Зовнішні чоловічі cтатеві органи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зовнішні чоловічі cтатеві органи



Статевий член (penis) — непарний орган циліндричної фор­ми.

У статевому члені розрізняють корінь, тіло й головку. Корінь статевого члена покритий зовні шкірою мошонки й фіксується до передньої поверхні лобкових кісток. Тіло статевого члена має пе­редню поверхню — спинку статевого члена й задню сечівникову поверхню.

Головка являє собою вільний кінець статевого члена, вона має конусоподібну форму, на її верхівці відкривається зовнішній отвір сечівника. Від тіла члена головка відділяється неглибокою ший­кою. Головка члена є продовженням і потовщенням печеристого тіла сечівника.

Основу будови статевого члена складають два парних печерис­тих, або кавернозних, тіла й одне губчасте. Два верхніх печеристих тіла з'єднані між собою, на їхній нижній поверхні формується бо­розна, в якій міститься губчасте тіло сечівника, всі три тіла стате­вого члена (печеристі та губчасте) оточені зовні глибокою й повер­хневою фасціями, зовні яких розміщена легко рухома тонка шкіра. Лише на головці статевого члена шкіра, міцно зрощена з білковою оболонкою, нерухома. В ділянці головки шкіра утворює вільну складку — крайню плоть. На нижній поверхні головки передня шкірочка з'єднується зі шкірою головки за допомогою вуздечки.

Печеристі тіла складаються з численних сполучнотканинних перегородок, у яких є гладенькі м'язові волокна. Ці волокна оточу­ють каверни, в їхніх стінках розгалужені кровоносні судини. Під час напруження (ерекції) каверни печеристих тіл наповнюються кров'ю, а відтік її по венах припиняється внаслідок їх звуження й стиснення м'язами. Печеристі тіла й сечівник випрямляються, що сприяє виділенню сім'яної рідини й сечі.

Мошонка (scrotum) — шкірний мішечкоподібний утвір, поді­лений сполучнотканинною перегородкою на дві камери — для пра­вого та лівого яєчка. Шкіра мошонки вкрита рідким волоссям, що переходить у густе на лобку. В шкірі є багато потових і сальних залоз, а під шкірою — шар, що складається з сітки гладеньких м'я­зових волокон. За допомогою численних перегородок вона зрос­тається зі шкірою. її скорочення зумовлює утворення складок на мошонці.

Жіночі статеві органи

До внутрішніх жіночих статевих органів, функція яких полягає Ш дозріванні жіночих статевих клітин, розвитку та виношуванні плоду, належать яєчники, матка, маткові труби (фаллопієві труби) та піхва.

Яєчник — парна жіноча статева залоза, в якій дозрі­вають яйцеклітини, а також виробляються жіночі статеві гормони. Яєчники містяться в малому тазі з обох боків дна матки, нижче маткових труб.

Яєчник має еліпсоподібну форму, синювато-білого кольору, з горбистою поверхнею, завдовжки 2,5—5 см, завширшки 1,5—3 см, маса його в дорослих жінок у середньому становить 5—8 г.

Яєчник має присередню й бічні поверхні, передній і задній краї. Переднім краєм яєчник з'єднується з широкою матковою зв'язкою, на цьому краї розміщені ворота яєчника, крізь які вхо­дять і виходять судини й нерви. Задній край яєчника вільно звисає у порожнині таза. Зовні яєчник покритий одношаровим кубічним епітелієм, під яким розміщена товста білкова оболонка.

На розрізі яєчника можна побачити неоднорідність його будо­ви. Поверхневий, або кірковий, шар — це залозиста речовина. Під кірковим шаром міститься мозкова речовина — строма яєчни­ка, яка складається з пухкої сполучної тканини. Кіркова речовина має сполучнотканинну основу й епітеліальні мішечки округлої форми — фолікули різного діаметра. Це зумовлене тим, що фоліку­ли перебувають на різних стадіях розвитку. Клітини стінок фоліку­лів виробляють жіночий статевий гормон — естроген (фолікулін). Визрівають фолікули поступово, з ледь помітних первинних яєчни­кових фолікулів. У первинних фолікулів на другому місяці внутріш-ньоутробного життя вже спостерігаються незрілі яйцеклітини — овоцити.

