Лінійна томографія та зонографія.

Лінійна томографія легень (от tomos - відрізок) - метод пошарового дослідження - використовується в традиційній рентгенології у 10-15% пацієнтів для уточнення даних оглядової рентгенографії о макроструктурі зони патологічних змін легеневої тканини, коренів легень, середостіння. Показання для томографії легень достатньо широкі, особливо в закладах, де немає КТ, вони визначаються рентгенологом, як правило, після виконання оглядових рентгенограм, на основі яких встановлюють глибину визначаємого шару (обов’язково маркірується на томограмі), його товщину та оптимальну проекцію зйомки. Лінійну томографію частіше використовують для виявлення каверн, абсцесів на фоні масивних інфільтративних чи плевральних нашарувань, вивчення стану крупних бронхів, виявлення ділянок розпаду та відкладень вапна в легеневих інфільтратах та пухлинних утвореннях, аналіз структури кореня легені, а особливо виявлення стану лімфатичних вузлів кореня та середостіння.

Томографи мають вигляд спеціального пристрою або штативу до універсального поворотного штативу. Товщина досліджуємого шару залежить від амплітуди руху цієї системи: чим вона буде більше, тим тонше буде томографічний шар. Звичайний кут встановлює 20-70°. Якщо використовують дуже малий кут переміщення 3-7°, отримують зображення товстого шару, цілої зони. Цей варіант томографії має назву зонографія. За допомогою зонографії простіше отримати зображення бронхів, визначити структуру, контури вогнищевих, порожнистих і кулястих патологічних утворів. Променеве навантаження в середньому таке ж саме, як і при звичайній рентгенограмі легень. Але, якщо робиться декілька томограм з різних шарів (особливо при дослідженні дітей), потрібно використовувати симультанну (одномоментну) багатошарову томографію за допомогою симультанних касет. Це касети, в яких одноразово на різній глибині розташовують декілька плівок. При проведенні томографії плівки знаходяться на різній відстані від об’єкту, тому на них відображаються різні його шари. Це скорочує час дослідження та зменшує променеве навантаження.

Комп’ютерна томографія.

Комп’ютерна томографія – це пошарове дослідження, засноване на комп’ютерній реконструкції зображення, яке отримується завдяки кругового сканування об’єкту вузьким пучком рентгенівського випромінювання. Завдяки більшій розрішуючій здатності, РКТ значно потіснила лінійну томографію. Тонкі зрізи органів грудної порожнини, комп’ютерна обробка інформації, виконання дослідження в зжаті строки (10-20 секунд), що виключає артефакти, які пов’язані з диханням, передаточною пульсацією, можливість контрастного посилення дозволяє значно покращити якість РКТ-зображення. РКТ дозволяє вивчити тонкі деталі морфології легеневої тканини (оцінити стан часточок та пері часточкової тканини, виявити бронхоектази, ділянки бронхіолярної емфіземи, невеликих вогнищ запалення та пухлин). РКТ необхідна для встановлення відношення виявленого в легені утворення до пристіночної плеври, перикарду, ребрам, крупним кровоносним судинам. Частіше при КРТ органів дихання роблять декілька зрізів (5-10) на відстані 5-10 мм один від другого. Спеціальної підготовки пацієнтів для проведення цього дослідження не потрібно.

Відносний недолік РКТ - висока вартість дослідження в порівнянні зі звичайними рентгенівськими методами. Пошкоджуючий ефект променевого навантаження при РКТ органів грудної порожнини значно нижче, ніж при звичайній лінійній томографії.

Абсолютними показаннями для РКТ органів грудної порожнини є:

• спонтанні пневмоторакси неясної етіології;

• пухлини плеври, плевральні нашарування;

• уточнення природи і розповсюдженості вогнищевої патології легень;

• вивчення стану лімфатичних вузлів в середостінні, коренях легень;

• об’ємні утворення в середостінні;

• відсутність патологічних змін легень, середостіння при звичайній рентгенографії, при наявності клініко-лабораторних даних за таку;

• вивчення тонкої макроструктури легень при хронічних процесах.

