Передбачувана і припустима вартість інформації

Ефективність інформації оцінюється співвідношенням витрат на її збір або придбання у інших організацій і ефекту, отриманого за рахунок прийняття більш якісних рішень, а отже, росту результатів (оборотів, прибутку, підвищення рентабельності).

Вибір визначеного методу повинен здійснюватися на основі порівняння витрат і переваг кожного методу. Звичайно, існує визначений зв'язок: точність сприяє зниженню витрат, зв'язаних з неточними даними (наприклад, як наслідок затоварення). Для того щоб підготувати рішення з високим ступенем точності, потрібно велика кількість ресурсів, у тому числі і часі. Наприклад, з одного боку, ми маємо ретельно пророблену і дорогу економетричну модель, що, як ми сподіваємося, знизить погрішності. З іншого боку, ми можемо скористатися уявним висновком експерта.

Передбачувана вартість точної інформації – різниця між очікуваними результатами в умовах визначеності й очікуваним прибутком в умовах невизначеності, тобто ризику.

На рис.6 показана залежність економічного результату від кількості і якості інформації при прийнятті рішень.

 

 

Повна вартість

 

Рис.6.6 Залежність результату від точності інформації

Групова поведінка в організації

Феномен групової поведінки полягає в тому, що люди, з одного боку, люблять взаємодіяти один з одним, а, з іншого, – хочуть нести відповідальність «тільки за себе».

Організаційна поведінка – це складова частина поведінка індивіда, поведінки груп, що взаємодіють, а також діяльність усередині груп.

Група – це організаційна система двох або більше індивідів, що взаємозалежні між собою для виконання визначеної задачі, у якій на поведінку або діяльність одного члена впливає поведінка і діяльність інших членів групи.

ТИПИ ГРУП

Кожна організація має певні вимоги, що обумовлені її цілями. Для досягнення цих цілей потрібно, щоб виконувалися визначені задачі, а робітники та службовці мали завдання вирішувати ці задачі. Таким чином, більшість працівників – це члени груп, основа яких – їхнє положення в організації. Це формальні групи. Крім того, серед індивідів завжди мається тенденція до формування груп, діяльність яких може відрізнятися від діяльності, необхідної організації. Це неформальні групи.

Формальні групи – групи, створені за рішенням керівництва для виконання цілей організації.

У таких групах формуються групові норми поведінки – стандарти, що для всіх прийнятні в даних умовах, і працівник змушений, хоче або не хоче, їх дотримувати. При включенні у формальні групи люди звичайно чітко уявляють собі, за чим (або чому) вони туди йдуть.

Вимоги і розвиток організації приводять до формування двох типів формальних груп: адміністративних і оперативних.

Адміністративна група. Група, передбачена організаційною структурою, що включає керівника і підлеглих осіб, що безпосередньо звітують перед керівником відповідно до встановленого порядку.

Оперативна група. Оперативна група включає працівників, що разом виконують яке-небудь завдання або проект, об'єднані однією метою або задачею.

Можна розрізняти також наступні типи груп:

- група керівника – створюється з працівників, що діють разом з керівником;

- робоча (цільова) група – формується для виконання якого-небудь конкретного завдання або проекту;

- комітет (комісія) – створюється, як правило, для здійснення координації яких-небудь важливих або термінових робіт, і члени групи не завжди до неї входять цілком, продовжуючи працювати в інших підрозділах, хоча і виконують у її складі певні формальні функції.

Неформальні групи – це природні об'єднання працівників, створені з метою задоволення соціальних потреб. Існують два види неформальних груп: групи за інтересами і групи на основі дружби.

Групи за інтересами. Окремі особи, що можуть не бути членами однієї і тієї ж адміністративної або оперативної групи, можуть поєднуватися для досягнення визначеної спільної мети. Цілі таких груп не мають відношення до цілей організації і є специфічними для кожної групи.

Групи на основі дружби. Групи формуються на підставі яких-небудь загальних інтересів або ознак: вік, політичні переконання, етнічне походження й ін. Ці групи на основі дружби часто продовжують своя взаємодія і поза рамками робочої діяльності.

Згодом усі групи, як формальні, так і неформальні, зазнають тих чи інших змін – має місце так звана групова динаміка. Формальні групи розвиваються відповідно до цілей організації досить планомірно. Групи неформальні розвиваються за своїми внутрішніми законами більш випадковим чином і тим самим впливають на формальну організацію. У зв'язку з цим керівництву не слід залишатися байдужим до існуючих у його організації неформальних груп.

ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ГРУП

1. Задоволення потреб. Бажання, нехай не завжди усвідомлене, задовольняти свої потреби, може стати сильною мотивацією до формування групи. Зокрема, до деякої міри в результаті членства в групі деякі робітники та службовці можуть задовольняти свої матеріальні потреби, потреби в безпеці, спілкуванні, повазі і самовираженні.

Матеріальні. У багатьох випадках групи створюються на основі бажання одержати економічні вигоди від своєї роботи. Працюючи і діючи в складі групи, індивіди можуть одержувати більш високу економічну вигоду.