В яєчнику новонародженої дівчинки налічується від ЗО до 4О0 тис. так званих первинних яєчникових фолікулів. Протягом життя жінки дозріває 450—500 первинних фолікулів, а решта гине. Пер­винні фолікули перетворюються на зрілі пухирчасті яєчникові фолікули — фолікули Граафа. Виділення з них яйцеклітини (овуля­ція) починається з настанням статевої зрілості. Між фолікулярни­ми клітинами виникають порожнини, які заповнюються прозорою фолікулярною рідиною. Згодом порожнини об'єднуються в одну суцільну, а первинний фолікул перетворюється на вторинний пу­хирчастий фолікул діаметром 2 см, який виступає над поверхнею яєчника. Тиск рідини у фолікулі зростає, його оболонка розви­вається, і яйцеклітина разом із фолікулярною рідиною виливається в порожнину очеревини, звідки потрапляє в маткові труби, а через них — у порожнину матки. Цей процес повторюється приблизно кожні 28 днів і називається овуляцією. На місці фолікула, який лопнув, утворюється білувате тіло. Воно розсмоктується, якщо запліднення яйцеклітини не відбулося. У випадках, коли настала вагітність, формується жовте тіло, що продукує прогестерон, важливий у період внутрішньоутробного розвитку зародка. Жовте тіло функціонує протягом усієї вагітності. Після пологів воно розсмоктується, й на його місці залишається сполучнотканинний рубець.

Матка — непарний порожнистий м'язовий орган, розміщений у порожнині малого таза між сечовим міхуром і пря­мою кишкою. Маса матки — близько 50 г, її довжина — 5 см. Піс­ля виношування плода й пологів розміри і маса матки збільшують­ся вдвоє. Матка має грушоподібну форму, складається з верхньої розширеної частини — дна, середньої — тіла й нижньої звуженої частини — шийки. Тіло відносно шийки розміщене під кутом, від­критим допереду, та частина шийки матки, яка входить у піхву, на­зивається піхвовою, а та, що лежить над піхвою, — надпіхвовою частиною. Звужене місце переходу тіла матки в шийку має назву пере­шийка. У верхньобічних кутах дна матки розміщені маткові отвори, а в нижньому куті маткова порожнина переходить у канал шийки матки, довжина якого 2,5—3 см. Канал закінчується отвором мат­ки. У жінок, які не народжували, отвір матки округлої форми, а у тих, які народжували, — у вигляді поперечної щілини.

Стінка матки складається з трьох оболонок: зовнішньої — сероз­ної (периметрій), середньої — м'язової (міометрій) та внутрішньої — слизової оболонки (ендометрій).

Слизова оболонка, або ендометрій, побудована з одношарового призматичного війкового епітелію, причому рухи війок спрямовані в бік піхви. Слизова оболонка має трубчасті маткові залози, які ви­діляють рідкий секрет лужної реакції. Залози слизової оболонки шийки матки виділяють густий тягучий слиз, який утворює проб­ку, що перешкоджає проникненню мікроорганізмів у порожнину матки.

М'язова оболонка, або міометрій, складається з трьох шарів гладеньких м'язів, до складу яких входять сполучна тканина й ела­стичні волокна. Всі три шари переплітаються між собою й мають різні напрямки, тому поділ на шари слабо виражений.

Тонкий зовнішній шар з поздовжньо розміщеними волокнами зростається з підсерозним шаром. Середній шар — циркулярний — розвинутий найкраще. У ньому є багато судин, а тому його ще на­зивають судинним. Внутрішній шар найтонший, із поздовжнім розміщенням волокон.

Серозна оболонка, або периметрій, утворена очеревиною. Ця оболонка переходить із сечового міхура на 'міхурову поверхню матки, формуючи міхурово-маткову заглибину. Далі серозна обо­лонка покриває дно, кишкову поверхню тіла матки, шийку її та незначну частину задньої стінки піхви. Від цього місця очеревина переходить на пряму кишку. Отже, між маткою та прямою кишкою утворюється глибока прямокишково-маткова заглибина.

Матка фіксована двома парними зв'язками. Найбільша з них — широка маткова зв'язка — складається з переднього й заднього лист­ків очеревини, які йдуть до дна малого таза, в її стінках містяться сполучнотканинні тяжі з гладенькими м'язовими волокнами. Ши­року маткову зв'язку умовно поділяють на три частини: найвища частина, обмежена згори матковою трубою, а знизу яєчником та його власною зв'язкою — брижа труби; частина задньої пластинки зв'язки, яка переходить на брижовий край яєчника, — брижа яєч­ника; найбільша частина зв'язки — брижа матки.

