ТОП 10:

ТЕОРІЯ ВАРТОСТІ В СУЧАСНІЙ ОЦІНОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: НОВІ АСПЕКТИ



О. О. ЄВТУХ,

аспірант кафедри фінансів підприємств і кредиту

Волинського державного університету ім. Лесі Українки

 

Світова фінансова наука в наш час концентрується довкола трьох основних теоретичних питань: оцінки вартості активів, вартості грошей в часі та уп­

равління ризиком. Оцінка активів є ключовим чинником для прийняття багатьох фінансових рішень [1]. Оцінка активів була предметом розгляду вчених з давніх часів і безпосередньо пов'язана з дослідженням суті вартості та підходів до визначення її розміру.

Вартість як основна категорія в економіці здавна була в центрі уваги еко­номічної наукової думки. Безпосередню увагу цій категорії приділяли такі всесвітньо відомі вчені, як В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, К. Маркс, А. Мар-шалл, Дж. Хікс, У Шарп, Ф. Модільяні, Р. Мертон, Дж. Фрідман, Н. Ордуей, Г. Хар-рисон та багато інших. Серед вітчизняних вчених, що розглядали питання вартості та її оцінки, останнім часом роботу в цьому напрямі проводили А. Гриценко, М. Пав-лишенко, В. Кириленко, Л. Кириленко, Я. Маркус, В. Галасюк та ін.

Проведені дослідження показують, що проблема вартості розглядається за дво­ма основними напрямами. Перший - це напрям економічної теорії, в якому досліджується субстанційна основа вартості, тут вартість, як правило, розглядається на макрорівні. Другий напрям - в рамках фінансової науки. Він пов'язаний з пробле­мами визначення розміру вартості активів. Результати досліджень за цим напрямом знаходять практичне застосування на мікрорівні.

На жаль, сьогодні дослідження за цими двома напрямами мало поєднані, внаслідок чого стримується розвиток теорії вартості. Доцільно поєднати ці два на­прями, знайти їх генетичний взаємозв'язок, який забезпечить практичне спрямуван­ня висновків економічної теорії з проблем суті вартості та поглибить науковий фун­дамент для фінансистів, які займаються проблемами оцінки вартості активів.

Зробимо спробу розв'язати цю проблему. Як свідчить історія розвитку науки, дослідження суті вартості беруть свій початок із стародавніх часів. Ще Арістотель у працях «Нікомахова етика» і «Політика» виділяв мінову та споживну вартість. Нада­лі питання ціноутворення і мінової вартості розглядали Дунс Скотт та Фома Аквін-ський [2]. Глибоке дослідження поняття вартості розпочалося з часів зародження капіталізму. Підвалини вчення про вартість заклали класики економічної теорії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. У роботах В. Петті вперше висунуто гіпотезу, що обмін товарів регулюється затратами праці на їх виробництво. Він виділяє «природну ціну» (яку визначає як затрати праці на вироб­ництво товару), «політичну ціну» (що відображає вплив на виробництво політичних чинників) та безпосередньо ринкову ціну товару [3]. А. Сміт, розгля­даючи природу вартості, стверджує, що основу для співставлення вартостей то­варів становить праця незалежно від її галузевої специфіки. Водночас він за­уважує, що в умовах капіталістичного суспільства джерелами мінової вартості є заробітна плата, прибуток та рента -ціна товару починає регулюватися при­родними нормами заробітної плати, прибутку і ренти [3]. Надалі думки, вис­ловлені А. Смітом, знайшли втілення в роботах Д. Рікардо. Він писав: «Товари, що мають корисність, беруть свою мінову вартість із двох джерел: своєї рідкісності та кількості праці, не­обхідної для їх виробництва»[4, с. 33]. Корисність він розглядає як важливий чинник утворення вартості, який, однак, не може бути мірою і регулятором вар­тості товарів: «... корисність не є мірою вартості товарів, хоча вона суттєво не­обхідна для цієї останньої» [4, с. 33]. На його думку, рідкісність (чинник пропо­зиції) має першочергове значення лише для невідтворюваних благ, основу вар­тості більшості благ Д. Рікардо вбачає в кількості праці.

Слід зазначити, що поява теорії трудової вартості була зумовлена рівнем економічного розвитку передових країн світу того часу. Це був період зароджен­ня капіталізму, становлення ринкових відносин за порівняно обмеженого рівня попиту та пропозиції. У цих умовах при визначенні цін своїх товарів виробник міг орієнтуватися на витрати часу, ма­теріалів тощо. Зрозуміло, що економічна думка того часу відображала тогочасні економічні процеси і теорія трудової вартості А.Сміта і Д. Рікардо була по­кликана задовольнити потреби практики у теоретичних схемах. Теорія трудової вартості дала можливість ширше погля­нути на економічні взаємозв'язки в разі використання в оціночній діяльності ви­тратного підходу. Проте що стосується такого виду капіталу, як земля, що була в той час в обігу, то застосування теорії трудової вартості та витратного підходу до її визначення було неможливим. Тому теорія трудової вартості вже в ті часи не могла бути універсальною.

В умовах зростання конкуренції,монополізації виробництва, загострення економічних відносин положення теорії трудової вартості переважно застосову­валися при розгляді макроекономічних процесів. Проте з розвитком товарно-грошових відносин, зростанням попиту на ринку вироблена продукція все більше розглядається з позицій її спо­живчих властивостей. При визначенні вартості набуває поширення підхід з по­зицій споживчих потреб покупців та існуючого попиту на ринку.

У ХІХ ст. світова економічна науко­ва думка поступово почала переходити до побудови теорій вартості на підставі корисності товарів. Так, представники маржиналістської економічної школи визначали вартість як характеристику того, наскільки важливими для нас є то­вари (чи набори товарів), коли ми усвідомили, що без володіння цими то­варами неможливо задовольнити наші потреби [5].

Виходячи з трактовки вартості як похідної від корисності благ було побудо­вано теорію загальної рівноваги Л. Валь-раса, яка набула подальшого розвитку в працях відомого економіста А. Маршалла. У роботах А. Маршалла сам термін «вартість» у багатьох випадках є сино­німом терміна «ціна», в той час як понят­тя «нормальна ціна» використовується ним на позначення усталеної ціни (ціни рівноваги). Так, він зазначає, що нор­мальна вартість має забезпечити рівно­вагу між попитом і пропозицією [6].

Такий підхід являє собою теоре­тичне об'рунтування використання ме­тоду порівняння продажів для оцінки активів.

Розвиток ринкових інститутів та обсягів фінансових операцій супровод­жувався поширенням дохідного підхо­ду оцінки вартості. Використання дохідного підходу привело до розвитку дохідної концепції вартості, підвалини якої були закладені ще А. Смітом та Дж. Мілем і знайшли продовження в працях таких учених, як А. Маршалл, Дж. Фрідман та ін.

Загалом ще з середини ХХ ст. в ро­ботах учених-економістів країн Заходу поняття «вартість» трактується як ціна рівноваги (або ціна, рівень якої на ринку не змінюється). Такий підхід властивий, зокрема, Ж. Дебре, автору монографії «Теорія вартості» [7]. Відповідно як ос­нову теоретичного дослідження вартості приймають концепцію попиту і пропо­зиції. Вартість (або ціна рівноваги) за такого підходу являє собою ціну, за якою існує координація між запланованими обсягами продажів за даною ціною та запланованою за цією самою ціною кількістю куплених товарів на ринку, причому ринок перебуває в стані рівно­ваги.

Такий підхід щодо поняття вартості знаходить сьогодні відображення в до­кументах професійних організацій оцінювачів. Так, згідно з міжнародними стандартами оцінки вартість є еконо­мічним поняттям, що встановлює спів­відношення між товарами і послугами, що є доступними для придбання, з одно­го боку, та тими, хто їх купує чи продає, з іншого. Професійні оцінювачі уника­ють використання неспецифічного терміна «вартість», застосовуючи його у поєднанні з прикметником, який конкре­тизує, яка саме вартість мається на увазі [8]. Конкретизація терміна вартості в міжнародних стандартах оцінки по­в'язана з необхідністю врахування мож­ливостей існування відмінностей між потребами користувача щодо особливих умов результатів оцінки та відмінностей в умовах реалізації об'єкта.

У світовій практиці фахівці з оцінки майна вартість розглядають пе­реважно як визначену суму коштів, яку потенційний покупець у заздалегідь виз­начених умовах обміняє на деякий пред­мет оцінки. Так, вартість може визнача­тися як грошовий еквівалент, який поку­пець готовий обміняти на будь-який предмет чи об'єкт [9].

В Україні фахівці з оцінки майна оперують поняттям вартості, яке є ана­логічним. Так, у Нормах професійної діяльності оцінювача подано таке визна­чення вартості: «Вартість - суспільно визнаний еквівалент, що визначений у грошових або натуральних одиницях. Вартість у грошових одиницях може бу­ти визначено як суму в будь-якій гро­шовій одиниці (значення вартості або як інтервал, у межах якого з досить висо­кою (заданою) ймовірністю знаходиться значення вартості)»*. Таке саме ро­зуміння вартості планується законодав­чо зафіксувати в положеннях (націо­нальних стандартах) оцінки майна: «Вартість - виражений у грошових оди­ницях суспільно визнаний еквівалент. Вартість є економічним поняттям від­носно ціни, яка може бути найбільш прийнятною для покупців і продавців товарів і послуг, що виставлені на про­даж. Економічне поняття вартості вира­жає ринковий погляд на вигоди, що їх отримує покупець товару або послуги на певну дату оцінки»*.

Фахівці з оцінки майна при роз­гляді питання природи вартості, як пра­вило, беруть за основу характеристики об'єкта, який оцінюється. Так, фахівець з оцінки нерухомості Є. І. Тарасевич за­значає, що вартість є результатом прояву таких якостей і властивостей, що прита­манні об'єкту:

затребуваності - наявності на нього попиту (вартість залежить від співвідно­шення попиту та пропозиції; якщо не­має попиту, то немає й вартості);

корисності (об'єкт не може мати вартості, якщо він не має корисності; ко­рисність є основою вартості, хоча сама по собі не визначає вартості);

дефіцитності (вартість виникає ли­ше в результаті наявності корисності та обмеженої пропозиції);

здатності передаватися (юридична можливість передачі прав власності є умовою виникнення вартості; якщо об'єкт не можна передавати в обмін на який-небудь еквівалент, то говорити про вартість досить проблематично) [10].

На нашу думку, виділення як осно­ви вартості деяких особливостей об'єкта оцінки або ринку, на якому цей об'єкт обертається, є недостатньо ефективним. Даний підхід не забезпечує цілісного погляду на об'єкт оцінки і його зв'язок з ринком, суб'єктами ринку, внаслідок взаємодії яких і формується ціна кон­кретного об'єкта. Крім того, доцільним є розкриття як джерела утворення вар­тості єдиної основи, яка забезпечує можливість формування вартості сама по собі без залучення додаткових чин­ників.

Учені-економісти України прагнуть розкрити основу вартості більш глибо­ко, знайти визначальний чинник форму­вання вартості. Питання вартості розгля­дає в своїх працях професор А. А. Гри­ценко. Узагальнивши історію вартості та історію теоретичних поглядів на вартість, він у статті «Еволюція вар­тості» пропонує концепцію, яка поєднує маржинальний підхід та теорію трудової вартості. Погляд на вартість, поданий ним, розкриває суть вартості як кри­терію для надання переваги - те, на ос­нові чого здійснюється вибір. Професор А. А. Гриценко характеризує вартість та­ким чином: «Вартість - це просторово локалізований суспільно необхідний час відтворення благ, корисність яких пере­вищує граничну» [11, с. 53].

Вважаємо за доцільне з метою до­сягнення єдності двох напрямів досліджень вітчизняної економічної на­уки - досліджень сутності вартості та досліджень принципів і методів її визна­чення - запропонувати та об'рунтувати власний погляд на основу утворення вартості.

Відомо, що суспільство поступово вступає в постіндустріальну епоху, яка відзначається підвищенням ролі інфор­мації в усіх сферах його функціонуван­ня. У монографії «Інноваційна стра­тегія українських реформ» (авторами якої є професор А. С. Гальчинський, академік В. М. Геєць, А. К. Кінах, ака­демік В. П. Семиноженко) висловлено думку, що «в основі різноманітних еко­номічних явищ лежить загальна підста­ва, що на субстанціональному рівні яв­ляє собою інформаційну взаємодію, ро­бить різні економічні явища якісно од­норідними і порівнянними один з од­ним» [12, с. 274].

Відповідно об'рунтованим з погля­ду економіки є питання про розроблення інформаційної теорії вартості [12]. Про­понуємо свій погляд на дану проблему. З цією метою розглянемо процес визна­чення ціни об'єкта угоди. Передача прав на об'єкт (наприклад, у разі укладення угоди купівлі-продажу) передбачає по­переднє погодження ціни, тобто суми грошових коштів, які покупець згоден передати, а продавець - прийняти в обмін на товар, роботи, послуги. Кожна із сторін угоди перед її укладенням про­водить дослідження ринку, визначаючи діапазон (або величину) ціни та інших значущих параметрів (терміни поставки тощо), який вона вважає прийнятним. Безпосередньо в процесі переговорів, що передують укладенню угоди, сторо­ни інформують одна одну про свої по­зиції щодо ціни, термінів та умов по­ставки тощо, причому кожна сторона прагне схилити іншу сторону прийняти умови, які є для неї більш вигідними. У процесі як попереднього дослідження ринку даного об'єкта, так і проведення переговорів для суб'єктів угоди значу­щими є конкретні характеристики об'єкта. Ці характеристики знаходять своє відображення (частково чи повністю) в договорах у вигляді опису об'єктів, фіксації їх якості, кількості то­що. Відповідно має існувати взаємозв'язок між характеристиками об'єкта угоди й ціною, на яку буде орієн­туватися покупець (чи продавець), при­чому характеристики (наприклад, рівень якості) і числове значення ціни об'єкта в принципі є несумірними.

Суб'єкти угоди при формуванні думки про те, якою є можлива ціна уго­ди, орієнтуються насамперед на відомі їм випадки аналогічних угод з ана­логічним (або порівнянним) об'єктом. У даному випадку вартість об'єкта визна­чає інформація, якою володіє типовий суб'єкт.

Наприклад, купівля товару побуто­вого призначення має на меті задоволен­ня конкретних побутових потреб. При цьому потенційний покупець оцінює су­купність характеристик товару (напри­клад, насамперед технічних - для побу­тової техніки), які дають змогу задо­вольнити певні потреби і тому є важли­вими для нього. Зв'язок цих характерис­тик з можливою ціною сприймається по­купцем як задана величина, інформацію щодо якої він отримує внаслідок дослідження (цілеспрямованого чи сти­хійного) ринку. Потенційний продавець має на меті отримати максимальний прибуток, але виходячи з припущення, що покупці є обізнаними з можливими цінами продажу, теж орієнтується на них і встановлює ціну, яка є порівнян­ною з цінами подібних об'єктів.

Іншими орієнтирами для сторін угоди є витрати на отримання подібного об'єкта альтернативним шляхом (виго­товлення «власними силами») або рівень доходів, які буде забезпечувати даний об'єкт за його комерційного вико­ристання. Однак ці підходи є ефектив­ними за важливої умови - якщо вони розглядаються як альтернатива типови­ми учасниками угоди.

Наприклад, у центрі міста з вели­кою щільністю забудови зведення ново­го об'єкта нерухомості не може розгля­датись як альтернатива купівлі типовим покупцем, оскільки побудова нового об'єкта передбачає знесення старого. Аналогічно, якщо середня ціна порів­нянного об'єкта нерухомості на розвину­тому ринку нижча, ніж вартість земель­ної ділянки плюс вартість створення поліпшень, спорудження аналогічного об'єкта інформованими контрагентами як альтернатива розглядатися не буде.

Подібно до цього у разі оцінки інве­стицій майбутні грошові потоки врахо­вують при визначенні вартості об'єкта з використанням коефіцієнта, який відоб­ражає взаємозв'язок вартості та доходів від об'єкта за найкращим альтернатив­ним варіантом інвестування. Головним чинником, що визначає альтернативний варіант, є рівень ризику, який може по-різному оцінюватися суб'єктами залеж­но від рівня наявної в них інформації.

Відповідно проявляється залеж­ність між методикою оцінки та інфор­мацією, яка використовується під час проведення оцінки. Вартість об'єкта визначається інформацією, якою во­лодіють суб'єкти ринку щодо даного об'єкта.

Із вищезазначеного випливає, що основою утворення цін і відповідно фор­мування вартості в економіці є інфор­мація. Інформація розуміється в світовій науковій думці та практичній діяльності як сукупність сигналів, які є адаптовани­ми для переробки відповідним прист­роєм, у даному випадку мозком людини

[13]. Отже, основою формування вар­тості є інформація, під якою розуміється аналітичне відображення людиною на­вколишньої дійсності.

Оцінка вартості є значною мірою інформаційною роботою, яка має вклю­чати в себе дослідження:

ринку та його основних характери­стик;

рівня інформованості суб'єктів кон­кретного ринку та методики аналізу, що ними використовується;

характеристик об'єкта, які є основ­ними для суб'єктів ринку.

Можна виділити два напрями про­ведення досліджень, які треба поєднува­ти в процесі здійснення оцінки:

шляхом аналізу фактів, пов'язаних з операціями з даним об'єктом, та стану об'єкта;

шляхом дослідження суб'єктів рин­ку, зокрема аналізу їх відношення в широкому розумінні до об'єкта (наприклад, прогнозованих ними цін купівлі-продажу об'єкта, значущих для них характер­них особливостей об'єкта, дослідження можливих шляхів використання ними об'єкта, варіантів альтернативного інве­стування тощо).

Інформація, що визначає ціну кон­кретної угоди, може бути умовно подана у вигляді «інформаційної мережі» (на­приклад, «інформаційної мережі покуп­ця» та «інформаційної мережі продав­ця»), яка визначає можливі умови угоди та їх вплив на потенційно прийнятну ціну угоди з погляду покупця та продав­ця. Аналогічно можна умовно подати процес формування вартості об'єкта, але в даному випадку «інформаційна ме­режа» буде включати усереднену (тобто поширену серед контрагентів) інфор­мацію щодо значущих характеристик об'єкта, їх впливу на ціну, альтернатив­них варіантів інвестування капіталу та іншу відому контрагентам інформацію, яка буде впливати на очікувану ними ціну об'єкта.

Яскравим прикладом впливу інфор­мації на вартість є формування вартості антикварних предметів, картин відомих майстрів. Так, корисність побутових ре­чей старовини низька, за сучасного рівня розвитку техніки практично іден­тичний аналог, відмінності між яким та оригіналом без спеціальних досліджень визначити неможливо, виготовити не­важко, проте високу вартість цих речей визначає інформація щодо їх походжен­ня, задля отримання якої використову­ють різноманітні фізико-хімічні методи аналізу.

Звідси випливає важливий принцип проведення оцінки активів: ефективна оцінка вартості має являти собою моделювання того методу, який застосовує під час оцінки типовий учасник угоди [14]. У разі оцінки вартості об'єкта має здійснюватися дослідження саме тих па­раметрів оцінюваного об'єкта, ринку да­ного об'єкта та пов'язаних з ним ринків тощо, які є значущими для осіб, що без­посередньо задіяні в операції купівліпродажу цього об'єкта і впливають на формування його вартості.

Цей принцип має особливе значен­ня для умов перехідного періоду (в яких перебуває Україна в цей час), оскільки нестабільність економічних умов, різни­ця між ринковими цінами та затратами на відтворення об'єкта, відсутність умов для формування усталеної норми дохідності при визначеному рівні ризи­ку, проведення приватизації, яка ство­рює додаткову пропозицію об'єктів за цінами, відмінними від ринкових, при­зводять до коливань в різних сегментах економічної системи та значних від­мінностей у величині вартості, визна­ченій різними методами. Крім того, пер­шочерговий вплив на оцінку в Україні має закритість значного обсягу еко­номічної інформації.

Запропонована концепція дає мож­ливість пояснити невідповідність між вартістю, визначеною з використанням різноманітних технічних методик, та ре­альною ринковою вартістю; пояснити значні коливання вартості об'єктів у пе­рехідних умовах господарювання; усу­нути невідповідність між теоріями вар­тості та деякими фактами, наявними в економічній системі.

Думки, викладені автором, потре­бують детального аналізу та подальшо­го розвитку в напрямі стандартизації роботи з інформацією під час оцінки вартості.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Боди 3., Мертон Р. Финансьі: Пер. с англ. - М.: Изда-тельский дом «Вильямс», 2000. - 592 с.

2. Всемирная история зкономической мисли: В 6 т. - М.: Мьюль, 1987. - Т. 1. - 606 с.

3. Антология зкономической классики. - М.: МП «Зко-нов-ключ», 1993. - 475 с.

4. Рикардо Д. Сочинения: В 3 т. - М.: Политиздат, 1955. -Т. 1. - 360 с.

5. Menger С. The Theory of Value. – Foundation for Classic Reprints, 1984. - 131 р. - Англ.

6. Маршалл А. Принципи политической зкономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1984. - Т. 2. - 310 с.

7. Debreau G. The Theory of Value. New York: John Wiley & Sons, Іпс., 1959. - 168 р. - Англ.

8. Международнье стандарты оценки: http://www.appraiser.ги

9. Оценки недвижимости / Под. ред. А. Г. Грязновой, М. А. Федотовой. - М.: Финансьі и статистика, 2002. - 496 с.

10. Тарасевич Е. И. Финансирование инвестиций в недвижимость.- Спб.:ГТУ 1996.– 235 с.

11. Гриценко А. А. Еволюція вартості // Економіка Ук­раїни. - 2001. - №.4. - С. 45 - 55.

12. Інноваційна стратегія українських реформ / Галь­чинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. -К.: Знання України, 2002. - 326 с.

13. АССА Study System. Рарег 5. Information Analysis.- Accountancy Tuition Ctntre Ltd, 2000. - 1040 р. - Англ.

14. Риполь-Сарагоси Ф. Б. Основи оценочной деятельно-сти. - М.: Книга-сервис, 2002. - 240 с.

 


 

Згідно ст. 15,16 Закону України № 1315-VII від 05.06.2014 р.

«Про стандртизацію»

в Україні заборонено несанкціоноване копіювання

нормативних документів.

 

 

Офіційні копії документів можна замовити у відділі науково-технічної документації ХЦНТЕІ, Індпроекті, Укрархбудінформ.

 

Нижче приведені витяги нормативних документів.

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ

 

ДЕРЖАВНИЙ КЛАСИФІКАТОР ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ
ДК 016:2010

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Державний класифікатор продукції та послуг (далі - ДКПП) - систематизоване зведення назв угруповань продукції та послуг, кодування яких побудовано на ієрархічній системі класифікації.

ДКПП:

згармонізовано зі Statistical classification of Products by Activity (CPA) (Статистичною класифікацією продукції та послуг за видами діяльності) редакції 2008 року до рівня підкатегорій, а також з PRODucts of the European COMmunity (PRODCOM) (Переліком промислової продукції Європейського Союзу) редакції 2008 року на рівні позицій;

узгоджено з ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності" (далі - КВЕД). У ДКПП продукція/послуга - це результат окремого виду економічної діяльності відповідно до КВЕД, тобто кожному угрупованню видів економічної діяльності за КВЕД на ієрархічних рівнях "секція - клас" відповідає угруповання (одне чи кілька) продукції, яка є результатом його виконання;

пов'язано з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), що відображено через посилання на відповідні коди УКТЗЕД.

Ведення ДКПП здійснює Державне підприємство "Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем" Держспоживстандарту України.

Перш за все ДКПП призначений вирішувати такі основні завдання:

- виконувати комплекс облікових функцій щодо продукції та послуг у межах робіт стосовно державної статистики;

- складати міжгалузевий баланс виробництва й розподілу продукції та послуг відповідно до системи національних рахунків;

- забезпечувати функціювання системи оподаткування суб'єктів господарювання;

- провадити зіставлення національних статистичних даних з даними країн Європейського Союзу;

- використовувати коди продукції та послуг в нормативних документах і сертифікатах відповідності.

Крім цього, ДКПП може бути основою для галузевих класифікацій (класифікаторів) продукції/послуг.

Об'єкт класифікації в ДКПП - продукція та послуги, які є результатом економічної діяльності.

Усю продукцію та всі послуги галузей економіки - сільського господарства, рибного господарства, добувної промисловості, переробчої промисловості, будівництва, страхування, торгівлі тощо - згруповано в секції (усього 21 секція), які позначено великими літерами латинської абетки (від A до U) (див. таблицю 1).

Таблиця 1 - Структура ДКПП на рівні секцій

Секція Назва Розділи
A Продукція сільського господарства; лісового господарства та рибного господарства 01 - 03
B Продукція добування корисних копалин і розробляння кар'єрів 05 - 09
C Продукція переробчої промисловості 10 - 33
D Енергія електрична, газ, пара та кондиційоване повітря
E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та послуги щодо рекультивування 36 - 39
F Об'єкти будівництва та будівельні роботи 41 - 43
G Послуги щодо оптової та роздрібної торгівлі; послуги щодо ремонтування автотранспортних засобів і мотоциклів 45 - 47
H Послуги щодо транспортування та зберігання 49 - 53
I Послуги щодо тимчасового розміщування та забезпечування харчуванням 55, 56
J Послуги телекомунікаційні та інформаційні 58 - 63
K Послуги фінансові та страхові 64 - 66
L Послуги, пов'язані з нерухомістю
M Послуги професійні, наукові та технічні 69 - 75
N Послуги адміністративні та послуги щодо надання допомоги 77 - 82
O Послуги у сфері державного керування та оборони; послуги у сфері обов'язкового соціального страхування
P Послуги у сфері освіти
Q Послуги у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги 86 - 88
R Послуги у сфері мистецтв, видовищно-розважальної та відпочинкової діяльності 90 - 93
S Послуги інші 94 - 96
T Послуги домашніх господарств як роботодавців; різноманітні товари та послуги, що їх виробляють/надають домашні господарства для власного вжитку 97 - 98
U Послуги екстериторіальних організацій і органів

ДКПП складається з трьох блоків:

Перший блок - блок ідентифікації, який побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду. Літерні познаки секцій не використано безпосередньо для ідентифікації продукції та послуг, їх наведено лише для зручності користування. Подальший розподіл секцій на розділи, групи, класи, категорії, підкатегорії, позиції, типи й підтипи позначено цифровими кодами.

Загальна структура цифрових кодів для утворення класифікаційних угруповань у ДКПП відповідає такій схемі:

ХХ - розділ
ХХ.Х - група
ХХ.ХХ - клас
ХХ.ХХ.Х - категорія
ХХ.ХХ.ХХ - підкатегорія
ХХ.ХХ.ХХ-ХХ - позиція
ХХ.ХХ.ХХ-ХХ.Х - тип
ХХ.ХХ.ХХ-ХХ.ХХ - підтип

Приклад:

32 - розділ "Вироби промислові, інші"

32.5 - група "Інструменти і приладдя медичні та стоматологічні"

32.50 - клас "Інструменти і приладдя медичні та стоматологічні"

32.50.2 - категорія "Інструменти та прилади терапевтичні; приладдя, протези та ортопедичні пристрої"

32.50.22 - підкатегорія "Суглоби штучні; пристрої ортопедичні; зуби штучні; деталі для протезування зубів; частини тіла штучні, н. в. і. у."

32.50.22-39 - позиція "Пристрої ортопедичні, шини та інші пристрої для лікування переломів"

32.50.22-39.1 - тип "Системи ортезів на хребет"

32.50.22-90.11 - підтип "Ортези на крижово-клубовий відділ хребта".

Літерні познаки та цифрові коди ДКПП на рівні шести знаків цілком відповідають познакам і кодам СРА.

Другий блок - блок назв класифікаційних угруповань. Цей блок на рівні до шести знаків включно складається з назв, які є тотожним перекладом відповідних назв класифікаційних угруповань СРА.

Сьомий і восьмий знак десятизначного коду для секцій B і C відповідають кодам продукції за переліком PRODCOM. Для інших секцій ДКПП на місці сьомого та восьмого знаку проставлено нулі.

Блок назв класифікаційних угруповань на рівні восьми знаків для секцій B і C складається з назв, які є тотожним перекладом відповідних назв класифікаційних угруповань PRODCOM.

Цифрові коди на рівні десяти знаків призначено для докладності видів продукції та послуг з урахуванням особливостей економічної діяльності в Україні.

Третій блок - блок перехідних ключів, який складається з кодів класифікації УКТЗЕД, згармонізованої з Harmonized Commodity Description and Coding System (HS) (Згармонізованою системою опису та кодування товарів) та Combined Nomenclature (CN) (Скомбінованою номенклатурою). У блоці відображено відповідність класифікації продукції ДКПП класифікації товарів в УКТЗЕД.

Для тих підтипів ДКПП, які мають посилання на УКТЗЕД, визначення термінів і опис продукції наведено в Поясненнях до УКТЗЕД.

У назвах об'єктів класифікаційних угруповань ДКПП використано одиниці вимірювання згідно з національним класифікатором ДК 011-96 "Класифікатор системи позначень одиниць вимірювання та обліку".

Для зручності пошуку в ДКПП конкретних видів продукції чи послуг складено абетковий покажчик ключових слів для кожної секції окремо.

Скорочення, які використовуються в ДКПП:

А ампер
В вольт
Вт ват
г грам
Гц герц
К градус Кельвіна
кВ кіловольт
кВ·А кіловольт-ампер
кВ·Ар кіловольт-ампер реактивний
кВт кіловат
кг кілограм
кН кілоньютон
л літр
м метр
м2 квадратний метр
м3 кубічний метр
мас. % відсоток умісту за масою
мл мілілітр
мм міліметр
МПа мегапаскаль
об. % відсоток умісту за об'ємом
° C градус Цельсія
см сантиметр
см2 квадратний сантиметр
см3 кубічний сантиметр
т тонна

Скорочення "н. в. і. у." означає "не введені в інші угруповання".

Зміст

1. Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016:2010. Загальні положення.

2. Класифікація продукції та послуг. Секція A "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" (розділи 01 - 03).

- Абетковий покажчик до секції A.

3. Секція B "Продукція добування корисних копалин і розробляння кар'єрів" (розділи 05 - 09).

- Абетковий покажчик до секції B.

4. Секція C "Продукція переробної промисловості" (розділи 10 - 33).

- Абетковий покажчик від А до З до секції C.

- Абетковий покажчик від З до Н до секції C.

- Абетковий покажчик від Н до Р до секції C.

- Абетковий покажчик від Р до Я до секції C.

5. Секція D "Енергія електрична, газ, пара та кондиційоване повітря" (розділ 35).

- Абетковий покажчик до секції D.

6. Секція E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та послуги щодо рекультивування" (розділи 36 - 39).

- Абетковий покажчик до секції E.

7. Секція F "Об'єкти будівельні та будівельні роботи" (розділи 41 - 43).

- Абетковий покажчик до секції F.

8. Секція G "Послуги щодо оптової та роздрібної торгівлі; послуги щодо ремонтування автотранспортних засобів і мотоциклів" (розділи 45 - 47).

- Абетковий покажчик до секції G.

9. Секція H "Послуги щодо транспортування та зберігання" (розділи 49 - 53).

- Абетковий покажчик до секції H.

10. Секція I "Послуги щодо тимчасового розміщування та забезпечування харчуванням" (розділи 55, 56).

- Абетковий покажчик до секції I.

11. Секція J "Послуги телекомунікаційні та інформаційні" (розділи 58 - 63).

- Абетковий покажчик до секції J.

12. Секція K "Послуги фінансові та страхові" (розділи 64 - 66).

- Абетковий покажчик до секції K.

13. Секція L "Послуги, пов'язані з нерухомістю" (розділ 68).

- Абетковий покажчик до секції L.

14. Секція M "Послуги щодо професійної, наукової та технічної діяльності" (розділи 69 - 75).

- Абетковий покажчик до секції M.

15. Секція N "Послуги адміністративні та послуги щодо надання допомоги" (розділи 77 - 82).

- Абетковий покажчик до секції N.

16. Секція O "Послуги у сфері державного керування та оборони; послуги у сфері обов'язкового соціального страхування" (розділ 84).

- Абетковий покажчик до секції O.

17. Секція P "Послуги у сфері освіти" (розділ 85).

- Абетковий покажчик до секції P.

18. Секція Q "Послуги у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги" (розділи 86 - 88).

- Абетковий покажчик до секції Q.

19. Секція R "Послуги у сфері мистецтв, видовищно-розважальної та відпочинкової діяльності" (розділи 90 - 93).

- Абетковий покажчик до секції R.

20. Секція S "Послуги інші" (розділи 94 - 96).

- Абетковий покажчик до секції S.

21. Секція T "Послуги домашніх господарств як роботодавців; товари та послуги, що їх виробляють/надають домашні господарства для власного вжитку, різноманітні" (розділи 97 - 98).

- Абетковий покажчик до секції T.

22. Секція U "Послуги екстериторіальних організацій і органів" (розділ 99).

- Абетковий покажчик до секції U.

 

 

 

 

 

 

 

 


Вступ ............................................................................................................................................ V

1 Сфера застосування ............................................................................................................. 1

2 Нормативні посилання ............................................................................................................ 2

3 Терміни та визначення понять ............................................................................................... 2

4 Система ціноутворення у будівництві................................................................................. 6

5 Складання інвесторської кошторисної документації.......................................................... 9

 

5.1 Загальні положення........................................................................................................ 9

5.2 Види інвесторської кошторисної документації.......................................................... 11

5.3 Склад інвесторської кошторисної документації........................................................ 11

5.4 Складання локальних кошторисів та відомостей ресурсів до них........................ 14

5.5 Особливості розроблення кошторисної документації на реконструкцію І технічне переоснащення об'єктів виробничого та невиробничого призначення.............................................. 21

5.6 Складання об'єктних кошторисів .............................................................................. 22

5.7 Складання локальних та об'єктних кошторисних розрахунків .............................. 23

5.8 Складання зведених кошторисних розрахунків вартості об'єктів будівництва .. 25

5.9 Складання зведеня витрат ........................................................................................ 33

5.10 Складання відомості кошторисної вартості будівництва будинків, будівель, споруд, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, що входять до пускових комплексів 34

5.11 Загальні положення з оформлення інвесторської кошторисної документації....... 34

6 Визначення вартості будівництва...................................................................................... 36

6.1 Визначення розміру коштів окремих складових на стадії проектування







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.182.81 (0.034 с.)