Онтологія науки. Класична та некласична наукові картини світу. Класична наукова картина світу

Анотації лекцій

Постнекласична наукова картина світу

Остання третина ХХ-поч.ХХІ століття:радикальні зміни основ науки. Інтенсивне застосування наукових знань в усіх сферах життя.

Революція в засобах збереження та отримання знання (комп’ютерізація науки, складне обладнання), зміна характеру наукової діяльності.

Дисциплінарні та міждисциплінарні дослідження. Комплексні дослідницькі програми. Поєднання в системі діяльності теоретичних та експериментальних досліджень, прикладних і функціональних знань. Посилення процесів взаємодії уявлень і принципів картин реальності, що формуються в різних науках. Картини реальності окремих наук як взаємозалежні фрагменти цілісної загальнонаукової картини світу.

Ідеї синергетики – їх роль в кардинальній зміні знань про природу, та способу наукового мислення (їх начало – в прикладних дослідженнях, що виявляємо ефекти фазових переходів і утворення дисипативних структур (структури в рідинах, хімічні хвилі, лазерні пучки, нестійкість плазми, явище вихлопу та флоттеру тощо).

Об’єкти сучасних міждисциплінарних досліджень – унікальні системи, що характеризуються відкритістю та саморозвитком.

Ідеї еволюції та історизму як основа синтезу картин реальності: Глобальний еволюціонізм. Побудова сценаріїв можливих ліній розвитку системи в точках біфуркацій.

Важливий об’єкт сучасної науки - природні комплекси, в які в якості компонента якихвключена людина (медико-біологічні об’єкти, об’єкти екології, біотехнології, системи «людина-машина», що включають проблеми інформатики, «штучного інтелекту»).

Трансформація ідеалу «ціннісно-нейтрального дослідження». Включення аксіологічних факторів в склад пояснюючих положень.

Необхідність соціально-гуманітарної та екологічної експертизи масштабних науково-технічних програм.

І.Пригожин «Філософія нестабільності». Порядок, сталість, що досягається за рахунок змін, спонтанності та свободи. Постнекласична наукова картина світу – світ як сукупність нелінійних процесів. Радикальні зміни у науковому баченні природи: множиність, темпоральність, складність. Бачення світу з позиції розвитку. Нова наукова картина світу: включення людини в нерозривності її природної та соціальної сутності. Усвідомлення єдності людини і природи, людини і суспільства, необхідність нового розуміння відповідальності людини за свої дії.

Особливості нелінійного мислення:

- принципи порушеної симетрії, що означає появу відмінностей, перехід від хаосу до порядку, народження нових структур;

- принцип «випадковість як доповнення необхідності»;

- принципи когерентності флуктуацій.

Основа методології науки – фундаментальні філософські ідеї розвитку і цілісності (зв'язок із парадигмами класичної філософії).

 

Специфіка сучасного природничо-наукового та

Специфіка теоретичного рівня наукового пізнання.

Конвенціоналізм. Історизм

Методологія конвенціоналізму. Неспівмірність засобів здобування емпіричного та теоретичного знання. «Система наукових знань» як «класифікуюча система». Припущення можливості побудови будь-якої системи класифікації, яка поєднує факти в логічно самонесуперечливе ціле. Піднесення дедуктивізму до рівня методологічної настанови. «Рекурентні міркування» А. Пуанкаре та «теза Дюгема - Куайна». Перевірка та спростування в науці системи взаємопов’язаних положень теорії, а не окремих її речень чи гіпотез. Наукові відкриття інтелектуальної інтуїції.

Методологія історизму. Історизм як форма створення структурносамовизначеної розвинутої науки. Т. Кун «Структура наукових революцій». Пізнання як внесок не в наукову істину, а в розвиток здатності розв’язувати проблеми за допомогою свідомості. Коректування теорії різними способами. «Навантаження» фактів змістом, який несе теоретична система в цілому. «Нове знання» як таке, що завжди в чомусь суперечить вже відомому. Неможливість фактів визначати теорію, визначення теорією фактів, що будуть нею осмислені. Спростування теорії теорією. Невизнання джастифікаціонізму. Неспростування теорії будь-яким фактом. Аналіз історичного поступу певної науки: можливість структурувати науку на різні програми, що мають чітко окреслене «жорстке ядро». Програми обґрунтування математики, біології, фізики.

 

Анотації лекцій

Онтологія науки. Класична та некласична наукові картини світу. Класична наукова картина світу

Наукова картина світу як синтетичне, систематизоване і цілісне уявлення про природу на даному етапі розвитку наукового пізнання.

Класична наукова картина світу.Фундаментальна перебудова основ наукового знання, нове розуміння природи, запровадження нових принципів та методів її пізнання.

Заперечення античних та середньовічних поглядів на суще: дихотомію природного та штучного (артефактів), небесного та земного, вічного та тлінного, математичного знання, що спрямоване на ідеальні об’єкти дослідження та фізичного, об’єктом дослідження якого є реальний природний світ. Критика методологічних принципів онтології Аристотеля.

