Що спричинить підвищення рівня безробіття?

а) збільшення населення, яке не змінило чисельності робочої сили;

б) збільшення кількості зайнятих за незмінної кількості безробітних;

в) збільшення робочої сили за незмінної кількості зайнятих;

г) збільшення на однаковий відсоток і робочої сили, і кількості безробітних;

д) немає правильної відповіді.

 

Запитання і навчальні завдання

 

1. Схарактеризуйте поняття «чисельність робочої сили». Які погрішності допускаються при підрахунку цього показника?

2. Визначте зміну рівня безробіття в Україні, якщо 2% працюю-чих втратили роботу протягом року, а 3% безробітних працевлаш-тувались цього року.

3. Використовуючи наведені дані, необхідно розрахувати:

а) величину робочої сили;

б) офіційний рівень безробіття.

Все населення становить 46 млн людей: 8 млн людей – діти до 16 років і люди, які знаходяться в психіатричних лікарнях і виправ-них установах; 13 млн людей вибули зі складу робочої сили; безро-бітні – 1,5 млн людей; робітники, зайняті неповний робочий день і при цьому шукають роботу – 0,5 млн людей.

4. Припустимо, що попереднього року природний рівень безро-біття становив 5, а фактичний – 9%. Користуючись законом Оукена, визначте величину відставання обсягу ВВП у відсотках. Якщо номі-нальний ВВП того ж року дорівнював 780 млрд грн, який обсяг про-дукції – через безробіття?

5. Припустимо, що природний рівень безробіття дорівнює 6%. Розрахуйте потенційний ВВП, якщо фактичний ВВП в даному році становив 718 млрд грн, а рівень безробіття – 7,2%.

6. Фактичний ВВП у попередньому році дорівнював 750 млрд грн, потенційний ВВП становив 860 млрд грн, природний рівень безробіття – 5%. Необхідно розрахувати фактичний рівень безробіття для даного року.

 

Запитання і задачі для самоконтролю

 

1. На яких умовах ґрунтується неокласична модель рівноваги на ринку праці? Побудуйте графік цієї моделі.

2. На яких умовах ґрунтується кейнсіанська модель рівноваги на ринку праці? Побудуйте графік цієї моделі за наявності жорстких ставок заробітної плати.

3. У чому полягає суперечливість конструктивних і деструктив-них функцій безробіття? Обґрунтуйте відповідь.

4. Маємо такі дані: чисельність зайнятих – 30 млн осіб, чисель-ність безробітних 3 млн осіб. Розрахуйте рівень безробіття. Наступ-ного місяця з 30 млн осіб, які мали роботу, були звільнені 0,5 і
0,5 млн осіб з числа офіційно зареєстрованих безробітних припинили пошук роботи.

Визначте: чисельність зайнятих, кількість безробітних і рівень безробіття.

5. У табл. 3.3 наведені дані, що характеризують обсяги фактич-ного і потенційного ВВП (млрд грн).

У першому році економіка розвивалася в умовах повної зайня-тості при рівні безробіття 6%.

 

Таблиця 3.3

 

Рік	ВВП, млрд грн
потенційний	фактичний

 

Розрахуйте різницю за роками між фактичним і реальним ВВП в абсолютному і відсотковому виразі.

Використовуючи закон А. Оукена, визначте рівні безробіття в другому і третьому роках.

 

Лiтература

[ 1, с. 287-332; 3, с. 57-67, 106-114; 4, с. 153-168;

5, с. 48-93; 6, с. 131-158; 13, с. 47-56; 16, с. 355-369]

 

Змістовий модуль 4. Товарний ринок

 

4.1. Попит споживачів на товари як вияв їх потреб. На товар-ному, як і на будь-якому іншому ринку, фігурантами є продавці й по-купці – споживачі проміжних і кінцевих товарів. Особливістю цього ринку є багатомільйонна номенклатура товарів, які люди купують для задоволення своїх потреб. Потребу розуміють як знадобу в чомусь необхідному для підтримання нормальних вимог життя і функціо-нування людини. Зрозуміло, що забезпечити такі вимоги неможливо без сукупності багатьох предметів і умов навколишнього середовища. Множинний і невизначений характер потреб цікавить біологів, психо-логів, медиків, економістів. Об’єднує всю різноманітність потреб пря-мий і опосередкований зв’язок з економічним розвитком суспільства.