Безпека. При відсутності групи, що може надати підтримку, працівники можуть відчути свою беззахисність перед особою керівництва і всією організаційною системою.

Спілкування. Товариськість людей стимулює їхня потреба в об'єднанні, бажання бути частиною групи свідчить про силу їхніх соціальних потреб.

Повага. У будь-якому робітничому середовищі певна група може вважатися престижною за цілим рядом причин. Для робітників та службовців членство в такій групі може створювати необхідне почуття задоволення.

2. Близькість і тяжіння. Міжособистісна взаємодія може привести до формування групи. Двома важливими аспектами міжособистісної взаємодії є близькість і тяжіння. Під близькістю розуміється те, що зближає робітників та службовців під час виконання роботи, під тяжінням – ступінь зближення людей у силу перцептуальної діяльності, тобто подібного відношення до виробництва, або ступінь мотиваційної подібності.

3. Розділені цілі групи. Цілі групи (якщо вони правильно розуміються) можуть стати причинами привернення уваги окремого індивіда. Особа, що добровільно вступила в таку групу, вважає, що це необхідно для її подальшої роботи і має важливе значення для організації. Не завжди мається можливість установити мети групи.

СТАДІЇ УТВОРЕННЯ ГРУП

Моделювання розвитку групи припускає, що групи у своєму розвитку проходять чотири стадії: взаємне визнання, спілкування й ухвалення рішення, мотивація і продуктивність, контроль і організація.

1. Взаємне визнання. На початковій стадії розвитку групи її члени звичайно неохоче спілкуються один з одним. Доти, поки вони не довідаються один одного і не стануть довіряти один одному, малоймовірно, що вони будуть схильні до спілкування. Відбувається ознайомлення з поведінкою, здібностями членів груп, визнання і виокремлення ролей.

2. Спілкування і прийняття рішень. Після того як у групі досягнутий стан взаємного визнання, її члени починають відкрито спілкуватися один з одним. У групі досягається взаєморозуміння, починається відкрите спілкування, з'являється можливість вирішення задач.

3. Мотивація й ефективність. На цій стадії розвитку починаються великі зусилля для виконання цілей групи. В міру нагромадження досвіду спільної роботи збільшується ефективність групових рішень і дій.

4. Контроль і організація. На цій стадії важливого значення набуває членство в групі, у якій усі діють відповідно до існуючих правил групи.

Норми – загальновизнані стандарти індивідуальної та групової поведінки, що склалися і дотримуються членами групи.

 

Ієрархія в групах

Статус – сума ознак, що обумовлює особливе місце в групі.

Роль – організаційний набір правил поведінки, очікуваний характер і набір дій від індивіда у визначеній ситуації.

Можна виділити наступні ролі:

1. Передбачувана. Індивід має в структурі групи асоційовану (передбачувану) роль, що характеризується очікуваним ставленням особи до справи, ставленням, що повинне бути властиве цій посаді.

2. Запропонована роль. Поведінка і ставлення до справи відповідної ролі, що фактично виконуються.

3. Фактична. Поведінка і ставлення до справи людини, що обіймає певну посаду, невідповідна передбачуваній ролі.

У силу того, що люди є членами численних груп, їм доводиться виконувати різні ролі.

Рольова концепція. В офіційній організації кожній посаді відповідає певна діяльність, що визначає собою роль цієї посади з погляду організації.

Численні ролі – ролі, що виконуються одночасно, тому що індивід займає визначене місце в різних організаціях і групах.

У кожної групи можуть бути різні очікування до індивіда, що має певну роль. Усе це називається обрисом ролі.

Обрис ролі – індивідуальні очікування певної поведінки від людини, що виконує яку-небудь визначену роль.

Перцепція ролі – сприйняття ролі окремої особи на різних ієрархічних рівнях організації (начальник цеху з погляду директора заводу і робітників).

У результаті наявності численних ролей і обрису ролей індивід може зіштовхнутися зі складною ситуацією, коли його діяльність в одній ролі заважає діяльності в інших ролях.

Рольовий конфлікт – конфлікт, що виникає в тому випадку, коли особистість в організації одержує несумісні команди щодо відповідної поведінки. В організації може відбуватися кілька видів рольових конфліктів.

Конфлікт «особа-роль» має місце в тому випадку, коли вимога ролі порушує основні цінності, відносини і потреби індивіда, що займає визначене положення.

Конфлікт усередині ролі виникає в тому випадку, коли різні індивіди визначають роль, керуючись різними вимогами, що не дозволяє особистості, що виконує цю роль, задовольняти усі вимоги.

Конфлікт між ролями виникає в результаті зіткнення численних ролей. Він виникає тому, що індивіди одночасно виконують кілька ролей, і з деякими з них пов'язані суперечливі очікування.

Індивід, зіштовхуючись з рольовим конфліктом, відчуває психологічний стрес, що може привести до появи емоційних проблем і нерішучості.