану. Для відбору проб з глибини використовують планктоно-черпач.

Для контролю за розвитком фітопланктону бажано відбирати проби щотижнево, але у зв’язку з великою складністю їх обробки можна обмежитися 3—2-разовими відборами на місяць. Особливе значення приділяється дослідженню фітопланктону у літньо-осінній період.

Обробка проб фітопланктону робиться у стаціонарних умовах. Для її проведення необхідно мати таке обладнання: мікроскоп з столиком і вимірювальним окуляром, штемпель-піпетку з об’ємом захоплення води 0,1 мл, рахункову камеру певного об’єму чи розграфлене предметне скло й покривні скельця, мірні стакани ємкістю 50, 100 і 200 мл, гліцерин.

Згущена проба виливається у мірний стакан, добре перемішується та штемпель-піпеткою відбирається крапля, яка поміщається на предметне скло чи у камеру, голкою добавляється гліцерин (щоб проба не підсихала) і накривається покривним склом. Препарат спочатку проглядається під мікроскопом з метою встановлення видового складу, для чого використовуються визначальники різних авторів. Потім робляться записи у спеціальній картці. Після цього роблять підрахунок водоростей по видам. Підрахунок можна робити через смугу на двох препаратах, щоб брати середні цифри.

Для розрахунку біомаси необхідно знати об’єм клітин водоростей. У спеціальній літературі є дані по об’ємам різних клітин, але можна і вирахувати їх, прирівнюючи клітини до об’ємів найбільш близьких за формою геометричних фігур (наприклад: шар, циліндр, куб, конус і т. п.). Вважаючи питому вагу водоростей рівну одиниці, визначають масу кожного виду. Сума із мас окремих видів буде загальною біомасою фітопланктону. У таблиці 5 дано об’єми основних форм планктонних водоростей нижньої течії Дніпра.

 

Таблиця 5

Фітопланктон нижньої течії Дніпра (В. Г. Гринь, 1963)

Водорості

Середній об’єм клітини, мкм

Синьо-зелені Мікроцистіс аеругіноза Мерісмопедія пункт ата Анабена спіроідес Афанізоменон флос-акве Хризофиты Дінобріон дівергенс Діатомові Циклотелла менекгініана Мелозіра варіанс Сінедра акус Астеріонелла формоза Навікула кріптоцефала Евгленові Трахеломонас вольвоцина Евглена вірідіс Евглена акус Факус акумінатус Зелені Пандоріна морум Еудоріна елеганс Педіаструм дуплекс Сценедесмус квадрікауда Ооцистіс лакустріс Анкістродесмус ангустус Цельаструм сферікум Космаріум дентікулатум

47,8 13,2 150,0 81,6   502,4   1107,2 6612,8 556,5 247,5 425,3   2118,0 1089,1 1125,1 5580,0   523,0 268,0 276,0 226,0 152,4 133,0 87,2 1632,0

 

Кількість водоростей у 1 л води визначається за формулою:

де: П — число водоростей у об’ємі 0,1 мл;

У — об’єм проби після згущення (відціджування за допомогою сифону);

У — початковий об’єм проби.

У літньо-осінній період при “цвітінні” синьо-зелених водоростей у ставах зазвичай виникають заморні явища або загроза їх. Простий спосіб виявлення їх такий. У пробах води, фіксованих формаліном, при відстоюванні синьо-зелені водорості спливають на поверхню. Якщо поверхнева плівка має синьо-зелений колір, це означає, що “цвітіння” уже починається й буде швидко наростати. У наступних пробах товщина поверхневого шару буде збільшуватися. З метою попередження заморів необхідно почати вапнування ставів, а потім вносити мінеральні добрива.

Оперативний контроль за розвитком фітопланктону у ставах можна здійснити й шляхом застосування індикаторного диску конструкції ВНДІСРГ з визначенням прозорості води та її світності. Методика його проведення приведена в “Инструкции по оперативному контролю за состоянием воды и предупреждением заморов рыб в прудовых хозяйствах», у докладеній до неї технологічній карті (М.; ВНИИПРХ, 1981, составители: Баранов С. А., Есипова М. А.). У ній указується, що технологічною нормою прозорості води є 1/2 середньої глибини ставу. В цьому випадку відмічені оптимальні умови для коропа й природної кормової бази. При прозорості 1/3 середньої глибини ставу — цвітіння води надмірне, загроза розвитку замору та токсикозу; при прозорості 2/3 середньої глибини ставу — недостатній розвиток фітопланктону, необхідність в удобренні ставу. Світність води визначають по еталонам, опускаючи індикаторний диск на половину індикаторної прозорості:

1. При доброму фізіологічному стані фітопланктону та нормальних умовах для природної кормової бази вода має зеленуватий відтінок при нормальній прозорості.