Всю сукупність потреб можна поділити на дві групи: 1) потреби суспільства й 2) особисті потреби. Потреби суспільства – це вироб-ничі потреби, в державному управлінні, забезпечення конституційних гарантій кожному члену суспільства, потреби в обороні країни та охо-роні довкілля. Особисті потреби виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони є свідомим прагненням досягти об’єк-тивно необхідних умов життя і розвитку особистості. Всі ці потреби складаються під впливом соціально-економічних та історичних умов і завжди перебувають у постійному русі, причому особисті потреби раз у раз зростають. Систему особистих потреб наведено на рис. 4.1.

Абсолютні потреби (перший рівень) – абстрактні щодо конкретних споживчих цінностей, виражають потенційний спожив-чий попит суспільства. Потреби в їжі, житлі, духовному розвитку відомі протягом усієї історії людства і є стимулом виробництва.

 

 

Рис. 4.1. Система особистих потреб

 

Потреби, які відповідають дійсності (другий рівень) мають відносний характер і відбивають знадобу в реальних предметах, якими суспільство розпоряджається чи може розпоряджатися в доступній перспективі. Вони завжди мають речовинний зміст, реалізований у конкретних продуктах матеріального виробництва, і розглядаються як реальний споживчий попит суспільства.

Платоспроможні потреби (третій рівень) – ті, що обмежені не тільки наявною товарною масою, але й рівнем грошових доходів, ціна-ми на товари. Тому вони відбивають фактично реалізований споживчий попит суспільства, тобто досягнутий рівень задоволення потреб тими благами і можливостями, які є в даний момент як результат суспільного розвитку.

Потреби особистості можна поділити на первинні та вторинні, позитивні та негативні, усвідомлені й неусвідомлені. Первинні потреби визначаються біологічною природою людини і тому межі їх задо-волення чіткі. Вторинні потреби є похідними і пов’язані з соціальним, культурним і духовним розвитком особистості. Так, на думку амери-канського науковця А. Маслоу, всі потреби поділяються на п’ять груп, які утворюють т. зв. піраміду (рис. 4.2).

 

Рис. 4.2. Ієрархія потреб, за концепцією А. Маслоу

Перша група – це фізіологічні потреби: голод, спрага, секс. Ці потреби пов’язані із можливістю виживання людини, а тому їх вважа-ють базисними. Друга – потреби в безпеці і впевненості в майбут-ньому, що реалізуються через страхування, колективні договори, наявність житла, роботи, забезпечення на випадок хвороби. Третя – соціальні (громадські) потреби, що задовольняються участю в клубах, асоціаціях, громадських об’єднаннях. Четверта група – громадська повага, що ототожнюється із почесними званнями й відзнаками, успі-хами в просуванні по службі, блискучою кар’єрою. Найвища група піраміди – потреби у вираженні особистості через мистецтво, індиві-дуальний розвиток, ідеали, культуру, задуми, творчість.

Отже, в піраміді А. Маслоу до первинних потреб належать фізіологічні, потреби захищеності і безпеки. Все інше – вторинні пот-реби. В сучасних умовах є тенденція до випередження розвитку вто-ринних потреб щодо можливості їхнього задоволення. Наприклад, суспільні потреби (загальна споживча сила суспільства) визначають потенційні потреби людей, які не обмежуються досягнутими еконо-мічними і соціальними умовами. Водночас мають місце т. зв. необ-хідні потреби, що визначаються досягнутими соціальними умовами і можливостями суспільства, їх нижча межа – фізичний мінімум існування.

В основі оцінки (виміру) потреб, споживання і попиту лежать різні теоретичні засновки: теорії мотивації, економічні теорії, теорії раціонального споживання.

