Види міжнародного арбітражу.

 

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу.

Міжнародній практиці відомі два основні види міжнародного комерційного арбітражу: інституційний (постійно діючий) арбітраж і арбітраж ad hoc (арбітраж для розгляду одного спору). Арбітражем ad hoc слід вважати спеціально створений сторонами із вказаних ними осіб арбітраж, який не пов’язаний з будь-якою організацією і має своєю метою вирішення конкретного спору за правилами, встановленими сторонами чи арбітром. Для цього виду арбітражу характерним є те, що він припиняє своє існування відразу після винесення арбітражного рішення. Для того щоб такий арбітраж діяв, сторони в арбітражній угоді повинні визначити: предмет спору, місце проведення арбітражу, правила надання доказів, правила процедури, вказати кількість арбітрів, порядок їх обрання та ін.

Арбітраж ad hoc, як правило, не є юридичною особою. Для забезпечення діяльності такого арбітражу іноді виникає потреба у створенні технічного апарату, що забезпечував би обмін кореспонденцією, фіксування арбітражного розгляду, діловодство тощо.

Найбільш складною проблемою при зверненні до арбітражу ad hoc є формування його складу. Частими є випадки, коли сторона, яка не виконує зобов’язання, ухиляється від обрання арбітра. Для вирішення цієї проблеми в міжнародній практиці почали застосовувати специфічну форму арбітражу ad hoc, яка отримала назву адміністрованого арбітражу. Ця специфічна форма арбітражу ad hoc характеризується наявністю «адміністративного» зв’язку з організацією, яка покликана сприяти проведенню арбітражу. До функцій такої організації належить: організація розгляду спорів, надсилання матеріалів і повідомлень, призначення арбітрів у випадку розбіжностей сторін, вирішення питання про відвід арбітра, надання необхідних приміщень, стенографія та ін. Ці функції здійснюються виключно на прохання сторін, до того ж в їх виконанні може бути відмовлено.

Для інституційного арбітражу характерна наявність постійно діючого органу, який не бере участі у вирішенні спорів, а виконує визначені адміністративні функції: сприяє формуванню складу арбітражу, надсилає сторонам документи у справі, встановлює дату проведення арбітражу тощо. Наприклад, таким органом є Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати. Постійно діючі арбітражні (третейські) суди створюються при різних організаціях, асоціаціях, біржах, торгово-промислових палатах.

У свою чергу інституційні арбітражі поділяються на загальні та спеціальні. Такий поділ досить умовний, оскільки загальний арбітраж не розглядає всі без винятку спори, компетенція його обмежена порівняно з компетенцією державного суду. Він є загальним щодо спеціального арбітражу, який спеціалізується на вирішенні спорів, що виникають тільки із визначених правовідносин. Прикладами загального арбітражу можуть бути Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати (МТП, ІСС) у Парижі, створений у 1923 р., Лондонський міжнародний третейський суд (ЛМАС, LCIA), організований у 1892 р., Американська арбітражна асоціація (ААА), що виникла у 1926 р., Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати, заснований у 1917 р., Міжнародний центр з вирішення інвестиційних спорів (ICSID), що створений у 1866 р. і входить до складу Всесвітнього банку, Центр арбітражу та медіації Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ, WIPO) - підрозділу ООН, що діє з 1994 р. у Женеві. Прикладами спеціалізованого арбітражу є Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, Арбітраж Ллойда, Арбітраж Асоціації Міжнародного повітряного транспорту, Арбітражний Суд Бременської бавовняної біржі тощо.

У процесі розвитку міжнародного комерційного арбітражу спостерігається збільшення кількості спорів, які вирішуються постійно діючими арбітражними органами. Водночас зменшується кількість випадків, коли сторони вдаються до процедури арбітражу ad hoc. Таке становище пояснюється тими перевагами, які притаманні інституційному арбітражу порівняно з арбітражем ad hoc. До таких переваг належать, зокрема, визначеність арбітражної процедури, у тому числі порядку обрання арбітрів, який доволі часто являє перепону у випадку арбітражу ad hoc; об’єднання у складі членів постійно діючого арбітражу найбільш авторитетних і кваліфікованих спеціалістів у відповідних галузях; наявність у інституційного арбітражу практики розгляду спорів; наявність технічних і організаційних умов для швидкого і об’єктивного вирішення спорів, які забезпечуються постійно діючими канцеляріями, секретаріатами.

Слід також зазначити, що важливою перевагою є наявність регламентів постійно діючих арбітражних органів, яка створює сторонам можливість заздалегідь ознайомитися з правилами ведення арбітражних справ. В інституційних арбітражах неможлива ситуація, при якій сторони не зможуть досягти згоди про порядок призначення арбітрів або одна із сторін ухиляється від обрання арбітра, оскільки в такому випадку арбітражний центр сам призначає його. Наприклад, п. 3 ст. 8 Арбітражного регламенту Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті передбачає: якщо сторони не висувають одноособового арбітра протягом 30 днів з дати, коли заява позивача до арбітражу була повідомлена іншій стороні, одноособовий арбітр призначається судом. Таке призначення здійснюється значно швидше, ніж компетентним органом адміністрованого арбітражу.

З огляду на практику правозастосування при вирішенні спорів, переданих на розгляд арбітражу, арбітражі можуть поділятися на такі, що діють на принципах дружнього посередництва (amicable composition), або такі, що вирішують спір відповідно до норм права. Особливість перших полягає в тому, що, вирішуючи спір, останні не пов’язані точним застосування правових норм, тому вирішення спорів відбувається ex aequo et bono (по справедливості). Метою такого розгляду є відновлення довіри і пошук компромісу між сторонами, а не досягнення точної відповідності закону. Вирішення спорів ex aequo et bono допускається за наявності угоди сторін, тоді, коли це не суперечить праву відповідної країни.