Сім'я традиційно-етичного права

Джерела сучасного права Китаю

Основним джерелом сучасного китайського права є закон. Сис­тему законодавства очолює конституція. Як уже наголошувалося, в Китаї існує багатий досвід конституційного будівництва.

Швидке зростання законодавчого масиву після прийняття Кон­ституції 1982 р. є відмітною рисою сучасної китайської правової системи. У ході реформ правотворчими органами різного рівня прийнято велику кількість різних законів, які у світлі ситуації, що змінилася, виступають правовим підґрунтям широкомасштабних економічних і політичних реформ. Були прийняті такі кодифікованіакти, як Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільно-процесуальний, Лісовий і Водний кодекси.

Специфікою законотворчого процесу в Китаї є певний дуалізм у здійсненні законодавчих функцій. Згідно з Конституцією 1982 p., законодавча влада належить як Всекитайським зборам народних представників (ВЗНП), так і його Постійному комітету, що виконує в період між сесіями ВЗНП функції найвищого органу державної влади. Законодавчі функції ВЗНП торкаються основоположних сфер життєдіяльності китайського суспільства і держави, зокрема внесення змін до конституції, прийняття законів, що регулюють кримінально-правові і цивільно-правові відносини, закони про де­ржавне будівництво та ін. Що стосується законодавчих функцій Постійного комітету ВЗНП, то вони направлені на регулювання поточних проблем, а також внесення незначних змін і доповнень до законів, прийнятих ВЗНП, що не можуть суперечити основним принципам цих законів.

Основний обсяг законодавчої роботи виконує Постійний ко­мітет ВЗНП. На своїх сесіях, що проводяться один раз на рік, ВЗНП ухвалює законодавчі рішення з найбільш важливих питань державного життя і може в принципі затвердити проект, але при цьому надіслати його на доопрацювання в Постійний комітет, який і приймає рішення про набуття ним чинності.

Таким чином, основне джерело сучасної правової системи КНР — закон, що регулює основні сфери життя суспільства.

Джерелом сучасного китайського права є і підзаконні акти, такі як ухвали Постійного комітету ВЗНП, ухвали і розпоря­дження Державної ради, а також інші акти органів державної влади і управління. Останнім часом основні питання, пов'язані з правовим забезпеченням процесу модернізації суспільства і держави, а також розвитком зовнішньоекономічних зв'язків, ви­рішуються в ухвалах Держради, актах місцевих органів влади і управління.

Важливими джерелами права залишаються традиції і звичаї, які беруть свій початок у конфуціанстві. Через історичні і со­ціальні причини вони впродовж тисячоліть займали значне місце в правовій системі Китаю. Навіть законодавець виходить із кон­цепції створення сучасної законодавчої бази тільки у випадках подальшої нездатності традиціоналізму.

Судова практика в Китаї не є джерелом права. Обов'язком судових органів є неухильне застосування законів.

Джерелом права є також міжнародні угоди і договори, ук­ладені КНР. У разі колізій між національними і міжнародними правовими нормами в КНР пріоритет віддається міжнародним договорам. Цивільно-процесуальний кодекс КНР передбачає, що якщо положення міжнародної угоди, в якій бере участь КНР, суперечить установленим ЦПК КНР нормам, то застосовується положення міжнародної угоди. Залишаються в силі лише ті вста­новлення ЦПК, з приводу яких китайська сторона робить від­повідні заяви.

Специфіка японського права

Витоки японського права багато в чому схожі з китайським правом, разом із тим воно має свою специфіку. Риси, властиві японській цивілізації, такі як колективне мислення, кланова вір­ність, самопожертвування заради загального блага, визначають специфіку японського права. Незважаючи на вестернізацію, японське право не втратило своєї самобутності. Традиційний спосіб життя японців зумовив їх негативне ставлення до індивіду­алістичних проявів, властивих західному суспільству. Традиційна японська свідомість, на думку Л. І. Глухарьової, переконана, що суб'єктивні права знеособлюють людські взаємини, ставлять усіх людей в становище рівності, а це суперечить ієрархічному по­рядку світу і природі речей.

Японську правову систему завдяки такому складному і змі­шаному характеру називають ще індивідуалізованою правовою системою.

Сучасна правова система Японії має змішаний характер, оскільки вона базується, з одного боку, на етичних, релігійних і правових нормах, що склалися на основі звичаїв і традицій японського суспільства і старокитайських релігійно-філософських концепцій, а з іншого — на запозичених правових положеннях в інших правових систем.