Найвідоміші теорії мотивації З. Фрейда і А. Маслоу. Теорія мо-тивації З. Фрейда заснована на визнанні дії психологічних сил, що формують звертання людини – стимулів внутрішнього і зовнішнього характеру. А теорія А. Маслоу пояснює, чому в різний час людина виявляє різні потреби: вона почергово задовольняє найважливіші потреби, що стають рушійним мотивом її попиту.

Саме коли споживач задовольняє потреби, продукція стає това-ром. Пропонований продукт має бути насамперед корисним спожи-вачеві, а вже потім подобатися самому виробникові.

До економічних теорій оцінки споживчого попиту можна за-рахувати теорію граничної корисності й теорію еластичності спожи-вання і попиту. Засновники теорії граничної корисності (У. Джеванс, Л. Вальрас, К. Менгер, Е. Бем-Беварк та ін.) розглядали попит спожи-вача як пошук найбільшої корисності тих чи інших матеріальних благ (він як і підприємець бажає одержати більше ефекту). Ринкова ціна благ визначається ступенем корисності товару і для споживача, і для продавця. Поки оцінки продавцем корисності товару на ринку нижчі, ніж оцінки покупця, обмін (продаж) йде безперешкодно. Процес обміну триває доти, поки не зустрічається гранична пара (продавець і покупець), чиї оцінки корисності, виражені в грошах, збігаються. Оцінка корисності товару цієї останньої пари і є та гранична корис-ність, що визначає ринкову ціну товару (ціну рівноваги).

Здатність споживання і попиту змінюватися у визначених межах під впливом економічних факторів називається еластичністю спожи-вання і попиту. Засновниками інструментарію для оцінки еластич-ності споживання і попиту є А. Маршалл і П. Самуельсон. Повсюд-ного поширення набула оцінка еластичності за доходом і ціною: на скільки відсотків зміниться попит чи споживання при зміні цих фак-торів на один відсоток. Різні предмети споживання мають різну елас-тичність. Чим загальнішу потребу має товар (наприклад, хліб), тим менша його еластичність, і навпаки, товари меншої потреби (наприк-лад, меблі, побутова техніка) мають велику еластичність.

Теорія раціонального споживання розглядає можливість визна-чення цільових орієнтирів споживання. Такими можуть виступати фізіо-логічні потреби (продукти харчування), функціональні побутові процеси (предмети тривалого користування), соціальні вимоги (одяг). Виходячи з того, що форми прояву особистих потреб багатогранні, перебувають під впливом різних факторів і процесів об’єктивного і суб’єктивного харак-теру, то підприємство має знайти, вивчити й оцінити ту конкретну пот-ребу, на задоволення якої спрямована його діяльність.

У потребах людини поєднуються об’єктивні й суб’єктивні нача-ла. Потреба – це також і внутрішній стан споживача (людини, групи людей, суспільства), що відбивається в бажанні мати певну кількість конкретних благ.

 

4.2. Фактори попиту на товари. Зовнішнім виявом потреби є попит, що засвідчує знадобу в конкретних обсягах товарів спожив-чого призначення, які окремий покупець (група покупців, суспільство взагалі) бажають придбати. Але в макроекономіці з попитом ототож-нюють потребу в товарах і послугах, забезпечену необхідними гро-шовими та іншими платіжними засобами. Попит виявляється у формі потреб споживачів на ринку товарів і послуг, в обсязі товарної маси, яку бажають придбати споживачі. Зрозуміло, що ця величина відріз-няється від кількості товарів, фактично придбаних покупцями. Ця розбіжність пояснюється тим, що дуже часто споживачі бажають мати якихось товарів більше, ніж можуть купити. Реальність чи фан-тастичність бажань покупців визначається наявністю у них відпо-відної суми грошей.

Кількість товарів, на які є попит, залежить:

· від ціни товару чи послуги;

· смаків покупців;

· прибутків споживачів;

· розподілу доходу між домашніми господарствами;

· цін на товари-замінники;

· загальної кількості покупців товару чи послуги;

· інфляційних очікувань.

