Тема: стиль професійно-педагогічного спілкування. Комунікабельність педагога і шляхи її самовиховання.

Мета: сформувати у студентів уявлення про основні стилі педагогічного, про комунікативні вміння і комунікативні здібності педагога.

План:

1. Стилі педагогічного спілкування.

2. Основні типи педагогічного спілкування.

3. Психологічні функції мовлення викладача.

4. Правила педагогічного спілкування.

Рекомендована література:

1. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – К., 1990.

2. Обозов Н.Н. Психологическая культура взаимных отношений. – М., 1986.

3. Петровская Л.А. Компетентность в общении. – М., 1989.

4. Рогов Е.И. Психология общения. – М., 2001.

5. Рувинский Л.И. Учителю о педагогической технике. – М., 1988.

1. Стилі педагогічного спілкування. Стилі педагогічного спілкування - це індивідуальні способи самореалізації вчителя, який є ініціатором взаємодії в системі «учитель – учень».

Залежно від ставлення педагог обирає найзручніші для нього способи організації діяльності студентів: або він захоплює влас­ним прикладом, або вміло радиться з приводу справи, або ж на­казує зробити. Стиль керівництва, як і ставлення, є складником загального стилю спілкування викладача.

За В.А. Кан-Каліком, виділяють головні стилі педагогічного спілкування.

1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою ді­яльністю. Засадовим для нього є активно-позитивне ставлення до студентів, закоханість у справу, що передається студентам, співроздуми та співпереживання щодо цікавих і корисних захо­дів. За такими викладачами студенти ходять слідом, бо вони сповнюють їхнє життя радістю, гордістю за успіхи у колектив­них справах.

2. Стиль педагогічного спілкування, що ґрунтується на друж­ньому ставленні. Демонстрація дружнього ставлення — запорука успішної взаємодії. Цей стиль базується на особистісному пози­тивному сприйнятті студентами викладача, який виявляє при­язнь, повагу до них. Цс позитивний стиль спілкування, проте в перспективі його розвитку слід мати творчий союз на підставі за­хоплення справою. Окремі педагоги неправильно інтерпретують стиль дружби і перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно впливає на весь навчально-виховний процес.

3. Інколи молоді викладачі, не вміючи встановити дружніх сто­сунків на ґрунті самовіддачі, вдаються до обмеження спілкування формальними взаєминами і обирають стиль спілкування-дистанція. У цих педагогів в цілому може бути позитивне ставлення, але орга­нізація діяльності ближча до авторитарного стилю, що знижує зага­льний творчий рівень спільної з студентами роботи.

4. Спілкування-залякуванпя. Вда­ються до нього також ті молоді педагоги, котрі не в змозі органі­зувати спільну діяльність, адже для цього потрібні професійні навички. Ось форма ситуативного вияву спілкування-заляку- вання: «Не чекайте на екзамені п'ятірок. Знайте, що двійок ва­шому курсу, хоч кілька, а буде», «Слухайте уважно, а то зараз викличу...». Така форма спілкування свідчить про те, як діяти не слід. Загалом, жорстка регламентація руйнує творчу атмосферу.

2. Основні типи педагогічного спілкування. Типи спілкування:

Відчужений - закритий, слабко проявляє власну індиві­дуальність, функціонер. Знає, що тут він працювати вже не буде або переконався, що педагогічна діяльність не його життєве покликання. Як наслідок, зміст стосунків з колегами та учня­ми його не турбує, а отже, є поверховим. Водночас підтримує виважені стосунки з адміністрацією, тому ретельно виконує власні функціональні обов'язки, але не виходить за їх межі, тобто не виявляє ініціа­тиви («Людина у футлярі»).

Самозречений - повністю віддає свою духовну енергію особистим проблемам учнів. Часто емоційний, імпульсивний, підлягає перепадам у настрої, метушливий, легко ображається, гостинний. Слабка рефлексія виявляється в ситуативності вчин­ків, умінні жити вчорашнім днем, не прогнозуючи можливого перебігу навчально-виховної ситуації. Діти молодшого шкіль­ного віку його люблять, а старшокласники ставляться поблаж­ливо, називаючи «мамою», «курочкою» тощо.

Маніпулятивний - вважається професіоналом. Певною мірою це ідеал професійної педагогічної майстерності. Він чітко знає, чого хоче домогтися, враховує вікові та інші особливості дітей, має власний стиль у роботі. Учні з його уроків виходять стомленими, ставляться до нього шанобливо, але насторожено. Дитячі прізвиська є популяризацією професійного стилю спіл­кування (Гуру, Демократ), що засвідчують високий статус як педагога.

Конфліктний - типовими для нього є висловлювання про недостатні права та реальні механізми впливу на учня. Як на­слідок, домінують теми про необхідність введення санкцій, но­вих способів покарання в навчанні і вихованні («працювати з кожним роком все важче...»). Здебільшого не прагне до взаємо­розуміння з учнями. Поверховий у викладанні, схильний до формалізму в роботі, намагається працювати наближено до нор­ми, але прямими способами, у чому схожий на «відчуженого». Прагне до визнання з боку колег і адміністрації, але часто є «чужим» у педагогічному колективі, тому самостверджується на учнях, що призводить до посилення з ними конфліктів. Ди­тячі прізвиська відзначаються жорсткістю, навіть - жорстокіс­тю: Швабра, Пацюк, Шланг, Пробірка, Лисий глобус тощо.