2. Вода чиста, блакитна при високій прозорості свідчить про низький вміст фіто- і зоопланктону.

3. У воді зеленувато-сині пластівці при низькій прозорості вказують на початок масового відмирання синьо-зелених водоростей, загроза замору.

4. Пожовтіння води при малій прозорості призводе до загрози замору чи замору.

5. Жовтогаряча вода при прозорості вище норми свідчить про нестачу планктону, погані гідрохімічні показники, вимагає внесення вапна.

 

II. ЗООПЛАНКТОН

 

Зоопланктон — це тваринні організми, що мешкають у товщі води та мають дуже слабкі органи руху. Довжина організмів знаходиться у межах 40 мкм — 10 мм і більше.

Тіло зоопланктонних організмів містить велику кількість води — у середньому 80—85%. Крім води, у тілі зоопланктерів є різного роду включення — газові, жирові й ін., а саме тіло може бути заключене у потужну слизисту оболонку.

До складу зоопланктону прісних водойм входить 4 основні групи організмів: простіші — Protozoa, коловертки — Rotatoria, веслоногі — Copepoda і гіллястовусі ракоподібні — Cladocera (див. додатки).

 

Простіші (Протозоа— Protozoa)

Простіші мешкають у товщі води ставів у великій кількості. Це мілкі до 200 мкм одноклітинні організми самої різноманітної форми. Клітина простіших організмів складається з протоплазми, одного чи кількох ядер. Усі простіші відрізняються великою енергією росту. Розмноження відбувається простим діленням і залежить від температури води й численній їжі. При несприятних умовах утворюються цисти. Простіші є складовою частиною корму личинок риб і багатьох нижчих ракоподібних.

 

Коловертки (Ротаторія — Rotatoria)

Коловертки — мілкі безхребетні, що близько стоять біля нижчих черв’яків, довжиною 40 мкм — 2 мм, ведуть планктонний образ життя, проте зустрічаються бентосні і паразитичні форми. Тіло зазвичай прозоре, у деяких покрито панциром, поділено на голову, тулуб, ногу.

У коловерток спостерігається чергування статевого та партеногенетичного розмноження. Простежується статевий диморфізм. Більшість самок відкладає яйця, але зустрічаються й живородні (напр., рід Asplanchna — Аспланхна).

Погіршення зовнішніх умов (температура, зміст розчиненого у воді кисню, хімічний, харчовий режими у водоймі і т.д.) сприяє появі самців, статевому розмноженню і продукуванню спочиваючих яєць, що довгостроково можуть переносити несприятливі умови, у такий спосіб сприяючи збереженню виду.

Ріст коловерток продовжується протягом 3-5 днів. Статевозрілими вони стають на другу-третю добу, при несприятливих умовах - на сьомі. Живуть близько 2-3 тижнів.

Коловертки, в основному, фільтратори. Харчуються дрібними водоростями, бактеріями, часточками органічної речовини і т.д. Спосіб захоплення їжі механічний, однак маються і хижі форми, що харчуються дрібними гідробіонтами. До них відноситься сама велика коловертка - Аспланхна приодонта.

Коловертки широко поширені. Особливо значна їхня біомаса в ставках, перенасичених органікою. Як правило, це відноситься до ставків з высокоущільненими посадками риби. Звичайно, починаючи з другої половини вегетаційного періоду, розвиток коловерток у нагульних ставках різних зон України тримається на значному рівні, досягаючи 50-90% біомаси всього зоопланктону, що складає 2,0-22,8 г/м .