Найбільший вплив на попит має ціна товару (послуги). Залеж-ність між цінами і кількістю продукції, на яку є попит, характе-ризується зворотним зв’язком. Зрозуміло, що за вищих цін споживачі купують менше товару, ніж за низьких. Ця безумовна залежність найчастіше відома як закон попиту.

Але ціна є важливим фактором, який впливає і на обсяг пропози-ції товару. Виробникам завжди вигідно використовувати ресурси на виготовлення товару, що реалізується за вищими цінами. Це є голов-ним законом пропозиції. Обсяг запропонованого споживачам товару за-лежить також від технології виробництва, цін на економічні ресурси, кількості товаровиробників, розміру податків і субсидій. Наприклад, як-що впроваджується досконаліша технологія, то скорочуються витрати на виробництво і виготовляється більше продукції. Аналогічне явище має місце, коли знижується ціна на економічні ресурси. Підвищення податків зменшує пропонування товару, а надання субсидій – навпаки.

Поведінка споживачів зорієнтована на корисність продукції. Але на товарному ринку діють психологічні та мотиваційні фактори, що стають часто вирішальними при купівлі товарів. Можна виокремити ряд таких мотивів споживача:

· вигоди. Бажання людини розбагатіти, нарощувати свою власність, ефективно витрачати гроші;

· зниження ризику. Потреба почувати себе впевнено і надійно, мати гарантії стабільності на ринку;

· зручності. Бажання полегшити та спростити свої дії, відно-сини з іншими людьми;

· свободи. Потреба в самостійності, незалежності в усіх опера-ціях покупця;

· сприяння, співучасті. Бажання купити що-небудь для свого оточення, близьких, партнерів по роботі.

Є чотири основні принципи формування попиту споживачів:

1) споживач незалежний;

2) мотивація і звертання споживача досягаються за допомогою досліджень;

3) звертання споживача піддається впливу;

4) звертання споживача є соціально законним.

Незалежність споживача виявляється в тому, що його звертання орієнтується на певну мету. Товари і послуги можуть ним прийма-тися чи відкидатися тією мірою, в якій вони відповідають його запи-там. Підприємства досягають успіху, якщо надають споживачеві ви-бір і реальну вигоду. Розуміння цього і постійне пристосування до звертання споживача є одним з важливих вимог для виживання виробників в умовах конкуренції.

Звертання різних споживачів на ринку різняться за потребами і цілями закупівель, характером попиту і купівлі, дій на ринку, моти-вації і т. ін. Разом з тим звертання споживачів мають і деяку подіб-ність. На ринку їхнє звертання може бути виражене через систему економічних, соціальних і психологічних факторів, що характери-зують їх потреби і способи задоволення.

На поведінку споживачів впливають різні фактори, насамперед зовнішнє середовище. З часом все більшого значення набувають фак-тори індивідуальних розбіжностей споживачів: доходи, мотивація, рівень знань, пристрасті й захоплення, особистий стиль життя, демо-графічні характеристики тощо. Особливе місце при формуванні звер-тання покупців на ринку має психологічний стан споживачів.

Разом з тим свобода споживача ґрунтується на ряді його прав, дотримання яких є найважливішим завданням не тільки суспільства в цілому, але й окремих підприємств, оскільки соціальна законність прав споживачів є гарантією всебічного задоволення їх потреб. Об-ман, низька якість товарів, відсутність відповіді на законні претензії, образи й інші дії є нічим іншим, як порушенням законних прав, і мають бути покарані. Підприємство не може домогтися ринкового успіху, якщо ігнорує запити споживачів. Тому на підприємствах про-водяться дослідження попиту споживачів.

Як покупці на ринку виступають домогосподарства – кінцеві споживачі, а також організації, підприємства. Кінцеві споживачі – це особи, сім’ї, домашні господарства (одна чи кілька сімей, об’єднаних загальним господарством). До організацій споживачів належать ви-робничі підприємства, оптової і роздрібної торгівлі, державні й інші некомерційні установи.

