Сума кредитів і відсоткова ставка в Україні

Показник	Рік
Відсоткові ставки комерційних банків у національній валюті: · за кредитами · за депозитами
37,3 9,2	29,6 20,8	19,6 6,9	17,7 8,0	17,5 7,9	16,4 8,0	15,1 7,6	13,9 8,2
Облікова ставка НБУ, %	27,0	12,5	7,0	7,0	9,0	9,5	8,5	8,0
Вимоги банків за наданими кредитами, млн грн	195,74
Вимоги НБУ за нада-ними кредитами, млн грн, у валюті: · національній · іноземній	3,6 7,3	3,6 7,1	3,6 7,2	3,6 7,2	3,6 6,4	3,6 5,9	3,7 5,6	3,6 5,4

 

На грошовому ринку діють специфічні суб’єкти:

· первинні позичальники (одержувачі позик): нефінансові фірми та державні установи, які не можуть забезпечити свої потреби влас-ними інвестиційними ресурсами;

· первинні кредитори (надавачі позик) домогосподарства, під-приємства, держава – суб’єкти, які мають фінансові надлишки;

· фінансові посередники: 1) банки, які пропонують первинним позичальникам гроші, та 2) фондові біржі – пропонують цінні папери. Посередники відіграють головну роль на грошовому ринку, впли-ваючи на його місткість.

Для макроекономічного аналізу грошового ринку важливим є розмежування первинної і проміжної заборгованості. Первинна за-боргованість – це сума фінансових дефіцитів первинних позичаль-ників, а проміжна заборгованість являє собою суму грошових кош-тів, наданих підприємствам для здійснення інвестицій.

Таке розмежування заборгованості безпосередньо пов’язане з мультиплікативним ефектом грошей. Грошовий мультиплікатор діє за умови зростання проміжної заборгованості, коли економічні суб’єкти, крім власних інвестиційних коштів, використовують додатково по-зичені. Оскільки гроші не продаються, а тільки надаються у користу-вання за певну плату (відсоток) на певний строк, то суб’єкт, який надає позику, тобто кредитор, є, по суті, покупцем боргового зобов’язання, що надає йому право вимоги від позичальника, який продає боргове зобов’язання, повернути позичену суму з відсотком у визначений дого-вором строк.

Щоб зрозуміти механізм дії грошового ринку, необхідно розгля-нути чинники попиту на гроші та пропозиції грошей.

 

5.5. Попит на гроші за класичною теорією. Попит на гроші (реальні касові залишки) визначається прагненням економічних суб’єк-тів у певний момент часу утримувати частину доходів у найліквідні-шій (готівковій) формі. Є різні теоретичні моделі попиту на гроші: кла-сична, кейнсіанська, сучасні.

Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей і розглядає тільки трансакційний (операційний) попит, що визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу. На макроекономічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу – це швидкість обороту однойменних грошових одиниць.

Є два варіанти кількістної теорії грошей: а) І. Фішера і б) «кемб-риджський». Американський економіст І. Фішер сформулював тран-сакційний варіант кількісної теорії грошей, що базується на рівнянні обміну:

 

, (5.1)

 

де – грошова маса;

– швидкість обороту грошей;

– рівень цін;

– обсяг національного виробництва (ВВП).

 

Із цього рівняння можна знайти величину (попиту на гроші):

 

. (5.2)

Другий варіант кількісного визначення маси грошей набув поширення на початку XX ст. у Західній Європі. Він відрізняється від трансакційного, це т. зв. теорія касових залишків, або «кембри-джська версія». Активними пропагандистами цієї теорії були профе-сори Кембриджського університету А. Маршалл, А. Пігу, Д. Роберт-сон, які довели наявність прямого зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін. Цей висновок виражено у «кембриджському рівнянні»:

 

, (5.3)

 

де – коефіцієнт касових залишків: та частина доходу PN, яку економічні суб’єкти бажають зберігати у формі готівки.

Якщо порівняємо рівняння І. Фішера і «кембриджське рів-няння», то побачимо, що математично . Звідси . Але і – принципово різні показники: – потокова змінна, – показник грошових запасів, тобто добуток кількості грошей і швидкості їх обігу дорівнює добутку рівня цін і обсягу виробництва. Отже, за класичною теорією величина попиту на гроші залежить від трьох чинників: 1) рівня цін (пряма залежність), 2) реального обсягу національного виробництва (пряма залежність), 3) швидкості обороту грошей (зворотна залежність).

