Чисті закордонні активи – різниця між розміром закордонних активів, якими володіють вітчизняні резиденти, і розміром національних активів, якими володіють іноземці.

Вичерпання кредиту й активів, що користуються попитом, призводить до необхідності макроекономічного коригування поточного рахунку платіжного балансу. Коригування припускає або збільшення прибутків від експорту товарів і послуг за корддон, або скорочення витрат по імпорту, в тому числі і за допомогою зовнішньоторговельних обмежень (уведення тарифів на імпорт, імпортних квот і т.д.). У випадку обмежувальної зовнішньоторговельної політики макроекономічне коригування дуже хворобливо для вітчизняних споживачів, тому що вони зіштовхуються зі зрослими цінами як на імпортні, так і на вітчизняні товары. При цьому стан поточного рахунку платіжного балансу поліпшується тільки в короткостроковому періоді, тому що в довгостроковій перспективі (навіть у тому випадку, коли торгові партнери не починають відповідних обмежувальних заходів) чистий експорт із даної країни зменшиться внаслідок підвищення курсу національної валюти.

Позитивне сальдо рахунку поточних операцій протилежне дефіциту: у цьому випадку країна одержує іноземної валюти більше, ніж витрачає за кордоном, а отже, може надавати кредити іноземцям або накопичувати закордонні активи.

У рахунку руху капіталу і фінансових операцій відбиваються всі міжнародні угоди з активами: доходи від продажу акцій, облігацій, нерухомості іноземцям і витрати, що виникають у результаті покупок активів за кордоном.

Баланс руху капіталу.

Надходження від продажу активів.

Витрати на покупку активів за кордоном.

Продаж іноземних активів збільшує запаси іноземної валюти, а їхня купівля зменшує їх. Тому баланс руху капіталу і фінансових операцій показує чисті надходження іноземної валюти від всіх угод з активами.

Позитивне сальдо рахунку руху капіталу і фінансових операцій визначається як чистий притік капіталу в країну. Навпаки, чистий відтік (або вивіз капіталу) виникає на фоні дефіциту рахунку руху капіталу і фінансових операцій, коли витрати на покупки активів за кордоном перевершують прибутки від їхнього продажу за кордон.

Для того, щоб надходження від всіх угод балансували сукупні витрати, необхідно, щоб дефіцит поточного рахунку в точності відповідав позитивному сальдо фінансового рахунку, чи навпаки – дефіцит рахунку руху капіталу і фінансових операцій повинний у точності відповідати активному сальдо поточного балансу. Таке взаємо врегулювання рахунків платіжного балансу здійснюється за умови, що Національний банк не починає валютних інтервенцій і не змінює величину офіційних валютних резервів. У цьому випадку на тлі припливу капіталу з'являється тенденція до відносного подорожчання національної валюти, а на тлі відтоку капіталу – до її відносного здешевлення. Вільні коливання валютного курсу є механізмом автоматичного зрівноважування поточного і фінансового рахунків платіжного балансу.

Необхідність такого взаєморегулювання зникає, якщо центральні банки прагнуть запобігти вільні коливання валютного курсу і впливають на нього, купуючи і продаючи іноземну валюту з офіційних валютних резервів. Офіційні валютні резерви, як правило, включають золото, іноземну валюту, кредитну частку країни в МВФ плюс спеціальні права запозичення (SDR) і так далі. Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований за рахунок скорочення офіційних резервів Національного банку. Оскільки в даному випадку пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку збільшується, то дана операція є експортоподібною і враховується в кредиті зі знаком плюс (хоча запаси іноземної валюти в Національному банку країни знижуються). При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно зменшується, а її обмінний курс відносно підвищується, що робить на національну економіку стримувальний вплив.

Навпаки, активне сальдо платіжного балансу супроводжується ростом офіційних валютних резервів у Національному банку. Це відбивається в дебеті зі знаком мінус, тому що дана операція зменшує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому ринку і є імпортоподібною. При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно збільшується, а її обмінний курс – відносно знижується, що робить на економіку стимулювальний вплив.

Такі покупки і продажі Національним банком іноземної валюти називаються операціями з офіційними резервами, що не тотожні його операціям на відкритому ринку. Операції з валютними резервами, як правило, використовуються центральними банками для підтримки режиму фіксованого валютного курсу чи курсу “керованого плавання”. У підсумку операцій з офіційними резервами сума сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і зміни величини резервів повинна скласти нуль.