Кінцеві споживачі купують товари і послуги для особистого користування. Промислові підприємства, підприємства оптової тор-гівлі купують великі партії промислових і споживчих товарів для оптової реалізації. Підприємства роздрібної торгівлі (посередники) купують товари у підприємств-виробників і оптової торгівлі для пере-продажу їх кінцевим споживачам.

Що стосується державних підприємств, то вони як споживачі купують безліч товарів і послуг для діяльності державних сфер еко-номіки (військова, транспортна, зв’язку, екологічна та ін.), а також для формування матеріально-технічної бази міністерств і відомств, урядових і муніципальних установ.

Попит кінцевих споживачів перебуває під постійним впливом факторів соціально-економічного, культурного та психологічного характеру. До економічних факторів належать: величина і розподіл національного доходу; грошові доходи населення і їхній розподіл за групами споживачів; обсяг і склад товарної пропозиції; рівень і спів-відношення роздрібних цін на товари; ступінь досягнутої забезпече-ності населення окремими продуктами споживання; рівень торго-вельного обслуговування та ін. Соціальні фактори – це розподільна політика держави, соціальна структура суспільства, культура спожи-вання, мода, естетичні смаки тощо.

Демографічні фактори мають такі складові: чисельність насе-лення і його склад, кількість і склад сімей, співвідношення між мі-ськими і сільськими жителями; процес міграції населення та ін. До природно-кліматичних і національно-історичних факторів зарахову-ють географічні й економічні умови, традиції, звичаї, умови побуту.

Звертання кінцевих споживачів також зазнає впливу різних періодів життєвого циклу сім’ї:

· незаміжній, холостяцький період: молоді люди, які окремо живуть;

· нещодавно створені сім’ї: молоді люди без дітей;

· повна сім’я на першій стадії розвитку: молоді подружні пари з маленькими дітьми;

· повна сім’я на другій стадії розвитку: зріла подружня пара з дорослими дітьми;

· літні подружні пари, які живуть без дітей;

· старі одинаки.

На кожному етапі життєвого циклу сім’я має певні потреби. Так, подружні пари з малолітніми дітьми основну увагу приділяють пер-вісному нагромадженню свого майна, значна частка витрат спрямо-вується на придбання товарів дитячого асортименту. Літні подружні пари більше приділяють увагу використанню різного роду споживчих послуг (побутових, пов’язаних із відпочинком).

Особливе значення для попиту споживача має стиль життя, суспільний статус, переконання й настанови.

Треба розрізняти терміни «споживач» і «покупець»: покупці – це особи, які безпосередньо здійснюють покупку. Їхнє звертання в магазин і визначається як наслідок намірів усієї сім’ї. Споживачі – це суб’єкти ринку, які задовольняють свою потребу (нестача, пошук товарів, купівля, використання).

Одна із перших теорій, що пояснювала поведінку споживача, це класична економічна школа Адама Сміта: людина мислить раціо-нально, з економічним зиском для себе і діє у власних інтересах. Піз-ніше це передбачення було уточнене неокласичними економістами (особливо англійцем Альфредом Маршаллом) і набуло форми т. зв. теорії граничної корисності.

4.3. Класифікація, стандартизація і якість товару. В умовах ринкової економіки вся діяльність суб’єктів ринку здійснюється навколо товару – індикатора економічної сили і активності вироб-ника. Від того, який товар пропонується споживачу, залежить еконо-мічний успіх виробника та посередника, працюючого на ринку. Якщо товар є прогресивним, надійним, якісним, конкурентоспроможним, відповідає сучасному рівню науково-технічного прогресу, то він завжди знайде споживача.

Знання основних споживчих властивостей та асортименту това-рів дає можливість суб’єктам ринку визначати потребу в них, здійс-нювати їх купівлю і продаж, вирішувати питання заміни одних това-рів на інші, визначати їх стан на ринку, а також залежність попиту на них від зміни кон’юнктури, формувати цінову політику.

Продукція – це результат діяльності, призначений для задово-лення реальних чи потенційних потреб. У сфері обігу вона стає това-ром і одержує визнання як споживча цінність.

