Ринку праці України, тис. осіб на кінець року

 

Робоча сила	Пропозиція, рік	Попит, рік	Навантаження осіб на вакантне місце, рік
Усього
Законодавців, вищих державних службовців, керівників, менеджерів									4,3
Професіоналів							2,6		2,3
Фахівців							4,6	4,5	3,7
Технічних службовців								8,4
Найпростіших професій

 

Тому пропозиція робочої сили вимірюється двома групами показників: а) чисельністю населення, яке перебуває на ринку праці (зайняте і незайняте, але таке, що активно шукає роботу) і б) кількі-стю робочих місць, на які воно претендує.

Попит на робочу силу визначається кількістю та якістю робочих місць, наявних в економіці, які функціонують або потребують запов-нення. Розрізняють: ефективний та сукупний попит на робочу силу. Ефективний попит визначається кількістю економічно доцільних ро-бочих місць, а сукупний попит враховує також зайняті працівни-ками, але неефективні робочі місця. Різниця між сукупним та ефек-тивним попитом на робочу силу показує її надлишок, тобто частину прихованого безробіття.

Основна частина сукупного попиту і сукупної пропозиції робо-чої сили в кожний конкретний момент часу є задоволеною, що і за-безпечує функціонування економіки. Але менша його частина вияв-ляється вакантною у зв’язку з рухом робочих місць і робочої сили – ліквідацією старих і введенням нових робочих місць, припиненням особами трудової діяльності та виходом на ринок праці, звільненням і переходом на нові місця роботи.

Особи, які хочуть працювати за наймом, пропонують свої тру-дові послуги L (від англ. labour – праця) з метою отримання доходу у формі заробітної плати. Найманого працівника цікавить не номі-нальна (W_Н), а реальна (W_p = W_H: P) заробітна плата, оскільки саме вона визначає рівень його споживання та добробуту. Зростання реальної заробітної плати є стимулом для збільшення пропозиції праці (L^S) і зайнятості (L) (рис. 3.3).

Така поведінка найманих працівників пояснюється тим, що за інших однакових умов погодинна ставка реальної заробітної плати спонукає їх працювати більше, тобто більше праці пропонувати роботодавцям на ринку.

Така поведінка пояснюється і ефектом заміщення, який виникає тоді, коли за високої погодинної ставки заробітної плати вільний час оцінюється як потенційний збиток. Година дозвілля за високої пого-динної ставки реальної заробітної плати стає все дорожчою, праців-ники замість дозвілля надають перевагу праці. Це зумовлює зростан-ня пропозиції праці (відрізок ).

 

 

 

 

Рис. 3.3. Залежність пропозиції праці від рівня

реальної заробітної плати

 

 

Але така реакція пропонуючих працю на зростання заробітної плати не є безумовною. Подекуди зростання реальної заробітної пла-ти може спричинити зменшення пропозиції трудових послуг, що пояснюється:

· відсутністю у працівників активного інтересу до зростання доходів, тому вони зменшують пропозицію праці;

· ефектом доходу, який виникає тоді, коли висока заробітна плата розглядається як джерело можливості збільшити час дозвілля (вільний час). Це зменшує пропозицію праці.

Графічно конфігурація кривої пропозиції праці зображена на рис. 3.4.

 

 

 

 

Рис. 3.4. Конфігурація кривої пропозиції праці зумовлена

ефектами заміщення і доходу

Як видно на рис. 3.4, крива пропозиції праці на відрізку – зростає зі збільшенням заробітної плати від W_p1 до W_p2, що пояс-нюється ефектом заміщення, а потім зменшується (від до ), хоча зарплата збільшується з W_p2 до W_p3, що пояснюється ефектом доходу. Сила ефекту залежить від особистості працівника.

Крім вищеназваних, на пропозицію праці впливають такі чинники:

· чисельність населення;

· частка працездатних у загальній чисельності населення;

· середня тривалість робочого часу (тиждень, місяць, рік);

· якісний склад економічно активного населення за рівнем кваліфікації та структурою тощо.