Ліберальний - позиція невтручання в процес взаємин і поверхові стосунки з оточенням. Невпевнений у своїх силах. Може не сприймати існуючі в школі порядки, але водночас не має власної програми їх перебудови, зміни, тому своє завдання вбачає у згладженні негативного, на його думку, впливу адміні­страції. Насторожений, незалежний. Справді талановитий, про що відомо небагатьом особам. Не схильний популяризувати свої досягнення. Не остерігається встановлювати неформальні сто­сунки з учнями. Його прізвиська є похідними від імені або по батькові, нерідко зі зменшувальними, ласкавими суфіксами.

Авторитарно-монологічний - типовими є наявність влас­них, часто безкомпромісних, поглядів на різні явища і події. Дотримується жорстких життєвих правил. З ним проблематич­но рівноправно спілкуватися. Часто прагне демонструвати свою перевагу з позиції старшого і більш досвідченого. Його складно переконати, оскільки він самостійно бажає про все дізнаватися. Знає, як досягати поставленої мети. Вольовий, завжди виконає сплановану програму дій. Послідовний, педантичний. Голос на уроці підвищує з конкретними виховними цілями. Причини конфліктів з оточенням, як правило, полягають у власному від­чаї від почуття безвиході.

Паралельний - професіонал. Досконало знає предмет, любить свою роботу. З особистих недоліків здатний зробити пе­реваги, наприклад, коли дефекти мови стають ознакою інтелі­гентності, а неуважність - милим чудернацтвом. Зорієнтований більше на процес роботи, а не на її результати.

Діалогічний (особистісно-зорієнтований) - схожий на «па­ралельний» тип, але має акцентовану спрямованість на рівно­правну взаємодію з учнями, діалогічне спілкування. Самокри­тичний, тривожний.

3. Психологічні функції мовлення викладача. Психологічна функція мовлення викладача — це створення умов для забезпечення психологічної сво­боди, вияву індивідуальної своєрідності, зняття соціальних зати­сків, які заважають цьому. Йдеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психо­логічно захистити студента: підкреслити повагу до нього як осо­бистості, піднести його авторитет, зняти страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення викладача в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допо­могою якого знімається невпевненість студента в собі, ініцію­ються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей викладачем тут здійснюється не з позиції «ви повинні», «зобов'язані», а з позиції «ви маєте право».

1. Забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами. Ві­домо, що є пряма залежність між комунікативними особливостя­ми мовлення викладача і характером пізнавальної діяльності сту­дентів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення викладача може допомогти зробити цю діяльність активною, цікавою для студента, а може ускладнити сприймання, поставити студента в позицію пасивного спостерігача на занятті.

2. Комунікативні здібності й уміння — це вміння спілкуватися, обмінюватися інформацією і на цій підставі встановлення педа­гогічно доцільних відносин з учасниками педагогічного процесу. Основні засоби спілкування — слово, мова, міміка і жести. Іноді залучаються різні наочні прилади, технічні засоби. Основні ком­поненти комунікативного процесу:

- сприйняття і розуміння іншої людини, але разом з тим і уміння «подавати себе», самовиражатися;

- вміння наближувати точки зору— свою і співрозмовника, настрій;

- вміння керувати спілкуванням, вносити в нього потрібні ко­рективи.

Ці вміння виступають як узагальнена властивість особистос­ті — товариськість. Індивідуально-психологічні особливості тих, кого навчають, і педагогічних ситуацій вимушують викладача вищої школи бу­ти витриманим, тактовним, вміти володіти собою. Сукупність усіх цих якостей визначається як емоційна стійкість. Її відсут­ність — одне з істотних протипоказань педагогічної професії.

На ефективність пізнавальної діяльності студентів впливає та­кож їх самопочуття на занятті, психолого-емоційний стан. Сту­денти, які відчувають себе впевнено, спокійно, розкуто, активніші в пізнанні, мають більше можливостей для творчої діяльності. То­му зрозуміла думка сучасних вчених про те, як важливо створити на занятті кожному умови для успіху. У розв'язанні цих завдань величезне значення має мовлення викладача, стиль його комуніка­тивної поведінки. Якщо вона будується на засадах коректності, поваги до студента, розуміння його індивідуальності, то краще за­безпечується його розвиток, тому що він відчуває себе особистіс­тю, в його діяльності зацікавлені викладачі, інші студенти. Протилежний ефект виникає тоді, коли мовлення викладача перенасичене наказами, заборонами, що супроводжується інто­націями незадоволення, роздратованості «вчительські» вирази зі словами «помовчіть», «перестаньте», «сидіть тихо», «припиніть», «закрийте роти». Не надає натхнення студентам і звичка деяких викладачів перебивати відповіді оціночними репліками негатив­ного характеру «Ви, як завжди, нічого не робите», «І куди тільки дивляться ваші батьки?», «Вам цього не зрозуміти» тощо). На перший погляд ці безвинні викладацькі вислови дисциплінарного характеру мають на меті застерегти студентів від непродуманих дій. Однак таке сприйняття мовлення вчителя помилкове. Воно призводить не тільки до руйнування відносин між викладачем та студентом, а й до зниження пізнавальної активності студентів, а інколи й інтересу до навчання взагалі. Нерідко студенти, знаючи особливості такої мовленнєвої поведінки викладача, вже ніяк не реагують на зауваження навіть тоді, коли вони доцільні.