Коловертки - безпосередні споживачі первинної продукції фітопланктону, у свою чергу служать їжею багатьом безхребетним, прекрасним кормом для молоді риб, сприяють очищенню забруднених водойм, будучи в той же час показниками сапробності води. При високих щільностях посадки риби (від 8 до 12 тис. екз./га і вище) у зоопланктоні ставків постійно й у масі розвивається три – дев’ять видів коловерток, що володіють великою репродукційною здатністю. До них відносяться масові форми, загальні для всіх трьох географічних зон України - Аспланхна пріодонта (Asplanchna prіodonta), Брахіонус діверсікорніс (Brachіonus dіversіcornіs), Керателла квадрата (Keratella quadrata), Філінія лонгісета (Fіlіnіa longіseta). Для ставків степу характерні ще Брахіонус урцеоларіс (Brachіonus urceolarіs), Б. квадрідентатус (В. quadrіdentatus), у воді з підвищеною солоністю - Б. плікатіліс (В. plіcatіlіs). У ставках лісостепової зони - Б. Рубенс, Б. бенніні (В. rubens, В. bennіnі), у поліській зоні - Б. фалькатус (В. falcatus), Б. будапештіненсіс (В. budapestіnensіs), Гексартра світу (Неxarthra mіra), Б. діверсікорніс (В. dіversіcornіs).

 

Гіллястовусі ракоподібні (Кладоцера-Cladocera)

Дрібні планктонні тварини, розмір тіла яких складає 0,25-10,0 мм. Тіло їх розділене на голову, тулуб і постабдомен і укладено в раковину, що відкривається з черевної сторони. Передній кінець головного панцира часто витягнутий дзьобоподібно й утворює так названий рострум. Пересуваються рачки за допомогою двогіллястих плавальних антен і 4-7 пар плавальних ніжок.

Останні створюють постійний струм води, що приносить зважені у воді харчові частки, які затримуються на фільтраційних ґратах, утворених щетинками грудних кінцівок. Захоплення їжі механічне. Харчуються гіллястовусі рачки дрібним фітопланктоном, здебільшого протококовими водоростями, детритом, бактеріями і т.д. Спостерігається і хиже харчування: Лептодора кіндті (Leptodora kіndtі), Поліфемус педікулюс (Polyphemus pedіculus), Подон інтермедіум (Podon іntermedіum).

Іноді хижі гіллястовусі виїдають до 40% усіх планктонних тварин. При недоліку їжі кладоцери гинуть через 1-2 дня. Наявність у 1 мл води 1-2 млн. бактерій створює сприятливі умови харчування гіллястовусих рачків і забезпечує їхнє розмноження, збільшуючи чисельність за 5 днів у 5-10 разів.

Часто рачки у великій кількості захоплюють дрібні мінеральні частки, унаслідок чого йдуть до дна і гинуть. Час, потрібний для заповнення кишечнику, коливається від 10 до 40 хвилин і залежить від величини рачка, розмірів мінеральних часток, їхньої концентрації і температури води.

Для кладоцер характерне явище гетерогонії, тобто зміни статевого і партеногенетичного розмноження. Швидкість дозрівання і тривалість життя не однакові в різних видів. У Дафнія магна (Daphnіa magna) тривалість життя досягає 5-6 міс., Моіна ректіростріс (Moіna rectіrostrіs) - до 1 міс. Молодь розвивається в зародковій або виводковій камері на спинній частині тіла. Яйця розвиваються 3-4 дні, через 3-4 линяння молодь стає статевозрілою. Таким чином, через 8-14 днів після виходу з яйця самки стають статевозрілими і дають партеногенетичне потомство, яке випливає кожні 3-4 дні. При статевому розмноженні утворюються эфіппіуми або спочиваючі яйця. Эфіппіуми відкладають 1-2 яйця і при линьці самки скидаються у воду. При сприятливих умовах з них виходять партеногенетичні самки. Статеве розмноження завжди відбувається наприкінці осіннього періоду і при несприятливих умовах, запліднені яйця зимують.

Різні види дафній утворюють до 50 або навіть до 100 яєць на самку, босміни - до 16 яєць, а дрібні донні види - не більш 2 яєць. Кладоцери є важливим харчовим ресурсом для молоді і багатьох дорослих риб.

