За яких умов має місце рівновага на товарному ринку в кейнсіанській теорії.

а) коли фактичні витрати споживачів (Е_ф) будуть дорівнювати запланованим витратам (Е_зап) і фактичним сукупним доходам (N_i;);

б) в економіці наявний незмінний рівень доходів;

в) у країні стабільна відсоткова ставка;

г) в економіці досягнуто повної зайнятості.

7. Умовою рівноваги на товарному ринку за моделлю Хікса є:

а) однакові величини мультиплікатора державних витрат та мультиплікатора податків;

б) рівновага сум інвестицій та заощаджень;

в) закрита приватна економіка;

г) стабільна відсоткова ставка.

8. Крива сукупного попиту виражає відношення:

а) між рівнем цін і сукупними витратами на покупку товарів і послуг;

б) рівнем цін і виробленим ВВП в реальному виразі;

в) рівнем цін, який визнають покупці, і рівнем цін, який задо-вольняє продавців;

г) обсягами виробленого і спожитого ВВП у реальному виразі;

д) немає правильної відповіді.

 

9. Крива сукупного попиту підвищується (зміщення праворуч):

а) якщо падає рівень цін;

б) підвищується рівень цін;

в) збільшуються надмірні виробничі потужності;

г) знижується валютний курс національної грошової одиниці;

д) немає правильної відповіді.

 

10. Крива сукупної пропозиції виражає відношення:

а) між рівнем цін і споживаним обсягом ВВП у реальному виразі;

б) рівнем цін і виробленими обсягами ВВП у реальному виразі;

в) рівнем цін, за якими виробники бажають продавати, а покупці – купувати товари;

г) спожитим і виробленим обсягом ВВП у реальному виразі.

11. Якщо рівновага досягається на кейнсіанській ділянці кривої сукупної пропозиції, то збільшення сукупного попиту (зміщення кривої) призводить дозбільшення:

а) зайнятості та підвищення рівня цін;

б) обсягу при постійному рівні цін;

в) цін при постійному обсязі зайнятості;

г) обсягу виробництва і підвищення цін.

 

Запитання і навчальні завдання

 

1. Припустимо, що параметри сукупного попиту і сукупної про-позиції в економіці (табл. 4.1) мають такі значення:

 

Таблиця 4.1

 

Реальний обсяг національного виробництва, на який є попит, млрд грн	Рівень (індекс) цін, %	Реальний обсяг національного виробництва, запропонований для продажу, млрд грн

 

Використайте ці дані, щоб побудувати графіки сукупного попиту і пропозиції. Якими будуть рівноважний рівень цін і реальний обсяг національного виробництва? Чи співпадає рівноважний реальний обсяг національного виробництва з реальним обсягом національного виробництва за повної зайнятості?

Чому рівень цін, який дорівнює 150 (250)%, не є рівноважним для цієї економіки?

Припустимо, що покупці готові придбати додатково реальний обсяг національного виробництва на 200 млрд грн за даного рівня цін. Які чинники можуть привести до такої зміни в сукупному попиті? Яким буде новий рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва? На якому відтинку кривої сукуп-ної пропозиції – кейнсіанському, проміжному або класичному – рів-новага не зміниться?

2. Який вплив матимуть наведені нижче чинники на сукупний попит і сукупну пропозицію? В кожному випадку користуйтеся рисун-ком, що показує, яким буде вплив на рівноважний рівень цін і рів-новажний реальний обсяг національного виробництва за умови, що всі інші чинники будуть постійними:

а) повсюдно поширений страх споживачів перед депресією;

б) великі закупівлі пшениці Росією;

в) 5-відсоткове підвищення акцизного податку на бензин;

г) зменшення відсоткових ставок за різних рівнях цін;

д) скорочення витрат на освіту;

е) очікування різкого підвищення рівня цін;

є) 50-відсоткове зниження цін на нафту;

ж) 10-відсоткове зменшення ставок податку на прибуток;

з) збільшення продуктивності праці;

и) 12-відсоткове підвищення номінальної заробітної плати;

і) зниження курсу гривні;

к) різке зменшення національного доходу у наших торговельних партнерів;

л) зменшення частини робочої сили, об’єднаної в профспілки.

