Основні соціально-економічні показники України

Показник	Рік
Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн грн
У розрахунку на одну особу
Основні засоби (у фактичних цінах на кінець року), млн грн
Доходи населення, млрд грн
Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року), %	125,8	99,4	112,3	111,6	122,3
Індекс цін виробників промислової продукції (грудень до грудня попереднього року), %	120,8	105,7	124,1	114,1	123,0
Індекс цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами (до поперед-нього року), %	155,8	87,4	105,7	102,4	110,3
Зведений бюджет, млрд грн: доходи	49,1	61,9	91,5	171,8	297,9
видатки	48,1	60,3	102,5	175,5	309,2
дефіцит (–), профіцит (+)	– 1,0	– 1,6	11,0	3,7	14,1
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, млрд грн	13,9	14,6	44,6	76,3	9,0
Обсяг реалізованої продукції промисловості (у факт. цінах), млрд грн	182,7	229,6	400,8	551,7	916,6
Закінчення табл. 2.1
Продукція сільського господарства (у порівняльних цінах 2005 р.), млрд грн	77,9	86,8	92,5	94,9	104,0
рослинництва	43,6	48,1	55,6	54,9	64,9
тваринництва	43,3	38,7	36,9	40,0	19,1
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), млрд грн	23,6	37,2	75,7	125,3	233,1
Введення в експлуатацію загальної площі житла, млн м^2	5,6	6,1	7,6	8,6	10,5
Перевезення вантажів усіма видами транспорту, млн т	1,5	1,6	1,7	1,9	2,0
Відправлення пасажирів транспортом загального користування, млрд	7,8	7,7	8,0	8,2	8,3
Роздрібний товарооборот підприємств (у фактичних цінах), млрд грн	28,8	39,7	67,6	130,0	246,9
Обсяг реалізованих послуг, млрд грн	–	47,0	74,4	120,9	203,9
Експорт товарів і послуг, млрд грн	18,1	22,0	38,0	45,9	78,7
Імпорт товарів і послуг, млрд дол. США	15,1	18,2	31,1	48,8	92,0
Кількість постійного населення (на кінець року), млн	48,7	47,8	47,1	46,5	46,0
Природний приріст, скорочення (–) населення, тис.	– 373,0	– 364,2	– 34,0	– 297,7	– 243,9
Кількість зайнятих, тис.	20175,0	20091,2	20295,7	20730,4	20972,0
Кількість безробітних (за методологією МОП), тис.	2655,8	2140,7	1906,7	1515,0	1425,1
Рівень безробіття (за методологією МОП), %	11,6	9,6	8,6	6,8	6,4
Кількість зареєстрованих безробітних (на кінець року), тис.	1155,2	1034,2	981,8	759,5	844,9
Рівень зареєстрованого безробіття, %	4,1	3,7	3,5	2,7	3,0
Середньомісячна номінальна заробітна плата, грн

Недоліком показника валового випуску є те, що вміщуючи в собі проміжне споживання, він збільшує річний обсяг виробництва на величину повторного рахунка (проміжного споживання).

Показниками, що усувають недолік показника «валовий випуск», є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний дохід (ВНД). Ці показники близькі за змістом і кількісним визначенням, але різняться тим, що ВНД (gross national income GNI) – показник річного обсягу національної економіки, а ВВП (gross domestic product GDP) – внутрішньої. Іншими словами, ВНД – вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними факторами виробництва як у межах своєї країни, так і закордонням протягом певного часу (наприклад, за рік).

ВВП –вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах національної території країни за певний період (за рік) як національ-ними, так й іноземними ресурсами, резидентами та нерезидентами. Резиденти – юридичні та фізичні особи, які постійно зареєстровані або постійно проживають в певній країні, незалежно від громадян-ства. Нерезиденти – фізичні та юридичні особи, які працюють поза територіальними межами певної країни (закордонням). До них нале-жать іноземні дипломатичні, консульські, зовнішньоторговельні представництва тощо.

Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території певної країни іноземними факторами виробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами закордонням, то отримаємо ВНД,тобто ВВП – ДВ_ін + ДВ_нр = ВНД.

