Виконання арбітражного рішення

За загальним правилом арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, підлягає добровільному виконанню сторонами цього рішення. Добровільність виконання арбітражного рішення цілком відповідає правовій природі міжнародного комерційного арбітражу, оскільки сторони, що добровільно обрали арбітраж як спосіб врегулювання спору, передбачають ще на стадії укладання арбітражної угоди добровільність виконання прийнятого арбітражного рішення. Проте на практиці дуже часто виникає ситуація, коли сторона, проти якої винесено рішення, ухиляється від його добровільного виконання.

Однією з переваг міжнародного комерційного арбітражу, що сприяє розвитку та популяризації цього альтернативного способу вирішення зовнішньоекономічних спорів, є міжнародно- правове забезпечення примусового виконання арбітражних рішень, основу якого становить Нью-Йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (далі — Нью-Йоркська конвенція), прийнята 9 липня 1958 р. На сьогодні учасниками Нью-Йоркської конвенції є 145 держав світу, у тому числі й Україна, для якої Конвенція набула чинності з 8 січня 1961 р.

Особливістю Нью-Йоркської конвенції є те, що вона не встановлює однакового для всіх країн порядку визнання і виконання арбітражних рішень, не визначає орган «компетентної влади», який розглядає клопотання про визнання та виконання арбітражного рішення. Натомість вона дає можливість кожній державі-учасниці встановлювати власні правила в рамках закріплених у статтях III-V і ст. VII Конвенції головних принципів, що спрямовані на забезпечення однакового порядку визнання та виконання арбітражного рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено та в якій повинно виконуватися.

Ці принципи є такими:

· Нью-Йоркська конвенція зобов’язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов’язковими та виконувати їх.

· Визначення органу, до компетенції якого належить розгляд клопотань про визнання та виконання арбітражного рішення, а також процедура розгляду таких клопотань здійснюється відповідно до національних норм тієї території, де запитується визнання і виконання цього рішення.

· До визнання та виконання іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливі умови або більш високі податки чи збори, ніж ті, які існують для визнання та виконання «внутрішніх» рішень.

· У Конвенції встановлені однакові для всіх держав-учасниць вичерпні, такі, що не підлягають розширеному тлумаченню, переліки:

o документів, які сторона має надати органу «компетентної влади» у разі звернення з клопотанням про визнання та примусове виконання арбітражного рішення;

o підстав, з яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

Таким чином, Конвенція дає можливість кожній державі-учасниці у рамках зазначених принципів самостійно визначити орган «компетентної влади», який розглядає клопотання про визнання і виконання арбітражного рішення, та встановити власний процесуальний порядок визнання та виконання арбітражних рішень. При цьому, за загальним правилом, у разі невідповідності положень національного законодавства Нью-Йоркській конвенції застосовуються положення останньої. В Україні це правило ґрунтується на ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», відповідно до яких чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України й у випадку, якщо міжнародним договором за участю України передбачені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.