Планктоноїдні риби (строкатий товстолобик, буффало, деякі сигові, ряпушка, сніток, уклія й ін.) у великих кількостях поїдають дафній, моін, босмін і т.д.. У той же час гіллястовусі ракоподібні є індикаторами забруднення води, у дуже брудних водах їх немає. Представники цієї групи - основні об’єкти культивування в період підрощування молоді риб, особливо отриманої від раннього нересту заводським методом.

Масова кількість кладоцер у водоймі говорить про високу його продуктивність.

Найбільш розповсюджені сімейства гіллястовусих ракоподібних представлені на малюнках, до них відносяться: сем. Сідіде Sіdіdae (представники - Сіда крісталіка, (Sіda crystallіna). Діафанозома брахіурум (Dіaphanozoma brachyurum); сем. Дафніде - Daphnіdae, Д. магна (D. magna), Д. пулекс (D. pulex), Д. лонгіспіна (D. longіspіna), Сімоцефалус ветулус (Sіmocephalus vetulus), Моіна ректіростріс (Moіna rectіrostrіs), Церіодафнія квадрангула (Cerіodaphnіa quadrangula), Скафолеберіс мукроната (Scapholeberіs mucronata), сем. Хідоріде (Chydorіdae), Хідорус сферікус (Chydorus sphaerіcus), Эуріцеркус ламеллатус (Eurycercus lamellatus), сем. Макротріціде (Macrothrіcіdae) - Макротрікс хірсутікорніс (Macrothrіx hіrsutіcornіs), сем. Поліфеміді (Polyphemіdae) - Поліфемус педікулус (Polyphemus pedіcuіus), Подон інтермедіус (Podon іntermedіus), сем. Босмініде (Bosmіnіdae) - Босміна лонгіростріс (Bosmіna longіrostrіs); сем. Лептодоріде (Leptodorіdae) - Лептодора кіндті (Leptodora kіndtі).

 

Веслоногі ракоподібні (Копепода - Copepoda)

Тіло подовжене, підрозділене на головогрудь і черевце, що закінчується вилкою з хвостовими щетинками (фуркою). Довжина тіла від 1 до 5 мм. На передньому кінці головогруднини мається 2 пари антен, що служать для пересування рачків у воді, з яких перша завжди довше другої; 4 пари ротових кінцівок і 5 пар плавальних ніжок.

Усі вільно живучі веслоногі ракоподібні роздільностатеві. Звичайно самки крупніше самців. Розмножуються статевим шляхом з метаморфозом - 5-6 наупліальных і 5 копеподитних стадій. При спарюванні самець утримує самку п’ятою парою грудних ніжок і першими антенами та за допомогою тієї ж п’ятої пари ніг приклеює ковбасоподібний сперматофор біля її статевого отвору, тобто в нижній частині першого черевного сегмента. Зі сперматофора сперма попадає в сім’яприймальник самки. При виметуванні яєць вони запліднюються.

Розвиток яєць триває 2-3 дні при оптимальній температурі, метаморфоз - 3-4 тижні. Наупліуси (до 0,3 мм) - прекрасний корм для молоді риб.

По способу захоплення їжі серед копепод розрізняють активних фильтраторів і хижаків. До фильтраторів відносяться діаптомуси, що механічно захоплюють харчові частки, зважені у воді, фітопланктонні організми, бактерії, органічний детрит. Один рачок за добу пропускає через свій фільтраційний апарат до 40 і навіть 70 см води, причому харчуються переважно вночі.

До хижої групи відносяться майже всі циклопи: Макроциклопс альбідус (Macrocyclops albіdus), М. фускус (М. fuscіts), Акантоциклопс вірідіс (Acanthocyclops vіrіdіs). Вони активно накидаються на найпростіших, коловерток, личинок хірономід, олігохет, ікру і передличинок риб, яких захоплюють за допомогою навколоротових кінцівок і всмоктують у стравохід. Відзначено навіть явище канібалізму. У передачі їжі жвалам беруть участь задні щелепи і ногощелепи. Жвали роблять швидкі рухи, що ріжуть, протягом 3-4 секунд, після чого наступає хвилинна пауза. Для роздрібнення і заковтування мотиля довжиною 2 мм потрібно 9 хвилин, а личинки довжиною 3 мм знищуються протягом півгодини. Малощетинковий хробак 4 мм поїдається за 3,5 хв.