Система національних рахунків дає змогу використовувати обид-ва показники (ВВП і ВНД), але перевагу віддає показнику внутріш-нього валового продукту.

2.5. Способи визначення величини ВВП. У макроекономічній теорії та практиці використовуються три способи визначення обсягу ВВП: 1) виробничий, 2) розподільчий, 3) кінцевого використання.

Виробничий спосіб передбачає розрахунок ВВП як суми доданих вартостей. Оскільки участь у створенні цього показника бере сектор державного управління, то ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі вало-вих доданих вартостей ВДВ плюс чисті податки Т_Ч (ВВП = ВДВ + Т_Ч). Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукти та імпорт .

ВВП за цим методом також можна визначити як різницю між валовим випуском і проміжним споживанням.

Розподільчий спосіб обчислення ВВП виходить із того, що його величину визначає сума первинних доходів макроекономічних суб’єк-тів. Це спосіб «за доходами»:

ВВП

=

Факторні доходи: заробітна плата із соціальними відраху-ваннями роботодавців + + рента + відсоток + прибуток + + інші доходи від власності

+

Амортизація

+

Непрямі чисті подат-ки на виробництво, імпорт та продукти

.

 

У спрощеному виді ВВП за розподільчим способом обчислю-ють за формулою

(2.1)

 

де W – заробітна плата;

П – прибуток підприємств;

і_Ч – чистий відсоток;

R – рента;

T_НЧ – непрямий чистий податок на бізнес;

А – амортизація основного капіталу.

Витратний спосіб обчислення ВВП (спосіб кінцевого викорис-тання) ґрунтується на умові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. В ринкових умо-вах те, що для одних економічних суб’єктів є витратою, для інших – доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора пози-ковий відсоток – дохід, а для позичальника – витрата. Для підприєм-ницького сектору заробітна плата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР 93 виходить із того, що весь кінцевий річ-ний продукт купується:

 

 

тому (2.2)

де C – споживчі витрати домогосподарств;

I_в – валові приватні інвестиційні витрати;

G – витрати держави на закупівлю продуктів і послуг;

NE – сальдо торговельного балансу (чистий експорт = експорт – – імпорт): NE =E – Z або X_n = X – M.

Усі способи розрахунку ВВП дають одну величину. Якщо є різниця, то це помилка в рахунках.

 

2.6. Методи розрахунку похідних від ВВП макроекономічних показників. Важливими похідними від ВВП показниками є: валовий та чистий національний дохід (ВНД, ЧНД, або GNI, NNJ), наявний або валовий національний дохід у розпорядженні (ВНДР або GNDI), чистий внутрішній продукт (ЧВП).

(2.3)

 

або (2.4)

 

де (ЧФД) (NFI) – чисті факторні доходи.

Показник ЧФД визначається як різниця між факторними дохо-дами, отриманими від інших країн за використання ними національ-них ресурсів України, та факторними доходами, одержаними інозем-цями за використання Україною іноземних ресурсів. Цей показник може бути як доданою, так і від’ємною величиною.

Наявний (або валовий) національний дохід у розпорядженні (ВНДР або GNDI – gross national disposable income ) визначається за формулою

 

ВНДР (GNDI) = ВНД + NTR + NT, (2.5)

 

де NTR –чисті трансферти від інших країн (різниця між трансферт-ними виплатами Україною іншим країнам та отриманими Україною трансфертами від інших країн);

NT – чисті податки (різниця між податками, отриманими з-за кордону, та податками, сплаченими закордонням).

Похідними від ВНД та ВВП є також показники, обчислені не на валовій, а на чистій основі (за вилученням амортизації): ЧНД (чистий національний дохід) та ЧВП (чистий внутрішній продукт). Найчасті-ше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показник ЧНД (NNI – net national income), який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНД суми зношеного капіталу (амор-тизації А). Таким чином:

ЧВП = ВВП – А; (2.6)

ЧНД = ВНД – А, (або NNІ = GNІ – A);(2.7)

ЧНД = ЧВП + ЧФД, (або NNІ = NDP + NFІ). (2.8)

За аналогією, якщо суму валових внутрішніх приватних інвес-тицій зменшити на суму амортизації, одержимо величину чистих внутрішніх приватних інвестицій:

 

І_ЧВП = І_ВВП – А. (2.9)

 

Похідним від показника ЧВП є рівень національного доходу (НД) або N_i; який називають «заробленим доходом»:

N_і = ЧВП – Т_непр., (2.10)

 

де Т_непр. – непрямі податки: акцизи, митні збори, ПДВ, податок на майно тощо.