Іншими мотивами керуються роботодавці, які висувають вимогу до попиту на працю: він визначається граничним доходом від про-дукту праці. Підприємець максимізує прибуток за умови, що ставка реальної заробітної плати (W_p) дорівнює граничному продукту праці (MRP_L) (рис. 3.5).

 

 

 

 

Рис. 3.5. Графік граничного продукту праці й доходу

Реальній ставці заробітної плати W_p0 відповідає обсяг праці L₀. Площа фігури KNL₀O – це величина сукупного доходу, що скла-дається з доходу від праці (прямокутник W_p0NL₀O) і доходу від капі-талу та інших факторів (трикутник KNW_p0).

Якщо реальна ставка заробітної плати буде нижчою від W_p0, то попит на працю зростатиме і гранична продуктивність праці буде змінюватись. Це означає, що функція попиту на працю L^D є іден-тичною функції граничної продуктивності праці. За умови незмінного обсягу капіталу функція попиту на працю матиме вид: .

Отже, в короткостроковому періоді, коли обсяг капіталу є незмінним, попит на працю (L^D) залежить тільки від ставки заробітної плати. Графічно цю залежність зображено на рис. 3.6 – крива попиту на працю перебуває у зворотній залежності від ставки реальної заробітної плати. У довгостроковому періоді попит на працю зазнає впливу змін рівня розвитку технологій та обсягу капіталу.

Розглянемо взаємодію явищ попиту та пропозиції трудових послуг як відокремлені.

Рис. 3.6. Функція попиту на працю в короткостроковому періоді

 

Часткова рівновага на ринку праці встановлюється в точці перетину кривих попиту на працю та пропозиції праці. Як показано на рис. 3.7, часткова рівновага на ринку праці, яка відповідає точці Е, визначає реальну ставку заробітної плати W_p0 і чисельність зайнятих L_E. Величина фонду реальної заробітної плати зайнятих чисельністю L_E визначається площею прямокутника OW_p0EL_E.

 

 

Рис. 3.7. Часткова рівновага на ринку праці

Якщо найманими працівниками є люди з унікальними здібнос-тями, то пропозиція їх робочої сили буде зображена вертикальною лінією (не змінюється) (рис. 3.8). Це означає:

1) що особи з надзвичайними здібностями можуть запропону-вати чітко обмежену кількість трудових послуг;

2) при зростанні попиту на такі послуги їх пропозиція не зрос-тає, а збільшується тільки ціна трудових послуг, вимірювана реаль-ною заробітною платою. Тому скористатись цими послугами зможуть ті, хто забезпечить найманим працівникам з унікальними здібностями отримання вищого доходу.

Розглянуті вище ситуації не дають відповіді на запитання: Чи за-безпечує встановлена рівновага на ринку праці повну зайнятість? Чи її взагалі можна забезпечити? Цю проблему може розв’язати ринок чи уряд?

Економічні теорії відповідають по-різному на ці запитання.

 

 

Рис. 3.8. Рівновага на ринку праці осіб з унікальними здібностями

 

3.3. Неокласична та кейнсіанська теорії зайнятості. Проблемам ринку праці, особливо зайнятості, неокласики дають такі пояснення:

1) ринок праці – саморегульована система. Якщо певні надзви-чайні ситуації все-таки зумовлюють порушення рівноваги на ринку праці, що призводить до появи безробіття, то рівновага самостійно відновлюється;

2) точці рівноваги на ринку праці відповідає повна зайнятість, яка формує потенційний обсяг національного виробництва і передбачає пов-не і раціональне використання не тільки праці, а й усіх інших ресурсів;

3) самовідновлення рівноваги на ринку праці відбувається за рахунок гнучкості ставок заробітної плати, властивої конкурентним ринкам;

4) держава не повинна втручатися в процес функціонування ринку праці (так само, як інших ринків), оскільки в цьому немає нія-кої потреби;

5) тривале безробіття неможливе. Якщо ж воно є, то причина полягає у відсутності гнучкої ставки заробітної плати (а також ставки відсотка тощо).