3. Припустимо, що на рис. 4.1 крива сукупного попиту зміс-титься за перший рік від АD₁ і дійде до АD₂ за другий рік, а за третій знову повернеться до АD₁.

 

 

Рис. 4.12. Зміни кривої сукупного попиту

 

Знайдіть нове рівноважне положення в третьому році за умови, що ціни і заробітна плата:

а) абсолютно гнучкі;

б) не мають тенденції до зниження.

Яке з двох рівноважних положень є найкращим для споживачів? Яке є реальним? Поясніть, як може підвищитись рівень цін за збіль-шення сукупного попиту.

4. Який вплив, за інших умов, мають наведені чинники на рівно-важний рівень цін і на рівноважний реальний обсяг національного виробництва?

а) збільшення сукупного попиту на класичному відтинку кривої сукупної пропозиції;

б) збільшення сукупної пропозиції (за гнучкості цін і заробітної плати);

в) однакове збільшення як сукупного попиту, так і сукупної пропозиції;

г) зменшення сукупного попиту на кейнсіанському відтинку кривої сукупної пропозиції;

д) збільшення сукупного попиту і зменшення сукупної пропозиції;

е) зменшення сукупного попиту на проміжному відтинку кривої сукупної пропозиції (за умови, що ціни і заробітна плата не мають тенденції до зниження).

 

Запитання і задачі для самоконтролю

 

1. Чи правильним є твердження: «Ціни служать автоматичним регулятором, що сприяє підтримці пропорційного співвідношення між виробництвом і споживанням»? Обґрунтуйте відповідь.

2. Поясніть, чому крива сукупного попиту має низхідну траєк-торію. Зазначте, чим ваші аргументи відрізняються від тих, що ви на-водили, пояснюючи спрямованість траєкторії кривої попиту для одного товару.

3. Припустимо, що в економіці реальний обсяг національного виробництва дорівнює 100 млрд грн, обсяг використовуваних трудо-вих ресурсів – 50 млн людей:

а) який рівень продуктивності в цій економіці?

б) які витрати виробництва на одиницю продукції, якщо ціна одиниці ресурсу дорівнює 1000 грн?

в) припустимо, що ціна ресурсів збільшується з 1000 до
2000 грн без зміни продуктивності. Якими будуть нові витрати виробництва на одиницю продукції? В якому напрямі зміститься крива сукупної пропозиції через підвищення ціни ресурсу на 1000 грн? Як вплине зміщення кривої сукупної пропозиції на рівень цін і на реальний обсяг національного виробництва?

г) припустимо, що ціна ресурсу не збільшилася, а продуктивність підвищилася на 100%. Чому будуть дорівнювати нові витрати на одиницю продукції? Який вплив матиме ця зміна на розмір витрат на одиницю продукції на кривій сукупної пропозиції? Який вплив матиме зміна в сукупній пропозиції на рівень цін і на реальний обсяг національного виробництва?

4. Якщо рівень цін в Україні (порівняно з іншими країнами) збільшиться, чи зміститься крива українського сукупного попиту? Якщо зміститься, то в якому напрямі? Поясніть, чи зміститься крива української сукупної пропозиції праворуч, або економіка просто
рухатиметься по наявній кривій сукупної пропозиції при зменшенні ціни іноземних валют щодо гривні.

5. Чи згодні ви з твердженням: «Причиною безробіття може бути зміщення сукупного попиту або сукупної пропозиції ліворуч»? Обґрунтуйте відповідь.

6. Користуючись рис. 4.13, визначте:

 

 

Рис. 4.13. Співвідношення сукупного попиту і

сукупної пропозиції

 

а) де зображена чиста кейнсіанська модель, а де класична?

б) якому з варіантів підходить твердження: «Стимулювання сукупного попиту не має інфляційного характеру»?

в) який з варіантів відповідає твердженню: «Міра активності в економіці залежить від міри впливу сукупного попиту на сукупну пропозицію»?

7. У табл. 4.2 наведені дані, що характеризують сукупну пропозицію.

 

Таблиця 4.2

 

Рівень цін, %	Реальний ВВП, млрд у. о.

 

В яких межах змінюється обсяг реального ВВП на ділянках кривої сукупної пропозиції: кейнсіанській, класичній, проміжній?

Як змінюється рівень цін на цих ділянках?