Функція матки зв'язана з виношуванням плоду, строк його у людини — 9 місяців. За період вагітності матка збільшується в 600 разів, тобто до 2500 см3, а після пологів через 1,5—2 міс. вона на­буває майже попередніх розмірів.

Кругла маткова зв'язка має довжину 12—14 см, поперечник 3—5 мм і формою нагадує досить щільний шнур. Зв'язка починається від верхнього відділу краю матки, поблизу початку маткової труби, проходить між листками широкої маткової зв'язки до глибокого пахвинного кільця. Далі переходить крізь пахвинний канал, вихо­дить із нього крізь глибоке пахвинне кільце й губиться в підшкір­ній клітковині лобкового горба та великої соромітної губи. Кругла маткова зв'язка побудована зі сполучної тканини та гладеньких м'язових клітин, а товщу зв'язки пронизують кровоносні та лімфа­тичні судини й нерви.

Від задньої поверхні шийки матки до нижньої ділянки прямої кишки йдуть волокна парного прямокишково-маткового м 'яза.

Маткова, або фаллопієва, труба — пар­ний орган. Розміщені маткові труби майже горизонтально у верх­ньому краї широкої маткової зв'язки. Одним отвором труби відкриваються в порожнину матки, а другим — у порожнину оче­ревини. Довжина труби в середньому дорівнює 10—12 см, а ши­рина — 0,5 см. Маткова труба складається з кількох частин. Пере­шийок — найвужча частина труби, якою вона з'єднується з маткою; ампула — потовщена частина труби; лійка — розширена частина труби. Лійкою труба відкривається в порожнину очеревини. На краях лійки є торочки труби, які оточують яєчник. Одна з торочок (яєчникова) найдовша й прикріплюється до трубного кінця яєчни­ка.

Маткова труба з боків і зовні покрита серозною оболонкою, під якою міститься пухка сполучна тканина, тобто підсерозна оболон­ка. М'язова оболонка маткових труб тришарова, побудована з гладеньких м'язів. Слизова оболонка утворена одношаровим ци­ліндричним війчастим епітелієм, війки якого рухаються в напрямку матки. Рух торочок лійки просуває яйцеклітину з очеревини в мат­кову трубу, по якій вона завдяки рухам війок і скороченням м'язів труби потрапляє в матку. Запліднення яйцеклітини відбувається в трубі, після чого зародок рухається до матки, де й закріплюється в її слизовій оболонці — ендометрії.

Піхва (vagina) — м'язова трубка, сплющена в передньо-зад­ньому напрямі, 8—10 см завдовжки. Верхнім кінцем вона з'єд­нується з шийкою матки, а нижнім отвором — із зовнішніми ста­тевими органами. Верхній кінець піхви має заглибину — склепіння\ піхви. Вихідний отвір піхви у незайманих жінок прикритий склад­кою слизової оболонки — дівочою перетинкою.

Стінка піхви складається з двох оболонок:: м'язової та слизової. Слизова оболонка покрита багатошаровим плоским епітелієм, має багато поперечних складок — піхвових зморшок, а також переднє й заднє поздовжні підвищення, що називаються стовпами зморшок. Нижній кінець переднього стовпа зморшок називається сечівниковим кілем піхви, тому що в ньому відкривається нижній відділ сечівни­ка.

М'язова оболонка піхви складається з зовнішнього (колового) та внутрішнього (поздовжнього) шарів. Передня стінка піхви приля­гає до сечового міхура, задня — до прямої кишки.

До зовнішніх жіночих статевих органів належать великі й ма­лі соромітні губи, клітор, присінок піхви, промежина, молочні залози.

Великі соромітні губи — парні, масивні складки шкіри, розміщені паралельно, обмежують з боків соромітну щілину. Дов­жина їх 7—8 см, ширина 2—3 см, в них містяться потові й сальні залози. Спереду і ззаду соромітні губи з'єднуються між собою спайками.

Малі соромітні губи розміщені досередини від великих соромітних губ, паралельно їм, але тонші й коротші. Вони обмежу­ють присінок піхви.