Графічно рівновагу на ринку праці за гнучкої ставки заробітної плати зображено на рис. 3.9. Рівноважний обсяг попиту за працю (L^D) та пропозиції праці (L^S) забезпечує рівноважна ставка заробітної плати W_p0. Будь-яке відхилення реальної заробітної плати від рівноважного рівня зумовить порушення рівноваги, яке виявиться або у формі надлишку робочої сили (безробіття), або у формі дефіциту працюючих.

Так, підвищення реальної ставки заробітної плати від W_p0 до W_p1 призведе до збільшення пропозиції праці від L₀^S до L₁^S і, відповідно, скорочення попиту на працю з L₀^S до L₁^S, внаслідок цього виникне над-лишок запропонованих трудових послуг, що проявить себе у безробітті.

А відповідне зменшення реальної заробітної плати від W_p0 до W_p2 обумовить зростання попиту на працю від L₀^S до L₁^S і зменшення пропозиції праці від L₀^S до L₁^S, унаслідок цього утвориться дефіцит робочої сили. У першому випадку порушена рівновага відновиться шляхом зменшення реальної ставки заробітної плати, ав другому – за допомогою її зростання до рівноважного значення.

 

 

 

 

Рис. 3.9. Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі

 

Іншої концепції зайнятості та встановлення рівноваги на ринку праці додержуються представники кейнсіанської теорії. У них типо-вими рисами ринку праці є такі:

1. Ринкова економіка не являє собою саморегульованої системи.

2. Автоматично (внаслідок саморегулювання) встановлена рин-ком рівновага не завжди задовольняє суспільство, оскільки вона може бути за високого рівня безробіття.

3. У короткостроковому періоді ставки заробітної плати не-еластичні, вони не можуть служити автоматичними регуляторами ринку праці й забезпечувати повну зайнятість.

Жорсткість ставок заробітної плати кейнсіанці пояснюють наяв-ними причинами:

· недосконала конкуренція на ринках;

· монополії, які чинять опір зниженню цін;

· наявність суттєвого впливу профспілок, які ставлять за мету підвищення рівня заробітної плати.

4. Праця і капітал у короткостроковому періоді – ресурси не взаємозамінні.

5. Держава має регулярно втручатися в економіку з метою забезпечення повної зайнятості та досягнення потенційного обсягу національного виробництва.

Дж. М. Кейнс, як і представники класичної школи, вважав, що попит на працю (L^D) є функцією реальної заробітної плати і лінія попиту на працю відповідає лінії граничного продукту, тобто

.

Але, на відміну від представників неокласичної школи, Кейнс вважав, що пропозиція праці (L^S) є функцією не реальної, а номіналь-ної заробітної плати (W_Н), тобто .

Свою пропозицію Кейнс аргументував впливом інституційних чинників на заробітну плату домогосподарств. Він був переконаний, що, по-перше, номінальна заробітна плата не може щомісяця зміню-ватись, адже трудові договори укладають на певний термін (рік, 3-5 років і т. д.). По-друге, домогосподарства, підписуючи трудові конт-ракти, беруть до уваги саме номінальну заробітну плату, порівнюючи її з номінальною заробітною платою інших домогосподарств. Це пояснюється тим, що наймані працівники не можуть одразу усвідомити зростання рівня цін в економіці: воно відбувається лише з часом. Згодом вони почнуть вимагати зростання номінальної заробітної плати з тим, щоб реальна заробітна плата залишилась хоча б на попередньому рівні. Домогосподарства, за аргументацією Кейнса, не залишать ринок праці, якщо реальна заробітна плата водночас зменшиться в усіх домогосподарствах. Але якщо одні домогосподарства за аналогічні трудові послуги матимуть меншу номінальну заробітну плату, ніж їхні сусіди, вони залишать ринок праці.