Серед циклопів є і рослиноїдні види (Eucyclops macrurus - Эуциклопс макрурус; Е. macruroіdes - Э. макруроідес; Mesocyclops leuckartі - Мезоциклопс леукарті й ін.), що харчуються зеленими нитчастими, водоростями (p. Scenedesmus - Сценедесмус; p. Mіcractіnіum - Мікрактініум) і навіть більш великими водоростями - 50-75 мм (p. Pandorіna - Пандоріна).

Поширенню прісноводних циклопів сприяє перенесення несприятливих умов у виді цист, а також стійкість рачків стосовно недоліку кисню у воді, кислої її реакції і т.д. Циклоп стренус (Cyclops strenuus) протягом декількох днів може жити не тільки при повній відсутності кисню, але навіть при наявності сірководню.

Відмітною ознакою циклопів є два яйцевих мішки в самок, антени не досягають половини тулуба; у самок діаптомусів - один яйцевий мішок, довжина антен заходить за половину тулуба.

Циклопи зустрічаються в ставках протягом усього року з максимальним розвитком їх у вегетаційний період, досягаючи 20-30% чисельності і біомаси зоопланктону.

 

Значення зоопланктону

Роль зоопланктону в житті водойми величезна. Харчуючись, зоопланктон бере участь у процесі самоочищення водойми. Зоопланктери споживають бактерії, що знижує чисельність останніх і стимулює розмноження та процеси бактеріального очищення. Таким чином, зоопланктон діє як природний бактеріальний фільтр.

Зоопланктон впливає на чисельність фітопланктону, головним чином на зелені водорості, що, у свою чергу, впливає й на кисневий режим. При дуже великих кількостях зоопланктону у водоймах можливе зниження кисню до мінімальних величин. Відмираючи, зоопланктонні організми стають їжею бактерій і сприяють нагромадженню детриту.

Ряд зоопланктерів особливо сильно розвивається в умовах перевантаження ставків органікою, тим самим будучи показником забруднення.

Одні групи зоопланктерів належать до весняного періоду - в основному коловертки, деякі копеподи, а в травні – гіллястовусі ракоподібні. Інші групи організмів процвітають у літній або осінній період. Літній зоопланктон різноманітний і багатий із превалюванням ракоподібних, восени перевага залишається за веслоногими ракоподібними і коловертками. Зимовий зоопланктон бідний, зустрічаються зрідка коловертки і копеподи.

Зоопланктонні організми - прекрасний корм для личинок, молоді і деяких видів дорослих риб. Коловертками й інфузоріями харчується в основному молодь риб, що захоплює їх на самих ранніх стадіях свого розвитку. Ще до повного розсмоктування жовточного міхура личинки риб починають харчуватися дрібними формами гіллястовусих рачків і молоддю веслоногих ракоподібних. До місячного віку цьоголітки коропа харчуються планктонними формами личинок хірономід, але зоопланктон складає невід’ємну частину їхнього раціону.

Харчова цінність водних безхребетних набагато перевищує харчову цінність застосовуваних у рибництві штучних кормів. Так, у тілі зоопланктерів (коловертки, гіллястовусі і веслоногі ракоподібні) кількість протеїну складає відповідно 35,2; 65,9; 51,7% від сухої речовини; жиру - 10,5; 13,8; 8,4; золи - 11,5; 11,8; 19,7%; БЕР - 22,8; 8,5; 20,2%. Калорійність (ккал/г) сухої органічної речовини складає відповідно по зазначених групах - 4,9; 6,2; 5,7 (І. Б. Богатова, 1980).

При вирощуванні коропа в умовах ущільнених посадок, як правило, бентосних організмів не вистачає і короп переходить на харчування зоопланктоном, величина якого доходить до 20-35% харчової грудки.

 

Методи добору й обробки зоопланктонних проб

Добір проб зоопланктону у великих ставках (більш 5 га) проводять на різних ділянках водойми, звичайно на трьох розрізах: у вершині, середині й у греблі. У малих ставках (до 2-5 га) проби відбирають у місцях, розташованих на різних біотипах. Частота добору проб - через кожні 7-10 днів.

Збір зоопланктону складається з узяття проб води й відціжування планктону від води.