Рахунок вторинного розподілу і перерозподілу доходів відбиває процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називають трансфертами. За їх урахуванням формують показник «дохід особистий» (одержаний):

Р_і = NД + трансферти – (внески на соціальне страхування + + податок на прибуток + нерозподілений прибуток). (2.11)

Похідним від величини особистого доходу є показник «дохід після сплати податків»:

Д_і = Р_і – індивідуальні податки: на особисті доходи, особисте майно, спадщину. (2.12)

Сума Д_і використовується на споживання та заощадження.

Взаємозв’язок макроекономічних показників зображено на рис. 2.2.

 

 

Рис. 2.2. Взаємозв’язок макроекономічних показників

 

Сума одержаних особистих доходів значно менше вартості ство-реного продукту.

2.7. Система трансфертів в Україні. Трансферти – це економіч-ні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповорот-но передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична до-помога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплата пен-сій, стипендій, надання субсидій тощо.

Всі трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти містять:

· поточні податки на доходи та власність;

· відрахування на соціальне страхування;

· соціальні виплати;

· страхове відшкодування;

· штрафи, пені, інші платежі тощо.

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безпо-воротній основі:

· на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

· для запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

· витрати на геологорозвідувальні роботи;

· інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримува-чем трансфертів. Наприклад, трансфертні потоки «з» або «до» секто-ру домогосподарства мають такий вид:

 

Сектор суб’єктів домогосподарства сплачує:

· державі податки з особистого доходу, доходу, що підлягає оподаткуванню при отриманні спадщини і подарунків від одних фі-зичних осіб іншими;

· закордоння вартість майна фізичних осіб, які виїжджають закордоння на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).

Цей самий сектор отримує:

· від держави пенсії, стипендії, різні види виплат і допомоги;

· з-за кордону вартість майна фізичних осіб, що в’їжджають в Україну на постійне проживання з інших країн.

Сектор нефінанасових установ як платник трансфертів надає сектору суб’єктів домогосподарств допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до Державного бюджету і вод-ночас отримує трансферти у виді інвестиційних субсидій від сектору державних установ:

Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у виді податків і від сектору «закордоння» у формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих закордонням. Водночас цей сектор є платником трансфертів у виді бюджетних витрат:

· на виплату пенсій, стипендій і т. ін.;

· нефінансовому сектору економіки на капітальні вкладення та капітальний ремонт, запобігання надзвичайним ситуаціям і ліквідацію їх наслідків, інших капітальних витрат на безповоротній основі.

А також виплат на оплату відсотків з обслуговування держав-ного боргу:

 

Нами розглянуто далеко не всі потокові величини макроеконо-міки, деякі з них докладно висвітлені в наступних змістових модулях (споживання, заощадження, інвестиції, державні витрати, експорт, імпорт тощо).

2.8. Макроекономічні показники запасів. Серед макроеконо-мічних показників виокремлюють показники запасів, найважливі-шими з яких є: майнові права та майно (активи). Майнові права – це набуті економічними суб’єктами права користування:

· землею, водою, корисними копалинами та іншими природ-ними ресурсами;

· будівлями, спорудами, обладнанням;

· товарними знаками, товарними марками;

· авторськими правами і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові. Фінансові активи відбивають у фінансовому рахунку СНР, до них належать:

· грошові кошти;

· фінансові вимоги;

· дебіторські зобов’язання у різних формах.

Нефінансові активи групують на виробничі та невиробничі. Виробничі активи виникають у процесі виробництва і складаються:

· з основного капіталу;

· запасів матеріальних оборотних засобів;

· цінностей.