На відміну від неокласиків, Кейнс відхиляв політику скорочення номінальної заробітної плати найманих працівників для підтримання повної зайнятості. Він відзначав особливу чутливість працівників до такого заходу і вважав, що сильні й активні профспілки можуть чи-нити належний опір такій політиці. Саме тому, за Кейнсом, ринок праці не може функціонувати в умовах досконалої конкуренції. Цей висновок ще більшою мірою мотивує втручання держави в механізми функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, обмеження кількості робочих годин на тиждень, місяць, рік за різних умов праці і т. ін.

Проте Кейнс вважав, що для стимулювання повної зайнятості можна зменшувати реальну заробітну плату.

Механізм встановлення рівноваги на ринку праці за умови жорстких ставок заробітної плати графічно зображено на рис. 3.10. Якщо законодавство країни встановлює мінімальну заробітну плату на рівні W_p0. Тоді пропозицію праці можна зобразити у вигляді лама-ної лінії L^S. Вона показує, що заробітна плата не може бути нижчою за W_p0 (горизонтальний відрізок), але може бути вищою (висхідний відрізок). Якщо продовжити пунктирну лінію вниз, то матимемо висхідний відрізок і лінію пропозиції праці за умови гнучких ставок заробітної плати L^S, L₁^S.

Розглянемо рівновагу на ринку праці за різних ситуацій. Нехай крива попиту на працю L₁^D перетинає криву пропозиції на висхідному відрізку, коли фактична заробітна плата вища мінімального рівня і дорівнює W_Р1. У цьому випадку досягається рівноважний рівень заробітної плати і повна зайнятість (L₁ = L^*). Якщо ж лінія попиту на працю L₂^D перетинає криву пропозиції на горизонтальному відрізку, то незалежно від гнучкості зарплати рівновага буде встановлена в точці N₂ і їй відповідатиме рівень рівноважної заробітної плати W_p2 при рівні зайнятості L₂.

 

 

Рис. 3.10. Рівновага на ринку праці за умови жорстких

ставок заробітної плати

 

Але за умови жорсткої заробітної плати рівновага буде встановлена при реальній заробітній платі W_p0 та рівні зайнятості . Це означає, що жорсткі ставки заробітної плати спричинять вимушене безробіття у розмірі . Тому Кейнс вважав, що рівновага на ринку праці встановлюється не обов’язково в умовах повної зайнятості.

3.4. Безробіття: функції, рівень, форми. Безробіття – такий стан ринку, коли пропозиція праці перевищує попит на неї. Цей стан безпосередньо пов’язаний з проблемами зайнятості, політикою держави і міжнародних організацій. Важливі соціальні функції безробіття зоб-ражені на рис. 3.11. Воно постійно турбує суспільство і потребує уваги владних структур усіх рівнів управління. Політики й урядовці, еконо-місти й менеджери підприємств мають знати межу рівня безробіття, за якою це явище перетворюється на антиблаго.

 

 

Рис. 3.11. Функції безробіття

Безробіття тривалий час у вітчизняній економічній літературі трактувалось як явище негативне: воно робить економіку вразливою, соціальну сферу – напруженою, психологічний клімат – збуреним, суспільний спокій – порушеним.

За методологією МОП, безробітні – це особи віком 15-70 років, зареєстровані та незареєстровані у державній службі зайнятості, які одночасно задовольняють трьом умовам: 1) не мали роботи (прибут-кового заняття), 2) активно шукали роботу або намагались органі-зувати власну справу, 3) протягом найближчих двох тижнів були го-тові стати до роботи, тобто почати працю за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу. Цю інформацію накопичує Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.

Якщо все працездатне населення позначити як РС, чисельність зайнятих L, чисельність безробітних Б, то рівень безробіття – це частка (коефіцієнт) безробітних у загальній чисельності економічно активного населення (K_Б),

або індекс безробіття (I_Б,%): (3.2)

Оскільки всі названі вище показники рухливі (змінні у часі) –частина зайнятих втрачає роботу, а інша частина осіб отримує її, то рівень безробіття можна визначити за формулою

 

(3.3)

 

Рівень безробіття, який вважається суспільно нормальним і від-повідає повній зайнятості, в сучасних умовах дорівнює 5-6% для роз-винених країн змішаної економіки.

