Сутність і механізм інкасової форми розрахунків.

Інкасо - це банківська операція, у процесі якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі відповідних документів суму коштів, що належать експортеру від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта.

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів (векселі, чеки), які не супроводжуються комерційними документами. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо, яке зручно для здійснення платежів тоді, коли експортер не хоче відвантажувати товар за відкритим рахунком, але водночас з будь-яких причин не може застосувати акредитивну форму розрахунків. Порівняно з поставкою за відкритим рахунком інкасо гарантує більшу безпеку, оскільки перешкоджає покупцеві отримати у свою власність товари, не сплативши чи не акцептувавши вексель. Для додаткового зменшення ризику несплати експортер повинен наполягати на оформленні покупцем гарантії платежу, яку окремо видає банк.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, необхідно зазначити, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу товару, і банки ніяким чином не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Під час операцій з акредитивом банки мають справу тільки з документами, а не з товарами або іншими видами виконання зобов'язань контрагентів. Акредитиви виставляються банками на підставі заяви клієнта (імпортера), яка фактично повторює усі умови розділу контракту, що стосується розрахунків.

В угоді з акредитивом беруть участь декілька сторін:

- заявник або наказодавець - покупець - імпортер,

- банк-емітент - відкриває акредитив, беручи на себе платіжні зобов'язання після виконання умов акредитиву,

- авізуючий банк - найчастіше це кореспондент банку-емітента, який передає акредитив бенефіціару без відповідальності з боку авізуючого банку,

- банк-платник/акцептуючий банк - здійснює оплату або акцептує вексель; ним може бути банк-емітент, авізуючий банк чи інший визначений банк,

- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання перед бенефіціаром про оплату по акредитиву, яке є додатковим зобов'язанням.

Процес відкриття та виконання акредитиву має три фази. На першій експортер надає потенційному покупцю свою пропозицію, під час переговорів обговорюються умови акредитиву, укладається договір купівлі-продажу. Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акредитива, оскільки це максимально гарантує своєчасність відвантаження замовленого товару належної якості.

На другому етапі експортер повідомляє про свою готовність відвантажити товар, а імпортер надає своєму банку доручення на відкриття акредитива. Якщо існує необхідне покриття угоди або ліміти кредитування, то акредитив відкривається. Відкритий акредитив у вигляді відповідного формату СВІФТ-повідомлення направляться авізуючому банку для передачі експортеру.

Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє його відповідність умовам контракту. Для полегшення цього процесу у банках, як правило, клієнтам надаються спеціальні листи з запитаннями, на які необхідно надати відповіді. У разі негативного висновку він повинен негайно вимагати від контрагента внести необхідні зміни. При згоді покупця і банку зі змінами в акредитиві, вони набувають юридичної сили.

Третя фаза є завершальною. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату. Банк експортера перевіряє їх щодо відповідності умовам акредитиву і надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі обов'язково вказується, яким чином має бути зарахована виручка.

Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, дотримуючись принципів суворої відповідності документів і суворого дотримання строків, після чого переказує належну суму. Імпортер за одержаними від банку емітента документами отримує їх у перевізника.

Акредитивна форма розрахунків є найдорожчою. Комісійна винагорода банків складається з комісій за відкриття акредитиву, за його авізування, за внесення змін до умов акредитиву, за прийняття документів. Оплачуються також поштові витрати. Звичайно, розподіл банківських комісій відбувається між контрагентами по принципу: комісії нашого банку — за наш рахунок, комісії іноземного банку — за ваш рахунок.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів" (публікація МТП № 500 у редакції 1993р.). Ці правила періодично (один раз у вісім- Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, необхідно зазначити, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу товару, і банки ніяким чином не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Під час операцій з акредитивом банки мають справу тільки з документами, а не з товарами або іншими видами виконання зобов'язань контрагентів. Акредитиви виставляються банками на підставі заяви клієнта (імпортера), яка фактично повторює усі умови розділу контракту, що стосується розрахунків.

В угоді з акредитивом беруть участь декілька сторін:

- заявник або наказодавець - покупець - імпортер,

- банк-емітент - відкриває акредитив, беручи на себе платіжні зобов'язання після виконання умов акредитиву,

- авізуючий банк - найчастіше це кореспондент банку-емітента, який передає акредитив бенефіціару без відповідальності з боку авізуючого банку,

- банк-платник/акцептуючий банк - здійснює оплату або акцептує вексель; ним може бути банк-емітент, авізуючий банк чи інший визначений банк,

- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання перед бенефіціаром про оплату по акредитиву, яке є додатковим зобов'язанням.