5.6. Кейнсіанська концепція попиту на гроші. За кейнсіан-ської макроекономічної теорії, попит на гроші обумовлюється їх високою ліквідністю та трьома мотивами: а) операційним, б) спеку-лятивним і в) перестороги.

Згідно з трансакційним (операційним) мотивом, гроші необ-хідні для здійснення поточних операцій. Мотив перестороги обумов-лює потребу в грошах на непередбачувані та непрогнозовані витрати, що потребує заощадження певної частки доходу. За спекулятивним мотивом власник доходу прагне мати гроші для збереження багат-ства (цінностей).

Операційний попит на гроші – це попит на активні грошові залишки, що визначається, як і в класичній моделі, із кількісного «рівняння обміну»:

 

.

 

Як видно, операційний попит на гроші залежить від обсягу ви-робництва товарів і послуг та від рівня цін, за якими вони продаю-ться. Згадаймо, що обсяг закупівель визначається величиною сукуп-ного доходу: чим вищі рівні доходу та цін, тим більшим має бути опе-раційний попит. Отже, цей вид попиту на гроші пов’язаний із функ-ціями грошей як засобу обігу та платежу.

Реальний обсяг попиту на гроші визначається за формулою

. (5.4)

 

Залежність попиту на гроші від доходу показана на рис. 5.2.

Бісектриса кута відтворює ситуацію, коли трансакційний попит на гроші в країні дорівнює обсягу національного доходу. Фактична лінія трансакційного попиту () зажди буде розміщуватись нижче бісектриси, тому що ті самі грошові одиниці роблять кілька обертів за рік. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей за рік дорівнює 5, то . За умови, що рівень доходу N_і буде 400 млрд грн, то операційний попит на гроші становитиме 80 млрд грн . Якщо за інших однакових умов рівень доходу зростатиме, то збільшиться і попит на гроші. Наприклад, рівень доходу зросте вдвічі до 800 млрд грн, тоді операційний попит становитиме 160 млрд грн .

 

Рис. 5.2. Залежність обсягу операційного попиту

на гроші від доходу

 

Отже, згідно з теорією ДЖ.М. Кейнса, трансакційні грошові залишки перебувають у прямій залежності від номінального доходу і не відчувають впливу змін величини витрат чи вигід.

Попит на гроші за мотивом перестороги пов’язаний з неперед-бачуваними платежами та змінами доходів. Наприклад, якщо термін погашення платежу настав, а грошей для розрахунку бракує, суб’єкт змушений або продати частину свого майна, або взяти позику. І та, й інша ситуація потребують певних грошових резервів попередніх заощаджень. Отже, обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги залежить від непередбачуваних платежів, які, в свою чергу, прямо пропорційно залежать від обсягу доходу і не залежать від величини відсоткової ставки.

Графічно попит на гроші за цими обома мотивами (операційним і перестороги) являє собою вертикальну лінію, віддалену від початку координат праворуч на величину національного доходу (рис. 5.3).

Мотив спекулятивного попиту на гроші теж пов’язаний із заощадженнями, частину яких економічні суб’єкти зберігають як за-паси цінностей (активи), тобто спекулятивний попит на гроші пов’я-заний із функцією збереження цінностей (накопиченням багатства).

 

 

Рис. 5.3. Попит на гроші за трансакційним

мотивом і мотивом перестороги

 

Економічні суб’єкти можуть зберігати свої заощадження у фор-мі готівки або у формі інших активів (цінні папери, нерухомість і т. ін.). Дж. Кейнс вважав, що економічні суб’єкти прагнуть мати гро-ші для спекулятивних цілей тому, що вони не впевнені в доходах від альтернативних активів (золото, нерухомість, сировина, цінні папери тощо), в яких вони могли б зберігати свої неспожиті в поточному періоді доходи.

Доходи (або збитки) кредитора, який володіє борговими зобов’язаннями, набувають двох форм: 1) одержаних відсотків, 2) змін ринкової вартості активів (падіння чи зростання).

