Відчуження особи як психологічна передумова злочинної поведінки

Дослідження Психолого-кримінологій свідчать про те, що значна частина злочинців знаходиться на певній соціально-психологічній дистанції від суспільства і його етично-правових цінностей. Вони відчужені і від суспільства в цілому, і від малих груп (сім'я, трудовий колектив, друзі і т. д.) або істотно ослабили зв'язки з ними. У психологічному плані відчуження є як би відходом людини з міжособової взаємодії, який має істотні психологічні і соціальні наслідки, у тому числі і криміногенного характеру.

Дослідники виділяють наступні аспекти відчуження особи, значущі для розуміння соціально-психологічних „ причин злочинної поведінки.

1) Відчуження утрудняє засвоєння людиною соціальних норм, регулюючих поведінку. Оскільки ці норми не засвоєні особою, не стали складовою частиною її внутрішнього світу, вони є для неї "чужими", не обов'язковими для виконання. Не випадково багато злочинців не розуміють, за що, власне, їх покарали, хоча знають, який закон порушили. Звідси їх незгода з покаранням, що різко знижує його виховну дію.

2) Відчуження особи в ранньому дитячому віці унаслідок невиконання сім'єю своєї основної функції - включення дитини в структуру суспільства за допомогою інтерналізациі ним етично-правових норм по механізму наслідування батькам - може закласти основи асоціальної особи, ізольованої від соціально-позитивного мікросередовища - сім'ї, учбових і трудових колективів, інших малих груп. За відсутності компенсуючого виховання це може привести до дезадаптівному протиправної поведінки, багато в чому провокуючи рецидив злочинів.

3) Відчуження особи може приводити до формування у неї стійкої антисоціальної установки, що проявляється в негативному або навіть ворожому відношенні до середовища, що по механізму проекції здатне провокувати у таких осіб агресивну поведінку.

4) Відчуження людини, ізоляція від соціально-позитивного мікросередовища спонукає його до пошуку мікросередовища, де він міг би знайти визнання і підтримку. Таким мікросередовищем є групи антигромадської спрямованості, що складаються з таких же відчужених і дезадаптованих осіб. Тривале знаходження в таких групах приводить до криміналізації особи з подальшою її деградацією.

5) Розрив зв'язків людини з нормальним мікросередовищем приводить до порушення соціального контролю, недотримання встановлених норм поведінки. Застрявання в антисоціальній групі, що є для людини референтної, формує надмірну прихильність його до даної групи, ідентифікацію з нею, готовність зробити будь-який груповий злочин.

6) Ізоляція, відособлення від інших, відхід в себе обертається етичним зубожінням, відсутністю емпатії, тобто здібності відчувати, переживати емоційні стани іншої людини, співпереживати йому, що сприяє здійсненню особливо тяжких насильницьких злочинів.

Як показують дослідження, найбільш відчуженими є бродяги, а серед них - алкоголіки. Інша категорія відчужених - осуджені до тривалих термінів позбавлення волі. Багато хто з них раніше був достатньо добре адаптовані до суспільства, але за час перебування в місцях позбавлення волі здібність до адаптації значно втрачається. Практичні працівники виправних колективів давно звернули увагу на таке парадоксальне, на перший погляд, явище: окремі неодноразово судимі рецидивісти, що не мають стійких сімейних і інших емоційних зв'язків, після звільнення знов прагнуть повернутися в "зону".

На думку учених, "... в цілому психологічне відчуження особи можна визначити як що розвинулася найчастіше в результаті емоційного відкидання батьками (психічної депрівациі), з байдужості, соціально-психологічної дистанції між індивідом і середовищем ізольованість від цінностей суспільства, невключеність в емоційні контакти. Психічна депрівация і породжуване нею відчуження можуть розглядатися як причина злочинної поведінки. Самі по собі ці чинники фатально не ведуть до здійснення злочинів. Проте вони формують загальну небажану спрямованість особи, її несвідомі установки, що зумовлюють кримінально карані форми реагування на конкретні конфлікти".