 

Лiтература

[ 1, с. 108-142; 212-243; 4, с. 45-94; 6, с. 299-325;

9, с. 73-96; 11, с. 256-276; 16, с. 292-309]

 

Змістовий модуль 5. Грошовий ринок

 

5.1. Сучасні грошово-кредитні системи. Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу в країні. Назва системи пов’язана з тим, що сучасні гроші мають кредитну природу. Наявна банківська система не тільки прискорює обіг реальних гро-шей, а створює нову грошову масу за допомогою мультиплікації бан-ківських депозитів.

Окремі елементи грошових систем утворились задовго до виник-нення держави, а грошові системи є атрибутом централізованих дер-жав. Історично сформувалися два типи грошових систем: 1) металевий обіг – коли роль грошей законодавчо закріплюється за двома металами (золотом або сріблом) і 2) система паперово-кредитних грошей. Струк-тура сучасної грошової системи суттєво відрізняється від попередніх, деякі з елементів (золотий паритет) вже стали історією, видозмінився механізм встановлення курсів валют, з’явилися нові елементи (регла-ментація безготівкового обігу, забезпечення платоспроможності готів-кових і безготівкових грошових знаків тощо).

Витиснення з обігу повноцінних металевих грошей пояснює за-кон Ніколя Орезма (1360), який в сучасну економічну науку ввійшов як закон Грехема. Згідно з цим законом будь-який тип грошей, що є ціннішим за інший, відмінний від даної грошової якості, поступово виходить з обігу. Нерідко цей закон формулюються так: «погані» гро-ші витісняють з обігу «хороші». Наприклад, якщо функцію грошей виконує худоба, яку не розрізняють за якістю, то власники худоби намагаються розрахуватись гіршими особами, залишаючи собі кращу для отримання від неї транспортних послуг, м’яса, шкіри, молока. З часом «хороші» гроші вийдуть з обігу і будуть замінені «поганими» грошима.

Гроші в процесі історичного розвитку змінюють форму, вид і функцію. Еволюція форм грошей наведена на рис. 5.1. Повсюдно поширеною формою стають кредитні гроші. Вони мають такі види:

· вексель – боргове зобов’язання позичальника про повернення боргу кредитору в призначений строк із виплатою відсотка;

· депозитні гроші – соціальний розрахунок між банками на основі переказів з одного рахунка на інший;

· банкнота (банківський білет)– грошовий знак, випущений емісійним банком (НБУ) без власної внутрішньої вартості;

· чек – наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей чекодержателеві;

· електронні гроші – банківські розрахунки за допомогою ЕОМ.

Сучасний грошовий обіг здійснюється у безготівковій та готів-ковій формах. Готівка, як правило, використовується при нарахуванні доходів домогосподарств (заробітна плата, пенсії, стипендії тощо) та при їх витратах (купівля товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розмі-щення заощаджених коштів у банках, пенсійних фондах, страхових компаніях).

 

 

 

Рис. 5.1. Форми грошей

Готівкові («символічні», «декретні») гроші наявні у формах банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких зако-нодавчо закріплене за державою.

Щоб «декретні» гроші виконували свої функції, необхідне дотри-мання таких вимог: суспільне визнання грошей; правова гарантія дер-жави щодо їх обігу; здатність держави підтримувати стабільність їх купівельної спроможності – кількості товарів і послуг, які можна ку-пити на грошову одиницю.

Безготівкові гроші (кредитні або депозитні) – це такі засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями банків та інших депозитних інструментів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купі-вельною спроможністю.

Кредитні гроші не є державними, оскільки їхню основу утворю-ють депозити комерційних банків.

У сфері безготівкового обігу рух грошей здійснюється як пере-рахування сум через банківські рахунки. Саме за цією формою прово-дять переважну більшість грошових операцій в економіці: розрахунки між самими підприємствами; між підприємствами та організаціями; між підприємствами, організаціями і населенням; окремі операції з бюджетними коштами тощо.

Безготівковий грошовий обіг виявляє себе й через заміщення готівки цінними паперами (насамперед векселями). Специфіка таких операцій полягає в тому, що, по-перше, в них участь комерційного банку необов’язкова; по-друге, учасники цих операцій беруть на себе повну відповідальність за погашення боргового зобов’язання (век-селя). Безготівкові розрахунки можуть здійснюватись за відсутності грошей на рахунку платника в комерційному банку. Крім безготів-кового грошового обігу, який здійснюється на основі заміщення руху готівки кредитними операціями, використовують ще й рахункові гроші, які застосовуються при взаєморозрахунках у бартерних операціях.

