Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Історичні етапи розвитку китайського права
Становлення правової системи Китаю — це тривалий процес. За династії Хан, у 206 р. до н.е., конфуціанство знову (після сторічного періоду панування легістської концепції) зайняло провідну роль, і аж до революції 1911 р. залишалося офіційною ідеологією Китаю. Проте це не означає, що китайські правителі відмовилися від використання письмових джерел права, оскільки складне суспільне життя не могло бути врегульоване неписаними правилами в рамках конфуціанської концепції. Китайські правителі усвідомлювали необхідність розвитку позитивного права, оскільки воно було способом регулювання поведінки людей і повинно було відповідати моральним неписаним правилам. Появу писаних законів у Стародавньому Китаї відносять до VI—V ст. до н.е. Одним із перших писаних законів був закон про поземельний податок, прийнятий в VI ст. до н.е. в царстві Лу, що регулював земельні відносини і встановив приватну форму землеволодіння замість общинної. Іншим писаним законом у Китаї вважається знайдений бронзовий триніжок із текстом «Зводу законів», що належить до VI ст. до н.е. (536 р. до н.е.), який регулював кримінальні і кримінально-процесуальні відносини. Зокрема, цим законом було встановлено такі п'ять видів покарань за злочини: таврування, відрізання носа, відрубування однієї або обох ніг, кастрація і страта, що стала найбільш поширеним покаранням. Одним із перших зводів законів була «Книга законів царства Вей», складена на основі зібрання правових положень, прийнятих в V—IV ст. до н.е. в окремих князівствах. Він складався з б розділів: закони про злодіїв, про розбійників, про ув'язнення, про впіймання злочинців, про знаряддя, про страту і тортури. Законотворча діяльність була продовжена в ханському Китаї в III—II ст. до н.е. «Книга законів царства Вей» була в цей час доповнена ще низкою розділів, зокрема нормами права про військову справу, про державне конярство і про фінанси. Разом із тим, поява писаних законів не могла змінити властивий всьому стародавньому праву Китаю порядок. Закони не витіснили поширені в усі часи на общинному рівні норми звичаєвого права, що регулювали різні сторони суспільних відносин, зокрема земельних. Найважливішою подією в розвитку китайського права вважається складений на початку нашої ери класичний конфуціанський трактат «Лі цзи», що відобразив норми моралі, яких повинен має дотримуватись індивід, якщо хотів поводитися «правильно» в цьому розумінні, відомі як правила належної поведінки.
Правила «Лі» — це ціла система нормативних регламентів і рекомендацій, реалізація яких забезпечує необхідну стабільністьсуспільства і держави. Згідно з ним соціальний статус визначав статус індивідів, тобто він прямо залежав від становища людини в суспільстві: у сім'ї, серед сусідів, у службовій ієрархії, у державі. Правила належної поведінки «Лі», з урахуванням соціального, політичного і правового статусу різних осіб, окреслювали і лінію їх поведінки, де мова йшла про відносини між всіма, у тому числі і родичами: брата з братом, сина з батьком, дружини з чоловіком. В основу цих відносин конфуціанство поклало принцип добровільності і добродіяльності. Усі відомі закони того часу офіційно називалися кримінальними, хоча регулювали цивільні, адміністративні і процесуальні правові відносини. Проте всі порушення, незалежно від їх юридичної природи, каралися кримінальними санкціями, хоча в конфуціанській філософії для вирішення спорів перевага віддавалася переконанню і вихованню, а не насильству і примушуванню. Інші стародавні кодекси, що дійшли до нас, належать до династії Тан, яка управляла Китаєм в VII ст. Ці кодекси містили розпорядження адміністративного і кримінального характеру. Вони свідчать, що в основному вся правова практика зводилася до кримінально-правового кодексу династії Тан, розділеного на дві частини: кримінальне право «лю» і адміністративне право «лінь». Згідно зі вченням конфуціанства, було розроблено різноманітні форми позасудового вирішення спорів. Сторони конфлікту всіляко намагалися уникнути засудження з боку суспільства, вирішити конфлікт до звернення до суду. Це свідчить про те, що незважаючи на завоювання в XIII ст. Китаю монголами, конфуціанське вчення не втратило свого значення. Наступний етап розвитку китайського права пов'язують із правлінням династії Цин (1644—1911). У цей період діяли два систематизовані зводи законів.