В Україні рівень безробіття за методологією МОП характери-зується даними (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Рівень безробіття в Україні

Рік	Чисельність безробітних, тис. осіб	Рівень безробіття, % економічно активного населення віком 15-70 років
	2655,8	11,6
	1600,8	7,2
	1515,0	6,8
	1417,6	6,4

До безробіття спонукають різні причини і тому є різні його фор-ми. Залежно від того, залишається людина працездатного віку без ро-боти за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Безробіття, зумовлене правовими нормами, що діють у суспіль-стві, та механізмом устрою ринку праці, набуває форми інституціо-нального. Причиною цієї форми безробіття є:

а) така ситуація в економіці, коли політика високих соціальних виплат у зв’язку з безробіттям знижує пропозицію праці, спонукає тривалий час шукати нову роботу, в такий спосіб сприяючи зростан-ню рівня безробіття;

б) високі прогресивні ставки оподаткування доходів, що ство-рюють ситуацію, за якої вигідніше обмежувати самоексплуатацію, зменшуючи пропозицію праці, адже суму, що перевищує певний ріве-нь річного доходу, буде вилучено податковими інституціями. Поде-куди високі ставки оподаткування роблять вигіднішим не працювати й отримувати виплати у зв’язку з безробіттям із соціальних фондів, бо надлишок над виплатою буде вилучений через податки;

в) ситуація, за якої введення високого гарантованого рівня мі-німальної заробітної плати спонукає роботодавців обмежувати попит на працю. Якщо будуть виконані певні умови, наймані працівники погодилися б працювати і за нижчу заробітну плату, але жорстка нижня межа її, встановлена законом, не дає змоги урівноважити попит і пропозицію трудових послуг за природного рівня безробіття, тому формується їх надлишок;

г) асиметричність інформації на ринку праці про наявність ва-кантних робочих місць і перелік типових рис, здатних до найманої праці людей, які шукають роботу, посилює вірогідність інституціо-нального безробіття;

д) ринок праці інерційний, пристосовується до вимог ринку товарів і послуг із певним запізненням, що посилює розбалансування між попитом і пропозицією трудових послуг.

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структур-не та циклічне. Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю найманих працівників відпо-відного кваліфікаційного рівня, бажаючих працювати за наймом за певного рівня заробітної плати та умов праці, з одного боку, та кіль-кістю і якістю робочих місць – з іншого, потребує певного часу.

Фрикційне безробіття характеризується тим, що люди працез-датного віку, маючи певні навички та кваліфікацію, активно шукають роботу, яка б відповідала їхнім вимогам. Для пошуку такої роботи їм необхідна інформація про вільні робочі місця, умови найму та час для переїзду на нове місце чи просто на зміну місця роботи.

Фрикційна форма безробіття реалізується у праві на пошук при-вабливішої за містом, умовами праці чи рівнем доходу. Роботодавців така форма безробіття спонукає створювати належні умови для пра-цюючих і забезпечувати відповідний рівень оплати трудових послуг. Названа форма безробіття може реалізовуватись у двох видах: а) без-робітті очікувань і б) спекулятивному безробітті.

Безробіття очікувань виникає, коли людина припиняє роботу за чинним трудовим договором заради високооплачуваної роботи, приступити до виконання якої можна тільки з часом. Період між звільненням з однієї роботи та влаштуванням на іншу є періодом без-робіття для такої категорії найманих працівників.

Складовою фрикційного безробіття є також спекулятивне безро-біття, яке виникає у зв’язку з тимчасовим зниженням реальної заро-бітної плати. За такої ситуації деякі працівники зменшують пропози-цію робочого часу, очікуючи вищих ставок заробітної плати у май-бутньому. Це явище розглядають як тимчасовий перерозподіл робочої сили у відповідь на тимчасове зниження реальної заробітної плати.