Безготівковий грошовий обіг економічніший для суспільства, бо прискорює рух грошей. Здійснюється він на основі кредитних опе-рацій і породжує мультиплікацію грошей. Порівняно з ним готівко-вий обіг потребує значних витрат грошових коштів на друкування, підрахунок, сортування, пакування, інкасацію, охорону і т. ін.

Сфери безготівкового і готівкового грошового обігу взаємо-пов’язані, невіддільні від готівкового, тому що безготівкові гроші перетворюються на готівку, і навпаки. І готівка, і безготівкові гроші створюють єдиний грошовий обіг країни, в якому функціонують єдині гроші певного найменування. Безготівкові гроші та готівка утворюють грошову масу, що перебуває в обігу.

Суб’єктами грошово-кредитної системи є:

а) центральний банк, Міністерство фінансів, Казначейство (скарб-ниця), органи нагляду за діяльністю банків, органи страхування депози-тів, організації по контролю за грошовим обігом тощо;

б) комерційні банки;

в) небанківські фінансові й кредитні установи;

г) нефінансовий підприємницький сектор та сектор домогоспо-дарств.

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й «ін-ший світ» в особі міжнародних фінансових організацій.

Докорінні зміни у функціонуванні грошових систем відбулися після витиснення золота з грошового обігу. Сучасні грошово-кредит-ні системи мають такі особливості:

1) їх основою є паперові та кредитні гроші;

2) наявне значне перевищення частки безготівкового обігу по-рівняно з готівкою: у розвинених країнах світу банкноти і розмінні монети становлять менше 10% усіх грошових коштів, в Україні ця частка – близько 40%;

3) постійні та невідворотні інфляційні процеси зменшують купі-вельну спроможність грошей;

4) посилюється роль держави у стабілізації грошового обігу;

5) стан грошово-кредитних систем окремих держав перебуває під впливом світових фінансових ринків.

 

5.2. Фінансово-кредитні небанківські посередники. На грошо-вому ринку України пропозицію грошей здійснює в основному бан-ківська система, яка має два рівні: 1) центральний банк (НБУ) та 2) система комерційних банків (більше як 180 суб’єктів). З комерцій-ними банками конкурують небанківські фінансові та кредитні посе-редники:

· депозитні: кредитно-ощадні асоціації та кредитні спілки, які приймають кошти на депозитні рахунки.

· недепозитні: фінансові, інвестиційні та страхові компанії, пенсійні фонди (державні та недержавні), взаємні фонди. Всі вони здійснюють залучення грошових коштів шляхом продажу страхових полісів, прийому пенсійних внесків, продажу цінних паперів.

Фінансові й кредитні посередники виконують важливі функції на кредитному ринку:

а) зменшують асиметричність інформації;

б) знижують рівень ризику;

в) зменшують операційні витрати;

г) збільшують місткість кредитного ринку;

д) сприяють розвитку конкурентних сил на кредитному ринку.

Кредитно-ощадні асоціації залучають грошові кошти населення у виді ощадних вкладів, за якими виплачуються відсотки. Активи і пасиви кредитно-ощадних асоціацій менш ліквідні, порівняно з комерційними банками.

Кредитна спілка – кооперативна неприбуткова асоціація осіб, яка продає своїм членам акції, приймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило, створюються при великих під-приємствах. Свої грошові фонди ці компанії формують шляхом емісії і продажу акцій та облігацій. Надають позики і кредити для прид-бання дорогих речей (засобів виробництва, автомобілів тощо).

Інвестиційні компанії (фонди) акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів (боргових зобов’я-зань) і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу. Інвестиційна компанія (подібно до інвестиційного банку) займає проміжне становище між позичальником та індивідуальним інвестором, але, на відміну від банку, повністю виражає інтереси інвестора.

Страхові компанії залучають грошові ресурси страхувальників з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров’я та (або) матеріального благополуччя страхових подій як фізичним, так і юридичним особам. Страхові внески страхувальників використовуються для страхових виплат у разі настання страхового випадку для застрахованого. Але у зв’язку з тим, що акумульовані гроші з довгострокового страхування знадобляться тільки з часом, виникає можливість тимчасового їх використання як кредитного ресурсу.