Оцінки активу чи дефіциту платіжного балансу не можуть бути однозначними. Їхня бажаність чи небажаність залежать від причин, що їх викликали, і стійкості. Дефіцит (чи позитивне сальдо) платіжного балансу можуть бути реакцією на зростання (чи скорочення) іноземного попиту на валюту даної країни для використання її як резервних активів. Загальним правилом є: в умовах нормально зростаючої економіки і розширення зовнішньоекономічних відносин країна, чия валюта використовується як засіб міжнародних розрахунків, повинна мати дефіцит балансу поточних операцій. Оскільки велика частина світових грошей має форму банківських депозитів чи казначейських векселів у ключовій валюті, зростаючий попит на світові гроші з боку всіх інших країн породжує дефіцит міжнародних розрахунків ключової валюти. У цьому випадку дефіцит платіжного балансу може бути цілком нормальним явищем, а не ознакою слабкості національної валюти, як у всіх інших випадках. Країна ключової валюти діє, власне кажучи, як звичайний банк, що завжди має більше грошових зобов'язань, ніж резервних активів. Такий дефіцит платіжного балансу нерідко називають “дефіцит без сліз”, тому що країна ключової валюти може дозволити собі протягом відомого часу не проводити макроекономічного коректування.

Якщо ж країна не є світовим фінансовим центром, то оскільки офіційні резерви будь-якої країни обмежені, остільки стійкі і тривалі дефіцити платіжних балансів згодом приводять до їхнього виснаження. У цьому випадку проводиться коректування платіжного балансу, пов'язане зі складною макроекономічною перебудовою: країна може скоротити свої витрати за кордоном чи збільшити доходи від свого експорту шляхом використання різних зовнішньоторговельних обмежень чи коректування обмінного курсу валюти.

У ході таких коректувань можливе зниження рівня життя населення в результаті підвищення загального рівня цін, знецінювання національної валюти (і заощаджень у цій валюті), скорочення зайнятості в окремих галузях економіки і т.д. Тому коригувальні заходи макроекономічної політики є мало популярними і нерідко відкладаються.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопичений дефіцит платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціях і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за рубежем вичерпані, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити. Макроекономічне коректування є єдиним способом подолання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості.

Фактором збільшення кризи платіжного балансу є недовіра економічних агентів до політики уряду і Центрального банку. Чекання знецінювання національної валюти стимулюють спекулятивний попит на іноземну валюту. Ця ситуація характерна для багатьох перехідних економік, у тому числі і для України. Будь-яка інформація про погіршення стану державного бюджету, про зниження цін на нафту чи на інші експортні ресурси знижує довіру до політики уряду і підвищує попит на іноземну валюту (в обмін на національну). Це значно утрудняє дії Центрального банку по захисту національної валюти від знецінювання, тому що його офіційних валютних резервів може виявитися недостатньо для одночасного фінансування дефіциту платіжного балансу і задоволення зростаючого спекулятивного попиту на іноземну валюту. Тому уряду нерідко прибігають до обмежень таких спекулятивних операцій. У цьому випадку виникає “чорний ринок” валюти, а проблема недовіри до політики держави не знімається.

Коректування обмінного курсу валюти є, власне кажучи, єдиним способом виходу з цієї ситуації. Однак установлення більш реалістичного валютного курсу на практиці досить важко здійснити, тому що це залежить від чекань економічних агентів і їхніх оцінок політики уряду. Оскільки обернений вплив макроекономічної політики на економічні чекання є важко прогнозованим, остільки критерій “реалістичності” валютного курсу виявляється дуже розпливчастим.

У короткостроковій перспективі сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і платіжного балансу в цілому може змінитися під впливом факторів, що визначають обсяги заощаджень і інвестицій таких, як бюджетно-податкова політика і зміна світової ставки відсотка.

Величина національних заощаджень визначається мірами бюджетно-податкової політики. Стимулювальна фіскальна політика в країні супроводжується зниженням обсягу національних заощаджень. Це приводить до позитивного сальдо фінансового рахунка і дефіциту рахунка поточних операцій. Стримувальна фіскальна політика в країні збільшує обсяг національних заощаджень, що супроводжується дефіцитом фінансового рахунка й активним сальдо рахунка поточних операцій.

Підвищення світових процентних ставок приводить до дефіциту фінансового рахунка і позитивного сальдо рахунка поточних операцій у невеликій відкритій економіці. Зниження світових ставок відсотка приводить до протилежних результатів.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація, як Міжнародний валютний фонд (МВФ). Статутом МВФ передбачено, що він співробітничає з країнами-членами цього фонду з питань, пов'язаних з загальною фінансовою нестабільністю країни. В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу.

Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. Квоти для кожної з них визначаються відповідно до їх економічного потенціалу, тобто в залежності від величини їхнього ВВП. Ця квота визначає також і обсяги можливої допомоги кожній країні з боку фонду у разі виникнення у неї фінансових проблем.

МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени фонду можуть отримати кредит лише за умов, якщо вони беруть на себе певні зобов'язання щодо внутрішньої економічної політики. Ці зобов'язання оговорюються в спеціальному меморандумі між фондом і урядом.