Для кількісного обліку зоопланктону користуються малою моделлю кількісної планктонної сітки з густого капронового сита № 65-78 (номер сита визначається щільністю, що залежить від кількості отворів, що приходяться на 1 см).

Планктонна сітка складається з металевого кільця, діаметром 25 см, і конуса, що зшитий з капронового сита. Для виготовлення однієї сітки досить квадрата з капронового сита зі сторонами по 50 см. На квадраті проводиться діагональ, з кінців якої радіусом, рівним стороні квадрата, викреслюються дуги до перетинання з діагоналлю. Потім розрізають квадрат по діагоналі, а кожний із трикутників, що вийшли - по дyгі. З грубої тканини (полотно, полотнина і т.д.) вирізують дугові смужки і нашивають їх на трикутні половинки конуса з газу. Зшивають ці половинки бічними краями в цілий конус. Вершина конуса щільно підганяється до металевого стаканчику, висота якого 7 см, діаметр - 28 мм, і зав’язується капроновою ниткою, поверх якої наклеюється кілька шарів лейкопластиру або ізоляційної стрічки.

Якщо немає планктонного стаканчика, можна побудувати сітку і без нього. Для цього вирізані і нашиті полотниною половинки конуса зшиваються, а вузький кінець закруглюється і зашивається наглухо, але як можна ширше.

Проби зоопланктону відбирають у різних місцях ставка мірним посудом (краще літровим кошиком з ручкою, опускаючи його на глибину 40-50 см, тобто опускаючи руку з кошиком по лікоть і, вище у воду). Через планктонну сітку проціджують 50-100 л води. Відфільтрований через планктонну сітку осад із зоопланктоном, що утримується в ньому, виливають у бутилочку обсягом 100-200 см . При цьому планктонну сітку кілька разів обмивають із зовнішньої сторони водою для більш повного збору зоопланктону.

Можливий добір зоопланктонних проб планктоночерпачем Паталаса, що працює за принципом батометра, тобто вирізує окремий обсяг води з планктоном, що утримується в ньому. За допомогою планктоночерпача вода відбирається з заданої глибини. Обсяг планктоночерпача 5 л. Відібрану пробу зоопланктону фільтрують через планктонну сітку.

Після відбору пробу фіксують формаліном, одним з найпоширеніших консервантів. 40%-ный формалін доливають у пробу з таким розрахунком, щоб вийшов 4%-ный розчин (10 см формаліну на 100 см проби).

На етикетці, якою постачають кожну пробу, варто вказати дату вилучення проби, господарство, номер ставка, обсяг профільтрованої води, температуру води і підпис особи, що відбирала пробу. Етикетки пишуться простим олівцем або незмивною тушшю.

Якісний і кількісний склад зоопланктону визначається в лабораторії під мікроскопом МБИ-4 або під бінокулярним мікроскопом МБС-1.

Кількісний облік планктону проводять об’ємним або розрахунковим методом. Об’ємний метод звичайно використовують як експрес-метод визначення біомаси зоопланктону безпосередньо на ставках без установлення якісного складу зоопланктону або з указівкою ведучих форм. Якісний склад можна визначити трохи пізніше в лабораторії.

Після відбору проби зоопланктону, її фіксації отриманий осад переливають у мірний циліндр і замірять його обсяг.

Щоб визначити, скільки планктону утримується в кубічному метрі, отриманий обсяг осаду множать на 20 (якщо проціджували 50 л) або на 10 (якщо проціджували 100л). Наприклад: процідили через планктонну сітку 50 л води, одержали 1 см осаду - це значить, що в 1 м утримується - 20 см планктонного осаду. У вирощувальних ставках середньої зони України в середньому буває 10-30 см зоопланктону на 1 м .

Інший експрес-метод розрахований на обробку матеріалу в лабораторних умовах. Пробу зоопланктону проціджують через сито № 70-76, вибирають грязьові частки. Осад підсушують на фільтрувальному папері до зникнення мокрих плям, переносять разом зі шматком сита в чашку Петрі і зважують, масу чашки Петрі зі шматком вологого сита визначають заздалегідь. По різниці мас одержують масу планктону. Знаючи обсяг профільтрованої через планктонну сітку води і масу осаду, можна визначити біомасу зоопланктону.