Спеціальні (позабюджетні) фонди формуються з метою цільо-вого фінансування видатків, не передбачених Державним бюджетом. Це фонди інвестиційні, стабілізаційні, позикові, благодійні, соціаль-ного, майнового й особистого страхування та страхування відпові-дальності. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов’язкові відрахування підприємств, організацій, установ і грома-дян. Прикладом спеціальних фондів в Україні є:

· Пенсійний фонд України;

· Фонд соціального страхування України;

· Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

· Державна інноваційна компанія;

· Фонд соціального захисту інвалідів тощо.

Компанії зі страхування життя та пенсійні фонди випускають боргові зобов’язання (пасиви) у формі ануїтету, які їхні клієнти праг-нуть використовувати на покриття непередбачених витрат у майбут-ньому. Пенсійні фонди забезпечують своїх клієнтів грошовими кош-тами після виходу на пенсію. Компанії, що займаються страхуванням життя, пропонують застрахованим вибір між ануїтетом і одноразовою виплатою. Внески у пенсійні фонди та страхові премії (внески) зі страхування життя клієнти здійснюють протягом тривалого періоду (подекуди понад десять років), до того як почнуть отримувати ануїтет або одержать одноразову страхову суму при довгостроковому страху-ванні життя.

Названі вище посередники використовують грошові внески своїх клієнтів на придбання різноманітних активів корпорацій (акції та облігації), короткострокових державних цінних паперів, видають пози-ки під заставу нерухомості (найчастіше корпораціям).

Чинне страхове законодавство України забороняє страховикам виступати позичальниками на кредитному ринку, хоча світова практика вказує на те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди посідають наступне після банків місце за обсягом ресурсів, пропонованих на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають грошові кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції та облігації корпорацій, короткострокові комерційні векселі та муніципальні цінні папери. Фізична особа, яка вкладала грошові кошти в ці фонди, володіє певною часткою цінних паперів і має право в будь-який момент продати їх цьому ж фонду. Різновидом взаємних фондів є взаємний фонд грошового ринку: його акціонери мають право виписувати чеки, що забезпечують функціо-нування акцій фонду на фінансовому ринку. Залучені кошти інвесторів фонд використовує для придбання короткострокових (до 60 днів) цін-них паперів високої якості. Отримані відсотки виплачуються акціо-нерам фонду.

 

5.3. Зміст і структура грошової маси. Макроекономічна теорія виходить з того, що гроші не є економічним ресурсом. Грошова маса впливає на рівень цін товарів і послуг, номінальну заробітну плату, але не змінює реальні обсяги виробництва і доходу, зайнятість та реальну заробітну плату. Однак гроші є дуже важливою категорією, без розу-міння якої неможливо розв’язати проблеми інфляції, кон’юнктурних коливань економіки, механізмів установлення та порушення рівноваги на ринках праці, благ і грошей. Тому людська мудрість відбилась у прислів’ї: «Накопичити гроші – хоробрість, зберегти їх – мудрість, а раціонально використовувати – мистецтво». Таке значення грошей пов’язане з головною їх властивістю – ліквідністю. Термін « ліквідні-сть » (від лат. likvidus – рідкий; той, що тече). Щодо грошей ліквідність означає їх спроможність швидко і без втрат вартості або з міні-мальними втратами її обмінюватись на інші активи.

Щодо інших активів ліквідність означає їх спроможність з міні-мальними втратами вартості й часу перетворюватись наготівку.Пояснюється це тим, що готівка як елемент грошової маси є абсо-лютно ліквідною, бо її легко і швидко можна перетворити в будь-яку іншу форму активів. Депозит – теж високоліквідний актив, але для перетворення його на готівку необхідний певний час і за умови інфляції він може бути знецінений.

На підставі сказаного вище можна дійти висновків:

1) ліквідність активів тим вища, чим швидше і з меншими трансакційними витратами вони спроможні перетворюватись в інші активи;

2) ліквідність активів перебуває в прямій залежності від ступеня захищеності їх від ризику, пов’язаного з коливаннями їх вартості у грошовій формі. Наприклад, деякі цінні папери можуть бути такими ж високоліквідними, як депозити, однак із погляду ступеня ризи-кованості цінні папери менш ліквідні, ніж депозити.

