Залежно від порядку розв'язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа — керівник, який має право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найважливіших питань створюють колегіальні органи (колегії, науково-технічні, техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або втілюються в життя через рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно та юридично оформленими. Основні питання, які віднесено до компетенції такого органу, обговорюють і розв'язують на засіданнях колективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах найчастіше приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим обсягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей і функцій державного управління. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найскладніші питання керівництва за участю фахівців, із використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але й у цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто розв'язують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють на:

а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми стосунками;

г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації тощо.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то їх поділяють на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси — підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.(1;72-76).

 

ПИТАННЯ № 29 «ВИДИ ПРОВАДЖЕНЬ ЗА КАСУ»

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Види проваджень за КАСУ бувають такими:

1.Провадження в суді першої інстанції:

· Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі (протягом трьох днів з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху, та не пізніш наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою статті 107 КАСУ, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

· Підготовче провадження. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі. Під час підготовчого провадження Позивач може відмовитися від адміністративного позову повністю або частково, а відповідач - визнати адміністративний позов повністю або частково. Відмова від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову під час підготовчого провадження мають бути викладені в адресованій суду письмовій заяві, яка приєднується до справи (про що суд виносить ухвалу). У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення.

Згідно ст..121 КАСУ За наслідками підготовчого провадження суд у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) зупинення провадження у справі;

3) закриття провадження у справі;

4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

СТ. 3 КАСУ визначено письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених КАСУ;

Після підготовчого провадження здійснюється судовий розгляд справи по суті, під час якого:

1.Досліджуються докази по справі;

2.Здійснюється допит свідків по справі

3.Судові дебати

4.Вихід суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

Існують також особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ. До таких відносяться провадження, що визначенні главою 6 КАСУ:

Стаття 171. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших...

Стаття 171-1. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Стаття 171-2. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності

Стаття 172. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій

Стаття 173. Особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців

Стаття 174. Особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ,...

Стаття 175. Особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії, їхніх посадових осіб та уповноважених...

Стаття 176. Особливості провадження у справах, пов'язаних із виборами Президента України

Стаття 177. Особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження

Стаття 178. Особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

Стаття 179. Особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та наслідки їх порушення

Стаття 180. Особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності

Стаття 181. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

Стаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

Стаття 183. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання

Стаття 183-1. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності

Стаття 183-2. Скорочене провадження

Стаття 183-3. Особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби та митних органів

Стаття 183-4. Особливості провадження у справах за зверненням Служби безпеки України щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених...

Стаття 183-5. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу видворення іноземців та осіб без громадянства.

2.Апеляційне провадження: здійснюється згідно глави 1 розділу IV КАСУ Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження .(Див. також питання 22).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

3.Касаційне провадження: здійснюється згідно глави 2 розділу IV КАСУ Отримавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 213 цього Кодексу, суддя-доповідач у дводенний строк вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, та витребовує справу, яка має бути надіслана до суду касаційної інстанції протягом п'яти днів з дня отримання відповідної ухвали.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції,

4.Перегляд судових рішень Верховним судом України. Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого адміністративного суду України, яка формується без участі суддів, що прийняли рішення, яке оскаржується, в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву.

5. Провадження за ново виявленими обставинами:

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Не пізніше наступного дня після надходження заяви до адміністративного суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 248 цього КАСУ і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

У розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами не може брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання.

6.Виконавче провадження:

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

 

ПИТАННЯ № 30 «ВИМОГИ ДО АКТІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ»

Основні вимоги:

• Акти публічної адміністрації мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.
• Має бути прийнятий компетентним органом у межах його повноважень
• Видаватися у певному порядку з додержанням процесуальних правил
• Додержання певної форми акта (письмова і конклюдентна).

Додаткові вимоги:

• Можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу
• Можуть бути прийняті лише в межах певного терміну
• Деякі вимагають затвердження вищестоящим органом

За порушення цих вимог акт публічної адміністрації може бути визнано неправомірним.

 

ПИТАННЯ № 31 «ВИМОГИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА»

Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені правозастосовною компетенцією.

Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.

Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту. Законність вимагає строгого дотримання юридичного процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності містить у собі не тільки право, але й обов'язок компетентних органів і осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, буде означати порушення законності, наприклад відхилення органа соціального захисту від призначення пенсії громадянину, що представив усі необхідні для цього документи.

Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму — значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги.

Вимога обґрунтованості тісно зв'язано з законністю. Цей зв'язок насамперед виражається в тім, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься правозастосовний акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.

Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права — це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п.

Наукова організація правозастосовної діяльності. Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організовано. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи:

— доцільний поділ діяльності по правозастосуванню на операції між суб'єктами застосування різних систем;

— оптимальний розподіл правозастосовної компетенції між суб'єктами застосування норм права однієї системи;

— раціоналізація процесу застосування норм;

— використання в цьому процесі сучасних науково-технічних засобів і позитивного досвіду.

У науковій організації правозастосовного процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарата управління, що повинні знати основи законодавства, уміти чітко розмежовувати компетенцію державних органів.

 

ПИТАННЯ №32 «ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД»

Згідно Указу Президента України №889/2002 від 2002 року утворено в системі судів загальної юрисдикції Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України з місцезнаходженням їх у місті Києві.

Вищий адміністративний суд України згідно ст.. 31 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 2010 р. є вищим спеціалізованим судом.

До складу вищого спеціалізованого суду входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді, кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим Законом. Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються цим Законом.

При вищому спеціалізованому суді утворюється Науково -консультативна рада, статус якої визначається ЗУ «Про судоустрій та статус судів».

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Повноваження вищого спеціалізованого суду визначаються с. 32 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»:

1. Вищий спеціалізований суд:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції, а також розглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, якщо за результатами розгляду питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України буде встановлено, що така справа підлягає розгляду вищим спеціалізованим судом;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Вищий адміністративний суд України складається з чотирьох судових палат, очолює його голова, а також здійснюють керівництво ВАСУ два заступники голови.

Структура.

Система адміністративних судів України складається з: Вищого адміністративного суду України, дев’яти апеляційних адміністративних судів, а також з місцевих окружних адміністративних судів в усіх 24 областях України, містах Києві, Севастополі та Автономній Республіці Крим.

 

ПИТАННЯ № 33 «ВІДНОСИНИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ»

Відносини адміністративних зобов’язань випливають з адміністративно-правових відносин. Адміністративно-правові відносини –це відносини один із суб’єктів яких наділений владними повноваженнями. Вони носять імперативний характер, отже одна із сторін має зобов’язання по відношенню до іншої.

Сутність цих відносин обумовлена змістом норм Конституції України щодо відповідальності держави перед людиною, визнання головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини, верховенства права, обмеження повноважень і дій публічної адміністрації Конституцією та законами України.(2;14)

З цих відносин випливає, що публічна адміністрація при утворенні бере на себе зобов’язання щодо задоволення інтересів суспільства і громадян. Серед них є зобов’язання публічного характеру, виконання яких потребує публічного використання адміністрацією владних повноважень. У ході їх реалізації виникають відносини, котрі пропонується визначити як «відносини адміністративних зобов’язань».

Саме вони — відносини щодо виконання адміністративних зобов’язань публічної адміністрації перед суспільством — є предметом адміністративно-правового регулювання, або предметом адміністративного права.

Ця категорія — відносини адміністративних зобов’язань — об’єднує чотири типи відносин, кожен з яких є складовою предмета адміністративного права. До них належать відносини:

• публічного управління;

• адміністративних послуг;

• відповідальності публічної адміністрації за неправомірні дії або бездіяльність;

• відповідальності суб’єктів суспільства (індивідуальних і колективних) за порушення встановленого публічною адміністрацією порядку і правил.

Характерною ознакою всіх вищеназваних видів адміністративно-правових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто має право на прийняття владного (обов’язкового) рішення.

Розглянемо кожен з названих видів відносин.

Відносини публічного управління виникають у ході здійснення публічно-управлінської діяльності. У загальному вигляді управління — це діяльність суб’єкта, що виявляється у цілеспрямованому впливі на об’єкт, з метою приведення його в бажаний для суб’єкта стан. Таким чином, управління характеризується взаємодією суб’єкта і об’єкта управління за допомогою управлінського впливу і зворотних зв’язків.

Публічне управління складається з:

а) державного управління;

б) самоврядування;

в) громадського управління.