Структурне безробіття за змістом не є добровільним. Далеко не завжди ті, хто виробляє продукт чи послуги, попит на які скорочується, самі споживають цей продукт і усвідомлюють недоцільність його подальшого виробництва. Навпаки, цим працівникам часто здається, що держава або профспілка не хоче відстояти та захистити їхні інтере-си. Закриття виробництв змушує їх шукати собі інший вид діяльності. Така обставина формує хибне уявлення, що ця форма безробіття не належить до «природного» рівня.

Якщо ми згадаємо, що зміна структури виробництва відбувається не з волі чиновників, а спричиняється зміною суспільних потреб, то наявність структурного безробіття, безумовно, варто вважати «природ-ним» компонентом.

Циклічне безробіття – це безробіття, яке перевищує природий рівень. Якщо циклічне безробіття дорівнює нулю, економіка функціо-нує за умов повної зайнятості або природного рівня безробіття.

Крім названих вище, є й інші види безробіття: сезонне, моло-діжне, технологічне, регіональне тощо. Сезонне безробіття зумов-лене нерівномірністю зайнятості у зв’язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних і кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сіль-ському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо.

Сезонне безробіття ототожнюють із фрикційною формою, а інко-ли розглядають як форму структурного безробіття. Доцільність виок-ремлення сезонного безробіття як особливої форми пояснюється тим, що часто незайнятість пов’язана не з бажанням людей змінити місце роботи, а з дією об’єктивних причин природного характеру. Наприклад, сезон цукроваріння триває 3-4 міс. Подовження його у часі приносить значну втрату частки цукру в буряках. Ця технологічна причина має біологічне підґрунтя. Іншим прикладом є надмір абітурієнтів у великих містах в період липень-серпень, це пов’язано з тим, що саме в цей період закінчується навчальний рік у школах, а ВНЗ розпочинають на-бір абітурієнтів, значна частина яких не пройде за конкурсом і буде активно шукати роботу, тобто перейде до складу безробітних.

Сезонне безробіття не є серйозною проблемою для економіки в цілому, адже повторюваність його прогнозована й до нього адаптую-ться. Але для окремих регіонів і для тих громадян, діяльність яких пов’язана із сезонним бізнесом, таке безробіття може мати відчутні негативні наслідки. Наприклад, якщо в Криму, Карпатах та аналогіч-них регіонах відбуваються стихійні лиха або акти громадянської непо-кори, чи просто тривалий час спостерігається несприятлива погода, то це зменшує потік туристів і збільшує рівень безробітних, порушуючи рівновагу між попитом і пропозицією на ринку праці. Дуже часто в міжсезоння, коли попит на працю в цих регіонах різко знижується, люди вдаються до самозайнятості, або виїздять на тимчасову роботу в інші регіони, які недостатньо працезабезпечені.

Молодіжне безробіття спостерігається серед молоді, що впер-ше виходить на ринок праці й не може отримати роботу. Це можуть бути і випускники шкіл та коледжів, і випускники вищих навчальних закладів. Ринок виявляється не готовим забезпечити їх робочими міс-цями у зв’язку з тим, що часто молоді люди не мають належної фахо-вої підготовки, необхідного досвіду, потребують пільгових умов праці у зв’язку з віком або суміщенням праці та навчання тощо. Ці обставини створюють передумови, за яких молодь не може певний час знайти роботу. Ця проблема постійно турбує суспільство і потре-бує значних зусиль роботодавців, держави і молоді, здатної до най-маної праці, готувати себе до вимог ринку, отримувати належну фа-хову підготовку, працювати в умовах жорсткої конкуренції.

Технологічне безробіття пов’язане з вивільненням працівни-ків, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої техніки та технології. Технологічне нововведення, з одного боку, ро-бить ненадійними робочі місця навіть у новітніх галузях економіки. З іншого – воно зумовлює появу попиту на нові робочі місця, створен-ня яких не потребує надмірних витрат. Наприклад, інтернет значно розширює можливості працювати вдома, вдосконалює якість інфор-мації про ринок праці, що теж сприяє зменшенню безробіття.