Товар – це матеріальна продукція, наділена цілим комплексом властивостей, призначених для задоволення потреб споживачів.

Головним у товарі є його споживчі властивості. Кожний товар володіє сукупністю компонентів: функціональне призначення, надій-ність, довговічність, дизайн, упаковка, обслуговування, гарантії, суп-ровідні документи й т. ін. Споживча цінність товару тим вища, чим більше вона відповідає вимогам споживачів.

Класифікація – це розподіл товарів на окремі категорії відпо-відно до загальних і окремих, характерних для них ознак: вихідні матеріали, призначення, конструкція, спосіб виробництва.

Кодування – це надання кожному виду товарів номенклатурного номера (коду). Код – це знак, сукупність знаків, цифр, букв або їх сполучення, штрихи, тобто це єдина світова «мова», за допомогою якої можуть порозумітися суб’єкти міжнародної торгівлі. Класифіка-ція і кодування необхідні при здійсненні автоматизованої обробки економічної інформації, для вивчення ринку товарів, розробки прейс-курантів і каталогів, для статистичного аналізу виробництва і товаро-обігу на всіх рівнях управління.

Методи класифікації і кодування використовуються при ство-ренні класифікаторів. Класифікатор – це затверджений офіційний документ, в якому наводиться систематизований перелік наймену-вань і кодів груп і об’єктів класифікації. Класифікатор продукції України адаптований до аналогічних зарубіжних класифікаторів і охоплює всю продукцію, яка регламентується стандартами і техніч-ними умовами, іншими нормативними документами.

Важливим групуванням товарів є асортимент – сукупність товарів і виробів певного призначення, об’єднаних у групи за класи-фікаційними ознаками. Асортимент може бути груповий, видовий і міжвидовий, може характеризуватись широтою, глибиною, гармо-нійністю, повнотою. Всі ці характеристики використовуються при формуванні товарного асортименту і товарної політики підприємств.

Номенклатура промислової продукції – це систематизований пе-релік продукції в натуральному виді зі встановленими кодами, що вико-ристовується при автоматизованій обробці економічної інформації.

У ринкових умовах конкурентоспроможність продукції забез-печує її якість. У Міжнародному стандарті IS0 8402 дається таке її визначення: «я кість товару – це сукупність властивостей товару, яка обумовлює його спроможність задовольняти визначені потреби відповідно до його призначення».

Продукція (товари) виробничо-технічного призначення виготов-ляється згідно з вимогами стандартів і сертифікатів.

Стандартизація – це діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній сфері життя шляхом встановлення положень для загального і багаторазового викорис-тання у розв’язанні реальних і потенційних задач.

Стандарт – це нормативний документ, в якому встановлені правила, вимоги, загальні принципи ведення різноманітних видів діяльності та їх результатів для досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері. Нормативні документи зі стандар-тизації поділяють на такі категорії:

· міжнародні стандарти;

· державні стандарти України (ДСТУ);

· галузеві стандарти України (ГСТУ);

· стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ);

· технічні умови України (ТУУ);

· стандарти підприємств (СТП).

Державні стандарти України розробляються:

· на організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти: орга-нізація проведення робіт зі стандартизації, науково-технічна терміно-логія, класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, технічна документація, інформаційні технології, орга-нізація робіт із метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин;

· вироби загальномашинобудівного застосування;

· складові елементи народногосподарських об’єктів держав-ного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, обо-рона тощо);

· продукцію міжгалузевого призначення;

· продукцію для населення та національного господарства;

· методи випробувань.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення ви-мог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундамен-тальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Галузеві стандарти, як і стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок, не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації в Держстандарті України.

Технічні умови – нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють відносини постачальника і роз-робника (виробника) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або в разі необхідності, наприклад: конкретизації вимог зазначених документів).

Стандарти підприємства розробляють на продукцію (процеси, послуги), які виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві.

Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та зміс-ту вимог, встановлених до нього, для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів: основоположні, на продукцію, послуги, на процеси, на методи конт-ролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

Основоположні стандарти встановлюють організаційно-мето-дичні та загальнотехнічні положення для визначеної галузі стандарти-зації, а також терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги та пра-вила, норми, що забезпечують упорядкованість, сумісність, взаємо-зв’язок та взаємоузгодженість різних видів технічної і виробничої діяльності під час розроблення, виготовлення, транспортування та ути-лізації продукції, охорону навколишнього природного середовища.

Стандарти на продукцію (послуги) встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, або послуг, які забезпечу-ють її відповідність своєму призначенню.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послі-довності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяль-ності та забезпечують відповідність процесу його призначенню.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (пра-вила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів контролю продукції, процесів, послуг.

Стандарти та технічні умови мають використовуватися на всіх стадіях життєвого циклу продукції.

Державні стандарти на території України застосовують всі під-приємства незалежно від форм власності і підпорядкування, грома-дяни-суб’єкти підприємницької діяльності, міністерства (відомства), органи державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється їхня дія.

Галузеві стандарти на території України застосовуються під-приємствами (установами, організаціями) сфери управління органу, який їх затвердив, та підприємствами-суміжниками, а також на доб-ровільних засадах іншими підприємствами та громадянами-суб’єк-тами підприємницької діяльності.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) застосовують добровільно підприємства, окремі громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності, які вважають за доцільне використо-вувати нові передові засоби, технології, методи, вимоги до яких наве-дені в цих стандартах. Використання таких стандартів для виготов-лення продукції можливе лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, закріпленою договором або іншою угодою.

Технічні умови використовують підприємства незалежно від форм власності та підпорядкованості, громадяни-суб’єкти підприєм-ницької діяльності за договірними зобов’язаннями та (або) ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції (надання послуг).

Стандарти підприємства застосовують лише на конкретному підприємстві та на підприємствах, що входять до складу об’єднань (концернів, асоціацій і т. ін.), які затвердили ці стандарти.

Міжнародні, міждержавні та регіональні стандарти, національні стандарти інших країн застосовують в Україні в межах її міжнародних договорів за порядком, який встановлює Держстандарт України.

Дозволяється застосування цих стандартів і стандартів фірм інших країн для виготовлення та постачання продукції на експорт на пропо-зиції споживачів (замовників) цих країн на договірних (контрактних) засадах відповідно до міжнародно визнаного законодавства у сфері захисту авторських прав.

У разі постачання продукції на експорт відповідно до вимог міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн або стандартів фірм зарубіжних країн, встановлених у контрактах на постачання на пропозицію споживача (замовника), необхідно вико-нувати обов’язкові вимоги державних стандартів України під час виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на тери-торії України.

Продукція підприємств України або громадян-суб’єктів підприєм-ницької діяльності не підлягає реалізації за призначенням, якщо вона не відповідає обов’язковим вимогам, передбаченим чинними стандартами або технічними умовами.

Продукція, яка імпортується, має відповідати обов’язковим вимогам державних або галузевих стандартів України щодо безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

Для підтвердження відповідності якості продукції вимогам, міжна-родних, національних стандартів країн-імпортерів продукції, державних стандартів, проводиться її сертифікація. У разі відповідності продукції вимогам стандарту видається спеціальний документ – сертифікат якості (або знак відповідності). Є добровільна сертифікація (спрямо-вана на підвищення і додержання конкурентоспроможності продукції) і обов’язкова (має метою забезпечити безпеку і екологічність продукції).

В Україні головним органом зі стандартизації є Державний ко-мітет зі стандартизації, метрології і сертифікації та Міністерство будівництва і архітектури України.

Відповідно до нормативних документів продукція має відпо-відати рівню якості, мати набір властивостей, специфічне оформлен-ня й упаковку, марочне найменування або товарний знак, маркування.

Марка – це ім’я (термін, символ, знак), призначене для іденти-фікації товарів і диференціації їх від товарів конкурентів. Крім того, марка – це і реклама продукції. Маркування призначається для визна-чення типів, видів, марок продукції відповідно до ДСТ і ТУ.