Якщо падіння ринкової вартості активів перевищує відсоткові доходи, то власник має від’ємний дохід – зазнає збитків. Тоді втра-чається інтерес суб’єкта зберігати заощадження у формі, відмінній від грошової. Він хоче зберігати заощадження тільки у грошовій фор-мі. Оскільки такі цінні папери як вексель, акція можна розглядати повноцінними замінниками облігацій, то Дж. Кейнс вважав, що тео-ретично доцільно розглядати державні облігації як єдиний альтер-нативний актив, який протистоїть готівці.

Відмінність між готівкою та облігаціями як активами пояснюється трьома характерними рисами:

1) готівці властивий значно вищий рівень ліквідності;

 

 

2) готівка – це вигідніший актив порівняно з облігаціями: якщо інфляції немає, готівка не пов’язана з ризиком, а облігації пов’язані;

3) готівка, яка зберігається на руках у власника, не дає йому доходу, а облігації забезпечують їх власнику отримання чітко обу-мовленого доходу.

Обираючи спосіб зберігання неспожитого доходу економічний суб’єкт прагне максимізувати дохід від своїх активів. Саме цим бажанням визначається його поведінка стосовно використання доходу – частину він залишить у формі готівки (спекулятивний попит), а іншу частину витратить на придбання облігацій.

Таким чином, спекулятивний попит на гроші – це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури. Наприклад, індивід отримує дохід 4000 грн/міс. За статистикою, гранична схильність до споживання дорівнює 0,8. Це означає, що 3200 грн індивід споживає – пред’являє операційний попит на гроші. А із 800 неспожитих гривень 450 він витратить на придбання облігацій, а 350 грн буде зберігати у формі готівки.

Розподіляючи свої заощадження на готівку та придбання обліга-цій, ставлячи за мету максимізувати дохід, суб’єкт керується насам-перед відсотковою ставкою за облігаціями. Звернімо увагу, що ціна облігацій перебуває у зворотній залежності від ставки відсотка за облігаціями. Очікування власника облігацій різкого зростання відсотка за облігаціями означає водночас очікування різкого падіння вартості облігацій. Це і спонукає індивіда до володіння готівковими грошима.

Якщо ж поточна ставка за облігаціями має тривалу тенденцію до зниження, то з повною вірогідністю можна очікувати, що вона з часом почне зростати, а вартість облігацій знижуватися. Тому значна частина людей надасть перевагу зберіганню грошей у формі готівки.

З огляду на такі міркування Кейнс стверджував, що спеку-лятивний мотив зумовлює попит на гроші, який перебуває у зворот-ній залежності від ставки відсотка за облігаціями.Якщо спекуля-тивний попит на гроші позначити як , то його функція

 

, (5.5)

 

де – відсоткова ставка за облігаціями.

Як бачимо, спекулятивний попит на гроші являє собою спадну функцію від ставки відсотка за облігаціями (рис. 5.4): збільшення ставки зменшує попит на гроші. Точці відповідає максимальний попит на гроші як на майно (актив).

 

Рис. 5.4. Функція спекулятивного попиту на гроші

 

Загальний попит на гроші за трьома мотивами визначається одно-часно рівнем доходу () і рівнем відсоткової ставки (r). Математично функція сукупного попиту на гроші у кейнсіанській моделі

 

(5.6)

 

Графічно загальний попит на гроші зображено на рис. 5.5.

Крива попиту на гроші не торкається осі (r). Це пояс-нюється тим, що попит на гроші за мотивом перестороги та опера-ційний попит не пов’язані з відсотковою ставкою, а залежать від доходу. Крім того, крива не може опускатись нижче – мінімальної відсоткової ставки.

Отже, необхідність зберігання готівки виникає у суб’єктів як в результаті невизначеності часу, коли вони матимуть потребу в гро-шах на непередбачувані витрати, так і внаслідок невизначеності від-соткових ставок у майбутньому. Тому у кейнсіанській моделі попиту на гроші перевага ліквідності пов’язана з причиною невизначеності.

 

 

 

Рис. 5.5. Загальний попит на гроші , за

кейнсіанською моделлю

5.7. Сучасні теорії попиту на гроші. Сучасні теорії пояснюють залежність попиту на гроші від альтернативних витрат зберігання готівки. Розглянемо дві найпоширеніші теорії: 1) модель Баумоля-Тобіна та 2) монетаристську модель М. Фрідмена.