Великі присінкові залози (бартолінієві) лежать в основі великих соромітних губ, а їхні вивідні протоки відкриваються на внутріш­ній поверхні малих соромітних губ. Вони невеликі за розміром (з горошину), виділяють слиз білого кольору, який змащує вхід до піхви.

Клітор — пальцеподібний випин, складається з невеличких печеристих тіл, головки та ніжки. Тіло клітора завдовжки 1,5—2,5 см. Ніжки печеристих тіл розходяться під кутом і прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток.

Присінок піхви — це простір між малими соромітними гу­бами, що являє собою невелику западину, обмежену спереду кліто­ром, ззаду — вуздечкою малих соромітних губ, а з боків — внутріш­німи поверхнями малих соромітних губ. Нижче клітора й вище присінка піхви на сосочку міститься отвір сечівника.

Промежина — це ділянка між відхідником та зовнішніми статевими органами. Утворює дно таза, вона обмежена спереду лобковою дугою, ззаду — верхівкою куприка, з боків — сідничними горбами. Промежина складається з м'язів, фасцій, жиру та шкіри.

Молочна залоза — парний орган жінки, належить до статевої системи. Залоза складається з 15—20 часточок; — видозмінених жирових й потових залоз шкіри. Кожна часточка має власну вивід­ну протоку, яка на кінці розширюється (молочна пазуха). Всі протоки відкриваються на соску грудей, який міститься в центрі грудного темно пігментованого кружечка.

Зміни залози під час вагітності починаються вже на другому місяці, а в 4—5 міс. вони значно виражені. Залози збільшуються в розмірі за рахунок розростання залозистої тканини. Значно розши­рюються кровоносні й лімфатичні судини залоз. Після припинення годування дитини спостерігається зворотний розвиток молочної залози, але повне відновлення до попередніх розмірів не відбувається.

 

Тема 32. Будова шкіри

План

1. Загальний план будови шкіряних покровів

2. Залози шкіри

3. Похідні шкіри

4. Нервовий апарат шкіри

 

Загальний покрив тіла

Шкіра покриває зовнішню поверхню тіла, складається з епідермісу — поверхневого шару та глибокого шару — власне шкіри, або дерми. Під шкірою лежить шар підшкірної основи. Загальна площа шкіри дорослої людини — 1,5— 2,0 кв.м.

Епідерміс шкіри складається з багатошарового епітелію, поверх­неві клітини якого орогівлюються і поступово злущуються, заміню­ються новими. Цей шар (роговий) має неоднакову товщину в різ­них частинах тіла. Найбільша товщина його на долоні кисті та на підошовній поверхні стопи, найтонша — на повіках. Глибокий шар епідермісу називають блискучим, або зародковим шаром. У його клі­тинах накопичується особлива речовина — елеідин, що твердне, внаслідок чого в клітині зникає ядро й вона перетворюється на лу­сочку, яка відмирає і злущується. В клітинах глибокого (базально­го) шару епідермісу міститься пігмент (меланін), який забарвлює тканини. В деяких ділянках шкіри (навколо соска молочної залози, на зовнішніх статевих органах, мошонці, в ділянці відхідника та ін.) меланін розміщується не тільки в клітинах епідермісу, а й у сполучній тканині, а тому ці ділянки мають темнішу пігментацію.

Власне шкіра — дерма складається з двох шарів: сосочкового і сітчастого. Сосочковий шар — це пухка сполучна тканина. Сосочки утворюють гребені й борозни шкіри. В сосочках розміщені крово­носні й лімфатичні судини та нервові чутливі закінчення — рецеп­тори, які сприймають больові, дотикові й температурні подразнен­ня. Найбільшої висоти сосочки досягають у місцях із підвищеною чутливістю — на долонній поверхні кінчиків пальців, що має вели­ке значення при виконанні тонких трудових процесів. Виступаючи над поверхнею епідермісу, сосочки утворюють папілярний візерунок. Кожна людина має свій, притаманний лише їй од­ній папілярний візерунок. Цю ознаку використовують у судово-ме­дичній практиці.

Найбільш розвинений сітчастий шар шкіри утворений із щіль­ної сполучної тканини. Від цього шару залежать механічні власти­вості шкіри — міцність, еластичність. Міцність дерми зумовлена розташуванням у ній колагенових волокон, які в основному лежать паралельно й косо щодо поверхні шкіри, утворюючи при цьому сітку. Дерма переходить у підшкірну основу.