Основним методом обліку зоопланктону є рахунковий метод. Пробу зоопланктону переливають у мірний циліндр, потім її доводять до певного обсягу в залежності від густоти (тобто кількості організмів) шляхом додавання або відсмоктування рідини (50, 100 або 200 см ). Відсмоктування води проводять гумовою грушею, наконечник якої затягнутий густим капроновим або мірошницьким газом (№ 65-76). Поршневою піпеткою (штемпелем-піпеткою) або градуйованою піпеткою, нижній кінець якої відпиляний по широкому краї, добре перемішують пробу і швидко беруть певний обсяг її - 0,5; 1,0 до 5,0 мл, переносять на рахункове скло - пластинку або в камеру Богорова. На рахунковому склі або в камері Богорова, підраховують кількість організмів кожного виду, робляться проміри організмів за допомогою окуляр - мікрометра. Знаючи обсяг проби планктону й обсяг переліченої частини, визначають кількість організмів у всій пробі. Для визначення біомаси зоопланктону кількість особин якого-небудь виду множиться на середню вагу одного екземпляра, відповідно до їхніх розмірів. Дані середніх мас гідробіонтів приведені в таблицях середніх мас зоопланктонних організмів, складених Ф. Д. Мордухай-Болтовским (у 1954 році) і іншими авторами. Біомаса організмів зоопланктону виражається в мг/м або г/м .

Дані обробки кожної проби записуються на окрему сторінку журналу або картку. Визначення і підрахунок організмів проводять по трьох основних групах: коловертки (Rotatorіa), веслоногі (Copepoda) і гіллястовусі (Cladocera) ракоподібні. Всі інші організми, що зустрічаються, відносяться до групи - інші.

Підрахунок чисельності і визначення біомаси зоопланктону роблять по формулі:

,

де: Vі - обсяг проби, розведеної або згущеної, мл;

V2 - обсяг переглянутої проби, мл;

V3 - обсяг профільтрованої води, л;

П - число організмів кожного виду або всіх груп,

перелічених у пробі (экз./м );

Р - індивідуальна середня маса організмів (г/м або

мг/л); 1000 л=1 м .

Наприклад: запис на картці обробки або в журналі може виглядати в такий спосіб:

Р.

Рибгосп "Ланок" Київської обл., нагульний ставок № 2. Проціджено 50 л, обсяг проби - 100 мл, переглянуто 2 пластинки по 0,5 мл проби (прізвище дослідника).

Картка обробки

Розмір організмів, мм	Видовий склад	Кіл-ть екз. на 1 пласт.	Кіл-ть екз. на 2 пласт.	Кількість, екз	Маса 1 егз., мг	Біомаса, г/м³
всього	в 1 пробі	в 1 м³
1-2	Моіна ректіростріс Молодь кладоцера Ціклопс спеціас Наупліі Бранхіонус ангуляріс Гексартра міра Личинки хірономід Коловертки Веслоногі рачки Гіллястовусі рачки Інші Всього в 1 м³			-   -   - -   -			0,01   0,0015   0,005 0,0005   0,0004   0,00003   0,2 -   -   - -   -	1,14   0,045   0,03 0,011   0,001   0,02   0,02 0,21   0,041   1,185 0,02   1,267

Тобто біомаса зоопланктону 20.07.2004 р. в ставку № 2 становила 1,3 г/м³ при чисельності організмів 252 тис.екз./м³.

ІІІ. ЗООБЕНТОС

Зообентос - це населення дна водойми, що включає організми, які живуть у ґрунті, на ґрунті, “мінуючих” вищу водну рослинність, що живуть у заростях макрофітів. Фауна різна по своєму складу. Найчастіше донна фауна населяє ґрунти до глибини 10-20 см і складається з організмів, пристосованих до своєрідних умов життя на глибині. Їжа мешканців дна складається, головним чином, із залишків мулу, що розкладаються, як рослинного, так і тваринного походження, міцелію грибів, дріжджів, бактерій і т.д. Є серед них хижаки: личинки жуків, бабок, деяких двокрилих, клопи і т.д..

Сезонна динаміка розвитку зообентосу в ставках зумовлена розвитком 2-3 домінуючих організмів, їхніми життєвими циклами розвитку і пресом риби.