У відносинах з країнами колишнього Радянського Союзу МВФ застосовує три типи програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма “стенд-бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд-бай”, і, в першу чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти Світового банку складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які Світовий банк одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція Світового банку – надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи Світового банку входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи і країни колишнього Радянського Союзу, до ринково орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЄВРО. До його акціонерів входять країни як Європи, так і Америки. Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЄВРО. Внесок України як акціонера становить

80 млн. ЄВРО.

Основні функції Євробанку – сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному та приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної перебудови та приватизації. За статутом цього банку не менше 60 % обсягу його фінансування мають бути спрямовані на реалізацію проектів у приватному секторі. При цьому кошти, які виділяються на проекти приватного сектора, можуть складати не більше 35 % від загальної вартості проекту, а решта фінансування цих проектів має забезпечуватися за рахунок інших джерел. Рівень фінансування проектів у державному секторі не обмежується 35 % їхньої вартості.

Результати зовнішньоекономічної діяльності кожної країни значною мірою повўязані з курсом національної валюти. Валютний(обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках. Отже, національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках. Валютний курс установлюється на валютному ринку в процесі торгів по валютах різних країн.

Динаміка курсу національної валюти залежить від співвідношення темпів інфляції в окремих країнах. Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді, а в короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і ціна валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій – від пропозиції на валютному ринку.

У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція – попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, ті фактори, від яких залежить експорт та імпорт товарів і послуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них – якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.

Крім факторів стосовно експорту та імпорту товарів і послуг, на валютний курс впливають й інші, зокрема співвідношення між відсотковими ставками окремих країн. Якщо відсоткова ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то це збільшує попит на наші фінансові активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизняну валюту. Важливим фактором валютного курсу є інфляційні очікування. Якщо в нашій країні намітилася тенденція до зростання інфляції, що в перспективі викличе знецінювання національної валюти, то власники гривні будуть намагатися конвертувати її в більш стійку (тверду) валюту, наприклад в американські долари. Внаслідок цього курс американського долара підвищиться, а курс гривні впаде.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок. Якщо, наприклад, торговельний баланс погіршується (збільшується від'ємне сальдо), то це слугує ознакою того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спрямовує курс національної валюти на зниження. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

Зі зростанням курсу національної валюти все відбувається в протилежному напрямі. Одночасно слід враховувати, що обернений зв'язок між торговельним балансом і валютним курсом не є прямо пропорційним. Він залежить від еластичності цін стосовно експорту та імпорту. Але незалежно від цінової еластичності в довгостроковій перспективі зміни валютного курсу є важливим чинником регулювання торговельного балансу.

Розрізняють такі валютні курси:

фіксований, що є результатом договору країн про пропорції обміну валют;

гнучкий (змінний), що встановлюється у результаті взаємодії попиту і пропозиції на валютному ринку. Змінний валютний курс звичайно встановлюють сильні зовнішньоторговельні партнери.

Зміна обмінного курсу пов'язана зі зміною купівельної спроможності валют. Реальний обмінний курс валют відбиває конкурентоспроможність країни в міжнародній торгівлі, а темпи економічного росту впливають на коливання валютного курсу. При збільшенні темпів економічного росту валютний курс національної валюти падає, тобто зростає частка імпорту.

Корисним засобом міркування про реальний валютний курс є проведення різниці між товарами і послугами, що є обмінюваними в сфері міжнародної торгівлі (експортуються або імпортуються) і необмінюваними благами (виробляються і споживаються усередині країни). Прикладами благ і послуг, що не можуть фізично обмінюватися, є житло, будівництво і транспорт та інші. Вони не обмінюються тому, що специфічні для конкретної країни правила обмежують використання цих благ за її межами, або їхньому обміну перешкоджають протекціоністські заходи. Найважливішою перешкодою для торгівлі, проте, є витрати на транспортування (перукарські і медичні послуги, ремонт автомобілів або асфальтування). Багато благ можуть бути необмінюваними, але, незважаючи на це, їх можна обмінювати, якщо будуть зняті протекціоністські бар'єри або знижені витрати на транспортування. Проте це розходження використовується, тому що необмінювані блага конкурують між собою меншою мірою, чим обмінювані. Для того щоб витримати своє бюджетне обмеження, країна, що робить позики за кордоном, повинна утворити надлишки на рахунку поточних операцій. Варто змінити розміщення виробничих ресурсів, направивши частину їх у сектор обмінюваних благ, а також скоротити місцевий попит. Механізм ринку забезпечить такий результат через зміни реального валютного курсу. Цей результат допомагає пояснити добре відомий факт, що спостерігається мандрівниками: у багатих країнах товари звичайно дорожчі, чим у бідних. Якщо значення дефляторів ВВП різних країн відобразити в одній валюті, то можна розглядати їх як середньозважену величину із цін на обмінювані і необмінювані блага. Якщо ціни обмінюваних на світовому ринку благ приблизно вирівняні в одній валюті (передумова про вирівнювання цін обмінюваних на світовому ринку благ іноді називається законом однієї ціни), розбіжності в середніх рівнях цін відбивають відмінності в цінах на необмінювані блага (стрижка волосся, готельні номери, транспорт і хліб). Звідси можна зробити висновок про те, що необмінювані блага дешевші в бідних країнах з таких причин:

Перша причина – попит. У той час як рівень цін обмінюваних благ залежить від кон'юнктури на світовому ринку, ціни необмінюваних благ диктуються економічним становищем усередині країни. Якщо внутрішнє багатство мале, то рівень витрат низький. Низький попит на необмінювані блага в бідних країнах приводить до того, що ціни в цих країнах будуть нижче щодо цін у багатих державах.

Друга причина – пропозиція. Бідні країни відрізняються меншими запасами фізичного і/або людського капіталу, що є причиною низької продуктивності в секторі обмінюваних благ. Коли продуктивність низька, для забезпечення конкурентоспроможності даного сектора на світових ринках ставки заробітної плати повинні бути також низькими. Ці ставки будуть маленькими й у секторі необмінюваних благ тому, що мобільність робочих, звичаї (бажання справедливості) і діяльність профспілок запобігають розходженню між ставками зарплати в різних секторах. При низькій зарплаті ціни на необмінювані блага будуть нижче в бідних країнах, якщо в цьому секторі продуктивність не менша, ніж у багатих країнах. У реальності рівні продуктивності в секторі трудомістких необмінюваних благ значно менше відрізняються між країнами у порівнянні з рівнями продуктивності в секторі капіталомістких благ (стрижка волосся здійснюється ножицями в усьому світі). Узагальнюючи, можна сказати, що ціни необмінюваних благ, що випускаються в бідних країнах, мало відрізняються від аналогічних цін у багатих країнах, тоді як ціни необмінюваних благ нижчі. У результаті загальний рівень цін у бідних країнах більш низький. Дана закономірність відома під назвою ефекта Баласса-Самуельсона.

При фіксованому курсі підвищення (зниження) ціни іноземної валюти, що є наслідком державних рішень, називається девальвацією (ревальвацією). Ревальвація валюти – заходи валютної політики, які спрямовані на підвищення курсу національної валюти. Рівень ревальвації є відношенням зміни валютного курсу (е-е) до його базового значення(е):

.

При гнучкому валютному курсі відбувається знецінювання валюти. Валютний курс відбивається на добробуті споживачів і фірм, тому уряд вживає заходи щодо коливань валютного курсу. Валютна інтервенція –купівля/продаж валюти для фіксації її курсу. Валютна інтервенція передбачає операції з іноземною валютою, впливає на резерви країни, отже, на обсяг грошової маси. Щоб виключити цей вплив одночасно з інтервенцією проводиться стерилізація – продаж/купівля валюти на відкритому ринку. Змінний валютний курс також не впливає на валютні резерви.

ВИСНОВОК

На кінець хочу зазначити, що прочитавши роботу, ми ознайомились з тим, що таке платіжний баланс та валютні курси. Та як вони зв’язані між собою. Платіжний баланс – це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту. Зміни валютного курсу впливають на процесів, так і на зміни зовнішньоекономічних позицій країни.

 

Йдеться про вплив валютного курсу на прибуток підприємств, конкурентоспроможність фірм, на співвідношення експортних та імпортних цін, а отже, на зовнішню торгівлю, рух довгострокових та короткострокових капіталів, платіжний баланс країни. Зміна валютного курсу зумовлює істотні соціально-економічні наслідки, призводить до втрат одних та виграшу інших країн. Різкі зміни валютного курсу дестабілізують міжнародні економічні відносини.

 

З огляду на вплив валютного курсу на стан зовнішньоекономічних відносин країни, вибирають різні варіанти підтримання кількісних значень валютного курсу, сприяючи підвищенню чи зниженню валютного курсу своєї національної валюти відносно іноземних.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Баб’як М.Н., Пешенкова Л.А., Рибчук А.В. Економічна теорія: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 208с.

2. Бутук А.И. Экономическая теория: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп.-К.:Викар, 2003.- 668с.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С. Економічна теорія: Підручник.-К.: Вища школа, 2007. - 540с.

4. Економічна енциклопедія.(У трьох томах. Т.1, Т. 2, Т.3.) /Редколегія: С.В.Мочерний (відп. ред.) та інші. – К.: Видавничий центр „Академія”, - 2000, 2001, 2002.- 864с., 848с., 952с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред.. В.Д.Базилевича. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2007. – 719 с.