Невиробничі активи, що є умовами для виробництва, містять землю, надра, водні ресурси, біологічні ресурси тощо.

Згідно з економічною теорією основний капітал є частиною ви-робничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому про-цесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому натурально-речовинної форми, це – машини, устаткування, обладнання, будівлі, споруди тощо.

Запаси основного капіталу з’являються:

· з причин циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану еко-номіки;

· як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або транспортування (наприклад, робота річкового транспорту);

· в результаті розриву в часі між доставкою устаткування, його встановленням і запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну струк-туру, головними елементами якої є:

а) оборотний капітал;

б) готова продукція, що зберігається на складі, або не оплачена покупцем продукція.

Оборотний капітал повністю споживається в кожному вироб-ничому циклі, втрачаючи при цьому свою натурально-речову форму та втілюючи свою вартість у новоствореному продукті. Структура оборотного капіталу може складатися з двох груп:

1) предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, мало-цінні та швидкозношувані інструменти);

2) предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягу запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, зумовлені забез-печенням безперервності виробничого процесу тощо). Але для мак-рорівня зміна обсягу запасів пояснюється їх роллю буфера між обся-гом випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг вироб-
ництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збіль-шення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотних засобіввизначається як різниця між надходженням та вибуттям продукції в запаси за галу-зями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових ці-нах на момент надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запа-сів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних по-казників від інфляційного впливу, СНР потребує вилучення т. зв. хол-дингового прибутку.

Холдинговий прибуток – це додатковий прибуток або збиток, який отримує власник активів унаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними без будь-якої зміни самого активу.

У СНР враховується ще один елемент виробничих активів – чис-те придбання цінностей. Цінності – це предмети, спроможні збе-рігати вартість протягом відносно тривалого періоду, до них належать ювелірні вироби, витвори мистецтва, антикваріат, золото в зливках.

Цінності купують інвестори для убезпечення вартості від інфляції.

Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вар-тістю їх придбання і вартістю їх вибуття. Ця величина реєструється на рахунку капіталу.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як прави-ло, визначаються за короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік). А узагальнюючим показником запасів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування.

До національного багатства зараховують:

· розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);

· нагромаджені продукти минулої праці: споруди, будівлі, ма-шини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгостро-кового споживання (меблі, холодильники, інша техніка), середньостро-кового споживання (одяг, взуття і т. ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни і т. ін.);

· фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебі-торська заборгованість, цінні папери тощо);

· нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торговельні марки, інтелектуальний продукт);

· нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також стан індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Вартісна оцінка національного багатства визначається на поча-ток і кінець року. Але вартісне вимірювання цього показника усклад-нюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові (людський та природний ресурс).

Серед макроекономічних індикаторів багатства важливе місце посідає показник реальних запасів платіжних засобів. Реальні гро-шові (касові) залишки – це запас платіжних засобів, утворений:

1) у зв’язку з відстрочкою або зменшенням витрат;

2) достроковим або збільшеним надходженням доходів;

3) акумуляцією реальних резервів, які економічні суб’єкти воліють тримати готівкою.

Якщо поточні витрати суспільства – це витрати грошей на купівлю споживчих товарів, сплату податків та внесків, то реальні запаси платіжних засобів використовуються як капітальні доходи – одноразові трансферти, що фінансують операції з придбання основ-ного й оборотного капіталів.

2.9. Система оцінювання економічних операцій і показників. У повсякденному житті суспільства здійснюється безліч економічних операцій між суб’єктами макроекономіки, які формують показники і національні рахунки. Ці формування виконуються за допомогою цін.

Економічні операції – це добровільна взаємодія між суб’єктами господарювання у зв’язку з виробництвом та використанням про-дукції, розподілом і перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.

Оцінювання операцій і показників у СНР здійснюється за допо-могою різних цін: валовий внутрішній продукт оцінюється в цінах кінцевого покупця (ЦКП); валовий випуск оцінюється в цінах вироб-ника (ЦВ) або восновних цінах (ОЦ).