Властивості товару (продукції) об’єктивно проявляються при її виготовленні, оцінці, зберіганні, переробці, транспортуванні, спожи-ванні та експлуатації. Від вихідних властивостей сировини і матеріалів залежить якість готових виробів, їх надійність та довговічність в експлуатації. Основними властивостями продукції є: фізичні, хімічні, механічні, технологічні.

Фізичні властивості товару – щільність, об’ємна маса, маса 1м², пористість, температура плавлення, теплове розширення, термічна стійкість, вогнестійкість, електропровідність, електричний опір, маг-нітна проникність, звукопроникність, акустичні властивості, колір, блиск й т. ін. необхідно знати при виборі сировини і матеріалів для певних цілей.

Хімічні властивості продукції – стійкість до кислот та лугів, водостійкість, кислотостійкість, лугостійкість, маслобензиностійкість, реакція на дію світла (старіння), активність вступати у взаємодію з іншими продуктами тощо значно впливають на якість промислової продукції, такі фізично-хімічні властивості, як в’язкість, розчинність, теплота згоряння, детонаційна стійкість, температура загоряння, темпе-ратура застигання,

Механічні властивості: міцність на розтягування, стискування, згинання, деформація – розтягування, згинання, скручення, стискування, твердість, ударна в’язкість, крихкість, пружність, пластичність, тривкість враховуються при характеристиці сировини і матеріалів (виробів), які в процесі експлуатації зазнають впливу різних зовнішніх навантажень. Від механічних властивостей залежить призначення використання сировини і матеріалів, надійність і довговічність деталей і виробів. Механічні влас-тивості регламентуються стандартами і вказуються в паспортах і сертифікатах якості.

Технологічні властивості продукції характеризують зварю-ваність, оброблюваність, здатність підлягати різноманітним видам об-робки. Основними технологічними властивостями є спроможність до ку-вання, прожарювання, зварювання, склеювання, оброблятися різанням, спікатися, укриватися, висихати і затвердівати й т. ін. Знання показників технологічних властивостей необхідне для визначення режимів техно-логічної обробки матеріалів і готових виробів, а також впливу різних методів виготовлення виробів на їх якість. Показники технологічних властивостей регламентуються державними стандартами.

Властивості продукції, які визначають її корисність у процесі експлуатації, називаються споживчими: природні, функціональні, ерго-номічні, екологічні, естетичні, економічні, гігієнічні.

Усі властивості товару визначають його якість і спроможність за-довольняти потреби споживачів. Для оцінки якості матеріалів і виробів використовуються різноманітні методи контролю; мікро- і макрострук-турні аналізи, методи вимірювання і зовнішній огляд, хімічні, фізичні, механічні й технологічні методи випробувань.

 

4.4. Загальна характеристика товарного ринку. На шляху від виробника до споживача товар проходить через кілька ланок, від од-ного власника до іншого, поступово збільшуючи свою вартість. Дов-жина цього каналу залежить від різноманітності виробничого асор-тименту, територіальної віддаленості виробника від кінцевого спо-живача, видів транспорту і транспортних засобів, мінімальних норм відвантаження товарів та інших чинників (рис. 4.3).

 

 

Рис. 4.3. Суб’єкти товарного ринку

 

Першими ланками товароруху є підприємства оптової торгівлі, останньою ланкою – роздрібне торговельне підприємство. Ці підприєм-ства є активними суб’єктами інфраструктури товарного ринку, утво-рюють її основу. До них належать підприємства з правом власності на товар (підприємства оптової торгівлі зі складським господарством, роз-дрібні торговельні підприємства з мережею магазинів, павільйонів, кіосків, яток тощо). Зазначені суб’єкти безпосередньо просувають това-ри: закуповують їх за власні або позичені кошти, приймають на свої склади, перевіряють якість, здійснюють фасування, сортування, пакуван-ня, нарізку, складання та інші складські операції, продають і централі-зовано доставляють товари покупцям, тобто виконують технологічні й частково виробничі операції у сфері товарного обігу.