Сучасна структура права і законодавства Японії, у своїй ос­нові, запозичена н романо-германського права. Зовнішня вестернілнція законодавства, почалася, як уже наголошувалося, в другій половині XIX ст. і сприяла отриманню японським правом такої важливої ознаки, як системність, що виявляється в послідовному, чіткому, логічному викладенні нормативно-правового матеріалу в рамках правових інститутів, об'єднаних у галузі права. Законодавчі акти, які були прийняті наприкінці XIX та напочатку XX ст., незважаючи на те, що при їх створенні враховувалися національні особливості, за своєю формою і змістом нагадують кодекси французького і німецького зразків. Серед дослідників японського права постає питання: чи можна в такому разі гово­рити про повну вестернізацію японського права і японського зако­нодавства? Більшість із них на підставі аналізу правової дійсності Японії дійшла висновку, що незважаючи на прийняття кодексів і законів, заснованих на європейських правових зразках, вони не були до кінця сприйняті широкими верствами японського сус­пільства. Як відзначає Р. Давид, японське суспільство за своєю структурою і за своїми звичаями ще далеке від суспільства євро­пейського. Тут виникає проблема суперечностей структури права з його функціонуванням. Зокрема, це проявляється в утриманні японців від реалізації своїх суб'єктивних прав у судовому по­рядку. На думку К. Цвайгерта і X. Кьотца, у XX ст. впродовж тривалого часу практичне значення рецепійованих законів у пра­вовому житті Японії² залишалося украй незначним.

Це пояснюється перш за все своєрідним ставленням японців до права як регулятора суспільних відносин, яке склалося під впливом китайського праворозуміння. Для японців, як і раніше, право не є єдиним інструментом регулювання суспільних від­носин. Це також виявляється в традиційних способах вирішення різних конфліктів не в рамках судової системи, а методами, що склалися впродовж багатьох століть.

Дана специфіка японського праворозуміння виявляється також у тому, що в Японії традиційно відсутні ідея права, правові школи, професійні судді, прокурори, адвокати і нотаріуси.

Прояв індивідуалізму, який пронизує весь зміст романо-германського права, так і не прижився до традиційних умов японсь­кого суспільства. Принцип індивідуалізму передбачає розроблення цілісної концепції прав людини і громадянина. Історія розвитку романо-германського права і його сучасний стан пронизані при­нципом захисту прав людини і створенням правової бази для їх реалізації. Проте традиційний устрій життя, соціальна струк­тура японського суспільства заперечують такий підхід. Сучасна правова система Японії побудована на традиційних началах зви­чаєвого японського права, хоча незаперечний факт зовнішньої вестернізації японського законодавства.

Розвиток японського права після Другої світової війни, як уже наголошувалося, проходить під знаком посилення впливу загаль­ного права, точніше — правової системи США. Це виявляється, перш за все, у змісті нової Конституції Японії 1946 p., де ці тен­денції яскраво виявляються. Подальша реформа кримінально-про­цесуального і цивільно-процесуального законодавства підтверджує цей факт. Прийняття в 1950-ті pp. XX ст. цілого ряду законодавчих актів у сфері економічних правовідносин підсилює цей вплив.

Проте в цілому збереглася колишня кодифікована система, ос­нову якої складають раніше прийняті кодекси, незважаючи на те, що до них були внесені зміни відповідно до нової Конституції.

До теперішнього часу у Конституцію Японії 1946 р. не було внесено змін. Одна з причин її стабільності — дуже складний і одночасно жорсткий порядок внесення поправок. Відповідно до Конституції для її зміни необхідна згода не менше двох третин депутатів кожної палати парламенту і всенародний референдум.

У 1999 р. парламентом Японії було ухвалено рішення щодо створення дослідницьких комісій з метою проведення широкого і всебічного дослідження Конституції Японії. Ініціатори можливої конституційної реформи бачать майбутню японську конституцію в багатьох питаннях ближчою до мейдзийської, ніж до Конституції 1946 p., унаслідок чого, на їхню думку, японське суспільство в умовах такої конституції виявиться більш регульованим.

Можлива реформа в галузі конституційного будівництва, перш за все, відображає пошук Японією свого особливого, індивідуаль­ного місця в сучасному світі, що сприяє ослабленню зовнішніх чинників і зміцненню економічної та культурної природи країни, її національних традицій.

