Навчання звуків іноземної мови

 

Поділ звуків англ.мови. За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.

1. Звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, g, m, s, z].

 

Методика роботи з цими звуками. Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки тут має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.

2. Звуки, що відрізняються суттєвими ознаками. Звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е, і, і:, t, d, v, w, l]).

 

Методика роботи. Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту. Звуки цієї групи вимагають від учителя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови.

 

3. Звуки, що немає аналогів у рідній мові. Звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів. [ 0, n, w, r, h]

 

Методика роботи. Звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, тут має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази.

 

Таким чином належність звука іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих груп зумовлює методику його засвоєння —

 

1) способи ознайомлення учнів зі звуком,

2) вибір вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре)продукції;

3) кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре)продукції.

 

І. Ознайомлення учнів з новими звуками іноземної мови

 

На думку багатьох сучасних методистів, ознайомлення з новим фонетичним явищем, насамперед із звуками, має відбуватися у звуковому тексті шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей.

Текст є природним середовищем для будь-якого мовного явища, у тому числі й фонетичного.

 

Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються.

 

Правила артикуляції носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука.

 

Всі пояснення, які даються учням, повинні бути

1) чіткими,

2) короткими,

3) практично цінними,

4) враховувати типові помилки учнів.

 

Після аналітичної частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в ціле:

1) склади,

2) слова,

3) словосполучення,

4) фрази, які імітуються учнями. Отже, за поясненнями має безпосередньо йти вправляння.

ІІ.Автоматизація дій учнів з новими звуками

 

Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або еталони вимови, які сприймають учні.

Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватись учителем або диктором/дикторами. Для навчання вимови слід використовувати фонограми (або відеофонограми), особливо автентичні, тобто підготовлені і начитані спеціалістами-носіями мови. Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати.

 

Для навчання вимови іншомовних звуків використовуються

а) вправи на рецепцію

б) вправи на репродукцію /продукцію.

Вони тісно пов'язані між собою і націлені на формування як слухових (фонематичний слух), так і вимовних (або артикуляційних) навичок.

 

 

Вправи на рецепцію звуків

 

Ці вправи націлені на розвиток фонематичного слуху учнів.

Фонематичний слух — це здатність розрізняти звуковий склад мовлення і синтезувати значення при сприйманні мовлення.

 

В прави на розвиток фонематичного слуху — це

Некомунікативні вправи на

1) впізнавання,

2) диференціацію,

3) ідентифікацію.

 

Вправи на впізнавання нового звука/звукосполучення серед інших, наголошеного слова, складу тощо. Вчитель пропонує учням послухати звуки, слова (фрази, римівки віршики), в яких є новий звук.

 

Інструкція може бути сформульована так:

- підніміть руку/сигнальну картку або плесніть у долоні, коли почуєте звук [w, p], довгу/коротку голосну, слово, на яке падає наголос, тощо;

- порахуйте, скільки разів у реченні /римівці/вірші зустрічається звук [t], довга/коротка голосна, слово під наголосом тощо;

- послухайте ряд англійських (французьких, німецьких, іспанських) та українських звуків. Підніміть руку (картку), коли почуєте англійський звук s.

Вправи на диференціацію звуків, які учні можуть сплутати, не розрізнити, виконуються на рівні окремих слів або коротких речень.

 

Інструкція: послухайте пари слів і визначте, чи однакові в них

а) перші приголосні звуки: that-sad, this-this,

б) останні приголосні звуки; bad –bet, live-leaf,

в) голосні всередині слова тощо: this-these, pot-port.

Прийом: Вчитель вимовляє пари слів або включає фонограму.

Спосіб виконання. Учні слухають і в зошитах (або спеціальних картках) ставлять знак "+", якщо вони чують однакові звуки, або знак "-", якщо звуки їм здаються різними, навпроти відповідного номера пари слів.

 

Вправа. Інструкція: Послухайте пари слів і скажіть, чи однакові в них звуки (перші приголосні, голосні всередині слова). Поставте знак "+", якщо вони однакові, знак "-", якщо різні.

1)thick--this;

2) that — those;

3) thought — thin. Etc.

Форма контролю. Після виконання вправи результат перевіряється за ключем.

(Ключ: l-, 2+, 3 -)

Інструкція: Послухайте групи з трьох слів і визначте, які з них однакові. Позначте своє рішення цифрами.

1 2 З

bird bed bird (Ключ: 1,3)

thin thing thing (Ключ: 2,3)

 

Вправи на ідентифікацію звука, мета яких розпізнати звук як відомий з певними характеристиками. Учні мають послухати та ідентифікувати звуки.

Інструкція. Послухайте слова із звуками [w, v]. Піднімайте картку з транскрипційним значком, коли чуєте звук [w]. (we, veal, what, window, vine, live, when)

Питома вага вправ на рецепцію менше, ніж вправ на репродукцію. Вчитель швидко переходить від рецептивних до рецептивно-репродуктивних.