Ціни виробника менші від ціни кінцевого покупця на величину тор-говельно-транспортних націнок ТТН і податку на додану вартість ПДВ:

 

ЦВ = ЦКП - (ТТН + ПДВ). (2.13)

Основні ціни менші від ціни виробника на величину ПДВ, але містять субсидії на продукти (СП):

 

ОЦ = ЦВ - ПДВ + СП. (2.14)

 

Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво (ТВ) і до-дати субсидії на виробництво (СВ), матимемо факторну вартість (ФВ).

ФВ = ОЦ - ТВ + СВ. (2.15)

 

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і основних цінах, точніший результат відбивають основні ціни, оскільки до їх складу входять субсидії.

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов’язаних із вартісним вираженням, мають номінальне і реальне значення. Зв’язок між номінальними та реальними величинами здійснюється за допомогою індексів цін.

Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні – у порівняльних (базових). Так, щоб порівняти за декілька років обсяги внутрішнього виробництва, необхідно врахувати зміну рівня цін в економіці. Для цього використовують агреговані індекси: індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін виробника (ІЦВ) та дефлятор ВВП (JП) і його компонентів.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відбиває зміни цін споживчого ко-шика – набору товарів та послуг, що характеризують типовий рівень і структуру місячного споживання домогосподарств, і використовується для розрахунку прожиткового мінімуму і темпу інфляції. Склад спо-живчого кошика фіксується на рівні базового року. ІСЦ розрахо-вується за базовою вагою. В макроекономічній літературі його нази-вають індексом Ласпейреса (Laspeyres) і визначають за формулою

 

, (2.16)

 

де і – рівень цін і -го блага відповідно у базовому (0)

та поточному (1) роках;

– кількість і -го блага у базовому періоді.

Обмеженість цього індексу полягає у тому, що за використання споживчого кошика базового року , поза увагою залишаються змі-ни, що відбулися у структурі споживання в поточному році.

Індекс цін виробника (ІЦВ) відбиває зміну цін, що їх встанов-люють промислові виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податок на додану вартість та акцизні збори.

Для спостереження за цінами виробників Держкомстат України здійснює вибірку понад 2 тис. підприємств, яка охоплює близько 6 тис. видів продукції всіх галузей промисловості. Під час дослідження реєструють ціни, що фактично складалися на 20 число поточного місяця. На першому етапі обробки даних обчислюють індивідуальні індекси кожного виду промислової продукції. Потім їх агрегують в індекси товарних груп, індекси підгалузей і галузей промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни приводять у відповідність зі струк-турою виробництва промислової продукції у попередньому місяці.

У цілому за рік індекс ІЦВ визначають як відношення поточного обсягу виробництва у грошовій формі до обсягу виробництва в попе-редньому чи іншому базовому році.

Дефлятор ВВП, або індекс Пааше (ІП), відбиває зміну цін на всі товари і послуги, фактично вироблені в економіці. Індекс Пааше визначається за формулою

 

, (2.17)

де – кількість і -го блага, спожитого в поточному періоді.

Якщо врахувати весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то матимемо індекс-дефлятор ВВП:

 

, (2.18)

 

де D_ВВП – дефлятор ВВП;

ВВП_н – номінальний ВВП;

ВВП_р – реальний ВВП.

 

Коригування ВВП_ном за умови зростання цін називають про-цесом дефлірування, а за наявної тенденції зниження цін – іфліру-вання. Дефлірувати (deflating) – зменшити ВВП в роки після базового періоду (оскільки підвищені ціни призвели до завищення обсягу реального продукту).

Дефлятор також має похибки. Він, як видно із формули 2.18, фіксує вартість набору благ, створених у суспільстві в поточному періоді, і не відбиває тих змін, які відбулися в їх структурі відповідно до базового року.

Частково недоліки індексів Ласпейреса та Пааше усуває індекс Фішера, який визначається за формулою

 

, (2.19)

 

де ІФ – індекс Фішера;

ІСЦ – індекс Ласпейреса;

ІП – індекс Пааше.

Відношення величини поточного економічного показника до його значення в попередньому періоді, взятому за базу підрахунку, називають темпом зростання.