Б. Контрастні:

Бронхографія.

Це найефективніший метод дослідження морфологічних і функціональних властивостей бронхіального дерева. Показаннями є хронічні пневмонії, бронхоектази, бронхоплевральні свищі, підозра на інородне тіло, рак легень та інше. Бронхографія буває направленою та ненаправленою (оглядова). Оглядова бронхографія нижніх долей проводиться в вертикальному положенні пацієнта. Контрастна речовина прицільно вводиться в дольовий чи сегментарний бронх зони інтересу. Для знеболювання верхніх дихальних шляхів за допомогою піпетки а біфуркацію трахеї катетером, використовують 1% розчин дикаїну. Під наркозом бронхографію частіше виконують дітям. Низька в’язкість водорозчинних речовин забезпечує їх проникнення майже до бронхіол. Контрастні речовини всмоктуються через слизову бронха, та впродовж 5-10 с видаляються з його просвіту. Цього часу достатньо для виконання рентгенівського знімку та візуалізації макроструктури бронхів вивчаємої області.

При аналізі бронхограм оцінюють положення, форму, калібр та контури кожного бронху. Нормальний бронх має конусоподібну форму, відходить від більш крупного стволу під гострим кутом і під такими ж кутами віддає наступні гілки. В початкових частинах бронхів ІІ та ІІІ порядків можуть відмічатися неглибокі циркулярні перетяжки, які відповідають місцям розташування фізіологічних сфінктерів. Контури тіні бронхів рівні або трохи хвилясті.

Ангіопульмонографія.

Це рентгенологічне дослідження патології судин малого кола кровообігу (аномалії розвитку артерій і вен, тромбоемболії відгалужень легеневої артерії та ін.) після введення в них рентгеноконтрастної речовини. Розрізняють ангіопульмонографію загальну (коли заповнюються судини всієї легені) та вибіркову-селективну (коли заповнюються судини окремих долей та сегментів). При загальній контрастна речовина вводиться в кубітальну вену або через катетер у легеневий стовбур, що дозволяє виявити загальний стан кровоносної системи легень, порівняти судинну систему правої та лівої легені, визначити час кровообігу в малому колі кровообігу. Частіше використовують як контрастну речовину 70% кардіотраст або 70% діодон. Недоліком цієї методики є те, що добре візуалізуються лише відносно великі легеневі судини, а менші слабо, тому що контрастна речовина потрапляє в них лише після розбавлення кров’ю.

При вибірковій ангіопульмонографії через периферійні вени вводять тонкий серцевий зонд в камери правого серця до досліджуємих долевих та сегментарних артерій. Для цього використовують контрастну речовину меншої концентрації (50% кардіотраст), тому що 70% кардіотраст без розбавлення кров’ю може ушкодити епітелій малих судин.

Плевмоперитонеографія.

Виконується для з’ясування топографічного розташування патологічної тіні, яка випинається в грудну порожнину, але може відноситься до діафрагми чи органів черевної порожнини. Для цього в черевну порожнину через прокол стінки живота вводять 1000-2000см³ газу.

Фістулографія.

Застосовується при плевроторакальних та бронхоплевроторакальних свищах. Контрастну речовину (йодліпол, сергозин в розчині), підігріту до температури тіла, вводять за допомогою шприца під контролем рентгенівського екрану. Рентгенограми виконуються у двох взаємно перпендикулярних напрямах. За допомогою цієї методики встановлюється взаємозв’язок з джерелом гнійного процесу, діагностуються розповсюдженість, напрямок, ширина додаткових розгалужень, кишень та інше.

Штучний пневмоторакс.

Виконується для виявлення анатомічної приналежності утворень, які розташовані в пограничних зонах грудної порожнини (особливо в латеральних, задніх і верхньомедіальних відділах грудної клітки).

В. Рентгенофункціональні.