Таким чином, сучасна правова система Японії формується із су­купності правових норм, а також звичаїв і традицій, які склалися впродовж історії розвитку японського суспільства під впливом ки­тайської філософії і культури, зокрема конфуціанства, і запозичень правових положень із романо-германського і загального права.

Сім'я традиційно-етичного права

1. Загальні положення

Найважливіша специфіка правових систем, що дозволяє об'єднати їх в дану правову сім'ю, полягає в особливому під­ході до права як регулятора суспільних відносин, заснованого на конфуціанських філософських переконаннях і конфуціанській моралі. Право в цих суспільствах не вважається головним за­собом забезпечення справедливості і порядку та займає підлегле становище стосовно ідеального порядку, забезпеченого вищою силою, незалежною від волі людини. Призначення права полягає в тому, щоб відповідати цьому ідеальному порядку і прагнути до його забезпечення.

Згідно з традиційно-етичною доктриною права, у своїй по­ведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії, злагоди і миру. У випадках, коли вини­кала необхідність вирішення майнового або іншого побутового спору, в силу вступали погоджувальні процедури. Саме вони в очах конфліктуючих сторін були більш справедливими й ефектив­ними засобами у вирішенні виникаючих конфліктних ситуацій, ніж юридичні процедури.

Іншими словами, специфіка праворозуміння є головним кри­терієм віднесення даних правових систем до сім'ї традиційно-етичного права, незважаючи на наявні суттєві відмінності між ними.

Таким чином, на думку більшості компаративістів, одною з най­важливіших рис, що дозволяють об'єднати правові системи даних держав у далекосхідну правову сім'ю, є своєрідне розуміння права і те місце, яке йому відводиться в суспільному житті.

Із цього приводу Р. Давид відзначав: «На відміну від Заходу, народи цих країн не схильні вірити в право як засіб забезпе­чення соціального порядку і справедливості. Зрозуміло, у них існує право, але воно наділене субсидіарною функцією і відіграє незначну роль. До судів тут звертаються і право знаходить за­стосування лише тоді, коли вичерпані всі інші способи вирішити конфлікт і відновити порядок. Чітко окреслені рішення, які дає

право, пов’язаний з ним примус — усе це зустрічає крайнє несхвалення, тут виходять із того, що соціальний порядок повинен охоронятися, переважно, методами переконання, тех­нікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом помірності і згоди».

Конфуціанська концепція як підґрунтя праворозуміння, ха­рактерна для всього далекосхідного права, зумовлює поведінку кожного індивіда в конкретній ситуації на користь соціальної ієрархії.

Унаслідок таких поглядів народи Далекого Сходу з насторо­женістю ставляться до ідеї права взагалі і позитивного права зокрема, з його суворістю й абстрактністю. В основу їх правової культури і праворозуміння покладено не концепцію суб'єктивних прав, а ідею колективізму.

І незважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку дані правові системи запозичили багато правових положень у романо-германського і загального права, традиційне мислення продовжує виконувати роль «фільтру» при адаптації запозичень і, зрештою, визначає їх реалізацію.

Гармонія виступає стрижнем, що забезпечує природний по­рядок, який досягається в цих суспільствах у результаті взаємодії людини, суспільства і природи. Для її досягнення необхідна згода, компроміс, переконання, відчуття помірності, а не індивідуалі­зація особи.

Традиційно-етичне право тісно пов'язане з конфуціанською мораллю, у рамках якої не перебільшується роль релігійного чин­ника. Етичні норми забезпечують правомірну поведінку членів суспільства шляхом виховання в них високоморальних стандартів, і сприяють тому, що окремий член суспільства відчуває себе час­тиною великої сім'ї, колективу, держави і суспільства.

Таким чином, традиційно-етична концепція праворозуміння, за­снована на конфуціанських філософських переконаннях, не запе­речує право і його значення в суспільстві але відводить йому дру­горядне значення, і полягає в тому, що людина у своїй поведінці повинна дотримуватися, у першу чергу, не права, а згоди і гармонії, і, відповідно, право повинне служити засобом забезпечення такої згоди і гармонії в суспільстві.

До сім'ї традиційно-етичного права входять правові системи таких держав, як Китай, Японія, Корея, Малайзія, М'янма (до 1989 р. — Бірма), Монголія та ін. Держави Далекого Сходу мають різне історичне коріння суспільного розвитку, що позначається на їх сучасному політичному, економічному і культурному розвитку.

Китайське право