Відношення приросту величини економічного показника за певний проміжок часу до його попереднього рівня, що береться за базу обчислення, називають темпом приросту. Наприклад, величина інфляції (ΔT_СЦ) визначається як темп приросту споживчих цін:

 

ΔT_СЦ = (ІСЦ¹ – ІСЦ⁰): ІСЦ⁰· 100%, (2.20)

де – середній рівень цін поточного року;

– середній рівень цін базового року.

 

Саме темпи приросту показників використовують при аналізі динаміки економічної кон’юнктури.

2.10. Суспільний добробут і проблеми його кількісного визна-чення. Суспільний добробут – (рівень життя населення) є найваж-ливішою соціально-економічною категорією і відбиває повноту забез-печеності громадян необхідними матеріальними, соціальними, культур-ними, духовними та екологічними благами і послугами, тобто це – рівень їх споживання та ступінь задоволення раціональних потреб.

Розрізняють чотири ступеня рівня життя населення:

1) добробут – користування благами, які забезпечують всебіч-ний розвиток людини;

2) нормальний рівень – раціональне споживання за науково обґрунтованими нормативами, яке забезпечує відновлення фізичних та інтелектуальних сил;

3) бідність – споживання благ на рівні збереження працездат-ності як нижчої межі відтворення робочої сили;

4) злиденність – споживання мінімально допустимого за біоло-гічними критеріями набору благ.

Показник рівня життя громадян доповнюють показники вартості та якості життя. Вартість життя є грошовою оцінкою товарів і послуг, фактично спожитих у середньому домогосподарстві протягом певного часу, які відповідають визначеному рівню задоволення по-треб. Введення до цього показника характеристик умов життя, праці та зайнятості, побуту і дозвілля, стану здоров’я, рівня освіти, природ-ного середовища тощо відбиває в цілому якість життя.

Основними складовими якості життя є доходи населення та його соціальне забезпечення, споживання матеріальних благ і послуг, умо-ви життя, вільний час (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Складові суспільного добробуту

Рівень соціального добробуту громадян визначається відповід-ністю фактичних показників чинним нормативам і стандартам. Нор-мативи – це науково обґрунтовані орієнтири спрямованості соціально-економічного розвитку суспільства, а стандарти – прийнятні в конк-ретній країні показники доходів, споживання, умов життя та бюджету часу. Окремо розробляються фізіологічні нормативи, які передбачають такі рівні споживання та умов життя, які забезпечують біологічне збереження людини.

На підставі прийнятих у країні нормативів формується система державних соціальних гарантій: мінімум зарплати, допомога з тимча-сової непрацездатності, допомога з безробіття, мінімальні трудові та соціальні пенсії, стипендії, допомоги бідним та багатодітним сім’ям тощо. Ця система також відбиває обов’язки держави щодо забезпе-чення своїм громадянам прожиткового мінімуму – соціальго орієн-тиру мінімального споживання харчових і нехарчових товарів та обмеженого кола послуг за найнижчими цінами.

Отже, суспільний добробут визначається передусім обсягом виробленого ВВП на душу населення. Але як ринковий показник він не враховує багато інших дуже важливих аспектів життя суспільства.

По-перше, показник ВВП і всі похідні від нього макропоказники не враховують стан природного довкілля. Ця проблема багатогранна. Система показників економічного розвитку враховує позитивний результат – виробництво благ, але не враховує збитки, завдані супут-нім виробництвом антиблаг. Адже відомо, що суспільство в цілому за рік видобуває 25-30 т корисних копалин на одного жителя. Але тех-нологічні можливості їх належної переробки дуже обмежені. Тільки 5-7% видобутих копалин використовуються як сировина. Все інше забруднює атмосферу, йде у відвали, терикони, стічні води, завдаю-чи шкоди довкіллю. Катастрофічно зменшується площа лісів, кіль-кість прісної води, вимирають біологічні види, забруднюються води океану, виснажуються ґрунти, порушується озоновий шар, погір-шується стан здоров’я людей. Ці негативні зовнішні ефекти мають бути вилучені із показника добробуту ВВП на душу населення.

По-друге, показник ВВП ігнорує такий важливий компонент добробуту, як вільний час. Адже люди можуть мати високі доходи, але обмаль часу, щоб їх витрачати, тобто вони живуть, щоб зароб-ляти. Їм не вистачає часу на спілкування з природою, дітьми, ніколи осмислити сенс свого буття і виважено оцінити свої дії та їх наслідки. Про здоров’я вони згадують тоді, коли вже не можна запобігти захворюванню.

Згадаймо, для чого людство винайшло знаряддя виробництва? Так, щоб повніше і швидше задовольняти потреби, щоб вивільнити себе на триваліший час із безпосереднього процесу виробництва і збільшити вільний час, який, власне, і є мірою суспільного багатства. Тому безумовною складовою суспільного добробуту є вільний час та розмаїття способів його використання.

Як ми зазначили вище, СНР враховує опосередковані резуль-тати тільки дозволеної (незабороненої законом і не тіньової) еконо-міки, а забороненої (наркобізнес, послуги найманих убивць, неле-гальна торгівля зброєю, зокрема фінансування міжнародного теро-ризму тощо) не враховує. Насправді цей сектор створює чисте анти-благо і тому має бути вилученим із добробуту.

Дозволена діяльність у тіньовому секторі економіки, як ствер-джують спеціалісти, зростає. До тіньової економіки, в широкому розумінні цього слова, може бути зарахована діяльність сектору домогосподарств, яка за своїм змістом є позаринковою діяльністю, оскільки, по-перше, домогосподарства обслуговують самі себе (готу-ють їжу, купують продукти, доглядають і виховують своїх дітей, доглядають хворих членів сім’ї, надають безоплатні освітні послуги своїм дітям, вирощують для себе овочі та фрукти, доглядають за подвір’ям, самі себе обслуговують транспортом тощо). Одне домо-господарство може на умовах бартеру обмінюватись діяльністю та продуктами діяльності з іншим (батько однієї родини надає послуги репетиторства з математики дитині сусідньої родини, а мати з сусід-ньої сім’ї, в свою чергу, надає послугу репетиторства з іноземної мо-ви дітям батька-математика і т. ін.).

ВВП не враховує послуги сектору домогосподарства, які на-даються на платних умовах іншим суб’єктам господарювання з будів-ництва гаражів, дач, ремонту житла, пошиття одягу, надання медич-ної допомоги тощо. Хоча дрібне виробництво, послуги і торгівля можуть бути представлені також малим підприємницьким сектором економіки.

Законспірований сектор легальних видів діяльності, на відміну від сектору домогосподарств, пов’язаний з придбанням ресурсів і продажем товарів і послуг, а тому має бути врахованим у вартісній оцінці ВВП.

Практика обумовила появу методів опосередкованого визначення та обліку тіньового сектору. Наприклад, дослідно установлено, що сприятливими галузями для цього сектору є будівництво, виробництво горілчаних виробів, торгівля тощо. Опосередкованим проявом тіньової економіки є відмінності у середньорічних заявлених доходах та середньорічному рівні споживання у регіонах. Вказує на «тінь» і значна частка готівкового обороту в загальній масі економічних операцій.

Є ще один дуже важливий показник, який суттєво впливає на рівень добробуту, але не відбивається у вартісній оцінці ВВП. Це показник якості товарів і послуг. Відповідно до статистики, більше як 30% продуктів харчування, які вживають жителі України, отруєні нітра-тами, фосфатами, пестицидами, радіоактивними речовинами, що нега-тивно впливає на здоров’я. Урбанізація та свавілля монополій посилює згубний вплив економічної діяльності на довкілля та здоров’я населення.

Важливими показниками добробуту є ступінь економічної сво-боди та рівень задоволеності своєю діяльністю. «Втеча українського інтелекту» закордоння – свідчить про низький рівень задоволення життям понад 300 тис. співвітчизників.

З метою точнішого виміру рівня добробуту американські вчені Вільям Нордхауз і Джеймс Тобін запропонували показник чистого економічного добробуту (ЧЕД, або NEW).

 

(2.21)

 

Країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть ма-ти різний рівень суспільного добробуту, оскільки він характеризує-ться, крім названого вище пок