Різкої межі між шкірою та підшкірною основою не виявлено. Підшкірна основа складається переважно з пухкої сполучної ткани­ни, в петлях якої розміщені жирові скупчення, різні за формою та масою. В деяких місцях у підшкірній сполучній тканині жиру не­має, наприклад на повіках, у раковині вуха, мошонці. Найбільше жиру відкладається в ділянці живота, грудних залоз, таза. Жирова підшкірна основа краще розвинена у жінок, ніж у чоловіків. Вона захищає внутрішні органи від травм, переохолодження, а також є запасом поживних речовин, який у разі потреби використовується організмом.

Залози шкіри. В шкірі локалізується велика кількість залоз: потові, сальні та молочні.

Потові залози — довгі прямі трубочки з секреторним клубочком на кінці. Отвір трубочки відкривається на поверхні шкіри. Розмі­щуються потові залози в глибоких шарах шкіри, кількість їх дохо­дить до 2 млн. Найбільше їх на долонях і підошвах (до 1 тис. на 1 кв. см). У дітей потові залози розвинені ще недостатньо. Потові залози виділяють піт, до складу якого входять вода, продукти азо­тистого обміну, мінеральні солі. Випаровуванням води регулюється тепловіддача тіла. При м'язових напруженнях до складу поту вхо­дить також і молочна кислота — продукт обміну речовин у м'язах. Потовиділення регулюється центральною нервовою системою, в якій містяться центри потовиділення.

Сальні (альвеолярні) залози розміщені у власне шкірі. Більшість, їх зосереджено в коренях волосся — волосяних мішечках. Шкірне сало, яке виділяється цими залозами, змащує волосся та всю по­верхню шкіри людини. Сальні залози відсутні на долонях і підош­вах.

До видозмінених сальних залоз належать мейболієві залози, які є на повіках, а також залози зовнішнього слухового проходу, що виділя­ють вушну сірку.

Похідні шкіри — це рогові придатки: нігті й волосся. Всі вони мають епідермальне походження.

Волосся покриває все тіло, за винятком червоної частини губ, долонь, підошов і деяких частин зовнішніх статевих органів. Най­більше волосся зосереджено на шкірі голови, брів, у пахвовій запа­дині, на лобку, у чоловіків — на обличчі (вуса, борода) й часто на грудях і ногах. Корінь волосини міститься у власне шкірі, потов­щення його називається цибулиною, яка лежить у сумці волосини. Вільна частина волосини, що виступає над шкірою, називається стрижнем. Волосся росте похило до поверхні шкіри. Під мікроско­пом можна роздивитися будову волосини: вона складається з моз­кової м'якушевої речовини, яку оточує дещо щільніша кіркова ре­човина, а зверху є тверда оболонка, або кутикула. До волосяного мішечка прикріплений м'яз, що піднімає волосся. У волосяний мі­шечок відкривається сальна залоза. При одночасному скороченні багатьох цих м'язів волосся підіймається, і в людини утворюється так звана гусяча шкіра. Це спостерігається при переохолодженні, отруєннях, сильному болю. Зі скороченням м'язів звужуються кро­воносні судини, що зменшує приплив крові й тепловіддачу. У жи­вої людини волосся росте безперервно, але тривалість його життя незначна. Так, волосся голови змінюється через 2—4 роки, вій — 4—5 міс. За місяць волосина виростає на 1 см. Волосся має різне забарвлення — від блідо-жовтого до чорного. Забарвлення його за­лежить від наявності в кірковому шарі пігменту меланіну, а інтен­сивність — від його кількості. При втраті пігменту волосся сивіє. Сивина пов'язана з проникненням повітря між клітини кіркового шару волосся.

Нігті розміщені на тильних поверхнях кінцевих фаланг кисті та стопи. Це тонкі ороговілі пластинки епідермісу. Найбільша части­на нігтя — його тіло — закінчується вільним краєм, який нази­вається дистальним, а проксимальним тонким кінцем — коренем — ніготь заглиблений у шкіру — ложе. На місці переходу тіла нігтя в корінь є росткова зона півмісяцевої форми білого кольору. Нігті ростуть безперервно й виростають до 4 мм за місяць. У роговому шарі нігтя відсутні кровоносні судини й нерви. Рожевий колір нігті мають за рахунок кровоносних судин, що лежать під нігтьовою пластинкою й просвічуються крізь неї. При стенозі судин і застій­них явищах нігті набувають синюватого відтінку. Ніготь оточений невисоким шкірним валиком.