Модель Баумоля-Тобіна теоретично пояснює поведінку домо-господарств щодо оптимізації грошового запасу. Наприклад, 5-го числа кожного місяця домогосподарствам перераховують дохід на депозитний рахунок з відсотковим доходом r_д. Закупівлі товарів домогосподарства оплачують готівкою. Кожна операція з конвер-тування частини депозитного вкладу в готівку потребує певних витрат для домогосподарства. Ці витрати проявляються двояко:

1) оплата послуг із конвертування (h);

2) альтернативні втрати у формі відсоткового доходу (r_д).

Першаформа витрат пов’язана з оплатою банківських послуг із конвертації. Друга– із втратою права на отримання відсотка з тієї частини депозитів, яка переводиться в форму готівки.

Якщо гроші знімають із депозитного рахунка однаковими пор-ціями, то загальна сума витрат (ТС) за період між двома нарахуван-нями доходу дорівнюватиме

 

(5.7)

 

де ТС – загальні витратиз конвертації у готівку;

– дохід, перерахований на депозитний рахунок домогосподарству;

х – сума, що вилучається із депозитного рахунка з метою її перетворення в готівку.

Прирівнявши першу похідну цієї функції до нуля:

 

 

знайдемо мінімальне значення суми, що вилучається із депозитного рахунка:

 

. (5.8)

 

Звідси попит на гроші для угод () дорівнюватиме

 

, (5.9)

 

тобто за моделлю Баумоля-Тобіна попит на гроші є зростаючою функцією від доходу (N_i) та спадною від ставки відсотка (r_д) при заданій величині послуг з конвертування (h).

Монетаристська концепція попиту на грошінабула назви теорія портфеля. Її автором є американський вчений-економіст, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен. За цією концепцією попит на гроші залежить від таких змінних:

 

, (5.10)

де – номінальний поточний дохід;

– рівень інфляції;

– дохідність акцій;

– дохідність облігацій;

– відсоткова ставка за депозитами;

– нагромаджене багатство, обчислене за концепцією пер-манентного доходу.

Крім зазначених факторів, попит на гроші залежить від очіку-вань. Оптимістичні очікування економічних суб’єктів зумовлюють зростання попиту на активи, відмінні від грошей, а песимістичні стимулюють зростання попиту на готівку.

Таким чином, різні теорії пояснюють функцію попиту на гроші залежно від поведінки економічних суб’єктів.

5.8. Пропозиція грошей та чинники, що її визначають. Про-позиція грошей (M^S) – це процес формування грошової маси в країні, що є однією з найважливіших функцій держави. Її здійснює Націо-нальний банк України.

Якщо попит на гроші – поведінкова функція, то пропозиція грошей (M^S) визначається насамперед інституціональними факторами.

Первинним створювачем – пропонувальником грошей, як і зни-щувачем їх (вилучає гроші з обігу) є НБУ. Але у формуванні про-позиції грошей беруть участь три групи суб’єктів: 1) НБУ, 2) комер-ційні банки та 3) суб’єкти небанківського сектору.

На пропозицію грошей (M^S)впливають такі чинники: величина грошової бази (H), норма резервування депозитів у центральному банку (R), співвідношення між сумами готівки та депозитів (d);

Грошова база (Н) – це та частина пропозиції грошей, яка ство-рюється НБУ і забезпечується його активами у формах золотова-лютних резервів, цінних паперів та кредитів. Збільшуючи зазначені активи, НБУ створює гроші високої ефективності, а скорочуючи активи – зменшує високоефективні гроші.Загальний обсяг грошової бази в будь-який момент можна визначити за балансом НБУ.

Грошова база є сумою готівки (Г), яка перебуває за межами бан-ківської системи (готівка в обігу та в касах), і загальнихрезервів ко-мерційних банків (R): сума обов’язкових резервів в НБУ та поза-нормативних резервів готівки в касах.

Баланс НБУ наведено в табл. 5.3.

Баланс має бути завжди: ліва частина (активи) повинна дорів-нювати правій частині (пасиви).

Таблиця 5.3