Виникнення технологічного безробіття, яке класики сприймають як тимчасове, проявляється тоді, коли ціни на трудові послуги не-гнучкі (жорсткі).

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демо-графічних і соціально-психологічних чинників. Ця форма безробіття може бути подолана тільки засобами економічної політики, бо місце-ві органи влади неспроможні розв’язати цю проблему. Оскільки регіональне безробіття має і міжнародний аспект, то вплив на регіо-нальну зайнятість здійснюють як загальнодержавні, так і міждержавні цільові програми.

Залежно від активності пошуку роботи, засвідченого реєстра-цією на ринку праці, розрізняють відкрите і приховане безробіття.

Відкрите безробіття – це така ситуація в економіці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи і реєструється на біржі праці (якщо це доступно для нього). Термін «відкрите безробіття» вживають, як правило, стосовно країн, які розвиваються. Метою його використання є прагнення відокремити повністю безробітних від тих, хто може розглядатись як безробітний через неповну зайнятість або перебування в ситуації прихованого безробіття.

Приховане безробіття пов’язане з наявністю людей, які припи-нили пошук роботи. Вважається, що вони могли б працювати, якби не думали, що пошуки роботи безперспективні. Цією формою безробіття охоплюються групи здатних до найманої праці людей, яким властива значна свобода участі на ринку праці.

Є й інші види безробіття, які входять до складу названих вище або мають самостійне значення. Незаперечною є можливість виникнення нових видів безробіття. Але політиків, урядовців, профспілки цікавить запитання: Які форми безробіття є природними, а які – ні?

Більшість зарубіжних і вітчизняних авторів зараховують до при-родного безробіття фрикційне та структурне, а до неприродного – циклічне. Так, А.Я. Лівшиц зараховує до природного фрикційне, інституційне та добровільне, а до вимушеного (неприродного) – тех-нологічне, структурне, регіональне та приховане.Деякі автори при-родне безробіття ототожнюють зі структурним, оскільки не розме-жовують фрикційне і структурне. М. Фрідмен природне розумів як такий рівень безробіття, за якого ринок праці «розчищається», а реальний рівень заробітної плати сприяє рівновазі на всіх ринках.

Природна норма безробіття є змінною, тому деякі її детермінанти мають інституційний характер (існування профспілок), інші – законо-давчий (закон про мінімальну заробітну плату, обмежену тривалість ро-бочого дня тощо). Отже, є підстави стверджувати, що природний рівень безробіття пов’язаний значною мірою з власне добровільним безробіт-тям, яке реалізує природну свободу громадян щодо вибору сфери своєї діяльності. Тому фрикційне безробіття за своїм змістом є добровільним, визначає природний рівень і є його складовою. Інституційні компоненти, враховуючи профспілковий вплив і законодавче поле, теж належать до причин природного безробіття, бо люди вільні живуть за законами, а не всупереч їм.

Рівень природного безробіття визначають:

1) частота безробіття, що характеризується:

· мінливістю попиту на трудові послуги, спричиненого мінли-вістю сукупного (споживчого та інвестиційного) попиту;

· інтенсивністю, з якою ринок праці задовольняє підприєм-
ницький сектор новими працівниками;

2) тривалість безробіття, обумовлена:

· демографічним складом робочої сили;

· спроможністю та бажанням безробітних постійно шукати роботу;

· наявністю та рівнем допомоги у зв’язку з безробіттям;

· організацією ринку праці.

В Україні держава гарантує певну допомогу з безробіття, пере-підготовку та інші соціальні компенсації безробітним, але їх рівень залишається низьким (рис. 3.12).

Кількісне визначення природного рівня безробіття – дія складна, бо він містить як власне економічний компонент, так і елементи еко-номічної політики, які впливають на функціонування ринку праці.