Акцентація питання причинної зумовленості процесів. Заперечення теологічних і формальних причин, визнання механічних. Математизація фізики: неприйняття цільової причини.

Пантеїзм. Людина як земний Бог. Ідея нескінченності Всесвіту. Р.Декарт: природа як простір, протяжність (математичне, тобто геометричне розуміння фізичних об’єктів). Г.Галілей: математичне обґрунтування фізики. Геометризація доказу. Експеримент – математична (ідеалізована) модель фізичного руху.

Ф. Бекон: фізика – наука, що досліджує діючу причину і матерію, метафізика – наука про форму та кінцеву причину.

Цільова причина в метафізиці ХVІІ ст. (дослідження природи духу та душі).

Ф.Бекон: ідея дослідної науки, спрямованість на об’єктивне експериментальне дослідження природи, що заперечує схоластичний аристотелізм, магію, алхімію.

Механістична картина світу, математичне природознавство, зв'язок науки і техніки. С.Кримський: коперніканський переворот ХVІ ст., що зламав апологетику антропоцентризму та всемогутності «здорового глузду». Поєднання еврістичності теорій з доказовістю емпіричних досліджень.

Основні методологічні настанови класичної фізики. Визнання об’єктивного існування фізичного світу. Лапласівський детермінізм: причинно-наслідкові зв’язки елементів фізичного світу. Можливість однозначного передбачення положення певного елементу через будь-який проміжок часу. Знання стану Всесвіту в одну з довільно обраних миттєвостей, можливість вираховувати його минуле і майбутнє. Принцип пізнаваємості матеріального світу, можливість об’єктивного опису і пояснення фізичних явищ.

Експеримент як основа фізичного пізнання та критерій істини.

Незалежність фізичного об’єкту від умов пізнання.

Можливість необмежного розкладу фізичних об’єктів на множинність незалежних речей та елементів.

Можливість отримання абсолютно об’єктивного знання, незалежного від суб’єкта пізнання та умов пізнання. Критерії об’єктивності:

- відсутність посилання на суб’єкт пізнання в змісті фізичного знання;

- однозначне застосування понять для опису фізичних явищ;

- наочне моделювання.

Знання про фізичні явища і закони через кількісні величини. Опис динамічних закономірностей через систему диференційних рівнянь. Розуміння фізичних систем як замкнених, зворотних та лінійних.

Якісна незмінність фізичного світу, рух елементів – механічне переміщення. Опис світу у формі понять, теорія, картини світу.

Доба Просвітництва:мова механіки – мова всього наукового знання, включаючи соціальне та антропологічне.

«Філософія обставин»: детермінація людини зовнішніми обставинами («діючими причинами»).

Вплив протестантизму: звернення до натурфілософських ідей стоїцизму, до пантеїзму, критика принципу ієрархізації світу.

Безпосередність звертань Бога до людини. Примат Божественної волі, а не розуму. Лютер, Кальвін: вплив номіналізму.

Некласична наукова картина світу. Повернення до тези про існування об’єктивного фізичного світу до і незалежно від людини та її свідомості. Фізика ХІХ століття: наявність трьох структурних рівнів світу фізичних об’єктів: мікро-, макро –та мегарівні. Основні риси мікросвіту, мікропроцесів: цінність, необережність, неподільність.

Зміна уявлень про характер взаємозв’язків об’єкту та суб’єкту, зміна експериментальних засобів дослідження.

Нове розуміння причинних зв’язків у мікросвіті, відмова від механістичного детермінізму. Причинність на макрорівні – дія через багатоманітність випадковостей (статистичні закономірності).

Принципова пізнаваємість мікроявищ. Експеримент як основа пізнання.

Нове в порівнянні з методологією класичної фізики: залежність опису поведінки фізичних об’єктів від умов пізнання. Релятивістська фізика: необхідність вказання системи відліку, з позицій якої здійснюється опис фізичних явищ, що досліджується.

Квантова фізика: врахування ролі взаємодії мікрооб’єкти та вимірювального приладу.

Головна особливість некласичної фізики: зміна пізнавального відношення суб’єкту та об’єкту (в квантовій фізиці фіксується принципом доповненості). Квантова фізика: принципові обмеження у визначенні всіх властивостей об’єкта одночасно (як допускала класична фізика), що визначені принципом невизначеності. Ігнорування атомної структури експериментальних приладів.

Багатоманітність способів пізнання багатоманітної природи.

Друга половина ХХ ст. – створення теорій, що розкривають з квантово-релятивістських позицій сутність і основи єдності чотирьох фундаментальних взаємодій:електромагнітного, «сильного», «слабкого» та гравітаційного.

Задача створення єдиної теорії елементарних часток (теорії структури матерії). Останні десятиліття. Перспективи створення єдиної теорії електромагнітного «слабкого» і «сильного» взаємодій.