Кількість грошей в обігу регулює держава в особі центрального банку (НБУ).

Загальний обсяг грошей в економіці називають грошовою ма-сою. Цекупівельні та платіжні засоби, що обслуговують господар-ський оборот і належать приватним особам, підприємствам, державі. Грошовий обіг – безперервний рух грошей у процесі оплати праці, реалізації товарів, розрахунків за послуги і здійснення інших платежів.

У країнах світу є різні підходи щодо залучення до грошової маси активів різного ступеня ліквідності. У Великій Британії вико-ристовують п’ять грошових агрегатів. Перші два агрегати утворюють гроші,які виконують функцію засобу обігу, а три останні містять гроші, які виконують функцію засобу збереження цінностей. Грошо-вий агрегат М₀ – банкноти і монети обігу, касова готівка банків і за-лишки грошових коштів на рахунках комерційних банків у Банку Англії.

Грошовий агрегат М₂ – касова готівка банків і залишки на рахунках, а до банкнот і монет в обігу додаються: приватні стерлінгові відсоткові банківські депозити до запитання, стерлінгові відсоткові банківські депозити приватних осіб, вклади приватних осіб у будівельні товариства, звичайні рахунки в Національному ощадному банку, векселі.

Грошовий агрегат М₄ – банкноти і монети в обігу, державні й приватні відсоткові та безпосередні стерлінгові банківські депозити, строкові депозити приватного сектору, стерлінгові банківські депозитні сертифікати, що перебувають у приватній власності, приватні вклади в будівельні товариства та стерлінгові депозитні сертифікати в това-риствах, за винятком банківських депозитів, банківських депозитних сертифікатів, банкнот і монет, що належать будівельним товариствам.

Агрегат М_4с, крім складових попереднього агрегату, містить банківські депозити і депозити в будівельних товариствах в іноземній валюті.

Агрегат М₅ утворює М₄ плюс інструменти грошового ринку: банківські, казначейські та емітовані місцевими адміністраціями век-селі, які перебувають у приватній власності (за винятком будівельних товариств), податкові депозитні сертифікати, цінні папери Націо-нального ощадного банку.

У США використовують три грошових агрегати М₁, М₂, М₃:

Агрегат М₁ – готівка, депозити до запитання, інші чекові депозити.

Агрегат М₂ – М₁ + позики «на одну ніч» для купівлі цінних папе-рів із подальшим викупом, євродолари, баланси взаємних фондів гро-шового ринку, депозитні рахунки грошового ринку.

Агрегат М₃ – М₂ + строкові позики на купівлю цінних паперів із наступним викупом, строкові вклади в євродоларах, баланси взаємних фондів грошового ринку, які належать інституційним інвесторам.

В аналітичних цілях банківська статистика США виокремлює ще один агрегат L, який вміщує агрегат М₃ + банківські акцепти, скарбничі векселі, окремі види облігацій, інші форми грошових активів. Вважає-ться, що цей агрегат охоплює всю масу грошей в обігу.

За стандартами МВФ грошові агрегати можна передати спрощено:

М₀ – національна готівкова валюта;

М₁ = М₀ + поточні депозити (до запитання);

М₂ = М₁ + строкові та накопичувальні депозити, депозитні серти-фікати, цінні папери, що перекуповуються за угодою;

М₃ = М₂ + дорожні чеки, комерційні папери;

М₄ = М₃ + ліквідні державні цінні папери, облігації, що вільно обертаються, євровалютні рахунки, пасиви окремих фінансових посе-редників.

В Україні з 1993 р. НБУ визначає такі агрегати грошової маси:

М₀ – готівка, що знаходиться поза банківською системою;

М₁ = М₀ + кошти на рахунках і поточних депозитах;

М₂ = М₁ + строкові депозити і валютні заощадження;

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Сучасні агрегати грошової маси в обігу України наведені в табл. 5.1.

Розбіжність у підходах щодо кількості агрегатів та їх структури вказує на те, що немає єдиного об’єктивного критерію зарахування того чи іншого елементу грошової маси до будь-якого агрегату. Тому розмежування агрегатів мають відносний характер.

 

Таблиця 5.1