Але утримуючи безробіття на рівні, нижчому за природний, макроекономічна політика не може не породжувати інфляцію. Саме тому з часом у визначення природного рівня безробіття вносять певні корективи, зумовлені тим, що безробіття та інфляція – явища взаємо-пов’язані.

 

 

 

Рис. 3.12. Співвідношення допомоги з безробіття та

середньомісячної заробітної плати, грн

 

Головними причинами високого рівня безробіття в країні є:

· спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

· структурні зрушення в економіці (міжгалузеві, секторальні);

· рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Основними чинниками безробіття виступає науково-технічний процес і впровадження нових технологій, але в Україні вони не впли-нули помітно на скорочення попиту на робочу силу у зв’язку з не-значним обсягом інвестицій і низьким рівнем упровадження сучасних технологій в економіку країни.

3.5. Наслідки безробіття, закон Оукена. На відміну від інших макроекономічних проблем, безробіття відбивається безпосередьньо як на особі, яка не може реалізовувати свою трудову активність, її сім’ї, так і на суспільстві в цілому. Соціологія вказує, що негативні наслідки цього явища позначаються додатковим соціально-економічним навантажен-ням як на самому безробітньому, так і на тих членах сім’ї, хто має робо-ту. Наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує ймовірність бідності наполовину, двох безробітних – у 2,3 рази, а трьох і більше – у 2,6. Втрата роботи для більшості людей означає не лише втра-ту головного джерела доходів, а завдає серйозні психологічні травми (сварки в сім’ях, пияцтво, наркоманія, самогубство тощо).

Водночас безробіття має вагомі негативні наслідки і для суспіль-ства в цілому. Оскільки рівень фактичного безробіття перевищує його природний рівень, то економіка працює з недостатнім коефіцієнтом від-дачі. Зважимо й на те, що сам собою рівень природного безробіття не залишається незмінним. Зміни законодавчої бази та соціальних приорі-тетів суспільства істотно впливають на нього. Так, для США природний рівень безробіття дорівнює 5,5-6%, для Англії, Бельгії, Іспанії – 10, в Україні 3-4%.

Перевищення фактичним рівнем безробіття природного рівня при-носить суспільству значні економічні втрати. Математично зв’язок між втратами ВВП та перевищенням фактичним безробіттям його природ-ного рівня обґрунтував Артур Оукен. Він розрахував, що для США кож-ний відсоток перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5%. Цей закон прийнятний і для економік постсоціалістичних країн.

Наприклад, якщо рівень безробіття становить 11, а природний рівень 6%, то перевищення фактичного рівня безробіття над природним – 5%, а втрати реального ВВП відносно потенційного його обсягу (5 · 2,5) = 12,5%. Це означає, що якби у певному році рівень безробіття дорівнював природному, то реальний ВВП був би на 12,5% більше за фактичний.

Закон Оукена можна передати формулою

, (3.4)

де b – коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття;

– фактичний рівень безробіття, %;

– природний рівень безробіття, %;

N^* – потенційний обсяг національного виробництва в умовах повної зайнятості, млрд грн;

N – фактичний обсяг національного виробництва в умовах повної зайнятості, млрд грн;

– рівень циклічного (кон’юнктурного) безробіття, %;

(N^* – N) – кон’юнктурний розрив між потенційним і фактичним обсягами національного виробництва, млрд грн.

Величина коефіцієнта Оукена (b) залежить від технології вироб-ництва і поведінки економічних суб’єктів на ринку праці. Залежність цього коефіцієнта від названих чинників ілюструється кривою Оукена (рис. 3.13).

Крива Оукена N() відбиває зв’язок між рівнем фактичного безробіття і величиною відхилення фактичного обсягу національного виробництва (N) від потенційного (N^*). Рух по кривій Оукена показує зміну величини втрат ВВП (ΔN), пов’язану зі зміною відхилення фактичного безробіття від природного рівня.

Крива Оукена N() може зміщуватись як праворуч вгору, так і ліворуч вниз. На зміщення кривої N() впливають: