Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Теорія вартості В сучасній оціночній діяльності: нові аспекти
О. О. ЄВТУХ, аспірант кафедри фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету ім. Лесі Українки
Світова фінансова наука в наш час концентрується довкола трьох основних теоретичних питань: оцінки вартості активів, вартості грошей в часі та уп равління ризиком. Оцінка активів є ключовим чинником для прийняття багатьох фінансових рішень [1]. Оцінка активів була предметом розгляду вчених з давніх часів і безпосередньо пов'язана з дослідженням суті вартості та підходів до визначення її розміру. Вартість як основна категорія в економіці здавна була в центрі уваги економічної наукової думки. Безпосередню увагу цій категорії приділяли такі всесвітньо відомі вчені, як В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, К. Маркс, А. Мар-шалл, Дж. Хікс, У Шарп, Ф. Модільяні, Р. Мертон, Дж. Фрідман, Н. Ордуей, Г. Хар-рисон та багато інших. Серед вітчизняних вчених, що розглядали питання вартості та її оцінки, останнім часом роботу в цьому напрямі проводили А. Гриценко, М. Пав-лишенко, В. Кириленко, Л. Кириленко, Я. Маркус, В. Галасюк та ін. Проведені дослідження показують, що проблема вартості розглядається за двома основними напрямами. Перший - це напрям економічної теорії, в якому досліджується субстанційна основа вартості, тут вартість, як правило, розглядається на макрорівні. Другий напрям - в рамках фінансової науки. Він пов'язаний з проблемами визначення розміру вартості активів. Результати досліджень за цим напрямом знаходять практичне застосування на мікрорівні. На жаль, сьогодні дослідження за цими двома напрямами мало поєднані, внаслідок чого стримується розвиток теорії вартості. Доцільно поєднати ці два напрями, знайти їх генетичний взаємозв'язок, який забезпечить практичне спрямування висновків економічної теорії з проблем суті вартості та поглибить науковий фундамент для фінансистів, які займаються проблемами оцінки вартості активів. Зробимо спробу розв'язати цю проблему. Як свідчить історія розвитку науки, дослідження суті вартості беруть свій початок із стародавніх часів. Ще Арістотель у працях «Нікомахова етика» і «Політика» виділяв мінову та споживну вартість. Надалі питання ціноутворення і мінової вартості розглядали Дунс Скотт та Фома Аквін-ський [2]. Глибоке дослідження поняття вартості розпочалося з часів зародження капіталізму. Підвалини вчення про вартість заклали класики економічної теорії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. У роботах В. Петті вперше висунуто гіпотезу, що обмін товарів регулюється затратами праці на їх виробництво. Він виділяє «природну ціну» (яку визначає як затрати праці на виробництво товару), «політичну ціну» (що відображає вплив на виробництво політичних чинників) та безпосередньо ринкову ціну товару [3]. А. Сміт, розглядаючи природу вартості, стверджує, що основу для співставлення вартостей товарів становить праця незалежно від її галузевої специфіки. Водночас він зауважує, що в умовах капіталістичного суспільства джерелами мінової вартості є заробітна плата, прибуток та рента -ціна товару починає регулюватися природними нормами заробітної плати, прибутку і ренти [3]. Надалі думки, висловлені А. Смітом, знайшли втілення в роботах Д. Рікардо. Він писав: «Товари, що мають корисність, беруть свою мінову вартість із двох джерел: своєї рідкісності та кількості праці, необхідної для їх виробництва»[4, с. 33]. Корисність він розглядає як важливий чинник утворення вартості, який, однак, не може бути мірою і регулятором вартості товарів: «... корисність не є мірою вартості товарів, хоча вона суттєво необхідна для цієї останньої» [4, с. 33]. На його думку, рідкісність (чинник пропозиції) має першочергове значення лише для невідтворюваних благ, основу вартості більшості благ Д. Рікардо вбачає в кількості праці.
Слід зазначити, що поява теорії трудової вартості була зумовлена рівнем економічного розвитку передових країн світу того часу. Це був період зародження капіталізму, становлення ринкових відносин за порівняно обмеженого рівня попиту та пропозиції. У цих умовах при визначенні цін своїх товарів виробник міг орієнтуватися на витрати часу, матеріалів тощо. Зрозуміло, що економічна думка того часу відображала тогочасні економічні процеси і теорія трудової вартості А.Сміта і Д. Рікардо була покликана задовольнити потреби практики у теоретичних схемах. Теорія трудової вартості дала можливість ширше поглянути на економічні взаємозв'язки в разі використання в оціночній діяльності витратного підходу. Проте що стосується такого виду капіталу, як земля, що була в той час в обігу, то застосування теорії трудової вартості та витратного підходу до її визначення було неможливим. Тому теорія трудової вартості вже в ті часи не могла бути універсальною.
В умовах зростання конкуренції,монополізації виробництва, загострення економічних відносин положення теорії трудової вартості переважно застосовувалися при розгляді макроекономічних процесів. Проте з розвитком товарно-грошових відносин, зростанням попиту на ринку вироблена продукція все більше розглядається з позицій її споживчих властивостей. При визначенні вартості набуває поширення підхід з позицій споживчих потреб покупців та існуючого попиту на ринку. У ХІХ ст. світова економічна наукова думка поступово почала переходити до побудови теорій вартості на підставі корисності товарів. Так, представники маржиналістської економічної школи визначали вартість як характеристику того, наскільки важливими для нас є товари (чи набори товарів), коли ми усвідомили, що без володіння цими товарами неможливо задовольнити наші потреби [5]. Виходячи з трактовки вартості як похідної від корисності благ було побудовано теорію загальної рівноваги Л. Валь-раса, яка набула подальшого розвитку в працях відомого економіста А. Маршалла. У роботах А. Маршалла сам термін «вартість» у багатьох випадках є синонімом терміна «ціна», в той час як поняття «нормальна ціна» використовується ним на позначення усталеної ціни (ціни рівноваги). Так, він зазначає, що нормальна вартість має забезпечити рівновагу між попитом і пропозицією [6]. Такий підхід являє собою теоретичне об'рунтування використання методу порівняння продажів для оцінки активів. Розвиток ринкових інститутів та обсягів фінансових операцій супроводжувався поширенням дохідного підходу оцінки вартості. Використання дохідного підходу привело до розвитку дохідної концепції вартості, підвалини якої були закладені ще А. Смітом та Дж. Мілем і знайшли продовження в працях таких учених, як А. Маршалл, Дж. Фрідман та ін. Загалом ще з середини ХХ ст. в роботах учених-економістів країн Заходу поняття «вартість» трактується як ціна рівноваги (або ціна, рівень якої на ринку не змінюється). Такий підхід властивий, зокрема, Ж. Дебре, автору монографії «Теорія вартості» [7]. Відповідно як основу теоретичного дослідження вартості приймають концепцію попиту і пропозиції. Вартість (або ціна рівноваги) за такого підходу являє собою ціну, за якою існує координація між запланованими обсягами продажів за даною ціною та запланованою за цією самою ціною кількістю куплених товарів на ринку, причому ринок перебуває в стані рівноваги. Такий підхід щодо поняття вартості знаходить сьогодні відображення в документах професійних організацій оцінювачів. Так, згідно з міжнародними стандартами оцінки вартість є економічним поняттям, що встановлює співвідношення між товарами і послугами, що є доступними для придбання, з одного боку, та тими, хто їх купує чи продає, з іншого. Професійні оцінювачі уникають використання неспецифічного терміна «вартість», застосовуючи його у поєднанні з прикметником, який конкретизує, яка саме вартість мається на увазі [8]. Конкретизація терміна вартості в міжнародних стандартах оцінки пов'язана з необхідністю врахування можливостей існування відмінностей між потребами користувача щодо особливих умов результатів оцінки та відмінностей в умовах реалізації об'єкта.
У світовій практиці фахівці з оцінки майна вартість розглядають переважно як визначену суму коштів, яку потенційний покупець у заздалегідь визначених умовах обміняє на деякий предмет оцінки. Так, вартість може визначатися як грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на будь-який предмет чи об'єкт [9]. В Україні фахівці з оцінки майна оперують поняттям вартості, яке є аналогічним. Так, у Нормах професійної діяльності оцінювача подано таке визначення вартості: «Вартість - суспільно визнаний еквівалент, що визначений у грошових або натуральних одиницях. Вартість у грошових одиницях може бути визначено як суму в будь-якій грошовій одиниці (значення вартості або як інтервал, у межах якого з досить високою (заданою) ймовірністю знаходиться значення вартості)»*. Таке саме розуміння вартості планується законодавчо зафіксувати в положеннях (національних стандартах) оцінки майна: «Вартість - виражений у грошових одиницях суспільно визнаний еквівалент. Вартість є економічним поняттям відносно ціни, яка може бути найбільш прийнятною для покупців і продавців товарів і послуг, що виставлені на продаж. Економічне поняття вартості виражає ринковий погляд на вигоди, що їх отримує покупець товару або послуги на певну дату оцінки»*. Фахівці з оцінки майна при розгляді питання природи вартості, як правило, беруть за основу характеристики об'єкта, який оцінюється. Так, фахівець з оцінки нерухомості Є. І. Тарасевич зазначає, що вартість є результатом прояву таких якостей і властивостей, що притаманні об'єкту: затребуваності - наявності на нього попиту (вартість залежить від співвідношення попиту та пропозиції; якщо немає попиту, то немає й вартості); корисності (об'єкт не може мати вартості, якщо він не має корисності; корисність є основою вартості, хоча сама по собі не визначає вартості); дефіцитності (вартість виникає лише в результаті наявності корисності та обмеженої пропозиції); здатності передаватися (юридична можливість передачі прав власності є умовою виникнення вартості; якщо об'єкт не можна передавати в обмін на який-небудь еквівалент, то говорити про вартість досить проблематично) [10].
На нашу думку, виділення як основи вартості деяких особливостей об'єкта оцінки або ринку, на якому цей об'єкт обертається, є недостатньо ефективним. Даний підхід не забезпечує цілісного погляду на об'єкт оцінки і його зв'язок з ринком, суб'єктами ринку, внаслідок взаємодії яких і формується ціна конкретного об'єкта. Крім того, доцільним є розкриття як джерела утворення вартості єдиної основи, яка забезпечує можливість формування вартості сама по собі без залучення додаткових чинників. Учені-економісти України прагнуть розкрити основу вартості більш глибоко, знайти визначальний чинник формування вартості. Питання вартості розглядає в своїх працях професор А. А. Гриценко. Узагальнивши історію вартості та історію теоретичних поглядів на вартість, він у статті «Еволюція вартості» пропонує концепцію, яка поєднує маржинальний підхід та теорію трудової вартості. Погляд на вартість, поданий ним, розкриває суть вартості як критерію для надання переваги - те, на основі чого здійснюється вибір. Професор А. А. Гриценко характеризує вартість таким чином: «Вартість - це просторово локалізований суспільно необхідний час відтворення благ, корисність яких перевищує граничну» [11, с. 53]. Вважаємо за доцільне з метою досягнення єдності двох напрямів досліджень вітчизняної економічної науки - досліджень сутності вартості та досліджень принципів і методів її визначення - запропонувати та об'рунтувати власний погляд на основу утворення вартості. Відомо, що суспільство поступово вступає в постіндустріальну епоху, яка відзначається підвищенням ролі інформації в усіх сферах його функціонування. У монографії «Інноваційна стратегія українських реформ» (авторами якої є професор А. С. Гальчинський, академік В. М. Геєць, А. К. Кінах, академік В. П. Семиноженко) висловлено думку, що «в основі різноманітних економічних явищ лежить загальна підстава, що на субстанціональному рівні являє собою інформаційну взаємодію, робить різні економічні явища якісно однорідними і порівнянними один з одним» [12, с. 274]. Відповідно об'рунтованим з погляду економіки є питання про розроблення інформаційної теорії вартості [12]. Пропонуємо свій погляд на дану проблему. З цією метою розглянемо процес визначення ціни об'єкта угоди. Передача прав на об'єкт (наприклад, у разі укладення угоди купівлі-продажу) передбачає попереднє погодження ціни, тобто суми грошових коштів, які покупець згоден передати, а продавець - прийняти в обмін на товар, роботи, послуги. Кожна із сторін угоди перед її укладенням проводить дослідження ринку, визначаючи діапазон (або величину) ціни та інших значущих параметрів (терміни поставки тощо), який вона вважає прийнятним. Безпосередньо в процесі переговорів, що передують укладенню угоди, сторони інформують одна одну про свої позиції щодо ціни, термінів та умов поставки тощо, причому кожна сторона прагне схилити іншу сторону прийняти умови, які є для неї більш вигідними. У процесі як попереднього дослідження ринку даного об'єкта, так і проведення переговорів для суб'єктів угоди значущими є конкретні характеристики об'єкта. Ці характеристики знаходять своє відображення (частково чи повністю) в договорах у вигляді опису об'єктів, фіксації їх якості, кількості тощо. Відповідно має існувати взаємозв'язок між характеристиками об'єкта угоди й ціною, на яку буде орієнтуватися покупець (чи продавець), причому характеристики (наприклад, рівень якості) і числове значення ціни об'єкта в принципі є несумірними.
Суб'єкти угоди при формуванні думки про те, якою є можлива ціна угоди, орієнтуються насамперед на відомі їм випадки аналогічних угод з аналогічним (або порівнянним) об'єктом. У даному випадку вартість об'єкта визначає інформація, якою володіє типовий суб'єкт. Наприклад, купівля товару побутового призначення має на меті задоволення конкретних побутових потреб. При цьому потенційний покупець оцінює сукупність характеристик товару (наприклад, насамперед технічних - для побутової техніки), які дають змогу задовольнити певні потреби і тому є важливими для нього. Зв'язок цих характеристик з можливою ціною сприймається покупцем як задана величина, інформацію щодо якої він отримує внаслідок дослідження (цілеспрямованого чи стихійного) ринку. Потенційний продавець має на меті отримати максимальний прибуток, але виходячи з припущення, що покупці є обізнаними з можливими цінами продажу, теж орієнтується на них і встановлює ціну, яка є порівнянною з цінами подібних об'єктів. Іншими орієнтирами для сторін угоди є витрати на отримання подібного об'єкта альтернативним шляхом (виготовлення «власними силами») або рівень доходів, які буде забезпечувати даний об'єкт за його комерційного використання. Однак ці підходи є ефективними за важливої умови - якщо вони розглядаються як альтернатива типовими учасниками угоди. Наприклад, у центрі міста з великою щільністю забудови зведення нового об'єкта нерухомості не може розглядатись як альтернатива купівлі типовим покупцем, оскільки побудова нового об'єкта передбачає знесення старого. Аналогічно, якщо середня ціна порівнянного об'єкта нерухомості на розвинутому ринку нижча, ніж вартість земельної ділянки плюс вартість створення поліпшень, спорудження аналогічного об'єкта інформованими контрагентами як альтернатива розглядатися не буде. Подібно до цього у разі оцінки інвестицій майбутні грошові потоки враховують при визначенні вартості об'єкта з використанням коефіцієнта, який відображає взаємозв'язок вартості та доходів від об'єкта за найкращим альтернативним варіантом інвестування. Головним чинником, що визначає альтернативний варіант, є рівень ризику, який може по-різному оцінюватися суб'єктами залежно від рівня наявної в них інформації. Відповідно проявляється залежність між методикою оцінки та інформацією, яка використовується під час проведення оцінки. Вартість об'єкта визначається інформацією, якою володіють суб'єкти ринку щодо даного об'єкта. Із вищезазначеного випливає, що основою утворення цін і відповідно формування вартості в економіці є інформація. Інформація розуміється в світовій науковій думці та практичній діяльності як сукупність сигналів, які є адаптованими для переробки відповідним пристроєм, у даному випадку мозком людини [13]. Отже, основою формування вартості є інформація, під якою розуміється аналітичне відображення людиною навколишньої дійсності. Оцінка вартості є значною мірою інформаційною роботою, яка має включати в себе дослідження: ринку та його основних характеристик; рівня інформованості суб'єктів конкретного ринку та методики аналізу, що ними використовується; характеристик об'єкта, які є основними для суб'єктів ринку. Можна виділити два напрями проведення досліджень, які треба поєднувати в процесі здійснення оцінки: шляхом аналізу фактів, пов'язаних з операціями з даним об'єктом, та стану об'єкта; шляхом дослідження суб'єктів ринку, зокрема аналізу їх відношення в широкому розумінні до об'єкта (наприклад, прогнозованих ними цін купівлі-продажу об'єкта, значущих для них характерних особливостей об'єкта, дослідження можливих шляхів використання ними об'єкта, варіантів альтернативного інвестування тощо). Інформація, що визначає ціну конкретної угоди, може бути умовно подана у вигляді «інформаційної мережі» (наприклад, «інформаційної мережі покупця» та «інформаційної мережі продавця»), яка визначає можливі умови угоди та їх вплив на потенційно прийнятну ціну угоди з погляду покупця та продавця. Аналогічно можна умовно подати процес формування вартості об'єкта, але в даному випадку «інформаційна мережа» буде включати усереднену (тобто поширену серед контрагентів) інформацію щодо значущих характеристик об'єкта, їх впливу на ціну, альтернативних варіантів інвестування капіталу та іншу відому контрагентам інформацію, яка буде впливати на очікувану ними ціну об'єкта. Яскравим прикладом впливу інформації на вартість є формування вартості антикварних предметів, картин відомих майстрів. Так, корисність побутових речей старовини низька, за сучасного рівня розвитку техніки практично ідентичний аналог, відмінності між яким та оригіналом без спеціальних досліджень визначити неможливо, виготовити неважко, проте високу вартість цих речей визначає інформація щодо їх походження, задля отримання якої використовують різноманітні фізико-хімічні методи аналізу. Звідси випливає важливий принцип проведення оцінки активів: ефективна оцінка вартості має являти собою моделювання того методу, який застосовує під час оцінки типовий учасник угоди [14]. У разі оцінки вартості об'єкта має здійснюватися дослідження саме тих параметрів оцінюваного об'єкта, ринку даного об'єкта та пов'язаних з ним ринків тощо, які є значущими для осіб, що безпосередньо задіяні в операції купівліпродажу цього об'єкта і впливають на формування його вартості. Цей принцип має особливе значення для умов перехідного періоду (в яких перебуває Україна в цей час), оскільки нестабільність економічних умов, різниця між ринковими цінами та затратами на відтворення об'єкта, відсутність умов для формування усталеної норми дохідності при визначеному рівні ризику, проведення приватизації, яка створює додаткову пропозицію об'єктів за цінами, відмінними від ринкових, призводять до коливань в різних сегментах економічної системи та значних відмінностей у величині вартості, визначеній різними методами. Крім того, першочерговий вплив на оцінку в Україні має закритість значного обсягу економічної інформації. Запропонована концепція дає можливість пояснити невідповідність між вартістю, визначеною з використанням різноманітних технічних методик, та реальною ринковою вартістю; пояснити значні коливання вартості об'єктів у перехідних умовах господарювання; усунути невідповідність між теоріями вартості та деякими фактами, наявними в економічній системі. Думки, викладені автором, потребують детального аналізу та подальшого розвитку в напрямі стандартизації роботи з інформацією під час оцінки вартості.
ЛІТЕРАТУРА 1. Боди 3., Мертон Р. Финансьі: Пер. с англ. - М.: Изда-тельский дом «Вильямс», 2000. - 592 с. 2. Всемирная история зкономической мисли: В 6 т. - М.: Мьюль, 1987. - Т. 1. - 606 с. 3. Антология зкономической классики. - М.: МП «Зко-нов-ключ», 1993. - 475 с. 4. Рикардо Д. Сочинения: В 3 т. - М.: Политиздат, 1955. -Т. 1. - 360 с. 5. Menger С. The Theory of Value. – Foundation for Classic Reprints, 1984. - 131 р. - Англ. 6. Маршалл А. Принципи политической зкономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1984. - Т. 2. - 310 с. 7. Debreau G. The Theory of Value. New York: John Wiley & Sons, Іпс., 1959. - 168 р. - Англ. 8. Международнье стандарты оценки: http://www.appraiser.ги 9. Оценки недвижимости / Под. ред. А. Г. Грязновой, М. А. Федотовой. - М.: Финансьі и статистика, 2002. - 496 с. 10. Тарасевич Е. И. Финансирование инвестиций в недвижимость.- Спб.:ГТУ 1996.– 235 с. 11. Гриценко А. А. Еволюція вартості // Економіка України. - 2001. - №.4. - С. 45 - 55. 12. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. -К.: Знання України, 2002. - 326 с. 13. АССА Study System. Рарег 5. Information Analysis.- Accountancy Tuition Ctntre Ltd, 2000. - 1040 р. - Англ. 14. Риполь-Сарагоси Ф. Б. Основи оценочной деятельно-сти. - М.: Книга-сервис, 2002. - 240 с.
Згідно ст. 15,16 Закону України № 1315-VII від 05.06.2014 р. «Про стандртизацію» в Україні заборонено несанкціоноване копіювання нормативних документів.
Офіційні копії документів можна замовити у відділі науково-технічної документації ХЦНТЕІ, Індпроекті, Укрархбудінформ.
Нижче приведені витяги нормативних документів.
НАЦІОНАЛЬНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ КЛАСИФІКАТОР ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Державний класифікатор продукції та послуг (далі - ДКПП) - систематизоване зведення назв угруповань продукції та послуг, кодування яких побудовано на ієрархічній системі класифікації. ДКПП: згармонізовано зі Statistical classification of Products by Activity (CPA) (Статистичною класифікацією продукції та послуг за видами діяльності) редакції 2008 року до рівня підкатегорій, а також з PRODucts of the European COMmunity (PRODCOM) (Переліком промислової продукції Європейського Союзу) редакції 2008 року на рівні позицій; узгоджено з ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності" (далі - КВЕД). У ДКПП продукція/послуга - це результат окремого виду економічної діяльності відповідно до КВЕД, тобто кожному угрупованню видів економічної діяльності за КВЕД на ієрархічних рівнях "секція - клас" відповідає угруповання (одне чи кілька) продукції, яка є результатом його виконання; пов'язано з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), що відображено через посилання на відповідні коди УКТЗЕД. Ведення ДКПП здійснює Державне підприємство "Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем" Держспоживстандарту України. Перш за все ДКПП призначений вирішувати такі основні завдання: - виконувати комплекс облікових функцій щодо продукції та послуг у межах робіт стосовно державної статистики; - складати міжгалузевий баланс виробництва й розподілу продукції та послуг відповідно до системи національних рахунків; - забезпечувати функціювання системи оподаткування суб'єктів господарювання; - провадити зіставлення національних статистичних даних з даними країн Європейського Союзу; - використовувати коди продукції та послуг в нормативних документах і сертифікатах відповідності. Крім цього, ДКПП може бути основою для галузевих класифікацій (класифікаторів) продукції/послуг. Об'єкт класифікації в ДКПП - продукція та послуги, які є результатом економічної діяльності. Усю продукцію та всі послуги галузей економіки - сільського господарства, рибного господарства, добувної промисловості, переробчої промисловості, будівництва, страхування, торгівлі тощо - згруповано в секції (усього 21 секція), які позначено великими літерами латинської абетки (від A до U) (див. таблицю 1). Таблиця 1 - Структура ДКПП на рівні секцій
ДКПП складається з трьох блоків: Перший блок - блок ідентифікації, який побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду. Літерні познаки секцій не використано безпосередньо для ідентифікації продукції та послуг, їх наведено лише для зручності користування. Подальший розподіл секцій на розділи, групи, класи, категорії, підкатегорії, позиції, типи й підтипи позначено цифровими кодами. Загальна структура цифрових кодів для утворення класифікаційних угруповань у ДКПП відповідає такій схемі: ХХ - розділ Приклад: 32 - розділ "Вироби промислові, інші" 32.5 - група "Інструменти і приладдя медичні та стоматологічні" 32.50 - клас "Інструменти і приладдя медичні та стоматологічні" 32.50.2 - категорія "Інструменти та прилади терапевтичні; приладдя, протези та ортопедичні пристрої" 32.50.22 - підкатегорія "Суглоби штучні; пристрої ортопедичні; зуби штучні; деталі для протезування зубів; частини тіла штучні, н. в. і. у." 32.50.22-39 - позиція "Пристрої ортопедичні, шини та інші пристрої для лікування переломів" 32.50.22-39.1 - тип "Системи ортезів на хребет" 32.50.22-90.11 - підтип "Ортези на крижово-клубовий відділ хребта". Літерні познаки та цифрові коди ДКПП на рівні шести знаків цілком відповідають познакам і кодам СРА. Другий блок - блок назв класифікаційних угруповань. Цей блок на рівні до шести знаків включно складається з назв, які є тотожним перекладом відповідних назв класифікаційних угруповань СРА. Сьомий і восьмий знак десятизначного коду для секцій B і C відповідають кодам продукції за переліком PRODCOM. Для інших секцій ДКПП на місці сьомого та восьмого знаку проставлено нулі. Блок назв класифікаційних угруповань на рівні восьми знаків для секцій B і C складається з назв, які є тотожним перекладом відповідних назв класифікаційних угруповань PRODCOM. Цифрові коди на рівні десяти знаків призначено для докладності видів продукції та послуг з урахуванням особливостей економічної діяльності в Україні. Третій блок - блок перехідних ключів, який складається з кодів класифікації УКТЗЕД, згармонізованої з Harmonized Commodity Description and Coding System (HS) (Згармонізованою системою опису та кодування товарів) та Combined Nomenclature (CN) (Скомбінованою номенклатурою). У блоці відображено відповідність класифікації продукції ДКПП класифікації товарів в УКТЗЕД. Для тих підтипів ДКПП, які мають посилання на УКТЗЕД, визначення термінів і опис продукції наведено в Поясненнях до УКТЗЕД. У назвах об'єктів класифікаційних угруповань ДКПП використано одиниці вимірювання згідно з національним класифікатором ДК 011-96 "Класифікатор системи позначень одиниць вимірювання та обліку". Для зручності пошуку в ДКПП конкретних видів продукції чи послуг складено абетковий покажчик ключових слів для кожної секції окремо. Скорочення, які використовуються в ДКПП:
Скорочення "н. в. і. у." означає "не введені в інші угруповання". Зміст 1. Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016:2010. Загальні положення. 2. Класифікація продукції та послуг. Секція A "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" (розділи 01 - 03). - Абетковий покажчик до секції A. 3. Секція B "Продукція добування корисних копалин і розробляння кар'єрів" (розділи 05 - 09). - Абетковий покажчик до секції B. 4. Секція C "Продукція переробної промисловості" (розділи 10 - 33). - Абетковий покажчик від А до З до секції C. - Абетковий покажчик від З до Н до секції C. - Абетковий покажчик від Н до Р до секції C. - Абетковий покажчик від Р до Я до секції C. 5. Секція D "Енергія електрична, газ, пара та кондиційоване повітря" (розділ 35). - Абетковий покажчик до секції D. 6. Секція E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та послуги щодо рекультивування" (розділи 36 - 39). - Абетковий покажчик до секції E. 7. Секція F "Об'єкти будівельні та будівельні роботи" (розділи 41 - 43). - Абетковий покажчик до секції F. 8. Секція G "Послуги щодо оптової та роздрібної торгівлі; послуги щодо ремонтування автотранспортних засобів і мотоциклів" (розділи 45 - 47). - Абетковий покажчик до секції G. 9. Секція H "Послуги щодо транспортування та зберігання" (розділи 49 - 53). - Абетковий покажчик до секції H. 10. Секція I "Послуги щодо тимчасового розміщування та забезпечування харчуванням" (розділи 55, 56). - Абетковий покажчик до секції I. 11. Секція J "Послуги телекомунікаційні та інформаційні" (розділи 58 - 63). - Абетковий покажчик до секції J. 12. Секція K "Послуги фінансові та страхові" (розділи 64 - 66). - Абетковий покажчик до секції K. 13. Секція L "Послуги, пов'язані з нерухомістю" (розділ 68). - Абетковий покажчик до секції L. 14. Секція M "Послуги щодо професійної, наукової та технічної діяльності" (розділи 69 - 75). - Абетковий покажчик до секції M. 15. Секція N "Послуги адміністративні та послуги щодо надання допомоги" (розділи 77 - 82). - Абетковий покажчик до секції N. 16. Секція O "Послуги у сфері державного керування та оборони; послуги у сфері обов'язкового соціального страхування" (розділ 84). - Абетковий покажчик до секції O. 17. Секція P "Послуги у сфері освіти" (розділ 85). - Абетковий покажчик до секції P. 18. Секція Q "Послуги у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги" (розділи 86 - 88). - Абетковий покажчик до секції Q. 19. Секція R "Послуги у сфері мистецтв, видовищно-розважальної та відпочинкової діяльності" (розділи 90 - 93). - Абетковий покажчик до секції R. 20. Секція S "Послуги інші" (розділи 94 - 96). - Абетковий покажчик до секції S. 21. Секція T "Послуги домашніх господарств як роботодавців; товари та послуги, що їх виробляють/надають домашні господарства для власного вжитку, різноманітні" (розділи 97 - 98). - Абетковий покажчик до секції T. 22. Секція U "Послуги екстериторіальних організацій і органів" (розділ 99). - Абетковий покажчик до секції U.
Вступ............................................................................................................................................ V 1 Сфера застосування............................................................................................................. 1 2 Нормативні посилання............................................................................................................ 2 3 Терміни та визначення понять............................................................................................... 2 4 Система ціноутворення у будівництві................................................................................. 6 5 Складання інвесторської кошторисної документації.......................................................... 9
5.1 Загальні положення........................................................................................................ 9 5.2 Види інвесторської кошторисної документації.......................................................... 11 5.3 Склад інвесторської кошторисної документації........................................................ 11 5.4 Складання локальних кошторисів та відомостей ресурсів до них........................ 14 5.5 Особливості розроблення кошторисної документації на реконструкцію І технічне переоснащення об'єктів виробничого та невиробничого призначення.............................................. 21 5.6 Складання об'єктних кошторисів.............................................................................. 22 5.7 Складання локальних та об'єктних кошторисних розрахунків.............................. 23 5.8 Складання зведених кошторисних розрахунків вартості об'єктів будівництва.. 25 5.9 Складання зведеня витрат........................................................................................ 33 5.10 Складання відомості кошторисної вартості будівництва будинків, будівель, споруд, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, що входять до пускових комплексів 34 5.11 Загальні положення з оформлення інвесторської кошторисної документації....... 34 6 Визначення вартості будівництва...................................................................................... 36 6.1 Визначення розміру коштів окремих складових на стадії проектування
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 153; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.239.9 (0.308 с.) |