Складання першого зводу законів — Дацин Хуейдянь — було закінчено в 1646 р. і містило установлення династії Цин. Цей звід законів регулював питання державно-правових і адміністративно-правових відносин, детально регламентував основні функції всіх державних органів. Другий звід законів — Дацин Люйлі — вийшов у світ в 1746 р. Він складався з семи розділів. У першому розділі було представлено види покарань і обставини, що їхпом'якшують. Решта розділів містила склади злочинів та способи вирішення цивільних спорів, і при цьому кожен розділ був пов'язаний з діяльністю одного з міністерств. Найбільша кількість складів злочинів містилася в розділі міністерства кримінальних покарань. Цей звід законів регулював також відносини в галузі цивільного і сімейного права. У зводі законів Дацин Люйлі відбилася система норм звичаєвого права, що діяли у той час у Китаї. Прикладом цьому можуть служити шлюбно-сімейні відносини, що закріплювалися договором між главами сімейств. Багато положень Другого зводу законів, удосконалені напередодні революції 1911 p., продовжували діяти до вступу в 1931 р. в силу двох останніх книг Цивільного кодексу Китайської Республіки. Перемога синьхайської революції 1911 р. ознаменувала собою новий етап в розвитку китайського права, який пов'язаний з початком його модернізації. Цей процес пов'язаний з кодифікацією, відповідно до європейських зразків. У 1912 р. було прийнято Кримінальне уложення, яке в 1928 р. було модернізоване і перейменоване в Кримінальний кодекс. У 1929—1931 pp. набув чинності Цивільний кодекс, що регулював питання цивільного і торгового права. У 1930 р. був прийнятий Земельний кодекс, в 1932 р. — цивільно-процесуальний кодекс. Проте процес модернізації китайського цивільного права торкнувся тільки його зовнішньої форми. Поворотним моментом у формуванні китайського права є проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки (КНР). У тому ж році було скасовано всі раніше видані закони і ліквідовано раніше діючу судову систему. Почалася законотворча діяльність, заснована на досвіді Радянського Союзу. У результаті цього в 1950—1951 pp. було прийнято закони, що регулювали цивільно-правові, сімейно-правові, земельно-правові відносини: про шлюб, профспілки, аграрну політику, про судову організацію і т.ін. У 1954 р. було прийнято першу Конституцію Китаю, яка проголосила його державою народної демократії, керованою робітничим класом і заснованою на спілці робітників і селян, а також закріпила принцип соціалістичної законності. Вона складалася зі вступу і 106 статей, об'єднаних у чотири розділи. Згідно з Конституцією 1954 p., основою політичної системи суспільства проголошувалася керівна роль Комуністичної партії Китаю. Усі громадсько-політичні партії і організації діяли тільки в рамках союзу з нею. Основна політична діяльність здійснювалася через збори народних представників у загальнодержавну структуру влади й управління, що об'єднали до 5,6 млн. депутатів. Найважливіше місце серед проголошених конституцією прав займали соціальні права: право на працю, відпочинок, соціальну допомогу держави, освіту. Окрім загальнодемократичних свобод слова, друку, зборів, союзів, недоторканності особи і житла, закріплювалося традиційно важливе для китайців право на подання скарг в державні органи. За громадянами закріплювалися і обов'язки: дотримуватися конституції, платити податки, берегти суспільну власність.