Самими цінними в харчовому відношенні і масових формах є личинки комах і, у першу чергу, личинки хірономід. Личинки комах містять 80,2% води; у відсотках від сухої речовини: протеїну - 61,5; жиру - 12,6; золи - 8,6; БЭВ - 17,3. Калорійність сухої органічної речовини їх складає 6,1 ккал/г.

Олігохети також є цінними організмами, у них утримується 82,7% води; протеїну,- 60,6%; жиру - 11,0%; золи - 7,2%; БЕР - 21,2%. Калорійність досягає 5,2 ккал/г (Богатова І. Б., 1980).

 

Загін двокрилих (Діптера - Dіptera), сімейство Хірономід (Chіronomіdae)

Як і вся група двокрилих, хірономіди розвиваються з повним метаморфозом, послідовно проходячи стадію яйця, личинки, лялечки і крилатої комахи - імаго. Сама довга стадія - личиночна, розміри личинок коливаються від 2 до 30 мм. На голові в них є личиночні вічка, попереду відходять вусики або антени. Рот розташований на нижній стороні голови. Тіло личинки складається з 13 сегментів, дихає трахейними зябрами, рухається за допомогою передніх і задніх ніжок.

Роїння хірономід відбувається при досить високій температурі повітря. Незабаром після запліднення самки починають відкладати яйця, що укладені звичайно в кладку овальної форми з тонким тяжем. Після попадання у воду кладка набухає. В одній кладці може бути до 800, а то і 1200-1500 яєць. Ембріон розвивається 2,5-6 доби. Масовий вихід личинок у воду можливий через 140 годин при температурі 20 °С. Залишаючи кладку, личинки переходять до пелагічного способу життя, що протікає від 3 до 5 днів. При сприятливих умовах через 2-3 дні з моменту виходу личинки з кладок настає перше линяння, через 5-6 днів - друге. На початку цієї стадії личинки осідають на дно і там будують чохлики. Третя личиночна стадія настає через 7-8 днів після другої.

Протягом четвертої стадії в личинці формуються органи майбутнього комара (10-12 днів), після чого личинка перетворюється в лялечку. При сприятливих умовах (температурі 17- 18 °С) весь період линьки закінчується через 19-20 днів. Стадія лялечки триває від 3 до 5 днів. Виліт дорослої форми - комара - з лялечки відбувається в кілька секунд, на воді залишаються экзувії - оболонки лялечки. Весь цикл розвитку протікає від 3 тижнів до декількох місяців і залежить від умов харчування, температурних і хімічних факторів.

Лялечки і комарі не харчуються. Личинки в планктонній стадії (І й ІІ вік) харчуються зваженими у воді часточками детриту, бактеріями, а осідаючи на дно, - різними групами бактерій, дріжджовими грибками, детритом рослинного і тваринного походження, що розкладаються синьо-зеленими водоростями.

Маса личинки хірономіди - Хірономус формі лярве туммі (Chіronomus f. 1. tjіummі) у віці 5 днів досягає 1,2 мг, у 10 днів - 3,5 мг, перед окуклюванням (15 днів) - 7 мг.

У рибницьких ставках личинки хірономід складають до 70-80% біомаси всього бентосу. Звичайно в першій половині вегетаційного сезону в ставках концентруються найвищі біомаси личинок, що досягають 40-50 г/м², а іноді з максимальними значеннями до 100 г/м². Найчастіше у вирощувальних ставках відзначено дві й одна неповна генерації, у нагульних - дві, при цьому друга неповна в рано спускних ставках. Терміни вильотів комарів: квітень-травень, червень-липень, вересень-жовтень. Зимують личинки хірономід у не спускних ставках на 3-4-й личиночній стадії. Личинки хірономід стійкі до несприятливих умов і виносять низький вміст кисню, що часто наближається до нульових значень.

Щільність заселення дна личинками досягає сотень тисяч екземплярів на 1 м². Переважна більшість личинок хірономід - ілоїдні і рослиноїдні. Останні харчуються як відмерлими стеблами рослин, так і уражають живі рослини, роблячи в них ходи-“міни”. Багато личинок ведуть хижий спосіб життя, використовуючи в їжу олігохети, личинок різних комах і ін.

 

Загін бабки (Одоната - Odonata)