Процес відкриття та виконання акредитиву має три фази. На першій експортер надає потенційному покупцю свою пропозицію, під час переговорів обговорюються умови акредитиву, укладається договір купівлі-продажу. Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акредитива, оскільки це максимально гарантує своєчасність відвантаження замовленого товару належної якості.

На другому етапі експортер повідомляє про свою готовність відвантажити товар, а імпортер надає своєму банку доручення на відкриття акредитива. Якщо існує необхідне покриття угоди або ліміти кредитування, то акредитив відкривається. Відкритий акредитив у вигляді відповідного формату СВІФТ-повідомлення направляться авізуючому банку для передачі експортеру.

Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє його відповідність умовам контракту. Для полегшення цього процесу у банках, як правило, клієнтам надаються спеціальні листи з запитаннями, на які необхідно надати відповіді. У разі негативного висновку він повинен негайно вимагати від контрагента внести необхідні зміни. При згоді покупця і банку зі змінами в акредитиві, вони набувають юридичної сили.

Третя фаза є завершальною. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату. Банк експортера перевіряє їх щодо відповідності умовам акредитиву і надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі обов'язково вказується, яким чином має бути зарахована виручка.

Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, дотримуючись принципів суворої відповідності документів і суворого дотримання строків, після чого переказує належну суму. Імпортер за одержаними від банку емітента документами отримує їх у перевізника.

Акредитивна форма розрахунків є найдорожчою. Комісійна винагорода банків складається з комісій за відкриття акредитиву, за його авізування, за внесення змін до умов акредитиву, за прийняття документів. Оплачуються також поштові витрати. Звичайно, розподіл банківських комісій відбувається між контрагентами по принципу: комісії нашого банку — за наш рахунок, комісії іноземного банку — за ваш рахунок.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів" (публікація МТП № 500 у редакції 1993р.). Ці правила періодично (один раз у вісім- продавець не хоче довго чекати отримання своїх коштів, він в інкасовому дорученні повинен вимагати "платіж за першим поданням документів".

Б) Банк вручає документи платнику проти акцепту тратти. Цей вид інструкції використовується при розрахунках за комерційним кредитом. Трасат до здійснення платежу вже вступає у володіння товаром, він може продати його і отримати необхідні кошти для сплати векселя. Для продавця після відвантаження товару забезпеченням може бути тільки акцепт трасата. З метою зменшення свого ризику продавець може вимагати, щоб акцепт був доповнений авалем інкасуючого банку, або іншого першокласного банку.

В) Документи можуть бути видані без оплати під письмове зобов'язання платника здійснити платіж у визначений термін. Це письмове зобов'язання підписується покупцем і банком покупця.

Г) Цей вид інструкцій використовується дуже рідко. У таких інкасових дорученнях продавець вимагає, щоб трасат акцептував вексель, але він зможе отримати документи тільки після платежу за векселем. До цього часу товар повинен перебувати на зберіганні.

Як компенсацію своїх витрат, банк-ремітент та інкасуючий банк отримують від клієнтів комісійну винагороду за прийом та відсилання документів на інкасо, видачу документів проти платежу або акцепту або без них, зміну умов інкасового доручення, його анулювання, повернення іноземному банку документів, не оплачених клієнтом. Додатково компенсуються поштові витрати.

Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших банківських операцій і в даний час регулюється спеціальним документом - Уніфікованими правилами по інкасо, які розробила Міжнародна торговельна палата (публікація № 522, редакція 1995 р.). Правила визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати і здійснення оплати, акцепту, повідомлення про проведення платежу, акцепту або про неплатіж (неакцепт) та інші питання. Практично всі банки світу дотримуються Уніфікованих правил, які зручні тим, що дають однакове тлумачення термінів і питань, що виникають у практиці розрахунків по інкасо.

Інкасова форма розрахунків має певні недоліки. Основними є тривалість проходження документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який може забирати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитись від оплати поданих документів або не мати дозволу на переказування валюти за кордон. У цих випадках експортер понесе витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу, продажем його третій особі або транспортуванням назад у свою країну. Тому при розрахунках за інкасо використовуються різні способи прискорення і додаткового забезпечення платежів, о яких ми вже говорили.