У 1957 р. починається конфронтація між Китаєм і Радянським Союзом і в 1960 р. відбувається повний розрив відносин між ними. У період так званого «великого стрибка» (1957—1976) політична і правова система КНР зазнала сильного ідеологічного тиску. У галузі права це виявилося в розвитку нігілістичних тенденцій, пов'язаних зі зниженням ролі представницьких органів державної влади, процесом ліквідації державних контрольних органів у сфері організації виробництва. У діяльності судових органів закони підмінялися вказівками, що містили директиви партії і її керівництва. Поширюється практика постійного відступу від букви та духу законів. Діяльність судів контролювалася партією і адміністративними органами, що свідчило про порушення конституційного принципу незалежності судів. У 1968 р. тодішній керівник Китаю Мао Цзедун ініціював розроблення нової конституції. З 1970 р. по 1973 р. спеціальна комісія розробила два проекти. Другий з них був запропонований скликаними в 1974 р. Всекитайськими зборами народних представників (ВЗНП). У 1975 р. була прийнята друга Конституція КНР. Конституція 1975 p. складалася лише з ЗО статей та була надто ідеологізована. Вона швидше нагадувала політичну декларацію, ніж нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Конституція закріплювала і легалізувала державно-політичні інститути, які сформувалися в період культурної революції. Конституція Китаю 1975 р. була направлена на звуження повноважень найвищих представницьких органів державної влади. Згідно з її нормами, деякі державні інститути скасовувалися, також звужувалися повноваження Постійної комісії ВЗНП. За ВЗНП залишилося тільки право призначати прем'єра Державної ради, що стала найважливішим інститутом влади. Було вилучено положення про рівність усіх громадян перед законом, що містилося в попередній Конституції КНР 1954 p. Усі права громадян були зведені в одну статтю. Скасовувалася прокуратура, суди ставилися під контроль ревкомів, за якими стояли військові комітети провінцій і органи безпеки. Через ряд чинників Конституція 1975 р. практично не діяла, у зв'язку з чим пленум Центрального комітету Комуністичної партії Китаю виробив загальні перспективи реформ. У 1978 р. було прийнято третю Конституцію КНР, що зберегла ідейно-політичні засади колишнього курсу. Перед державою було поставлено завдання модернізації сільського господарства і промисловості на основі науково-технічних досягнень. У цих цілях було відновлені майнові і політичні права громадян. Було повністю відроджено значення ВЗНП в державній системі, ревкоми розглядалися тільки як виконавчі установи місцевих зборів.
Конституція 1978 р. була компромісним варіантом, що поєднував реалії нової політичної ситуації, при якій намітилася відмова від догм марксизму-ленінізму і ідей Мао Цзедуна при збереженні зовнішнього нейтралітету щодо нього. Вона складалася з 60 статей, в яких було закріплено статус державних органів представницької, виконавчої влади і органів прокуратури та їх повноваження, проголошено основні права і обов'язки громадян. В основному Конституція 1978 р. відновила і модернізувала основні положення Конституції 1954 p., які були скасовані Конституцією 1975 р. З 1979 р. в Китаї було проголошено новий курс, пронизаний ідеями реформ, перш за все, у галузі економіки, пов'язаний з модернізацією промисловості, сільського господарства, а також розвитком науки і техніки. Паралельно розпочався новий етап кодифікації і розроблення нового законодавства. У 1979 р. було прийнято Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси, а також закон про змішані підприємства. Ці зміни було зафіксовано в четвертій Конституції КНР 1982 р. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, в які об'єднано 138 статей. Ця конституція остаточно закріпила процеси відновлення дії основних принципів сучасної держави, що розпочалися в Китаї, повною мірою утвердила соціалістичний правовий і державний устрій КНР. Проте, відповідно до програми, викладеної Ден Сяопіном в 1982 р. на XII з'їзді Комуністичної партії Китаю, це «соціалізм із китайською специфікою». «Специфіка» в програмі модернізації розумілася як співпраця з іншими соціальними устроями в суспільних інтересах. Конституція закріпила суспільну і колективну власність. Разом із тим, дозволялося вести індивідуальне господарство, вкладати особистий капітал у виробництво. Поправки до конституції, внесені до 1982 p., узаконили приватне господарство і оренду землі. Конституція КНР 1982 p. відновила колишнє значення декларації громадських прав. У ній знайшов віддзеркалення тільки один аспект свободи думки — свобода віросповідання. Крім того, встановлювалося, що релігійні організації і релігійна діяльність повинні бути вільні від іноземного контролю. Але хоча й проголошено свободу віросповідання, усі релігійні церемонії проходять у присутності відповідних представників Державної Ради КНР і під їх контролем. У зв'язку з демографічною ситуацією в Китаї велика увага приділялася і приділяється регулюванню шлюбно-сімейних відносин: з 1979 р. законодавчо було закріплено правило «одна сім'я — одна дитина», дозвіл на другу надається владою.