Рецептори шкіри. Організм контактує з навколишнім се­редовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла — в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецеп­тори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Екстерорецептори розміщені на поверхні тіла в шкірі, вони поді­ляються на дві групи. До першої групи належать контактні рецеп­тори: больові, температурні, дотику, тиску, тепла, холоду. З цими рецепторами подразник стикається безпосередньо. До другої групи належать просторові рецептори: органи зору, слуху та нюху, за до­помогою яких сприймаються подразнення з простору, тобто з пев­ної відстані.

Інтерорецептори також поділяються на дві групи: на пропріорецептори й вісцерорецептори. До пропріорецепторів належать рецеп­тори м'язів, сухожилків, фасцій і суглобових сумок, а також рецеп­тори присінково-завиткового апарата. Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах. Шкірні рецептори являють собою нервові за­кінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом. Вважають, що нервові закінчення, вільні від мієліну, є рецепторами больового відчуття. Рецептори дотику — дотикові меніски (тільця Мейсснера), що містяться в сосочках шкіри у вигляді спірального волоконця. Дотиковими рецепторами служать і волосяні мішечки. Тиск сприймають пластичні тільця (тільця Фатера—Пачіні), які складаються з зовнішньої та внутрішньої капсул, де містяться кінцеві розгалуження нерва. Холод сприймають колби Краузе, побудовані за капсули, всередині якої міститься корзинчасте сплетення нервів, то сприймають тільця Руффіні, вони нагадують веретеноподібне сплетення, яке лежить під епідермісом.

М’язові рецептори зв'язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі. До м'язових рецепторів належать тільця Фатера—Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м'язові веретена. Тільця Фате-Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, пе­ріості. Тільця Гольджі (цибули­ноподібні тільця) являють со­бою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волок­на, оточені оголеними нервови­ми волоконцями. При напру­женні сухожилка рецептор збу­джується. М'язові веретена — це посмуговані волокна завдовжки 1—4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до 13 волоконець. М'язові веретена відпові­дають і на розтягнення, й на скорочення м'язів, тому що ма­ють подвійну іннервацію: ефе­рентну й аферентну.

Кількість рецепторів у різ­них частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один рецептор, а в ділянці голови — 30, тоді як на подушечках пальців їх 230.

Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внут­рішніх органів.

Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як термо­регуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впли­вів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба обері­гати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призве­сти до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може ви­кликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутли­ва до хімічних речовин, — про це треба пам'ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, аніліно­ві барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Анатомія та фізіологія дитини: Навч. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Ю.Федьковича / Г.І. Мардар (уклад.). — Чернівці: Рута, 2002. — 176с.: рис. — Бібліогр.: с. 176.

2. Хоменко Б. Г., Дідков О. М. Анатомія і фізіологія дитячого організму: Навч. посібник. — К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. — 381с.

3. Сікора Віталій Зіновійович, Устянський Олег Олексійович, Ільїн Валерій Юхимович, Бумейстер Валентина Іванівна, Погорєлов Максим Володимирович, Ткач Геннадій Федорович. Анатомія живота: навч. посібник / Сумський держ. ун-т. Медичний ін-т. — Суми: СумДУ, 2008. — 186c.

4. Федонюк Я. І., Ковешніков В. Г., Пикалюк В. С., Сікора В. З., Федонюк Л. Я., Білик Л. С. Анатомія людини з клінічним аспектом: (стислий підручник):посіб. для студ. та викладачів вищ. мед. закл. III-IV рівнів акредитації / Я.І. Федонюк (ред.), В.С. Пикалюк (ред.). — Т.: Навчальна книга-Богдан, 2009. — 920с.

5. Федонюк Ярослав Іванович, Волков Костянтин Степанович, Микула Неоніла Харитонівна, Білик Любомир Степанович, Луцик Алла Володимирівна.... Анатомія та фізіологія з патологією: Підручник для студ. вищ. мед. закл. освіти I-II рівнів акредитації / Тернопільська держ. медична академія ім. І.Я.Горбачевського / Ярослав Іванович... Федонюк (ред.). — Т.: Укрмедкнига, 2001. — 676с.

6. Хоменко Б. Г., Дідков О. М. Анатомія і фізіологія дитячого організму: Навч. посібник. — К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. — 381с.

7. Цибульник Любов Олександрівна. Анатомія і основи фізіології людини з елементами патології: Навч. посіб. для студ. вищ. фармацевт. та медико-біологічних навч. закладів / Коледж Національного фармацевтичного ун-ту / Т.С. Прокопенко (ред.) — Х.: Видавництво НФаУ; Золоті сторінки, 2005.

8. Ковешніков Володимир Георгійович, Савро Віталій Олександрович. Фізіологія з основами анатомії людини: Підруч. для студ. вищих фармац. навч. закл. і фармац. ф-тів вищих мед. навч. закл. III-IV рівнів акредитації. — Луганськ: Луганський державний медичний університет, 2003. — 319с.

9. Хоменко Б. Г., Дідков О. М. Анатомія і фізіологія дитячого організму: Навч. посібник. — К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. — 381с

10. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підручник для студентів природничих спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів. – К.:Либідь, 2001. – 383с.

11. Людина: Навчальний атлас з анатомії та фізіології.- Львів: БаК, 2000.- 240с.

12. Свиридов О.І. Анатомія людини: Підручник./ За ред. проф. І.І.Бобрика.- К.:Вища школа, 2000.-399с.

13. Анатомия человека:Учебник для институтов физической культуры / Под ред. В.И.Козлова. - М.: Физ-ра и спорт, 1978.- 463с.

14. Анатомия человека: В 2-х томах: Издание 4-е, стереотипное/ Под ред. С.Р.Сапина.- М.: Медицина, 1997.- Т.1.:1997.- 544с., Т.2.:1997.- 560с.

Додаткова

15. Иваницкий М.Ф. Анатомия человека (с основами динамической и спортивной морфологии): Учебное пособие для институтов физической культуры. – Издание 5-е, перераб. и доп.- М.: Физкультура и спорт, 1985.- 544с.

16. Никитюк Б.А., Гладышева А.А. Анатомия и спортивная морфология (практикум): Учебное пособие для институтов физической культуры.- М.: Физкультура и спорт, 1989.- 176с.

17. Барашкін М.В. Активна частина опорно-рухового апарата (Вчення про м’язи – міологія): Конспект лекцій для студ. фак. фіз. виховання.- Слов’янськ, 1991.- Ч.1.- 36с., Ч.2.-20с., Ч.3.- 25с.

18. Индивидуальная анатомическая изменчивость органов, систем и форм тела человека / Под ред. Д.Б.Бекова.- К.: Здоров’я, 1988.- 223с.

19. Никитюк Б.А., Коган Б.И. Адаптация скелета спортсменов. – К.: Здоров’я.- 125с.

20. Шахунянц Р.М. Возрастные изменения костной системы человека: Учебное пособие для пед. Институтов. - М.: Моск. обл. пед. ин-тут, 1986.- 377с.

21. Голец В.А. Пособие по общей морфологии (Научно-методическое пособие для преподавателей и студентов факультетов физического воспитания высших учебных заведений). – Запорожье.: ЗГУ, 2002. – 100с.

22. Ещенко В.А. Учебное пособие по миологии. – Зап. ЗГУ. -1996.- 53с.

23. Сегеда С.П. Основы антропології. Навч.посібник. – К.: Либідь, 1995. – 208с.

24. Хрисандров Е.И., Перевозчиков И.В. Антропология. – М.: Изд-во МГУ. – 1991. – 318с.

25. Тваладзе Г.М. Руководство по программированному обучению анатомии человека. – М.: Физ-ра и спорт. – 1975.- 438с.

26. Морфология человека. Под. Ред. Никитюка Б.А. Чтецова В.П. – М.: Изд-во МГУ. – 1983. – 320с.

27. Антропогенетика, антропология и спорт. Учебное пособие. Т1, Винница: 1980.-219с. Т2,Винница: 1980.-216с.

28. Павловський О.М. Биологический возраст. – М.: Изд-во МГУЮ 1987. -278с.

29. Жданов Д.А. лекции по функциональной анатомии человека. М.: Медицина. – 1979. – 260с.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 229; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.201.245 (0.06 с.)