Конституційне регулювання зовнішньої політики побудоване на тезі: «Майбутнє Китаю тісно пов'язане з майбутнім усього світу». Проголошуються такі принципи здійснення зовнішньої політики: взаємна повага суверенітету і територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи один одного, рівність і взаємна вигода, мирне співіснування. Актами, які розвивали конституційні положення, було розширено права державних підприємств. За Тимчасовим положенням 1983 р. підприємства отримували право використовувати у своїх потребах доходи від узятого на себе додаткового плану. У 1986 р. було прийнято закон про іноземні підприємства. У 1986 р. було прийнято загальні положення цивільного права, у тому ж році — закон про управління землею, а в 1993 р. — закон про сільське господарство. Ці закони не проголошували приватну власність на землю, а закріпили право часткового користування землею. Соціалістична форма організації виробництва, державне регулювання у вигляді планування були збережені як визначальні принципи народного господарства, хоча в 1993 р. поправками до конституції було допущено існування ринкового господарства як допоміжного засобу розвитку економіки. Недержавна форма власності у фінансовій сфері і промисловості допускається тільки у вигляді підконтрольних державі спільних підприємств і, як правило, в особливих економічних зонах. Прийняте законодавство по-новому регулює економічні відносини і стало правовою базою модернізації сучасного Китаю. 4. Сучасна правова система Китаю Сучасна правова система КНР є симбіозом стародавніх правових традицій і сучасного законодавства, заснованих, з одного боку, на старокитайських філософських і правових концепціях, а з іншого — на ідеях «соціалізму з китайською специфікою» та деяких принципах романо-германського права. Змішаний характер китайської правової системи ускладнився після приєднання в 1997 р. колишньої англійської колонії Гонконг (нині провінції Сянган) до Китаю. Згідно з китайсько-британськими угодами, Сянгану надано особливий правовий статус, згідно з яким він має власну законодавчу, виконавчу і судову систему, і лише питання зовнішньої політики і оборони делегуються центральним державним органам Китаю. Згідно із цими угодами, Китай підтверджує продовженнячинності на території колишнього Гонконгу близько 140 законів Великобританії. Ці обставини указують на наявність у сучасній правовій системі Китаю деяких елементів загального права. Таким чином, правова система Китаю на сучасному етапі модернізована і своєю зовнішньою формою відображає романо-германську модель правового будівництва. Проте правовий менталітет китайців, їхня правова свідомість і правова поведінка не вписуються в романо-германську модель та залишаються в рамках традиційної конфуціанської концепції праворозуміння, де нраву в процесах суспільного розвитку відводиться не головна, а допоміжна роль. Причина цього очевидна і полягає в тому, що романо-германське право є продуктом західної цивілізації і розвивалося воно в рамках західної традиції права. Що стосується китайського права, то воно, як уже наголошувалося, має найдавнішу історію і його формування й еволюція відбувалися в рамках тих історичних умов і в рамках тих філософських поглядів, які докорінно відрізняються від західних. Сприйнята китайським правом структура романо-германського права, система його джерел, кодифікація, інші форми нормотворчої діяльності, а також юридична техніка, на ґрунті китайської дійсності справили великий вплив на розвиток китайського суспільства. Разом із тим, вони зазнали і східного впливу
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-29; просмотров: 328; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.184.162 (0.02 с.) |